ПОСТАНОВА

Іменем України

15 жовтня 2019 року

м. Київ

Справа № 911/3749/17

Провадження № 12-95гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О.

Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання Федорченка В. М.,

позивача -заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (від прокуратури Халанчук О. С. ),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнерія Київ" (представник - адвокат Стеблевський А. О.),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської областіна постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року (головуючий Тищенко О. В., судді Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б. ) у справі № 911/3749/17 за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства "Димерське лісове господарство" до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнерія Київ", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, про скасування рішення, витребування майна з чужого незаконного володіння.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У грудні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства (далі -Управління), Державного підприємства "Димерське лісове господарство" (далі - Підприємство) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі - Райдержадміністрація), Товариства з обмеженою відповідальністю "Гарнерія Київ" (далі - Товариство), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, про: визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації від 28 січня 2010 року № 358 "Про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області" (далі - розпорядження № 358); витребування у постійне користування Підприємства з незаконного володіння Товариства земельних ділянок для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту.

1.2. На обґрунтування заявлених вимог Прокурор, посилаючись на статтю 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зазначив про наявність підстав для витребування спірних земельних ділянок від Товариства, оскільки оскаржуване розпорядження № 358 було прийнято Райдержадміністрацієюбез наявності відповідних повноважень та з порушенням процедури надання фізичним особам спірних земельних ділянок, а тому на підставі зазначеного рішення громадяни незаконно отримали державні акти на право власності та здійснили державну реєстрацію такого права.

Також Прокурор зауважив, що спірні земельні ділянки вибули із постійного користування Підприємства.

1.3. Управління та Підприємство у своїх письмових поясненнях підтримали позов Прокурора та просили його задовольнити.

1.4. Відповідачі проти позову заперечували з підстав, викладених у відзивах на позовну заяву, зокрема, зазначили, що оскаржуване розпорядження № 358 прийнято відповідно до норм Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та у межах повноважень Райдержадміністрації.

1.5. Товариство додатково зазначило, що є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, оскільки під час нотаріального оформлення правочинів та їх державної реєстрації проводилась перевірка законності володіння, користування та розпорядження як продавців цих земельних ділянок, так і законність володіння попередніх власників.

1.6. Окрім того, Товариство наголосило, що Прокурором пропущена позовна давність, у зв'язку з чим просило застосувати до зазначених вимог наслідки пропуску позовної давності та у задоволенні позову відмовити.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установлено судами попередніх інстанцій, з наказів Міністерства лісового господарства Української РСР від 31 жовтня 1991 року № 133 "Про організаційну структуру управління лісовим господарством України", Димерського лісгоспзагу від 20 січня 1992 року № 5 "Про ліквідацію лісгоспзагу і на його базі створеного держлісгоспу", Державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" від 20 листопада 1991 року № 163 "Про організаційну структуру управління лісовим господарством області" та Державного комітету лісового господарства України від 7 лютого 2005 року № 111 "Про перенайменування Димерського державного лісогосподарського підприємства і затвердження в новій редакції Статуту" вбачається, що Підприємство є правонаступником Димерського державного лісогосподарського підприємства та Димерського лісгоспзагу (т. 1, а. с. 162-181).

2.2.Відповідно до рішення виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів від 9 липня 1979 року № 328 "Про вилучення земель з користування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів і надання їх підприємствам, установа і організаціям" із земель Димерського лісгоспзагу вилучено 4,8 га лісів для потреб Київ-Петрівського об'єднання залізничного транспорту під розміщення бази відпочинку у довгострокове користування - на 10 років (т. 1, а. с. 84). На підставі зазначеного рішення було видано відповідний акт на право довгострокового тимчасового користування землею від 11 серпня 1980 року (т. 2, а. с. 219-220).

2.3.28 січня 2010 року Райдержадміністрацією прийнято розпорядження № 358 (т. 1, а. с. 83), відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок 14 громадянам України у власність для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області та передано безоплатно у власність 14 громадянам України земельні ділянки загальною площею 1,4000 га (піски (гр. 69) - 1,4000 га) для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області за межами населеного пункту (згідно з додатком).

