Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року

м. Київ

Справа № 990/138/24

Провадження № 11-187заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/138/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2024 (головуючий суддя Яковенко М. М., судді Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, у якій просив (з урахуванням уточнення позовних вимог):

- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо розгляду його, ОСОБА_1 , звернення від 09.03.2023 (повернення без розгляду цього звернення);

- зобов`язати Президента України сплатити ОСОБА_1 120 000 000,00 доларів США або еквівалент - 4 576 920 000,00 грн за порушення відповідачем конституційних обов`язків гаранта Конституції України щодо нього (позивача);

- зобов`язати Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України протягом 15 діб з моменту набрання законної сили рішенням суду звільнити з військової служби капітана ОСОБА_1 , який перебуває на військовій службі як військовослужбовець оперативного резерву першої черги та військового резерву, мобілізованого згідно з наказом Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.02.2022 № 2 «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» з 01.03.2022, і станом на час звернення із цим позовом до суду - у військовій частині НОМЕР_1 , у зв`язку з недовірою позивача до відповідача.

1.2. На обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в журналі «The Wall Street Journal» було опубліковано статтю ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_2». Ця публікація спричинила негативний вплив, зокрема на його, ОСОБА_1 , морально-психологічний стан та здоров'я, що підтверджується відповідним документом лікувального закладу.

1.3. У зв`язку із зазначеним він звернувся з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 3 235 200 000,00 грн, намагаючись у судовому порядку захистити свої порушені права і законні інтереси, однак в задоволенні позову (справа № 757/14149/17) йому було відмовлено.

1.4. Водночас у 2019 році відповідач як кандидат на посаду Президента України добровільно взяв на себе публічне, передвиборче, особисте і одностороннє зобов`язання перед громадянами України зменшити вплив олігархів на прийняття рішень органами державної влади України (деолігархізація) у разі обрання його на посаду Президента України.

1.5. Зазначає, що, маючи правомірне очікування та розумне сподівання, що відповідач дійсно виконає своє зобов`язання з деолігархізації, він 09.03.2023 звернувся до Президента України з проханням виконати своє передвиборче зобов`язання, зменшити вплив олігарха ОСОБА_2 на прийняття рішень органами державної влади України та допомогти йому, ОСОБА_1 , вирішити питання щодо відшкодування шкоди (ушкодження здоров`я), завданої його ( ОСОБА_2 ) протиправними діями.

1.6. Листом від 17.03.2023 № 22/024512-14, відправленим Офісом Президента України, його звернення було повернуто з посиланням на те, що розгляд звернення не належить до повноважень Президента України.

1.7. Позивач зазначає, що залишення Президентом України його звернення без розгляду свідчить про односторонню відмову відповідача виконати своє передвиборче зобов`язання, зокрема перед ним, щодо деолігархізації в Україні, позбавило його правомірного (легітимного) очікування щодо виконання відповідачем взятого зобов`язання, а відтак порушує принцип верховенства права та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування цього принципу. Невиконання відповідачем виключних владних повноважень задля деолігархізації в Україні є, на думку позивача, протиправним.

1.8. До того ж, згідно з доводами позивача, протиправна бездіяльність Президента України порушує його права і законні інтереси як військовослужбовця Збройних Сил України, оскільки викликала обґрунтовану недовіру до відповідача як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, що захищає олігарха - особу, винну у збройній агресії ворога 24.02.2022, та унеможливлює його (позивача) подальше проходження військової служби під керівництвом відповідача.

1.9. У зв`язку із цим позивач вважає, що Президент України повинен сплатити йому 120 000 000,00 доларів США (або еквівалентну суму в розмірі 4 576 920 000 грн) за порушення своїх конституційних обов`язків гаранта додержання Конституції України перед ним (позивачем). Обґрунтовуючи цю вимогу, позивач зазначає, що невиконання Президентом України обов`язків гаранта дає йому підстави вважати відповідача відповідальним за неправомірні дії ОСОБА_2 щодо нього.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Касаційний адміністративний суд рішенням від 11.07.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

2.2. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично позиція позивача у спорі, задля вирішення якого він звернувся до суду, полягає в тому, що, на його (позивача) переконання, Президент України, повертаючи звернення від 09.03.2023 без розгляду, відмовив йому у виконанні передвиборчого зобов`язання зменшити вплив олігархів, зокрема ОСОБА_2 , на прийняття рішень органами державної влади України.

2.3. Відповідно до висновку суду першої інстанції Президент України не порушив прав та законних інтересів позивача, оскільки його звернення від 09.03.2023 було опрацьоване Офісом Президента України. З дотриманням вимог Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) позивачу направлена відповідь, у якій з наведенням відповідного правового обґрунтування позивача повідомлено, що вирішення порушених ним у зверненні питань не належить до повноважень Президента України, визначених Конституцією України, а тому звернення повертається без розгляду.

2.4. Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зокрема, з огляду на те, що ОСОБА_1 у зверненні від 09.03.2023 повідомив Президента України про розгляд судом цивільної справи за його позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди (1); Вищою радою правосуддя - його скарг на дії суддів (2); Державним бюро розслідувань - його повідомлень про злочин (3); судами - його скарг на бездіяльність посадових осіб Державного бюро розслідувань (4), та через незгоду з рішеннями, прийнятими за його заявами (скаргами), просив вилучити матеріали справ за його заявами (скаргами), об`єднати їх в одне провадження, опрацювати й надати їм належну правову оцінку. Також ОСОБА_1 просив надати йому допомогу в отриманні від ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди. Такі обставини, на думку суду, свідчать, що позивач фактично вимагав від Президента України вирішити цивільно-правовий спір між ним та ОСОБА_2 , що, однак, не відноситься до повноважень Президента України.

2.5. Суд першої інстанції виснував, що вимога позивача про зобов`язання Президента України сплатити йому 120 000 000,00 доларів США (або 4 576 920 000 грн) безпідставна, позаяк позивач обґрунтовує її лише посиланням на розмір компенсації за моральну шкоду, спричинену йому ОСОБА_2 , спір щодо відшкодування якої суд вирішив у справі № 757/14149/17.

2.6. Стосовно вимоги ОСОБА_1 зобов`язати Президента України звільнити його з військової служби суд першої інстанції зазначив, що незалежно від підстав звільнення військовослужбовця з військової служби Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України уповноважений звільняти з посад виключно вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань. Звільнення військовослужбовців, яким не присвоєно військові звання генерала (адмірала) та прирівняного до них військового звання, не входить до повноважень Президента України, визначених Конституцією України.

3. Короткий зміст апеляційної скарги

3.1. ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу на рішення Касаційного адміністративного суду від 11.07.2024, у якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення його позову в повному обсязі.

3.2. Доводи, які викладені в апеляційній скарзі щодо підстав для скасування рішення, позивач умотивовує тим, що воно не відповідає таким вимогам закону, як обґрунтованість та вмотивованість судового рішення, оскільки в ньому немає оцінки підстав, зокрема правових, на яких ґрунтуються його (позивача) позовні вимоги. На переконання позивача, суд першої інстанції, відмовивши йому у задоволенні позову, тим самим відмовив у розгляді справи по суті, обмежив його право доступу до суду, через що оскаржуване рішення є неправосудним.

3.3. Зазначає, що суд першої інстанції не з`ясував суті спору, за вирішенням якого він звернувся до суду, не встановив дійсних обставин спору, прав і обов`язків сторін, неправильно застосував норми Закону № 393/96-ВР, який не підлягав застосуванню при вирішенні спору, оскільки як у зверненні до Президента України від 09.03.2023, так і в позові він не посилався на цей Закон, а обґрунтовував свої вимоги доводом про повноваження Президента України як гаранта дотримання Конституції України.

3.4. У зв`язку із цим позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дав оцінку його зверненню до Президента України як вимозі про вирішення цивільно-правового спору, тоді як Закон № 393/96-ВР не передбачає такого виду звернення.

3.5. Не погоджується позивач і з висновком суду першої інстанції, що його звернення, з огляду на неналежність піднятих в ньому питань до компетенції Президента України, було повернуто без розгляду правомірно. Посилаючись, зокрема, на частину третю статті 7 Закону № 393/96-ВР, позивач звертає увагу, що відповідач не повідомив його про відповідний орган (посадову особу), до повноважень якого входить розгляд питання «виконання своїх передвиборчих обіцянок Українському народу про боротьбу з олігархами», що, на його думку, підтверджує, що відповідач є тим самим відповідним органом чи посадовою особою, до повноважень якого входить розгляд цього питання.

3.6. Що ж до того, чи містить його звернення інформацію, необхідну для прийняття Президентом України обґрунтованого рішення (позивач вважає, що повернення його звернення без розгляду рівнозначно твердженню про відсутність у зверненні такої інформації), зазначає, що у зверненні від 09.03.2023 він вказував про вилучення (в разі необхідності) усіх матеріалів, на які він посилався у зверненні задля його обґрунтування, об`єднання цих матеріалів в одне провадження, ознайомлення з ними та надання їм правової оцінки. Такий зміст звернення давав підстави сприймати його як свідчення впевненості позивача у достовірності наведених в ньому обставин і його (позивача) готовності надати відповідь та додаткові пояснення (у разі виникнення у цьому потреби) щодо питань, які викликали звернення.

3.7. Позивач доводить, що його звернення від 09.03.2023 - це конституційна вимога громадянина України до Президента України про виконання передвиборчого зобов`язання з деолігархізації України. Звертаючи увагу на те, що законодавством не встановлені спеціальні вимоги до назви, форми чи змісту такого документа, позивач зазначає, що при оцінці звернення як конституційної вимоги слід виходити із втілення в ньому ідеї, яка відповідає висновку Венеціанської Комісії, що «органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених очікувань».

3.8. Інші доводи позивача з приводу його незгоди з рішенням суду першої інстанції за змістом та спрямованістю подібні до зазначених позивачем у позовній заяві, які викладено вище.

4. Рух апеляційної скарги

4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 27.08.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду від 11.07.2024, а ухвалою від 12.09.2024 призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

4.2. 18.09.2024 ОСОБА_1 направив на адресу Великої Палати Верховного Суду доповнення до апеляційної скарги у справі № 990/138/24, просить прийняти їх, долучити до матеріалів справи, надати оцінку його додатковим аргументам на підтримання та обґрунтування апеляційної скарги, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення його позову.

4.3. Відповідно до частини першої статті 303 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Винятків з цього правила закон не встановлює.

4.4. Відтак позивач мав право подати доповнення до апеляційної скарги в межах строку на апеляційне оскарження рішення Касаційного адміністративного суду від 11.07.2024. Оскільки доповнення до апеляційної скарги позивач подав поза межами такого строку, доводів щодо необхідності доповнень до апеляційної скарги не навів, ці доповнення Великою Палатою Верховного Суду не приймаються та не розглядаються під час апеляційного перегляду справи.

5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

5.1. Офіс Президента України, який відповідно до Указу Президента України від 30.04.2020 № 162/2020 «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України» здійснює самопредставництво Президента України в судах, у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильних висновків Касаційного адміністративного суду в рішенні від 11.07.2024 щодо підстав для відмови в задоволенні позову, законності та обґрунтованості цього рішення.

6. Обставини справи, встановлені судом

6.1. 09.03.2023 ОСОБА_1 звернувся до Президента України зі зверненням, у якому зазначив про своє звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому у зв`язку з пропагандою ідеї капітуляції України перед росією у статті, опублікованій ІНФОРМАЦІЯ_1 в журналі «The Wall Street Journal», та про відмову йому в задоволенні цього позову (справа № 757/14149/17).

6.2. Також ОСОБА_1 повідомляв, що звертався до: 1) Вищої ради правосуддя зі скаргами на дії суддів, які ухвалили судові рішення у справі № 757/14149/17-ц; 2) Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Києві з повідомленнями про злочин; 3) органів судової влади зі скаргами на бездіяльність посадових осіб Державного бюро розслідувань.

6.3. У зв`язку з тим, що він не отримав бажаного результату за своїми заявами (скаргами) у процесуальний спосіб, просив Президента України як гаранта Конституції України з метою захисту його прав і законних інтересів, які він вважає порушеними, виконати передвиборчі обіцянки щодо боротьби з корупцією та олігархами і з огляду на необхідність створення в Україні прецеденту юридичної відповідальності олігарха за порушення присяги на вірність Україні: вилучити всі матеріали вказаних вище справ з органів державної влади, об`єднати їх в одне провадження, ознайомитися з ними і надати правову оцінку, а також надати йому допомогу в отриманні від ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди, зазначеної у позові від 09.03.2017 [позов у справі № 757/14149/17].

6.4. Офіс Президента України листом від 17.03.2023 № 22/024512-14 на звернення позивача надав відповідь, у якій зазначив, що відповідно до норм частини другої статті 19, частин першої та другої статті 124 Конституції України Президент України не наділений контрольними повноваженнями у сфері здійснення правосуддя, не має права втручатися в процесуальну діяльність або давати вказівки суддям під час здійснення правосуддя, впливати будь-яким чином на здійснення правосуддя в Україні. Надання правової оцінки рішенням (діям чи бездіяльності) посадових осіб органів прокуратури та слідства не віднесено до повноважень Президента України, які вичерпно визначені Конституцією України, а застосування Президентом України повноважень, які визначені кримінальним процесуальним законом для сторін кримінального провадження, неможливе. Також, ураховуючи положення статей 6 19 106 Конституції України, Президент України не наділений повноваженнями впливати будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя. Крім того, зазначив, що чинне законодавство не містить норм, які б установлювали обов`язок Президента України відшкодовувати витрати, майнову та моральну шкоду, заподіяну громадянам.

6.5. З посиланням на те, що вирішення порушених у зверненні питань не належить до повноважень Президента України, визначених Конституцією України, звернення було повернуто ОСОБА_1 .

6.6. Позивач, уважаючи, що невиконання відповідачем урочистого особистого зобов`язання провести деолігархізацію України у разі обрання його Президентом України порушує принцип верховенства права та безпосередньо його права, звернувся до суду з позовом, вимоги якого до Президента України викладені вище.

7. Позиція Великої Палати Верховного Суду

7.1. Велика Палата Верховного Суду відповідно до встановлених статтею 308 КАС меж апеляційного перегляду справи дослідила наявні у справі докази, перевірила обґрунтованість наведених в апеляційній скарзі доводів і дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з таких міркувань.

7.2. Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

7.3. Cтаттею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

7.4. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у пункті 4.1 Рішення від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

7.5. У пункті 4.2 цього Рішення Конституційний Суд України зазначив, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

7.6. Відповідно до статті 40 Конституції України кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

7.7. Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом № 393/96-ВР, про що зазначено в його преамбулі. Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

7.8. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 393/96-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

7.9. Відповідно до статті 3 Закону № 393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб (частини перша - четверта зазначеної статті).

7.10. Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду (частина перша статті 7 Закону № 393/96-ВР).

7.11. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями (частина третя статті 7 Закону № 393/96-ВР).

7.12. Статтею 12 Закону № 393/96-ВР визначено сферу його застосування, зокрема його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про доступ до судових рішень» КАС, законами України «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження» (частина перша цієї статті).

7.13. Наряду із цим Закон № 393/96-ВР гарантує громадянину, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

7.14. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті [не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам] (частина друга статті 19 Закону № 393/96-ВР).

7.15. Звернення ОСОБА_1 , якого стосується спір, до Президента України підпадає під правове регулювання Законом № 393/96-ВР, а тому суд першої інстанції цілком обґрунтовано застосував норми цього Закону при вирішенні спору, оскільки позивач звернувся до суду за захистом прав саме у зв`язку з поверненням його звернення, із чим він не погоджується.

7.16. Велика Палата Верховного Суду, перевіряючи, чи правильно суд першої інстанції застосував норми матеріального права, зокрема і зазначеного Закону, звертається до змісту звернення ОСОБА_1 від 09.03.2023 до Президента України, копія якого є у матеріалах справи. Фактично позивач у цьому зверненні, виражаючи незгоду з результатами розгляду його позову в цивільній справі судом та викликаних цим розглядом його скарг, так само скаржиться на це Президенту України, намагаючись отримати позитивне для себе вирішення питань, яких стосувався його позов.

7.17. Водночас відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.18. Ця конституційна норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

7.19. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово виснувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

7.20. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи, в тому разі, якщо певні дії повинні бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень задля реалізації (виконання) покладеної на нього компетенції.

7.21. Відповідно до частин першої та другої статті 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

7.22. Повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституції України, перелік яких є вичерпним.

7.23. Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях (до прикладу, від 10.04.2003 № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), від 02.10.2008 № 19-рп/2008 (справа про конституційність окремих положень щодо фінансових послуг та державного регулювання ринків фінансових послуг) зазначав, що повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України.

7.24. Конституційно-правовий статус інституту Президента України базується на правилах та нормах, які регулюють положення глави держави у механізмах державного управління. Порядок діяльності Президента України, його повноваження, взаємодія з іншими органами державної влади та місцевого самоврядування встановлені нормативно на конституційному рівні.

7.25. Частиною першою статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

7.26. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частина друга статті 126 Конституції України).

7.27. Отже, як слушно зазначив суд першої інстанції, Президент України не наділений контрольними повноваженнями у сфері здійснення правосуддя, не має права втручатися в процесуальну діяльність або давати вказівки суддям при здійсненні правосуддя, впливати будь-яким чином на здійснення правосуддя в Україні. Не віднесено до повноважень Президента України й надання правової оцінки рішенням (діям, бездіяльності) посадових осіб правоохоронних органів та здійснення впливу будь-яким чином на прийняття рішень Вищою радою правосуддя.

7.28. Стосовно права на оскарження процесуальних рішень (дій, бездіяльності) посадових осіб у кримінальному провадженні, то суд обґрунтовано вказав, що особа може реалізувати його в порядку, установленому кримінальним процесуальним законодавством. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування під час досудового розслідування регламентується Главою 26 Кримінального процесуального кодексу України.

7.29. Так, утверджувати і забезпечувати правовий порядок у державі її глава повинен у законний, дозволений йому спосіб. Вимагати від Президента України діяти поза правовим полем відповідно до очікувань позивача означає нівелювати положення Конституції України, гарантом додержання якої і є глава держави.

7.30. Велика Палата Верховного Суду визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що, оскільки вирішення порушених ОСОБА_1 у зверненні від 09.03.2023 питань не належить до повноважень Президента України, Офіс Президента України правомірно листом від 17.03.2023 № 22/024512-14 повернув його позивачу з роз`ясненням підстав повернення. Факт відповіді Офісу Президента України на звернення ОСОБА_1 та зміст цієї відповіді спростовують довід позивача, що Президент України допустив по відношенню до його звернення протиправну бездіяльність.

Президент України у правовідносинах щодо розгляду звернення позивача діяв відповідно до повноважень, у порядку та у спосіб, визначені Конституцією України та Законом № 393/96-ВР, не вчинив протиправну бездіяльність, яку йому за провину ставить позивач. Положення частини третьої статті 7 Закону № 393/96-ВР щодо направлення звернення за належністю в разі, якщо вирішення питання, якого воно стосується, не входить до компетенції відповідного органу (посадової особи), у випадку зі зверненням позивача не підлягали застосуванню, враховуючи незалежність органів, яких воно стосувалося і скаргу на дії (бездіяльність) яких воно фактично містило.

7.31. ОСОБА_1 обґрунтовує свої позовні вимоги до Президента України, включаючи вимогу про сплату 120 000 000 доларів США (еквівалентної суми в розмірі 4 576 920 000 грн) та вимогу про зобов`язання звільнити його з військової служби, тим, що Президент України не виконав свого передвиборчого зобов`язання щодо деолігархізації державної влади. Підтвердженням цього, на його думку, є бездіяльність Президента України щодо антидержавної позиції ОСОБА_2 , зокрема й при поверненні без розгляду його звернення.

7.32. Разом з тим, така підстава позову виходить за межі відповідальності суб`єкта владних повноважень за прийняте рішення, вчинення дії (бездіяльності) при здійсненні управлінських функцій, питання щодо якої може вирішувати адміністративний суд в рамках конкретної справи.

7.33. Частиною другою статті 9 КАС встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

7.34. Позовні вимоги в розумінні наведених норм включають також підстави позову, а вихід за межі позовних вимог судом допускається, якщо суд установить, що право (законний інтерес) порушено і захист права (законного інтересу) вимагає вжиття більш ефективного правового засобу, ніж той, про який просить позивач.

7.35. Ураховуючи, що судом у цій справі не встановлено порушення прав (законних інтересів) позивача у його правовідносинах з Президентом України, які виникли у зв`язку із зверненням позивача від 09.03.2023 і спір щодо прав і обов`язків сторін у яких може бути предметом судового розгляду, підстав для виходу судом за межі позовних вимог ОСОБА_1 (в частині підстав про сплату грошових коштів та про зобов`язання звільнити його з військової служби) немає. З огляду на те, що ці вимоги лежать у площині відповідальності Президента України за виконання передвиборного зобов`язання, вони не підлягають задоволенню.

7.36. Водночас висновок суду першої інстанції щодо підстави для відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання Президента України звільнити його з військової служби (Президент України звільняє з військової служби осіб у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 04.06.2020 № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні, тоді як позивачу такого військового звання не присвоєно) відповідає правильному застосуванню пунктів 1, 17 частини першої статті 106 Конституції України, частини сьомої статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» та підпункту 2 пункту 225 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

7.37. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.02.2024 у справі № 990/175/23 виснувала, що незалежно від підстав звільнення військовослужбовця з військової служби Президент України, реалізуючи надані йому повноваження як Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, уповноважений звільняти з посад виключно вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань. Звільнення військовослужбовців, яким не присвоєно військові звання генерала (адмірала) та прирівняного до них військового звання, перебуває поза межами повноважень Президента України, визначених Конституцією України.

7.38. Твердження апеляційної скарги фактично дублюють доводи позовної заяви, які суд першої інстанції визнав безпідставними і необґрунтованими, навівши для цього відповідні мотиви. В апеляційній скарзі ці твердження не містять підстав чи суджень, що зобов`язували б поглянути на спірні правовідносини по-іншому й визнати їх достатніми для втручання в судове рішення.

7.39. Виходячи з наведених вище обставин, встановлених у справі, та викладених аргументів щодо обґрунтованості доводів позивача в апеляційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував наведені вище норми матеріального права до встановлених у справі обставин та обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

7.40. Рішення Касаційного адміністративного суду від 11.07.2024 відповідає вимогам статті 242 КАС щодо законності та обґрунтованості судового рішення, а доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції в цьому рішенні, не містять вагомих підстав для його зміни чи скасування.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

8.2. На підставі частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. Оскільки Касаційний адміністративний суд розглянув справу з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у рішенні висновків, апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

9. Судові витрати

9.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 242 266 308 311 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/138/24 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Н. В. Шевцова