Історія справи

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 336/4748/16-ц

Провадження № 14-539цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЛященкоН.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,

ДанішевськоїВ.І., КібенкоО.Р., КнязєваВ.С., ЛобойкаЛ.М., ПрокопенкаО.Б., Рогач Л.І., СаприкіноїІ.В., СитнікО.М., ТкачукаО.С., УркевичаВ.Ю., ЯновськоїО.Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2017 року (суддя Голубкова М. А.) та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року (судді Бєлка В. Ю., Воробйова І. А., Крилова О. В.),

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», про стягнення страхового відшкодування та

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі - ПрАТ «СК «Уніка»), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), про стягнення страхового відшкодування.

Позовну заяву мотивовано тим, що ОСОБА_1 є приватним підприємцем та проживає у м. Запоріжжі. 23 травня 2013 року між ним та ПрАТ «СК «Уніка» було укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 009045/4008/0000001 (далі - договір № 009045/4008/0000001), за умовами якого застраховано транспортний засіб - автомобіль марки Toyota RAV4, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 (далі - Автомобіль), зокрема від незаконного володіння, ДТП, протиправних дій третіх осіб, стихійного лиха, пожежі, інших випадків. Вигодонабувачем за договором № 009045/4008/0000001 є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Відповідно до пункту 1.3.4 договору № 009045/4008/0000001 страхова сума з огляду на розмір дійсної вартості зазначеного транспортного засобу складає 357 тис. 759 грн. 13 серпня 2015 року у м. Києві (проспект Голосіївський, 90) невідомими особами було викрадено Автомобіль позивача. За фактом викрадення ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів, а саме Голосіївського районного управління Головного управління МВС України у м. Києві. Відомості про кримінальне правопорушення, передбачені частиною третьою статті 289 Кримінального кодексу України, відповідно до вимог частин першої, четвертої статті 214 Кримінального процесуального кодексу України внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13 серпня 2015 року за № 12015100010007884. 13 серпня 2015 року з метою отримання страхового відшкодування у порядку, передбаченому договором № 009045/4008/0000001, позивач звернувся з письмовою заявою до ПрАТ «СК «Уніка». 16 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та старшим фахівцем департаменту врегулювання збитків ПрАТ «СК «Уніка» СергеєвимО.В. було складено акт прийому-передачі ключа від Автомобіля. Крім іншого, в акті зазначено, що претензій та зауважень щодо передачі ключа від транспортного засобу сторони не мають. 18 грудня 2015 року засобами поштового зв'язку позивач отримав лист від 14 грудня 2015 року № 8103, яким ПрАТ «СК «Уніка» повідомило його про відмову у виплаті страхового відшкодування за договором № 009045/4008/0000001 у зв'язку з порушенням пункту 6.3.16 цього договору, за яким страхувальник зобов'язаний не залишати у застрахованому транспортному засобі, зокрема, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. 23 травня 2016 року позивач надав ПрАТ «СК «Уніка» свідоцтво про реєстрацію зазначеного Автомобіля, про що складено та підписано акт прийому-передачі від 23 травня 2016 року. Листом від 27 липня 2016 року № 4915 ПрАТ «СК «Уніка» повідомило, що з метою повного й об'єктивного з'ясування обставин пригоди, а також для перевірки наданої позивачем інформації, що вплине на рішення у справі, страховик листом від 18 липня 2016 року № 4677 звернувся із заявою про кримінальне правопорушення до правоохоронних органів стосовно перевірки наявності або відсутності шахрайських дій з боку всіх учасників випадку. У цьому листі зазначено, що про рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з пригодою, що трапилася 13 серпня 2015 року, позивача буде повідомлено додатково. ОСОБА_1 вважає, що бездіяльність ПрАТ «СК «Уніка» безпосередньо щодо невиплати страхового відшкодування за договором № 009045/4008/0000001 є протиправною, а дії страхової компанії щодо направлення матеріалів до правоохоронних органів є способом затягування процесу з виплати страхового відшкодування. ПрАТ «СК «УНІКА» пропустило передбачені договором № 009045/4008/0000001 строки для прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування за результатами повторного звернення позивача. Ухилення ПрАТ «СК «УНІКА» від виплати страхового відшкодування під приводом звернення до правоохоронних органів, на думку позивача, є протиправною бездіяльністю. Належним способом захисту своїх прав він вважає стягнення суми страхового відшкодування за договором № 009045/4008/0000001 у розмірі 357 тис. 759 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року, закрито провадження у справі на підставі частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій).