2.4.28 липня 2010 року на підставі розпорядження № 358 зазначеним особам були видані державні акти на право власності на земельну ділянку (т. 1, а. с. 69-75), а саме:

ОСОБА_1 - державний акт серії ЯЙ № 007534 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0151;

ОСОБА_2 - державний акт серії ЯЙ № 007535 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0152;

ОСОБА_3 - державний акт серії ЯЙ № 007536 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0153;

ОСОБА_4 - державний акт серії ЯЙ № 007537 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0154;

ОСОБА_5 - державний акт серії ЯЙ № 007538 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0155;

ОСОБА_6 - державний акт серії ЯЙ № 007539 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0156;

ОСОБА_7 - державний акт серії ЯЙ № 007540 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0157;

ОСОБА_8 - державний акт серії ЯП № 075876 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0158;

ОСОБА_9 - державний акт серії ЯЙ № 007542 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0159;

ОСОБА_10 - державний акт серії ЯЙ № 007543 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0160;

ОСОБА_11 - державний акт серії ЯЙ № 007544 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0161;

ОСОБА_12 - державний акт серії ЯЙ № 007545 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0162;

ОСОБА_13 - державний акт серії ЯЙ № 007546 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0163;

ОСОБА_14 - державний акт серії ЯЙ № 007547 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 3221888300:21:180:0164.

2.5. Судами також встановлено, що 30 липня 2013 року між ОСОБА_15 (продавець) і Товариством (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221888300:21:180:0153,3221888300:21:180:0152,3221888300:21:180:0154,3221888300:21:180:0155,3221888300:21:180: 0156, (т. 1, а. с. 76-78).

2.6. Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_2 (undefined), ОСОБА_3 (undefined), ОСОБА_5 (undefined), ОСОБА_6 (undefined) та ОСОБА_4 (undefined) (т. 2, а. с. 57-58) за відповідними договорами купівлі-продажу від 1 листопада 2012 року, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.

2.7.30 та 31 липня 2013 року між ОСОБА_16 (продавець) і Товариством (покупець) були укладені договори купівлі-продажу земельних ділянок за кадастровими номерами: 3221888300:21:180:0159,3221888300:21:180:0158,3221888300:21:180:0161,3221888300:21:180:0157,3221888300:21:180:0162,3221888300:21:180:0163,3221888300:21: 180:0164 (т. 1, а. с. 78-81).

Зазначені земельні ділянки продавець придбав у ОСОБА_8 (undefined), ОСОБА_11 (undefined), ОСОБА_13 (undefined), ОСОБА_14 (undefined), ОСОБА_9 (undefined (т. 2, а. с. 42-43), ОСОБА_7 (undefined) (т. 1, а. с. 253) та ОСОБА_12 (undefined) (т. 2, а. с. 11-12) за відповідними договорами купівлі-продажу від 8 листопада 2012 року, від 15 листопада 2012 року та від 19 грудня 2012 року, які нотаріально посвідчені та зареєстровані у Поземельній книзі за відповідними номерами.

2.8.31 липня 2013 року між ОСОБА_17 (продавець) і Товариством (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21: 180:0160 (т. 1 а. с. 82). Зазначену земельну ділянку продавець придбав у ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу від 29 липня 2011 року (т. 2, а. с. 27-28), який нотаріально посвідчений та зареєстрований у Поземельній книзі за відповідним номером.

2.9.8 липня 2013 року між ОСОБА_1 (продавець) і Товариством (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 3221888300:21: 180:0151 (т. 1, а. с. 82).

2.10. Зазначені договори з Товариством нотаріально посвідчені та зареєстровані у встановленому законом порядку, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 1, а. с. 116-129).

2.11. Як зазначали Прокурор та Підприємство, останнє є постійним користувачем земельної ділянки Ясногородського лісництва в кварталі 16 площею 4,8 га, яка знаходиться у власності держави, що, у свою чергу, підтверджується планшетами лісовпорядкування (т. 1, а. с. 85-86).

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд Київської області рішенням від 12 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог відмовив повністю.

3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що на момент прийняття Райдержадміністрацією спірного розпорядження № 358 відповідні земельні ділянки належали до земель лісового фонду та перебували у постійному користуванні Підприємства, а тому, приймаючи розпорядження № 358, Райдержадміністрація перевищила свої повноваження в частині передачі земельних ділянок у приватну власність фізичним особам, оскільки повноваження державних адміністрацій у галузі земельних відносин визначено статтею 17 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а у сфері лісових відносин статтею 32 Лісового кодексу України (далі - ЛК України).

3.3. Суд дійшов висновку про те, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави та володіння Підприємства незаконно, разом з тим відмовив у позові в частині визнання незаконним розпорядження № 358 з підстав спливу позовної давності.

3.4. Щодо вимоги про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння у порядку статті 388 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ні Прокурором, ні позивачами не наведено жодної обставини та не надано суду жодного доказу, які б вказували на наявність "суспільного", "публічного інтересу", та не визначено жодного критерію, які суд повинен дослідити та враховувати при вирішенні питання про правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном.

3.5. Враховуючи вищевикладені обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зазначеної вимоги про витребування земельних ділянок.

3.6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 14 лютого 2019 року рішення Господарського суду Київської області від 12 квітня 2018 року скасував, провадження у цій справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначивши про те, що спір у цій справі є приватноправовим і за суб'єктним складом підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права і обов'язки фізичних осіб.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Не погодившись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року, перший заступник прокурора Київської області звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

4.2. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив про те, що за обставинами цієї справи суть спору полягає у відновленні права власності держави на майно, яке перебуває у володінні юридичної особи, із використанням віндикації.

4.3.Скаржник вказує на те, що позовні вимоги заявлені виключно до юридичних осіб та не впливають безпосередньо на цивільні права та обов'язки фізичних осіб, які, набувши на підставі оскаржуваного розпорядження № 358 право власності на земельні ділянки, в подальшому відчужили їх на підставі договорів купівлі-продажу Товариству.

4.4. Окрім цього, скаржник наголошує, що саме по собі оскарження ненормативного акта, що вичерпав свою дію після реалізації, не є достатнім та ефективним способом захисту та поновлення порушених прав позивача, а тому відповідна вимога може розглядатись лише одночасно з позовними вимогами безпосередньо відносно майна, яке є предметом спору.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство зазначає, що є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, правові підстави для витребування яких від Товариства відсутні. Окрім того, Товариство зазначає про те, що розгляд спору у цій справі зачіпає права та обов'язки фізичних осіб як попередніх власників спірних земельних ділянок, оскільки, у випадку задоволення позову, Товариство буде вимушено звернутися до таких фізичних осіб з позовами про відшкодування витрат, які Товариство здійснило для придбання земельних ділянок.

5.2. Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

6. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

6.1. Оскільки перший заступник прокурора Київської області оскаржує судове рішення з підстав порушення правил суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини 6 статті 302 ГПК України.

6.2. Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації № 358 про передачу земельних ділянок у власність 14 громадянам України для ведення індивідуального дачного будівництва на території Сухолуцької сільської ради Вишгородського району Київської області та про витребування цих же земельних ділянок у постійне користування Підприємства з володіння Товариства на підставі статті 388 ЦК України.

6.3. Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.

6.4. При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

6.5. Згідно із частиною 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої цієї статті).

6.6. Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних саме зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду.

6.7. Для віднесення справи до своєї юрисдикції господарському суду необхідно визначити, чи правовідносини та спір є господарськими. Зокрема, господарський спір підвідомчий господарському суду за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

6.8. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори і в тому разі, якщо сторонами в судовому процесі виступають фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено процесуальним законом.

