Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року

м. Київ

Справа № 990/236/24

Провадження № 11-190заі24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Усенко Є. А.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Шевцової Н. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/236/24 за позовом ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині, апеляційне провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 (суддя-доповідачка Ханова Р. Ф., судді Бившева Л. І., Блажівська Н. Є., Желтобрюх І. Л., Юрченко В. П.),

У С Т А Н О В И Л А:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Серафимов І. М. (далі також - представник позивача), звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України, у якій просив визнати протиправним і скасувати Указ Президента України від 12.05.2023 № 279/2023 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 травня 2023 року «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Указ № 279/2023), яким уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині введення в дію пункту (позиції) 27 додатка 1 [щодо запровадження таких заходів до ОСОБА_1 ].

1.2. На обґрунтування позову представник позивача зазначив, що Указ № 279/2023 в оскаржуваній частині суперечить нормі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України від 14.08.2014 № 1644-VII «Про санкції» (далі - Закон № 1644-VII), оскільки санкції до ОСОБА_1 застосовані за відсутності визначених цим Законом підстав та з порушенням принципу індивідуальної юридичної відповідальності.

1.3. Разом із позовною заявою представник позивача подав заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, обґрунтовану посиланням на такі обставини:

- в додатку 1 до Указу № 279/2023 були допущені помилки як щодо дати народження позивача, так і його громадянства, які унеможливлюють чітко ідентифікувати особу, до якої застосовані санкції;

- станом на дату прийняття Указу № 279/2023 позивач не мав жодних зв'язків з Україною [у нього не було близьких родичів і друзів в Україні; бізнес-інтересів; активів, у тому числі, рахунків в українських банківських установах; зареєстрованих в Україні торговельних марок або інших об`єктів інтелектуальної власності];

- з 12.05.2023 по 22.05.2024 українські державні органи не повідомили ОСОБА_1 про застосування до нього санкцій. У цей період часу позивач вільно пересувася різними країнами світу, вільно розпоряджався своїми грошовими коштами, в тому числі які знаходяться у нього на рахунку в банківській установі у Великій Британії;

- 23.05.2024 на адресу постійного місця проживання ОСОБА_1 надійшла позовна заява Міністерста юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування санкцій, передбачених пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII, зі змісту якої він дізнався про застосування до нього персональних санкцій згідно з Указом № 279/2023.

1.4. Як підсумок, представник позивача стверджує, що з боку ОСОБА_1 не було умисного або необачного порушення строку звернення до адміністративного суду, а недотримання ним строку обумовлено об'єктивними обставинами, що є підставою для поновлення позивачу зазначеного строку.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції, ухваленого щодо позовної заяви ОСОБА_1 .

2.1. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 08.08.2024 відмовив у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду; позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу в частині повернув позивачу на підставі норм частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

2.2. Касаційний адміністративний суд виходив з того, що ухвалою від 25.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду і визнання судом неповажними наведених позивачем у заяві підстав для його поновлення. У зв'язку із цим суд надав позивачу десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням (у разі наявності) інших підстав для поновлення строку.

2.3. 02.08.2024 представник позивача подав до Касаційного адміністративного суду заяву про поновлення позивачу пропущеного строку на оскарження вище згаданого Указу, доводи в якій за змістом та спрямованістю подібні до зазначених у заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду, поданій з позовною заявою, які викладено вище.

2.4. Висновок щодо підстав для повернення позовної заяви суд першої інстанції вмотивував так:

- Указ № 279/2023 опублікований в офіційних друкованих виданнях 16.05.2023 (газета «Урядовий кур`єр», № 97), відтак набрав чинності з 16.05.2023; з позовною заявою позивач звернувся 23.07.2024, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, установленого частиною другою статті 122 КАС;

- застосування санкцій, з-поміж інших, до іноземців здійснюється на підставі, в порядку і спосіб, які визначені Конституцією України і законами України, які діють / застосовуються однаково щодо всіх підсанкційних осіб. Особливого порядку сповіщення (доведення до відома, оприлюднення) про застосування санкцій щодо іноземців, незалежно від їхнього громадянства / підданства, закони України не передбачають. Водночас незнання іноземцем, який опинився під дією санкцій, українського законодавства не створює для держави обов`язку вживати додаткових заходів для інформування про існуючі в Україні закони та акти їх застосування, а також не звільняє його [іноземця] від настання юридичних наслідків, зумовлених дією санкцій;

- суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача щодо неволодіння позивачем українською мовою, вказавши, що статус позивача як громадянина (підданого) іншої держави не надає йому, порівняно з іншими особами, жодних переваг, зокрема, у питанні визначення початку перебігу строку на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень до адміністративного суду, а публікація Указу № 279/2023 державною мовою не є звуженням прав позивача;

- так само суд відхилив доводи ОСОБА_1 про помилки (неточності) оскаржуваного Указу щодо його персональних даних як про підставу поновлення строку, зазначивши, що: 1) санкції до позивача застосовані як до громадянина російської федерації; у додатку 1 до рішення РНБО від 12.05.2023, яке уведено в дію Указом № 279/2023, правильно зазначено його прізвище, ім`я та по батькові українською та російською мовами, день та місяць народження позивача, його ідентифікаційний номер платника податків. Представник позивача не заперечував того факту, що ідентифікаційний номер платника податків належить саме ОСОБА_1 ; 2) помилки в написанні року та місця народження ОСОБА_1 не були настільки критичними, що робили неможливим ідентифікацію особи або ж могли створили у позивача враження, що йдеться про іншу особу; 3) посилання представника позивача на висновки мінфіну росії в листі від 02.11.2020 № 03-01-11/95302 є недоречними, оскільки при застосуванні санкцій до позивача застосовувалося українське законодавство.

2.5. Підсумовуючи, Касаційний адміністративний суд виснував, що наведені позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не є поважними, у зв'язку із чим позовна заява підлягає поверненню.

3. Короткий зміст та обґрунтування вимог, наведених в апеляційній скарзі

3.1. Адвокат Серафимов І. М., діючи від імені позивача, подав апеляційну скаргу на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024, в якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3.2. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник позивача посилається на те, що суд першої інстанції порушив пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та неправильно застосував норми статті 122 КАС.

3.3. Зазначає, що згідно з Указом Президента України від 10.06.1997 № 503/97 «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» (далі - Указ № 503/97) нормативно-правові акти підлягають опублікуванню в офіційних друкованих виданнях в обов`язковому порядку, натомість акти індивідуальної дії, до яких відноситься й оскаржуваний позивачем Указ, можуть не публікуватись. Такі акти доводяться до відома осіб, прав, інтересів та/або обов`язків яких вони стосуються, через державні органи, які їх прийняли.

Указ № 503/97 не містить норм, які б передбачали, що акти індтвідуальної дії у випадку їх офіційного опублікування, не потребують додаткового доведення до відома осіб через державні органи. Як стверджує представник позивача, суд першої інстанції довільно витлумачив норму статті 7 Указу № 503/97, зазначивши, що ця норма стосується лише тих актів, які не публікувались за рішенням відповідного органу.

3.4. Згідно з доводами в апеляційній скарзі суд першої інстанції проігнорував, що ОСОБА_1 є іноземним громадянином, який не володіє українською мовою. Не маючи уповноважених представників, близьких родичів чи друзів в Україні, не підтримуючи жодних зв`язків з Україною, позивач не мав реальної можливості своєчасно ознайомитись зі змістом Указу № 279/2023, опублікованого в офіційному друкованому виданні.

3.5. Крім того, представник позивача зазначає, що допущені помилки (неточності) в Указі № 279/2023 спричинили невизначеність у спірних правовідносинах, зробили процедуру ідентифікації цього Указу для позивача важкою і неоднозначною. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визнає особливе значення за принципом «належного урядування», відповідно до якого помилки та недоліки, допущені державними органами влади, повинні служити на користь постраждалих осіб, особливо у разі відсутності інших конфліктуючих приватних інтересів. Ризик вчинення державними органами будь-якої помилки має нести держава, а помилки не повинні виправлятись за рахунок зацікавленої особи.

3.6. Інші доводи представника позивача з приводу незгоди з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 за змістом та спрямованістю подібні до зазначених у заявах про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, які викладено вище.

4. Рух апеляційної скарги

4.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 21.08.2024 відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024, а ухвалою від 12.09.2024 призначила справу до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

5. Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивача

5.1. Офіс Президента України, який відповідно до Указу Президента України від 30.04.2020 № 162/2020 «Про забезпечення самопредставництва Президента України та створених ним допоміжних органів і служб у судах України» здійснює самопредставництво Президента України в судах, у відзиві на апеляційну скаргу, погоджуючись із наведеними в ухвалі Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 підставами повернення позовної заяви, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а зазначену ухвалу - без змін.

6. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, та висновки Великої Палати Верховного Суду щодо їх застосування у цій справі

6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

6.2. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

6.3. Згідно із частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

6.4. Частиною першою статті 5 КАС визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

6.5. Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до адміністративного суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

6.6. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС).

6.7. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть установлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя цієї статті).

6.8. Правові наслідки пропуску строку звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС.

6.9. Так, відповідно до частини першої цієї статті у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

6.10. Якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС).

6.11. Норми КАС не дають визначення поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду. Вочевидь такими є обставини, які унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення особою процесуальних дій щодо звернення з позовною заявою у визначений законом строк; є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом; або пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Обставини такого роду, якщо на них посилається особа, повинні бути підтверджені відповідними доказами.

6.12. Інститут строків звернення до адміністративного суду сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до реалізації права на звернення до суду. Встановлюючи такі строки, законодавець обмежив час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання строків, про які йдеться, зумовлює визначені законом правові наслідки.

6.13. Статтею 6 Конвенції гарантовано, що кожен при вирішенні питання щодо прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.

6.14. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

6.15. У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав: «…Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою…У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо…коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків».

6.16. Правила регулювання строків для подання скарги мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані [див. рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain», заява № 28090/95, пункт 45; від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine), заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 34].

6.17. У справі «Устименко проти України» ЄСПЛ зазначив, що сама концепція «поважних причин» не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.

Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

6.18. У справі встановлено, що Указом № 279/2023 введено в дію рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», згідно з яким, зокрема, до громадянина російської федерації ОСОБА_1 застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) строком на п`ять років (пункт 27 додатка 1 до зазначеного рішення).

6.19. Ураховуючи правову природу Указу № 279/2023 як індивідуально-правового акта [Указ стосується прав (інтересів) визначених у ньому осіб, а його дія вичерпується його виконанням та має визначений строк, що відповідно до пункту 19 частини першої статті 4 КАС є ознаками індивідуально-правового акта], у правовідносинах щодо звернення до адміністративного суду з позовом про його оскарження (визнання протиправним та скасування) застосовується визначений частиною другою статті 122 КАС шестимісячний строк, який у правовідносинах з позивачем обчислюється з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав (інтересів) цим Указом. Іншого законом не встановлено, зокрема й з огляду на те, що позивач є іноземцем.

6.20. Відповідно до частини першої статті 1 Указу № 503/97 закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п`ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

6.21. Опублікування Указу № 279/2023 в офіційному виданні - газеті «Урядовий кур`єр» № 97 за 16.05.2023, за загальним правилом дозволяє обчислювати строк на його оскарження в суді з наступного після опублікування дня, тобто з 17.05.2023. Опублікування вказаного Указу (тобто його оприлюднення) презюмує, що його зміст доведено до всіх зацікавлених осіб.

6.22. Довід представника позивача в апеляційній скарзі, що способом оприлюднення Указу № 279/2023 як акта індивідуальної дії має бути його доведення до відома осіб, на яких поширюється його чинність, не є слушним.

6.23. Так, відповідно до положень частини першої статті 7 Указу № 503/97, на яку посилається позивач в обґрунтування цього доводу, акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.

6.24. Неопубліковані акти Верховної Ради України, Президента України набирають чинності з моменту отримання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, який їх видав, не встановлено інший порядок набрання ними чинності (частина друга статті 7 Указу № 503/97).

6.25. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що положення норми частини першої статті 7 Указу № 503/97 про оприлюднення індивідуально-правових актів шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність, стосується лише тих актів, які не були опубліковані за рішенням відповідного органу. Щодо індивідуально-правових актів Президента України таке рішення уповноважений прийняти Президент України.

6.26. Оприлюднення 16.05.2023 Указу № 279/2023 є належним способом доведення його до відома зацікавлених осіб. Незнання цього не звільняє осіб, яких стосується згаданий Указ, від породжених ним юридичних наслідків, а також від дотримання встановленого частиною другою статті 122 КАС строку звернення до суду в разі його оскарження.

6.27. Натомість позивач звернувся до Касаційного адміністративного суду з позовом про оскарження Указу № 279/2023 лише 23.07.2024, тобто з пропуском зазначеного строку.

6.28. Як стверджує представник позивача, ОСОБА_1 дізнався про застосування до нього санкцій, а відтак і про Указ № 279/2023, із позовної заяви (справа за позовом Міністерства юстиції України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про застосування санкції, передбаченої пунктом 1-1 частини першої статті 4 Закону № 1644-VII), яку він отримав 23.05.2024. За відсутності у позивача уповноважених представників, близьких родичів чи друзів в Україні, жодних соціальних зв`язків з Україною у нього не було реальної можливості бути обізнаним щодо Указу № 279/2023 раніше, зокрема, щодо його опублікування в українському офіційному друкованому виданні 16.05.2023.

6.29. Частиною другою статті 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

6.30. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності є високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин.

6.31. Та обставина, що указ був опублікований в офіційному друкованому виданні, передбачає достатній ступінь ймовірності, що особа, якої він [указ] стосується, може бути ознайомлена з його змістом з дати опублікування, за винятком випадків, коли особа наводить інші доводи. У разі якщо особа посилається на обставини, які виключають для неї можливість бути обізнаною про указ із цієї дати [дати опублікування в офіційному друкованому виданні], вона повинна довести ці обставини, а суд, у свою чергу, на підставі оцінки доказів, які є у справі, прийняти рішення щодо достатності підстав для визнання причин пропуску строку звернення з позовом поважними.

6.32. Як свідчить зміст рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яке введено в дію Указом № 279/2023, цим рішенням застосовані персональні санкції також до громадян російської федерації ОСОБА_2 (пункт 26 додатка 1), ОСОБА_3 (пункт 28 додатка 1), ОСОБА_4 (пункт 29 додатка 1), ТОВ «Група Поліплаcтик» [Общество с ограниченной ответственностью «Группа Полипластик»; далі - ООО «Группа Полипластик»] (відомості згідно з єдиним державним реєстром юридичних осіб російської федерації: основний державний реєстраційний номер - 1045004150476) (пункт 128 додатка 2).

6.33. ТОВ «Група Поліпластик» [ООО «Группа Полипластик»] має свою офіційну інтернет-сторінку (https://www.poliplastik.ru), на якій розміщено інформацію, зокрема про структуру групи, її засновників та топменеджерів. Так, на цій інтернет-сторінці розміщено інформацію, що станом на 24.01.2024 відповідно до єдиного державного реєстру юридичних осіб російської федерації ОСОБА_1 належало 28,5 % статутного капіталу ТОВ «Група Поліпластик» (реєстраційний номер 1045004150476); він займав посаду директора адміністративно-управлінського блоку ТОВ «Група Поліпластик».

6.34. Позивач у позовній заяві також зазначає, що санкції Указом № 279/2023 застосовані до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які є співзасновниками ТОВ «Група Поліплаcтик» [ООО «Группа Полипластик»]; 04.03.2024 він припинив свою участь у ТОВ «Група Поліплаcтик» [ООО «Группа Полипластик»], у зв`язку із чим була проведена відповідна офіційна реєстрація.

6.35. Зважаючи на викладені обставини щодо правового та фактичного зв`язку позивача принаймі до 04.03.2024 із ТОВ «Група Поліплаcтик» [ООО «Группа Полипластик»], є обґрунтовані підстави для оцінки доводу представника позивача, що позивач, не маючи будь-яких зв`язків з Україною, отримав можливість дізнатися про цей Указ тільки 24.05.2024, як такого, що не відповідає фактичним обставинам, а відтак і для відхилення цього доводу. Застосування санкцій до ТОВ «Група Поліплаcтик» [ООО «Группа Полипластик»] так чи інакше позначилося на його діяльності, що не могло залишитися поза увагою ОСОБА_1 як одного із його засновників та топменеджерів.

6.36. Зазначені вище обставини є вагомими і дають підстави вважати, що позивач не спростував презумпцію можливості знати про стан своїх прав після оприлюднення Указу № 279/2023.

6.37. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи представника позивача, що ОСОБА_1 не володіє українською мовою, як обставину, що не дала можливості позивачу вчасно ознайомитися і оскаржити Указ № 279/2023. Окрім наведених вище обставин, які дають підстави не сумніватися, що позивач міг і повинен був дізнатися про чинність щодо нього оскаржуваного Указу після його оприлюднення, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що статус позивача як іноземця не надає йому переваг ні щодо порядку інформування про застосування персональних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), ані щодо визначення початку перебігу строку на оскарження до адміністративного суду акта про їх застосування.

6.38. У пункті 27 додатка 1 до рішення РНБО від 12.05.2023 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» наведені достатні дані для ідентифікації позивача як особи, якої це рішення стосується, що спростовує доводи представника позивача в апеляційній скарзі, що зазначене рішення та Указ № 279/2023 не відповідають критерію правової визначеності, як підставу для поновлення йому строку на звернення до адміністративного суду.

6.39. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що підставою для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду можуть бути визнані лише обставини, які становили об`єктивну непереборну перешкоду для звернення до суду. Натомість представник позивача як у заяві про поновлення строку звернення до суду, так і в апеляційній скарзі таких обставин не вказав.

6.40. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 відповідно до частини четвертої статті 169 та частини другої статті 123 КАС через пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки поважних причин, які унеможливили його звернення до суду у строк, визначений частиною другою статті 122 КАС, позивач не навів.

6.41. Інші міркування і твердження позивача в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків Касаційного адміністративного суду, викладених в оскаржуваній ухвалі.

7. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

7.1. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

7.2. Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

7.3. Оскільки суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України про визнання протиправним та скасування указу (в частині), правильно застосував норми процесуального права, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду від 08.08.2024 - без змін.

Керуючись статтями 243 266 315 316 322 325 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2024 у справі № 990/236/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка Є. А. Усенко

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

І. В. Желєзний Н. В. Шевцова