Історія справи

Постанова ВП ВС від 23.01.2019 року у справі №818/1567/18
Ухвала КАС ВП від 24.07.2018 року у справі №818/1567/18

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 818/1567/18

Провадження № 11-1212апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року (суддя Глазько С. М.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року(у складі колегії суддів Бондара В. О., Калитки О. М., Калиновського В. А.) у справі № 818/1567/18 за його позовом до начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області Цурікова Олега Миколайовича (далі - начальник Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області у якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області ХоботаМ.В., яка виразилась у ненаданні відповіді на питання 2 - 5 його заяви від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні законних вимог, викладених в пунктах 3, 5 цієї заяви;

- зобов'язати начальника Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області надати відповідь на питання 2, 4 його заяви від 11 вересня 2017 року № 433.

Сумський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VІІІ), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходили з того, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності Лебединського ВП ГУНП України в Сумській області, які регламентовані нормами Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), а тому юрисдикція адміністративного суду на такі правовідносини не поширюється.

Не погодившись із такими судовими рішеннями, у липні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 рокуі направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11 жовтня 2018 року передав зазначену вище справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

Перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

ОСОБА_3 звернувся до начальника Лебединського ВП ГУНП у Сумській області ЦуріковаО.М. із заявою від 11 вересня 2017 року № 433 про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальне правопорушення за ст. 383 Кримінального кодексу України (далі - КК України) по факту невиконання Будильською сільською радою Лебединського району Сумської області та безпосередньо головою цієї ради - ОСОБА_4. постанови Лебединського районного суду Сумської області від 28 лютого 2017 року в адміністративній справі № 580/1503/16-а.

У своїй заяві ОСОБА_3 ставив такі вимоги:

1) внести до ЄРДР відомості про кримінальне правопорушення за ст. 383 КК України по факту невиконання Будильською сільською радою та ОСОБА_4. постанови Лебединського районного суду Сумської області від 28 лютого 2017 року;

2) якщо слідчий або інші працівники Лебединського ВП ГУНП у Сумській області писатимуть рапорти чи висновки, в яких стверджуватимуть про відсутність у заяві ознак кримінального правопорушення, просив детально мотивувати рішення, назвати докази і повідомити обставини, на підставі яких працівники поліції дійшли такого висновку, вказати статтю закону, яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій в досудовому розслідуванні, та назвати докази і зазначити обставини, на підставі яких слідчий дійшов такого висновку та спростував факти, викладені в заяві, та описати процес здійснення слідчим оцінки обґрунтованості заяви з повідомленнями про кримінальне правопорушення;

3) до внесення відомостей в ЄРДР просив заборонити проводити будь-які інші дії, пов'язані з його зверненням, у тому числі - робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб;

4) якщо до внесення зазначених відомостей в ЄРДР буде проведена будь-яка перевірка з цього приводу, просив назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони, якими вони керувались при проведенні перевірки;

5) якщо Лебединський ВП ГУНП у Сумській області буде проводити перевірку, без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити заявника до цієї перевірки.

За результатом розгляду вказаної заяви листом від 22 вересня 2017 року

№ К-162/13190 Лебединське ВП ГУНП в Сумській області повідомило ОСОБА_3, що за його заявою проведено перевірку, яку припинено, оскільки не встановлено ознак кримінального чи адміністративного правопорушення.

ОСОБА_3 звернувся до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав, вважаючи, що відповідач неналежним чином розглянув подану ним заяву та не надав відповіді на всі поставлені в ній питання, а саме: проігнорував вимоги п. 2, 3, 4, 5 заяви від 11 вересня 2017 року № 433, чим обмежив його право на отримання інформації, передбачене Конституцією України та Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - № 393/96-ВР).

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

Статтею 55 Конституції України закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 1 ст. 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Тобто право на судовий захист, гарантоване Конституцією України(ст. 55) і закріплене ст. 5 КАС України, має особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи.

Водночас положеннями ст. 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Наведені норми узгоджуються з чинними положеннями ст. 5, 6 КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як убачається з адміністративного позову, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилається на бездіяльність заступника начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області щодо розгляду не в повному обсязі його заяви від 11 вересня 2017 року № 433, а саме, ненадання відповіді на поставлені в п. 2, 3, 4, 5 питання та невиконання вимог, викладених у п. 3, 5 заяви, а також просить зобов'язати начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області надати відповідь на питання 2 та 4 в порядку Закону № 393/96-ВР.

При цьому Велика Палата Верховного Суду стосовно позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання неправомірним ненадання відповіді на п. 4 і п. 5 його заяви та невиконання вимоги, викладеної у п. 5 заяви, а також зобов'язання надати відповідь на питання 4 цієї заяви, зазначає таке.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно ст. 5. Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

У ч. 2 ст. 7 Закону № 2657-XII зазначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

За ч. 1 ст. 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із ст. 3 зазначеного Закону заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

За приписами ст. 15 Закону № 393/96-ВР встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги (ст. 18 Закону № 393/96-ВР).