6.9. Разом з тим відповідно до статті 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених ЦПК України справ.

6.10. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

6.11. Частиною 1 статті 19 ЦПК України визначено, що загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

6.12. Райдержадміністрація у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками, зокрема надання земельних ділянок громадянам у власність, діє як орган, через який реалізуються повноваження власника земельних ділянок, та вступає з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

6.13. Частиною 2 статті 13 Конституції України унормовано, що кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

6.14. Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб. Відносини, пов'язані з набуттям і реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок, є цивільно-правовими.

6.15. Рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи.

6.16. Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду із цим позовом, Прокурор заявив, зокрема, вимогу про визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації № 358.

6.17. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу в межах її доводів і вимог, вважає, що вимога про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов'язки, безпосередньо стосується прав та обов'язків цієї особи, тому відповідний спір має розглядатися судом за правилами ЦПК України. Наведене відповідає висновкам, викладеним ранішеВеликою Палатою Верховного Судув постановах від 4 липня 2018 року у справі № 361/3009/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 485/1472/17, від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 911/2258/18, відступати від яких немає правових підстав.

6.18. Зазначене вище спростовує доводи скаржника про те, що справа у спорі про скасування рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичних осіб, має розглядатись господарським судом.

Щодо об'єднання позовних вимог

6.19.Відповідно до норми частини 1 статті 173 ГПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

6.20.Згідно з частиною 4 статті 173 ГПК України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

6.21. Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

6.22. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

6.23. За змістом частин 2 та 3 статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

6.24. Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності. Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

6.25. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна не є ефективним способом захисту прав. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16.

6.26. Задоволення вимоги про визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації № 358 не призведе до відновлення володіння земельними ділянками, тому така вимога не є вимогою, пов'язаною підставою виникнення або поданими доказами, як основна, з вимогою про витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, яка не є похідною від такої вимоги, позаяк право власника на витребування від добросовісного набувача обмежується добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

6.27. Тому позовні вимоги у цій справі є таким, які належить розглядати в порядку різного судочинства, оскільки вони об'єднані в одне провадження з порушенням положеньчастини 1 статті 173 ГПК України. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельних ділянок з чужого володіння на підставі статті 388 ЦК України вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначеного розпорядження Райдержадміністрації без заявлення вимоги про визнання його недійсним, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17.

6.28. Таким чином, обставини, які входять до предмета доказування у цій справі у спорі про витребування спірних земельних ділянок у постійне користування Підприємствавід юридичної особи, можуть бути встановлені господарським судом самостійно.

6.29. З огляду на викладене вище та суб'єктний склад учасників спору в частині вимог про витребування земельних ділянок у постійне користування Підприємства від особи (Товариства), яка зазначає, що є добросовісним набувачем спірного майна, користується та володіє ним, Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір у справі за такими вимогами підпадає під дію статті 4 ГПК України та підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

6.30. За таких обставин постанова суду апеляційної інстанцій щодо скасування рішення суду першої інстанції в частині розгляду позовних вимог Прокурора про витребування земельних ділянок та закриття провадження у справі в цій частині є такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

6.31. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.32. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина 6 статті 310 ГПК України).

6.33. Таким чином, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції, що оскаржується, - скасуванню в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду в цій частині. В частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про визнання незаконним і скасування розпорядження Райдержадміністрації № 358 постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

6.34. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про часткове задоволення касаційної скарги та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 306, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської областізадовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року у справі № 911/3749/17 скасувати в частині закриття провадження у справі щодо позовних вимог про витребування земельних ділянок.

3. Справу в цій частині передати до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

4. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 лютого 2019 року у справі № 911/3749/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. КнязєвСуддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко Т. О. Анцупова Н. П. Лященко Ю. Л. Власов О. Б. Прокопенко В. І.

Данішевська Л. І. Рогач Ж. М. Єленіна О. М. Ситнік О. С. Золотніков В. Ю.

Уркевич