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що договір добровільного страхування позивач уклав як фізична особа - підприємець (далі - ФОП), тому цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої й апеляційної інстанцій норм процесуального права, просив скасувати ухвали судів попередніх інстанцій та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що до ФОП слід застосовувати норми спеціального (господарського) законодавства, якщо предметом регулювання безпосередньо є їх підприємницька діяльність. Проте якщо предмет регулювання виходить за межі підприємницької діяльності, зачіпаючи приватні інтереси суб'єкта, та в повній мірі врегульовується нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), слід брати до уваги норми цивільного законодавства. Крім того, позивач зазначав, що викрадений Автомобіль, використовувався ним не в підприємницькій діяльності, а для особистих потреб. Тому вважає, що ця справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має бути передана на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя. Позивач також зазначив, що ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ЦПК України.

Ухвалою судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2018 року ОСОБА_1 поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Учасники справи своїм правом надати відзиви на касаційну скаргу не скористалися.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 20 серпня 2018 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини шостої статті 403 ЦПК України (тут і далі - у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), якщо не зазначено інше) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 листопада 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389, частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічні норми викладено у статті 19 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини першої статті 12 ГПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Відповідно до частини першої статті 20 ГПК України (у редакції Закону № 2147-VIII) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП; інші справи у спорах між суб'єктами господарювання.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із частиною першою статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.

Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю.

Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із частиною першою статті 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до статті 16 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Частиною третьою статті 353 ГК України визначено, що страхувальниками у цьому Кодексі визначаються учасники господарських відносин, які уклали договори страхування зі страховиками або є страхувальниками відповідно до закону.

Предметом позову у справі, яка розглядається в касаційному порядку, є стягнення страхового відшкодування за договором № 009045/4008/0000001, який укладено, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, між ФОП ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Уніка», тобто за договором, сторонами якого є суб'єкти господарювання. Свій правовий статус сторони зазначеного вище договору ОСОБА_1 визначив самостійно з власної волі.

Вигодонабувачем за договором № 009045/4008/0000001 є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Таким чином, з огляду на суб'єктний склад спору, предмет позову та характер спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Твердження позивача про те, що застрахований Автомобіль належить йому на праві власності та використовується ним для власних потреб, що свідчить про належність спору до юрисдикції загальних судів, ВеликаПалата Верховного Суду відхиляє, адже зазначене не перешкоджає використанню цього транспортного засобу для здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 та не впливає на правильність висновків судів попередніх інстанцій про розгляд спору за правилами господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду також не бере до уваги доводи скаржника про невідповідність ухвал судів першої та апеляційної інстанцій вимогам ЦПК України щодо змісту і форми, оскільки ці доводи спростовуються матеріалами справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За викладених обставин та з мотивів, передбачених указаними нормами матеріального та процесуального права, Велика Палата Верховного Суду вважає правильними висновки судів першої й апеляційної інстанцій про наявність підстав, установлених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи цими судами), для закриття провадження у справі, адже спір між двома суб'єктами господарювання не може розглядатися в порядку цивільного судочинства та підлягає розгляду за правилами господарського процесуального закону.

Таким чином, ухвали судів першої й апеляційної інстанцій, прийняті з додержанням норм процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду залишає ухвали судів першої та апеляційної інстанцій без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна Л.І. Рогач В.В. Британчук І.В. Саприкіна Д.А. Гудима О.М. Ситнік В.І. Данішевська О.С.Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська Л.М. Лобойко