Ухвала ВП ВС від 01.03.2020 року у справі №9901/604/19

Друк

Пошук

400

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Ухвала ВП ВС від 01.03.2020 року у справі №9901/604/19

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 9901/604/19

Провадження № 11-10заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року (суддя Блажівська Н. Є.) у справі № 9901/604/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним і скасування рішеннята

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВККС, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 06 березня 2019 року № 468/вс-19 про визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 .

2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що детальний аналіз проведення Комісією оцінювання та виставлення рейтингових балів у межах конкурсу, оголошеного рішенням ВККС від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18, на зайняття, зокрема, вакантних посад суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду свідчить про те, що ця процедура відбулася з порушенням вимог Закону України від 02 лютого 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), Положення про порядокта методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККС від 03 листопада 2016 року № 143/зп-16 (у редакції рішення Комісії від 13 лютого 2018 року № 20/зп-18), Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 зі змінами. Зокрема, оскаржуване рішення ВККС було прийняте у складі її членів, що не мав законних повноважень, а відтак воно є протиправним і підлягає скасуванню.

3. На думку позивача, Комісія своїми протиправними діями порушила не лише його публічне, а й приватне право як сторони у справі № 9901/572/19 шляхом перешкоджання реалізації прав громадянина на справедливий, неупереджений та чесний суд внаслідок призначення у незаконний спосіб на посаду судді ОСОБА_2, у провадженні якого перебуває вищезазначена справа.

Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

4. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 грудня 2019 року відмовив у відкритті провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

5. Судове рішення мотивовано тим, що право на оскарження рішень (актів індивідуальної дії) ВККС, що приймаються за результатами кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), у передбаченому КАС України порядку має лише суддя, якого це рішення стосується. Водночас інші особи відповідно до вимог законодавства не вправі оскаржувати вказані рішення Комісії, оскільки такі рішення не мають безпосереднього впливу на права, свободи та інтереси цих осіб і не порушують їх, а відтак ОСОБА_1 не має права на оскарження рішення, ухваленого ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидата на посаду судді, оскільки таке рішення (індивідуальний акт) прийняте не щодо нього. Таким чином, фактично безпосередньо між позивачем і Комісією немає публічно-правового спору (у розумінні КАС України) щодо рішення, яке оскаржується. Крім того, процесуальне законодавство, зокрема статті 293 і 266 КАС України, регламентує процедуру висловлення незгоди особи з судовим рішенням Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду шляхом його оскарження до Великої Палати Верховного Суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

6. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права.

7. На думку скаржника, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі з огляду на те, що цей спір взагалі не підлягає розгляду в судах, порушив статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), оскільки фактично відмовив позивачу у доступі до суду, незважаючи не те, що це право за послідовною позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є невід`ємним елементом права на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції»). Крім цього, суд припустився порушення вимог статей 5, 6, 19, 242, 266 КАС України. Скаржник також указав, що його вимоги в цій справі є предметом розгляду адміністративним судом, оскільки порушення Комісією встановлених законодавством правил проведення кваліфікаційного добору кандидатів на посади суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, зокрема ОСОБА_2, не дає можливості позивачу отримати справедливий та чесний розгляд справи № 9901/572/19, учасником якої він є. Зазначена справа перебувала у провадженні призначеного у незаконний спосіб на посаду суддіОСОБА_2, який 18 листопада 2019 року виніс судове рішення про повернення позову.

8. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція інших учасників справи

9. На час розгляду справи відповідач відзиву на апеляційну скаргу не надіслав.

Рух апеляційної скарги

10. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 23 січня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 КАС України, оскільки предметом перегляду в цій справі є ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, а також ураховуючи характер спірних правовідносин, який не вимагає участі сторін.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

11. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

12. Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

13. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).

14. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

15. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

16. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

17. Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

18. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

19. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

20. Згідно із частиною четвертою статті 22 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали) Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

21. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої); законності актів Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 3 частини першої).

22. Відповідно до частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, ВККС, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

23. На підставі статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

24. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність.

25. Кваліфікаційне оцінювання за критерієм професійної компетентності проводиться з урахуванням принципів інстанційності та спеціалізації.

26. Підставами для призначення кваліфікаційного оцінювання є: 1) заява судді (кандидата на посаду судді) про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі в конкурсі; 2) рішення ВККС про призначення кваліфікаційного оцінювання судді у випадках, визначених законом.

27. Частиною першою статті 88 Закону № 1402-VІІІ визначено, що ВККС ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

28. ВККС рішенням від 02 серпня 2018 року № 185/зп-18 оголосила конкурс на зайняття 78 вакантних посад суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.

29. Рішенням Комісії від 06 березня 2019 року № 468/вс-19 ОСОБА_2 визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному судів у складі Верховного Суду, та визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 набрав 840,75 бала.

30. Відповідно до частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням Комісії щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

31. У цьому позові йдеться про оскарження акта індивідуальної дії, ухваленого ВККС, яким визначено результати кваліфікаційного оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 .

32. З викладеного вище вбачається, що право на оскарження рішень (актів індивідуальної дії) ВККС, що приймаються за результатами кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді), має лише суддя, якого це рішення стосується, у порядку, передбаченому КАС України.

33. Отже, оскаржуване рішення відповідача визначає права та обов`язки конкретної особи (у цьому випадку судді ОСОБА_2, якого визнано таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в Касаційному адміністративному судів у складі Верховного Суду), тобто є актом індивідуальної дії.

34. У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

35. За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

36. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

37. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або щодо прав, свобод та інтересів якої це рішення (індивідуальний акт) стосується.

38. Оскільки позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин, які виникли з прийняттям оскаржуваного рішення, яке є правовим актом ненормативного характеру (стосується визначення результатів кваліфікаційного оцінювання кандидата на зайняття вакантної посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ОСОБА_2 ), то таке рішення відповідно не породжує для позивача й права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

39. Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 9901/815/18 (провадження № 11-1323заі18), 12 червня 2019 року у справі № 9901/50/19 (провадження № 11-126заі19) та 20 листопада 2019 року у справі № 9901/175/19 (провадження № 11-426заі19).

40. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не має права на оскарження рішення, ухваленого ВККС за результатами кваліфікаційного оцінювання судді ОСОБА_2 .

41. Крім того, суд першої інстанції, надаючи оцінку твердженням позивача про те, що неправомірними діями Комісії порушено не лише його публічне, а й приватне право як учасника справи № 9901/572/19 шляхом перешкоджання реалізації прав громадянина на справедливий, неупереджений та чесний суд, правильно зазначив, що процесуальне законодавство, зокрема статті 293 і 266 КАС України, регламентує процедуру висловлення незгоди особи із судовим рішенням Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду шляхом його оскарження до Великої Палати Верховного Суду.

42. При цьому, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ОСОБА_1 реалізував своє право на апеляційне оскарження ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду ОСОБА_2 від 18 листопада 2019 року у справі № 9901/572/19 про відмову у відкритті провадження у справі за його позовом до ВККС про визнання протиправними та скасування рішень, подавши апеляційну скаргу до Великої Палати Верховного Суду, яка ухвалою від 10 грудня 2019 року відкрила апеляційне провадження у зазначеній справі, а ухвалою від 20 грудня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на 19 березня 2020 року.

43. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду також обґрунтовано зауважив про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а також спорів, стосовно яких законом установлені імперативні вимоги щодо суб`єктного складу, у зв`язку із чим правильно не зазначив, до юрисдикції якого суду належить вирішення цієї справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

44. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду) за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

45. Згідно з положеннями статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

46. Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 266, 308, 311, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду