Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 травня 2018 року

м. Київ

Справа № 820/4089/16

Провадження № 11-381апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд регіональної філії «Південна залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Служба, Південна залізниця відповідно), Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - БТІ), Харківської міської ради (далі - Міськрада), треті особи: Головне територіальне управління юстиції у Харківській області (далі - Управління юстиції), ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання незаконними рішень, визнання неправомірними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року (суддя Мар'єнко Л. М.) та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року (у складі головуючого Кононенко З. О., суддів Бондаря В. О., Калитки О. М.),

УСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовомдо Служби, БТІ, Міськради, треті особи: Управління юстиції, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив:

- визнати незаконним рішення в.о. начальника управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна виконавчого комітету Міськради (далі - Управління комунального майна) ОСОБА_6 про відмову позивачу у внесенні змін у видане свідоцтво про право власності на житло - АДРЕСА_2 (далі - Квартира) та у видачі позивачу повторного свідоцтва про право власності на квартиру без помилок;

- визнати незаконною бездіяльність Управління комунального майна щодо невнесення змін у видане свідоцтво про право власності на Квартиру та щодо невидачі позивачу повторного свідоцтва про право власності на Квартиру без помилок;

- визнати незаконним рішення в.о. начальника структурного підрозділу Служби ОСОБА_7. про відмову позивачу у внесенні змін у видане свідоцтво про право власності на Квартиру та у видачі позивачу повторного свідоцтва про право власності на Квартиру без зазначених помилок;

- визнати незаконною бездіяльність правонаступника органу приватизації - структурного підрозділу Служби щодо невнесення змін у видане свідоцтво про право власності на Квартиру та щодо невидачі позивачу повторного свідоцтва про право власності на Квартиру без зазначених помилок;

- визнати незаконною бездіяльність БТІ щодо невнесення змін у штамп БТІ на виданому свідоцтві про право власності на Квартиру в частині визначення виду права власності (викреслити непотрібне «спільна (сумісна або часткова)» та проставити у видане свідоцтво про право власності на квартиру новий штамп БТІ з викресленням непотрібних зазначених неправильних відомостей);

- зобов'язати відповідача - правонаступника органу приватизації Харківської дистанції цивільних споруд Південної залізниці - Службу та Управління комунального майна внести зміни у видане свідоцтво про право власності на Квартиру в частині визначення суб'єктів права власності (викреслити непотрібне «та членів його сім'ї») та в частині визначення виду права власності (викреслити непотрібне «спільна (сумісна або часткова)») і видати нове дійсне свідоцтво про право власності на Квартиру з викресленням непотрібних зазначених неправильних відомостей;

- зобов'язати відповідача БТІ внести зміни у штамп БТІ на виданому свідоцтві про право власності на Квартиру в частині визначення виду права власності (викреслити непотрібне «спільна (сумісна або часткова)») та проставити у видане свідоцтво про право власності на Квартиру новий штамп з викресленням непотрібних зазначених неправильних відомостей;

- зобов'язати відповідача - правонаступника органу приватизації Харківської дистанції цивільних споруд Південної залізниці - Службу та БТІ внести зміни у виданий технічний паспорт на Квартиру в частині визначення суб'єктів права власності (викреслити непотрібне «квартира ... спільного заселення») та в частині визначення виду права власності (викреслити непотрібне «спільна (сумісна або часткова)») та видати новий дійсний технічний паспорт на квартиру з викресленням непотрібних зазначених неправильних відомостей.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 1 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, відмовив у відкритті провадження у вказаній адміністративній справі та роз'яснив позивачу, що розгляд і вирішення цієї справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки відносини у сфері вчинення відповідачами дій та/або прийняття рішень в процесі здійснення функцій з приватизації житла є спором про захист порушених, невизнаних або оспорюваних інтересів, що виникають із житлових правовідносин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із таким рішенням судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 у жовтні 2016 року подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Вважає, що його позов належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та наводить доводи щодо відсутності спору про право власності на нерухоме майно.

У запереченні на касаційну скаргу директор БТІ просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3, оскільки у цій справі спір фактично виник через відмову позивачу у внесенні змін до свідоцтва про право власності на нерухоме майно щодо виду права власності, тобто не стосується публічно-правових відносин та має вирішуватись у порядку цивільного судочинства.

У запереченні (поясненні) на касаційну скаргу представник Управління юстиції також просить відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача. Наводить доводи про те, що позовна заява ОСОБА_3 підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в установлених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) межах наведені в касаційній скарзі та запереченнях на неї аргументи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Стаття 2 КАС (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Пункт 1 частини першої статті 3 КАС (у редакції, чинній на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій) справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами частини першої статті 17 КАС (у зазначеній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 16 ЦК до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб'єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Обраний позивачем спосіб захисту порушених, на його думку, прав у сфері публічно-правових відносин шляхом внесення змін до свідоцтва про право власності на Квартиру в частині визначення суб'єктів права власності (викреслити непотрібне «та членів його сім'ї») та в частині визначення виду права власності (викреслити непотрібне «спільна (сумісна або часткова)») тавидачі нового свідоцтва про право власності на Квартиру з викресленням непотрібних зазначених неправильних відомостей, суперечить зазначеним вище положенням КАС та ЦК.

Оскільки спір у справі стосується права власності на нерухоме майно, тобто цивільного права, цей спір не є публічно-правовим.

Згідно зі статтею 350 КАС(у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 1 серпня 2016 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. Прокопенко Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна Л. І. Рогач В. В. Британчук І. В. Саприкіна Д. А. Гудима О. М. Ситнік В. І. Данішевська В. Ю. Уркевич В. С. Князєв О. Г. Яновська Л. М. Лобойко