Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 806/345/16

Провадження № 11-79за18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О.Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу № 806/345/16 за позовом ОСОБА_3 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області (далі - Інспекція) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку

за заявою ОСОБА_3 про перегляд з підстави,передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду, ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2017 року(у складі колегії суддів Рецебуринського Ю. Й., Загороднього А. Ф., Штульмана І. В.),

У С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог просив: стягнути з Інспекції середній заробіток за час затримки розрахунку за періоди з 15 листопада 2007 року по 14 квітня 2015 року та з 9 вересня 2015 року по 4 березня 2016 року в сумі

156 636,35 грн; стягнути з Інспекції судові витрати, пов'язані з прибуттям до Житомирського окружного адміністративного суду та Житомирського апеляційного адміністративного суду для участі в судових засіданнях у цій адміністративній справі.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що з 31 березня 1997 року по 14 листопада 2007 року працював на різних посадах у відповідача. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року у справі № 806/2391/15 на його користь постановлено стягнути з відповідача недораховані та невиплачені у повному обсязі при звільненні посадовий оклад в сумі 8,85 грн, надбавку за спеціальне звання в сумі 4,52 грн, винагороду за вислугу років в

сумі 2,67 грн та надбавку за вислугу років в сумі 4647,63 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 квітня по 8 вересня 2015 року в сумі 7812 грн.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач перерахував на користь позивача 12 475,67 грн, а також на підставі заяви позивача про проведення донарахування та виплату коштів відповідачем добровільно перераховано

624,68 грн.

Посилаючись на статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за періоди з 15 листопада 2007 року по 14 квітня 2015 року та з 9 вересня 2015 року по 4 березня 2016 року в сумі 156 636,35 грн.

Так, у справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_3 з 31 березня 1997 року по 14 листопада 2007 року працював на різних посадах у відповідача.

14 листопада 2007 року відповідно до наказу № 69-о позивач звільнився з посади головного державного податкового інспектора Народицького відділення Овруцької МДПІ за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року у справі № 806/2391/15, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2016 року, визнано протиправними дії Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області (далі - Овруцька ОДПІ) щодо недонарахування та невиплати ОСОБА_3 при звільненні посадового окладу, надбавки за спеціальне звання, винагороди за вислугу років та надбавки за вислугу років. Постановлено стягнути з Овруцької ОДПІ на користь ОСОБА_3 недораховані та невиплачені при звільненні посадовий оклад в сумі 8,85грн, надбавку за спеціальне звання в сумі 4,52 грн, винагороду за вислугу років в сумі 2,67 грн, надбавку за вислугу років в сумі 4647,63 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 квітня по 8 вересня 2015 року в сумі 7812 грн.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем перераховано на користь позивача 12 475,67 грн, з яких: 4663,67 грн - суми заробітної плати позивача, які слід було виплатити під час його звільнення, та 7812 грн - середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 квітня по 8 вересня 2015 року.

Стосовно ж доводів представника позивача з приводу виплати йому значно більшої суми відповідачем, то 12 475,67 грн, присуджених на користь позивача за рішенням суду, 7812 грн - це середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 квітня по 8 вересня 2015 року. Вказана сума є мірою відповідальності, застосованою судом до відповідача за затримку розрахунку, а відтак ця сума правомірно не врахована судами першої та апеляційної інстанцій під час розрахунку сум заробітку, що підлягає виплаті позивачу за час затримки розрахунку за період з 15 листопада 2007 року по 14 квітня 2015 року та з 9 вересня 2015 року по 4 березня 2016 року.

Водночас на підставі заяв позивача про проведення донарахування та виплату коштів від 22 січня та 24 лютого 2016 року відповідачем 4 березня 2016 року добровільно донараховано належну позивачу суму заробітної плати у розмірі 2006,97 грн, яка підлягала виплаті позивачу у день звільнення. Вказана сума повинна бути взята повністю для обрахунку незалежно від напряму та способу її виплати й зарахування у сплату боргу за податками.

За таких обставин сума несвоєчасно виплаченого позивачу заробітку становить 6670,64 грн, з якої: 4663,67 грн - за рішенням суду та 2006,97грн - добровільно донараховані відповідачем на підставі заяви позивача.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року позов задоволено частково: постановлено стягнути з Інспекції на користь ОСОБА_3 3784,71 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 15 листопада 2007 року по 14 квітня 2015 року та з 9 вересня 2015 року по 4 березня 2016 року і 23,28 грн судових витрат.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року змінено у частині розміру присуджених ОСОБА_3 виплат, зокрема: «в абзаці другому резолютивної частини постанови суду першої інстанції замість присудженої виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі «3784 грн 71 коп.» зазначено - «6629 грн 90 коп.»; в абзаці третьому резолютивної частини постанови суду першої інстанції замість присудженої виплати судових витрат у розмірі «23 грн 28 коп.» зазначено - «40 грн 79 коп.». У решті рішення суду залишено без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 вересня 2017 року постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року залишив без змін.

Не погодившись із рішеннямсуду касаційної інстанції, ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстав, установлених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 КАС у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня 2015 року

(справа № 6-6207св15), 24 лютого 2016 року (справа № 6-19896ск15), 19 жовтня 2016 року (справа № 191/1747/15-ц) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року (справа № 806/378/16), а також копії постанов Верховного Суду України від 21 січня 2015 року (справа № 6-195цс14), 1 квітня 2015 року

(№ 6-41цс15) та 15 вересня 2015 року (№ 21-1765а15), які, на думку заявника, підтверджують, що суд касаційної інстанції у його справі дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування принципу співмірності й зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, неправильно застосував статтю 117 КЗпП.

Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду від 20 вересня 2017 року, постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року та постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Питання про допуск справи до провадження Верховним Судом України вирішено не було.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС викладено в новій редакції.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС у редакції Закону № 2147-VIII заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

За підпунктом 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС у редакції

Закону № 2147-VIII якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Оскільки справа за заявою ОСОБА_3 згідно з частиною другою статті 241 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підлягала розгляду Верховним Судом України на спільному засіданні судових палат в адміністративних і цивільних справах Верховного Суду України, то її відповідно до підпункту 2 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС у редакції Закону № 2147-VIII Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 29 січня 2018 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду, який відповідно до підпункту 1 пункту 1 зазначеного розділу КАС здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) підставами перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, застосувавши норми статей 116, 117 КЗпП, дійшов висновку про те, що при розгляді цієї справи суди попередніх інстанцій правомірно взяли до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, та з урахуванням принципу справедливості та співмірності вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 6629,90 грн із урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Разом із тим Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 липня 2015 року дійшов висновку про те, що суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку на засадах співмірності тільки в разі одночасного вирішення вимог про стягнення належних при звільненні сум за умови часткового задоволення цих вимог. Оскільки у справі, що розглядалася, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, то й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

В ухвалі від 24 лютого 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог статей 116, 117 КЗпП, оскільки відповідач при звільненні позивача не провів усіх виплат, належних йому при звільненні, і вказана заборгованість не була виплачена на день ухвалення рішення місцевим судом.

В ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2016 року та Вищого адміністративного суду України від 14 березня 2017 року суди зазначили, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в статті 116 КЗпП відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Аналіз наведених судових рішень дає підстави вважати, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищий адміністративний суд Україниухвалили їх за різних фактичних обставин справ, установлених судами, у зв'язку з чим не можна дійти висновку про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додано на підтвердження наведених у заяві доводів, підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права немає.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 КАС, чинного до 15 грудня 2017 року, судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та постанов Верховного Суду України від 21 січня, 1 квітня, 15 вересня 2015 року не дає підстав вважати, що висновок Вищого адміністративного суду України не відповідає висновкам щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України, оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додано на підтвердження наведених у заяві доводів.

Так, Верховний Суд України у постановах від 21 січня 2015 року

№ 6-195цс14 та 1 квітня 2015 року № 6-195цс14, крім іншого, дійшов висновку про те, що у справах, які переглядалися, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум судом задоволені в повному обсязі, а отже, й підстав для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в суду не було.

У постанові від 15 вересня 2015 року № 21-1765а15 Верховний Суд України, проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Як убачається із самої заяви, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків касаційного суду у цій справі фактично зводяться до правової оцінки обставин у справі та дослідження доказів, які були встановлені під час розгляду справи, перевірка правильності встановлення яких не входили до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 242 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявою до суду) за наслідками розгляду справи більшістю голосів від складу суду приймається постанова, зокрема, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення. Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (частина перша статті 244 КАС в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду).

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 241, 242, 244 КАС (у редакції, чинній на час звернення із заявами до суду), підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VІІ «Перехідні положення» цього Кодексу в редакції Закону № 2147-VIII, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 вересня 2017 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Овруцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Житомирській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк В.С. Князєв С.В. Бакуліна Л.М. Лобойко В.В. Британчук Н.П. Лященко Д.А. Гудима Л.І. Рогач В.І. Данішевська І.В. Саприкіна О.С. Золотніков О.М. Ситнік О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич