Історія справи

Ухвала ВП ВС від 09.09.2019 року у справі №171/2124/18
Ухвала КЦС ВП від 21.05.2019 року у справі №171/2124/18

Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 171/2124/18

Провадження № 14-433цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління соціального захисту населення Апостолівської районної державної адміністрації (далі - Управління праці та соціального захисту населення), Міністерства соціальної політики України, держави України в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - ОСОБА_2 , про визнання дій і бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії та про відшкодування шкоди

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року, постановлену суддею Кодрян Л. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Зубакової В. П., Барильської А. П. і Бондар Я. М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2018 року позивач подав до суду позовну заяву, в якій просив:

1.1. «Визнати протиправною діяльність комісії та керівництва Управління праці та соціального захисту населення та зроблені ним необґрунтовані висновки та, можливо, хибно прийняті рішення, зокрема, вчинені свавільні протиправні дії щодо скрутного матеріального становища, в якому перебуває позивач як представник малолітньої дитини, з незалежних від нього причин і обставин, не проведення комісією належного фахового обстеження як житлових, так і важливих чинників та умов, необхідних для встановлення підстав для повного права на задоволення потреб з надання матеріальної допомоги та соціального забезпечення у повному її фінансовому обсязі для малолітньої дитини, що перебуває у сім`ї, яка опинилася в скрутних життєвих обставинах, у зв`язку з перебуванням у статусі малозабезпеченості, що мало би забезпечити достатній і належний рівень життя, а не співіснування».

1.2. «Визнати протиправною діяльність комісії та керівництва Управління праці та соціального захисту населення щодо свідомої відмови у призначенні з 13 грудня 2010 року державної матеріальної допомоги та наданні необхідних видів послуг і протиправної відмови у призначенні інших видів матеріальної допомоги у зв`язку з перебуванням у статусі малозабезпеченості, умисного створення перепон в отриманні призначеної матеріальної допомоги в повному обсязі в зазначений період часу у відповідності до вимог чинного законодавства».

1.3. «Визнати протиправною діяльність комісії та керівництва Управління праці та соціального захисту населення щодо здійснення персоніфікованого обліку громадян пільгових категорій та ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та навіть не намагаються його належно моніторити».

1.4. «Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення повернути безпідставно утримані та нараховані кошти у визначеному законом розмірі, заподіяної матеріальної шкоди, що мали б бути використані як субсидіарні асигнування для соціального забезпечення у повному обсязі малолітньої дитини, що перебуває в сім`ї, яка опинилась у скрутних життєвих обставинах у зв`язку з перебуванням у статусі малозабезпеченості, що мало би забезпечити достатній і належний рівень життя».

1.5. «Визнати протиправною діяльність комісії та керівництва Управління праці та соціального захисту населення щодо неналежного забезпечення програми інклюзії шляхом включення процесу збільшення ступеня участі малолітньої дитини в соціумі та належного виконання реабілітаційних засад, спрямованих на очевидне зменшення фінансових, не легітимних обмежень».

1.6. «Визнати право позивача як особи, яка є представником малолітньої дитини, в тому числі її матері, у зв`язку з перебуванням у статусі малозабезпеченості на отримання визначеної державної матеріальної допомоги та надання інших видів соціального захисту у визначений період часу».

1.7. «Вжити відповідних заходів, спрямованих на припинення протиправних дій керівництва Управління праці та соціального захисту населення, які порушують особисте право позивача, шляхом створення свідомої перепони у забезпеченні матеріальною допомогою у визначеному державою розмірі, протиправно зменшивши її на сорок відсотків від гарантованої номінальної суми та протиправної відмови у призначенні інших видів матеріальної допомоги в зв`язку з перебуванням в статусі малозабезпеченості в зазначений період часу у відповідності до вимог чинного законодавства».

1.8. «Винести окрему ухвалу та направити відповідне подання до керівництва Мінсоцполітики, порушивши питання відповідно до законодавства, в тому числі до нормативно правових актів та дисциплінарного статуту посадовців про накладення дисциплінарного стягнення та щодо організації службового розслідування та вжиття заходів дисциплінарного впливу до винних осіб з приводу свідомої, протиправної відмови протягом тривалого часу щодо протиправних дій, які порушують особисте право, недолугою діяльністю керівництва Управління праці та соціального захисту населення щодо свідомої відмови, визначеною державою суми грошових коштів (державної матеріальної допомоги) в зв`язку з перебуванням в статусі малозабезпеченості, умисно створеної перепони, вчинення зухвалих протиправних дій, недбалості, зловживання владою та службовим становищем, зумисно вчинених протиправних дій, фальсифікацій, спрямованих на свідомо вчинене протиправне дошкуляння та зведення рахунків, які однозначно суперечать нині діючому закону про соціальний захист щодо неотримання призначеної матеріальної допомоги в повному обсязі в зазначений період часу у відповідності до вимог чинного законодавства, поставивши питання про відповідність причетних посадових осіб їх займаним посадам».

1.9. Внести «окреме подання, зобов`язавши керівництво Мінсоцполітики з`ясувати, з яких особистих спонукань, вказаних мною посадових осіб влаштовано безпідставну протиправну необґрунтовану дію щодо свідомо протиправної відмови у призначенні матеріальної допомоги в зв`язку з перебуванням в статусі малозабезпеченості та маючи ІІ групу інвалідності по зору, умисне створення перепон, вчинення зухвалих протиправних дій, недбалості, зловживання владою та службовим становищем, умисне вчинення протиправних дій, фальсифікацій, спрямованих на дошкуляння та зведення рахунків, які суперечать нині діючому закону про соціальний захист, і чому належно до вимог закону не проведено її належну виплату».

1.10. «Винести окрему ухвалу та направити до правоохоронних органів та прокуратури, зобов`язавши належного слідчого, прокурора або іншу уповноважену особу на прийняття та реєстрацію повідомлення про вчинений злочин, органом досудового слідства Апостолівського ВП Нікопольського ВП ГУ НП та Апостолівського відділення Нікопольського відділу прокуратури в Дніпропетровській області відповідно до вимог статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, невідкладно зареєструвавши та внісши до ЄРДР відповідні дані за моїм повідомленням (заявою) про вчинення злочину, та розпочати відповідно досудове розслідування у формі досудового слідства за вчинення дій, що мають ознаки складу злочину, передбаченого статтями 190, 358, 364 Кримінального кодексу України».

1.11. Стягнути з держави України на користь позивача в інтересах неповнолітньої дитини відшкодування моральної шкоди у сумі 50 000 грн.

1.12. «Прямо або по суті» визнати порушення статей 1, 6, 13, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

2. Позовну заяву мотивував так :

2.1. Управління праці та соціального захисту населення безпідставно зменшило малозабезпеченій сім'ї позивача раніше призначену соціальну допомогу на сорок відсотків через невикористання сім`єю можливостей знаходження додаткових джерел для існування.

2.2. Дружина позивача звернулася до Управління праці та соціального захисту населення із заявою про надання повного та всебічного роз`яснення вказаних дій, у відповідь на яку це Управління надіслало «відписку» без належного обґрунтування.

2.3. Управління праці та соціального захисту населення не врахувало наявність у позивача малолітньої дитини, яка має право на соціальну допомогу у розмірі 1 581,00 грн.

2.4. Ненадання відповідних державних допомог малозабезпеченій сім'ї позивача у встановленому законом розмірі є протиправним.

2.5. Протиправними діями та бездіяльністю відповідачів позивачу, який є представником малолітньої дитини, заподіяна матеріальна шкода, а також моральна шкода у розмірі 50 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. 6 грудня 2018 року Апостолівський районний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою закрив провадження у справі.

4. Суд першої інстанції мотивував ухвалу так :

4.1. Підставою для звернення позивача до суду стали, на його думку, діяльність Управління праці та соціального захисту населення як суб`єкта владних повноважень.

4.2. Спір має публічно-правовий характер, а тому його треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 5 березня 2019 року Дніпровський апеляційний судприйняв постанову, якою ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

6. Мотивував постанову тим, що за змістом позовних вимог позивач оскаржує діяльність Управління праці та соціального захисту населення як суб`єкта владних повноважень. А тому правильним є висновок суду першої інстанції про закриття провадження у справі та про необхідність її розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. У квітні 2019 року позивач подав касаційну скаргу. Просить скасувати ухвалу Апостолівського суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції «по суті за іншим більш кваліфікованим складом суду».Скаржиться на порушення судами норм процесуального права.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

8. 24 липня 2019 рокуВерховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу тим, що позивач оскаржує ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року з підстав порушення правил суб`єктної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

9. Позивач мотивує касаційну скаргу так:

9.1. Висновки судів щодо належності спору до юрисдикції адміністративного суду є помилковими, оскільки спір стосується захисту порушеного майнового права та має приватноправовий характер.

9.2. Оскільки позивач заявив вимогу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС) України не передбачає «достатніх правових підстав для всебічного захисту порушеного права позивача», справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

9.3. Незаконність рішень судів першої й апеляційної інстанцій підтверджують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 січня 2019 року у справах № 756/6441/16-ц, № 755/10947/17 і № 803/413/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 820/5999/16, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, а також в окремій думці від 6 лютого 2019 року у справі № 810/3046/17.

9.4. Суди необґрунтовано ухиляються від розгляду справи та створили позивачеві перешкоди через його фізичні вади у доступі до суду, тобто порушили статтю 6 Конвенції, а також позбавили позивача ефективного засобу юридичного захисту порушеного права. Вказане підтверджують висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані у рішенні в справі «Омельченки проти України» (Omelchenko v. Ukraine, заява № 45965/08). Згідно з цими висновками суперечливі приписи щодо визначення юрисдикції у разі, якщо це призвело до неможливості розгляду справи, прирівнюються до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права на доступ до суду. Також позивач звертає увагу на рішення ЄСПЛ у справах «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine, заява № 28924/04), «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70), «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93), «Мультиплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia, заява № 58112/00), «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99), «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium, заява № 9186/80), «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine, 33949/02), «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95).

9.5. Суди порушили статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, втрутившись у право позивача на майно (звертає увагу на пункти 32-35 рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98), пункт 129 рішення ЄСПЛ у справі «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява N 31443/96), пункт 31 рішення у справі «Ісмаїлов проти Росії» (Ismailov v. Ukraine, заява № 33947/05), «Мирагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заяви № 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98, 41509/98), «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95).

9.6. Суди не забезпечили обґрунтованості судових рішень, що є складовою права на справедливий суд. Обґрунтовує висновками ЄСПЛ у рішеннях від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine, заява № 63566/00) та від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99).

9.7. Справа не є малозначною, оскільки стосується питання права, що має значення для формування єдиної правозастосовної практики.

(2) Позиції інших учасників справи

10. У липні 2019 року Управління праці та соціального захисту населення подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення з урахуванням таких мотивів:

10.1. 30 серпня 2017 року позивач в особі ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення із заявою про призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї.

10.2. 21 вересня 2017 року комісія з вирішення спірних питань з надання пільг, житлових субсидій та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям Апостолівської районної державної адміністрації (далі - комісія) на засіданні прийняла рішення призначити малозабезпеченій сім'ї позивача соціальну допомогу з 1 серпня 2017 року до 31 січня 2018 року включно у розмірі 2 133,86 грн.

10.3. 1 грудня 2017 року внаслідок зміни розміру прожиткового мінімуму Управління праці та соціального захисту населення перерахувало та призначило малозабезпеченій сім'ї позивача державну соціальну допомогу у розмірі 2 288,84 грн до 31 січня 2018 року включно.

10.4. У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення із заявою про поновлення виплати зазначеного виду допомоги.

10.5. На підставі рішення комісії від 16 лютого 2018 року ОСОБА_2 призначена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям з 1 лютого до 31 липня 2018 року включно у розмірі 1 814,26 грн з урахуванням зменшення розміру державної допомоги на двадцять відсотків.

10.6. У серпні 2018 року ОСОБА_2 знову звернулася із заявою про поновлення виплати зазначеного виду допомоги. На підставі рішення комісії від 7 вересня 2018 року заявниці призначена державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям з 1 серпня 2018 року до 31 січня 2019 року включно у розмірі 1 600,33 грн з урахуванням зменшення розміру державної допомоги на сорок відсотків.

10.7. Управління праці та соціального захисту населення зменшило раніше призначений розмір соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї позивача на підставі пункту 17 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 24 лютого 2003 року № 250 (далі - Порядок).

10.8. Спір треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

11. Інші учасники справи позицію щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

12. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

13. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

14. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

15. Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

16. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

17. Суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

18. Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.

19. Велика Палата Верховного Суду вже висловлювала думку про те, що публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо одної не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (див. пункт 5.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17; пункти 28-30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).

20. Відповідачами у справі є, зокрема, органи державної влади - суб`єкти владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства.

21. Підставами для звернення з позовом до суду, на думку позивача, стали протиправні дії (бездіяльність) відповідачів у сфері публічно-правових відносин (зокрема, щодо необґрунтованого зменшення розміру соціальної допомоги малозабезпеченій сім`ї, до якої належить позивач і його малолітня дитина), а також заподіяння такими діями моральної та матеріальної шкоди позивачеві.

22. Згідно з пунктом 3 Порядку призначення і виплата соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї.

23. Для призначення соціальної допомоги уповноважений представник сім`ї подає органу соціального захисту населення документи, перелік яких визначений у пункті 6 Порядку.

24. Рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів. У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім`ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення (пункт 9 Порядку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

25. Отже, у спірних правовідносинах Управління праці та соціального захисту населення, у межах та у порядку, встановленому Порядком, наділене повноваженнями приймати рішення, що впливають на можливість реалізації позивачем і членами його сім`ї права на соціальну допомогу та мають обов`язковий характер для інших суб`єктів владних повноважень.

26. Окрім того, відповідно до пункту 2 частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

27. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дій і про визнання права на отримання соціальної допомоги треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

28. Інші оскаржені позивачем дії щодо нездійснення персоніфікованого обліку громадян пільгових категорій, неналежного забезпечення процесу збільшення ступеня участі малолітньої дитини в соціумі, неналежного виконання реабілітаційних засад також пов`язані зі здійсненням суб`єктами владних повноважень публічно-владних управлінських функцій. А тому відповідні вимоги треба розглядати за правилами адміністративного судочинства.

29. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної, зокрема, протиправними діями суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

30. Отже, вимоги про відшкодування шкоди можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, якщо такі вимоги стосуються шкоди, завданої протиправними діями суб`єкта владних повноважень, і заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18).

31. Оскільки позивач просив стягнути на його користь матеріальну та моральну шкоду, завдану протиправними діями відповідачів, які він також оскаржував, Велика Палата Верховного Суду вважає всі вимоги позивача пов`язаними.

32. Враховуючи те, що вимоги про зобов`язання повернути кошти у розмірі заподіяної матеріальної шкоди та про стягнення моральної шкоди заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з доводами касаційної скарги про те, що перші дві вимоги слід розглядати за правилами цивільного судочинства, та вважає, що цей спір у цілому належить до юрисдикції адміністративного суду (близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18).

33. Велика Палата Верховного Суду відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин її висновків, сформульованих у постановах від 30 січня 2019 року у справах № 756/6441/16-ц, № 755/10947/17 і № 803/413/18, від 18 квітня 2018 року у справі № 910/8132/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 820/5999/16, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 761/24936/15-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 203/1784/16-ц, а також висновків Верховного Суду України, сформульованих у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17. У зазначених справах були суттєво відмінні від справи № 171/2124/18 обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм права, а також відмінний предмет спору:

33.1. У справі № 756/6441/16-ц Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації звернулося з позовом до фізичної особи про стягнення надміру виплаченої державної субсидії. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про розгляд цього спору за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що він стосується правомірності набуття фізичною особою-відповідачем права власності на бюджетні кошти у вигляді субсидії, наданої позивачем у розмірі 3 745,52 грн, і стягнення їх з відповідача як набутих без достатньої правової підстави.

33.2. У справі № 755/10947/17 фізична особа звернулася з позовом до приватного нотаріуса про визнання протиправним і скасування рішення останнього про державну реєстрацію права власності на квартиру за іншою юридичною особою.

33.3. У справі № 803/413/18 фізичні особи звернулися з позовом до Луцької міської ради Волинської області з позовом про визнання протиправним і скасування рішення цієї ради про надання іншій юридичній особі на умовах оренди земельної ділянки для будівництва й обслуговування нежитлових приміщень.

33.4. У справі № 910/8132/17 вирішений спір Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» з уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадировим Владиславом Володимировичем про відшкодування коштів за вкладом у сумі, що перевищує гарантовану суму відшкодування.

33.5. У справі № 820/5999/16 предметом спору було визнання протиправним і скасування рішення приватного нотаріуса про реєстрацію права власності на житловий будинок за іншою особою.

33.6. У справі № 766/10137/17 спірні правовідносини виникли стосовно оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

33.7. У справі № 761/24936/15-ц спір виник через невиплату позивачеві страхового відшкодування.

33.8. У справі № 203/1784/16-ц фізична особа звернулася з позовом до Дніпропетровської міської ради, Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Департаменту житлового господарства Дніпропетровської міської ради і просила зобов`язати Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради протягом шести місяців забезпечити її сім`ю житловою площею, встановленою законодавством України. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу, не робивши висновків щодо предметної юрисдикції.

33.9. У справі № 6-843цс17 спір стосувався поділу спільного майна подружжя та розірвання договору довічного утримання.

(1.2) Щодо інших доводів касаційної скарги

(1.2.2) Щодо права на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту порушеного права

34. У касаційній скарзі позивач вказує про порушення національними судами його права на доступ до суду та відсутність ефективного засобу юридичного захисту від вказаного порушення. Обґрунтовує ці скарги висновками ЄСПЛ у справах «Омельченки проти України» (Omelchenko v. Ukraine, заява № 45965/08), «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine, заява № 28924/04), «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70), «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93), «Мультиплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia, заява № 58112/00), «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia, заява № 48778/99), «Де Куббер проти Бельгії» (De Cubber v. Belgium, заява № 9186/80), «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine, № 33949/02), «Белле проти Франції» (Bellet v. France, заява № 23805/94), «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland, заява № 28249/95).

35. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» (Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

36. У цій справі право позивача на доступ до суду, хоч і було обмежене, проте це обмеження не шкодить самій суті відповідного права, оскільки не перешкоджає позивачу звернутися з аналогічним позовом до адміністративного суду, що є для розгляду такого позову судом, встановленим законом.

37. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Тому суд касаційної інстанції не може перевірити ті доводи касаційної скарги, які стосуються встановлення обставин справи.

39. Наявність підстав для застосування у спірних правовідносинах висновків ЄСПЛ у справах «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98), «Гаведа проти Польщі» (Gaweda v. Poland, заява № 26229/95), «Броньовський проти Польщі» (Broniowski v. Poland, заява № 31443/96), «Волохи проти України» (Volokhy v. Ukraine, заява № 23543/02), «Ісмаїлов проти Росії» (Ismailov v. Ukraine, заява № 20110/13), «Мирагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and others v. Spain, заяви № 38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98, 41509/98), «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95)має встановити адміністративний суд, який вирішуватиме спір.

(1.2.2) Щодо порушення судами гарантій умотивованості судових рішень

40. У касаційній скарзі позивач вказав, що суди першої й апеляційної інстанцій належно не мотивували їхні рішення, що є безумовним порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції та неврахуванням висновків ЄСПЛ, викладених у рішеннях від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (Proninа v. Ukraine, заява № 63566/00) та від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland, заява № 49684/99).

41. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, хоча обставини справи № 171/2124/18 і справ «Проніна проти України» та «Гірвісаарі проти Фінляндії» суттєво відрізняються, проте mutatis mutandis застосовними є загальні принципи тлумачення пункту 1 статті 6 Конвенції, згадані ЄСПЛ у зазначених рішеннях:

42. У § 23 рішення у справі «Проніна проти України», в якій заявниця скаржилася на те, що суди не розглянули повністю її аргументи, зокрема щодо розміру пенсії у порівнянні з прожитковим мінімумом, встановленим статтею 46 Конституції України, ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

43. У § 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», що також стосувалася виплати заявнику пенсії, ЄСПЛ зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

44. Для забезпечення реалізації права на справедливий суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у цій постанові Велика Палата Верховного Суду належно оцінила всі суттєві аргументи позивача у межах питань, які вона мала вирішити. З огляду на те, що недоліки мотивувальних частин рішень судів першої й апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду виправила, відсутні підстави стверджувати, що позивач зазнає порушення його права на справедливий суд у частині належного обґрунтування судових рішень.

(1.3) Щодо клопотань позивача про постановлення окремих ухвал

45. Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

46. Згідно з частиною першою статті 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

47. Отже, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду. Крім того, оскільки Велика Палата Верховного Суду не вирішує спір, а визначає юрисдикцію суду для його розгляду, питання про постановлення окремих ухвал може вирішити адміністративний суд, до компетенції якого належить вирішення цього спору.

(1.4) Щодо клопотання позивача про внесення подання

48. Позивач просить суд «внести окреме подання, зобов`язавши керівництво Мінсоцполітики з`ясувати, з яких особистих спонукань, вказаних мною посадових осіб влаштовано безпідставну протиправну необґрунтовану дію щодо свідомо протиправної відмови у призначенні матеріальної допомоги в зв`язку з перебуванням в статусі малозабезпеченості та маючи ІІ групу інвалідності по зору, умисне створення перепон, вчинення зухвалих протиправних дій, недбалості, зловживання владою та службовим становищем, умисне вчинення протиправних дій, фальсифікацій, спрямованих на дошкуляння та зведення рахунків, які суперечать нині діючому закону про соціальний захист, і чому належно до вимог закону не проведено її належну виплату».

49. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що національні суди не можуть діяти поза передбаченим процесуальним законом порядком. А ЦПК України не передбачає можливості внесення судом подання учасникам справи з вимогами вчинити певні дії. Тому відповідне клопотання позивача про внесення Міністерству соціальної політики України подання задовольнити не можна.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

50. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

51. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

52. У відповідності до частини четвертої статті 412 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

53. Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що суди першої й апеляційної інстанції, ухваливши по суті правильні рішення, неправильно застосували норми права. А тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, змінивши мотивувальні частини ухвали Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року з урахуванням висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись частиною першою статті 400, пунктом 3 частини першої статті 409, частинами першою та четвертою статті 412, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року змінити у мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. В інших частинах ухвалу Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 5 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:Н. О. АнтонюкВ. С. Князєв Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко С. В. БакулінаН. П. Лященко В. В. БританчукО. Б. Прокопенко Ю. Л. ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач В. І. ДанішевськаО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук О. С. ЗолотніковВ. Ю. Уркевич О. Р. КібенкоО. Г. Яновська