Статтею 19 Закону № 393/96-ВР передбачено, що органи державної влади зобов'язані, зокрема: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Враховуючи, що у заяві від 11 вересня 2017 року №433, крім повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, ОСОБА_3 просив розглянути питання, зазначені у п. 4, 5 заяви (назвати осіб, які ініціювали й виконали перевірку за його заявою, зазначити норми законів, якими працівники Лебединського ВП ГУНП у Сумській області керувались під час проведення перевірки та залучити позивача до цієї перевірки). У розумінні наведеної вище ст. 3 Закону № 393/96-ВР указані вимоги підпадають під дію цього Закону.

Аналіз зазначених обставин справи та норм права дає підстави Великій Палаті Верховного Суду вважати, що спір у частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій (ненадання відповіді на окремі питання (п. 4, 5) заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433, невиконання вимоги, вказаної у п. 5 цієї заяви та зобов'язання надати відповідь на п. 4 підлягає розгляду

за правилами КАС України.

Стосовно іншої частини позовних вимог ОСОБА_3, а саме, визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ХоботаМ.В., яка виразилася у ненаданні відповіді на питання, зазначені у п. 2 і 3 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні вимоги, викладеної у п. 3 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області надати відповідь на питання 2 зазначеної заяви, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

У п. 2 своєї заяви ОСОБА_3 фактично ставив питання про детальне обґрунтування мотивів невнесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, вказане у п. 1 цієї ж заяви, із посиланням на нормативно-правові акти, якщо таке невнесення матиме місце.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України заявник має право оскаржити бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Згідно з ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими ст. 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави.

Наведеними правовими нормами визначений порядок оскарження бездіяльності щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.

На думку ВеликоїПалати Верховного Суду, саме у межах цієї процедури слідчий суддя з'ясовує обставини та мотиви, з яких слідчий або прокурор дійшов висновку про відсутність підстав для внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, чим саме обґрунтоване невнесення відповідних відомостей до ЄРДР, та вирішує питання про наявність або відсутність правових підстав для зобов'язання слідчого або прокурора внести інформацію про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Отже, норми Закону № 393/96-ВР до п. 2 заяви застосовані бути не можуть. Крім того, позовна вимога про визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання відповіді на п. 2 заяви та зобов'язання надати цю відповідь у порядку, передбаченому Законом № 393/96-ВР, не може бути заявлена за правилами кримінального судочинства. А тому ця позовна вимога не може бути самостійним предметом розгляду ні у загальному, ні в адміністративному суді.

У п. 3 своєї заяви ОСОБА_3 вимагав заборонити проводити будь-які інші дії, пов'язані з його зверненням, у тому числі робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб до внесення відомостей про кримінальне правопорушення, вказане у п. 1 заяви, в ЄРДР.

З цього приводу ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що вимога позивача про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на п. 3 заяви та щодо її невиконання, також не може бути самостійним предметом розгляду в суді, оскільки вимоги позивача у п. 3 пов'язані з вимогою у п. 1 заяви та стосуються здійснення за допомогою непередбачених кримінальним процесуальним законом засобів контролю за діяльністю особи, наділеної в установленому порядку процесуальними правами.

Суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про те, що позовні вимоги стосовно визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на питання п. 2 і 3 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433, визнання неправомірним невиконання вимог, викладених у п. 3 цієї заяви, а також зобов'язання надати відповідь на її п. 2 не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з цим, такі вимоги не можуть розглядатися і у порядку кримінального судочинства.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних ОСОБА_3 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції. Висновки судів, про те, що вимоги позивача в цій частині можуть бути розглянуті в порядку КПК України є помилковими.

З огляду на наведене та ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що викладені в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги в частині визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області ХоботаМ. В , яка виразилася у ненаданні відповіді на питання, зазначені у п. 4 і 5 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні вимоги, викладеної у п. 5 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединського ВП ГУНП в Сумській області надати відповідь на питання 4 зазначеної заяви, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.

Відтак, в цій частині ухвала Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Водночас, ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі за позовними вимогами про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ХоботаМ.В., яка виразилася у ненаданні відповіді на

питання, зазначені у пунктах 2 і 3 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 3

вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання

начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної

поліції України в Сумській області надати відповідь на питання 2 зазначеної

заяви, слід змінити, виклавши мотивувальні частини вказаних судових рішень в редакції цієї постанови.

Відповідно до ч. 4 ст. 351 КАСУкраїни (у редакції Закону № 2147-VIII) зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Згідно з п. 2 ч 1 ст. 349 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до ч 1 ст. 353 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи наведене та керуючись ст. 341, 345, 349, 351, 353, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області ХоботаМ.В., яка виразилася у ненаданні відповіді на питання, зазначені у пунктах 2 і 3 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 3 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області надати відповідь на питання 2 зазначеної заяви змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В решті судові рішення в зазначеній частині позовних вимог - залишити без змін.

Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня

2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі щодо

позовної вимоги провизнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної

поліції України в Сумській області ХоботаМ. В , яка виразилася у ненаданні

відповіді на питання, зазначені у пунктах 4 і 5 заяви ОСОБА_3 від 11 вересня 2017 року № 433 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 5 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединськоговідділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області надати відповідь на питання 4 зазначеної

заяви скасувати, а справу в цій частині позовних вимог направити для продовження розгляду до Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік О.С.Ткачук В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська