Постанова ВП ВС від 05.07.2018 року

Друк

Пошук

424

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

велика палата верховного суду ( ВП ВС )

Історія справи

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 11-530сап18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

представника Вищої ради правосуддя - РусаковоїІ.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_4 на рішення Вищої ради правосуддя від 27 березня 2018 року, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 жовтня 2017 року,

УСТАНОВИЛА:

У квітні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 27 березня 2018 року «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 жовтня 2017 року про притягнення судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності».

Згідно із ч. 7 ст. 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду. Така скарга розглядається за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом.

ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 10 травня 2018 року відкрила провадження у справі за скаргою ОСОБА_4 до ВРП про визнання протиправним та скасування рішення в порядку ч. 7 ст. 266 КАС України.

Свою скаргу ОСОБА_4 мотивував тим, що оскаржуване рішення ВРП, яким залишено без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 жовтня 2017 року «Про притягнення судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності», є протиправним, оскільки постановлене з порушенням вимог ч. 3 ст. 50 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), оскільки доповідач у дисциплінарній справі - член ВРП ОСОБА_6 під час прийняття оскаржуваного рішення виходив до нарадчої кімнати і брав участь у голосуванні.

Підставою притягнення ОСОБА_7 до дисциплінарної відповідальності стало допущення грубого одноразового порушення правил суддівської етики, яке порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя внаслідок вчинення ним 17 серпня 2016 року адміністративного правопорушення, пов'язаного з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_4 не спростовує факт керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння 17 серпня 2016 року та зазначає, що цей випадок є одиничним і ненавмисним, пов'язаний зі збігом певних життєвих обставин. Також, на думку скаржника, він повинен нести дисциплінарну відповідальність за події, які трапились 17 серпня 2016 року, однак вважає, що такий вид дисциплінарного стягнення, як подання про звільнення його з посади судді є занадто суворим, а отже, непропорційним з огляду на те, що раніше він не притягувався до дисциплінарної чи адміністративної відповідальності, характер його проступку не пов'язаний зі здійсненням правосуддя і не є умисним, на посаді судді працював старанно та сумлінно, а також зазначає, що його дії не спричинили негативних наслідків для жодної особи.

Відповідач у своєму відзиві просить відмовити ОСОБА_4 у задоволенні скарги, оскільки рішення ВРП від 27 березня 2018 року прийнято в межах наданих повноважень, обґрунтоване та законне. Рішення містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків. Відповідач дотримав усі вимоги законодавства та застосував до судді дисциплінарне стягнення в межах передбаченого законодавством строку.

Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Велика Палата Верховного Суду встановила таке.

Президент України Указом від 20 жовтня 2009 року призначив ОСОБА_4 на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області строком на 5 років. 07 грудня 2009 року скаржник склав присягу судді.

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року встановлено, що 17 серпня 2016 року суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4 поблизу м. Мукачевого Закарпатської області керував транспортним засобом марки «BMW», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, у стані алкогольного сп'яніння. Також цією постановою суд закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 на підставі ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

З матеріалів дисциплінарної справи вбачається, що постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 листопада 2016 року ОСОБА_4 не оскаржувалася. Скаржник не заперечує факт керування транспортним засобом 17 серпня 2016 року у стані алкогольного сп'яніння.

Крім того, Мукачівський районний суд Закарпатської області постановою від 31 січня 2017 року у справі № 308/13202/16-п, яка залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року, застосував до ОСОБА_4 адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами строком на шість місяців за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1222КУпАП. У цих постановах судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що 09 грудня 2016 року о 23 год. 00 хв. ОСОБА_4, керуючи автомобілем марки «BMW», модель X5, державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, у м. Ужгороді по вул. Собранецькій не виконав вимоги працівника поліції про зупинку транспортного засобу, завчасно поданої за допомогою гучномовця, та був зупинений шляхом переслідування на патрульному автомобілі в с. Геївці Ужгородського району, чим порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

16 грудня 2016 року до Вищої ради юстиції надійшла скарга прокурора Закарпатської області Гаврилюка В. О. щодо дисциплінарного проступку судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4, яку мотивовано тим, що останнім вчинені адміністративні правопорушення, пов'язані з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, які свідчать про системне порушення ним норм етичної поведінки суддів, невиконання приписів законодавства щодо заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та невиконання законних вимог працівників органів Національної поліції України, що відобразилося в його зухвалій поведінці під час оформлення адміністративних матеріалів, а також у незупиненні транспортного засобу на вимогу уповноваженої особи держави та намаганні уникнути відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення.

На підставі ст. 46 Закону № 1798-VIII Друга Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 08 лютого 2017 року відкрила дисциплінарну справу стосовно скаржника, за результатами розгляду якої 02 жовтня 2017 року прийняла рішення про притягнення судді ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності та застосувала до нього дисциплінарне стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.

Мотивуючи таке рішення, дисциплінарний орган ВРП зазначив, що суддя ОСОБА_4 проігнорував етичні норми та стандарти поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду, та вчинив адміністративний проступок, несумісний зі статусом судді. За позицією Другої Дисциплінарної палати ВРП скаржник знехтував установленими законодавством правилами та умисно вчинив проступок, який порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, тобто вчинив дії, які є несумісними зі статусом судді і вкрай негативно впливають на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому.

27 березня 2018 року ВРП розглянула скаргу судді ОСОБА_4 і, керуючись п. 4 ч. 10 ст. 51 Закону № 1798-VIII, залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 18 жовтня 2017 року.

Не погоджуючись із рішенням ВРП від 27 березня 2018 року, ОСОБА_4 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою, що є предметом цього судового розгляду.

ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явився, подав заяву про його перенесення з підстави неможливості забезпечення явки свого представника. Судове засідання, призначене на 21 червня 2018 року було перенесено на 05 липня 2018 року. Однак 04 липня 2018 року ОСОБА_4 повторно подав до суду аналогічну заяву про перенесення розгляду справи.

Дослідивши цю заяву, Велика Палата Верховного Суду визнала причини неявки скаржника в судове засідання неповажними і дійшла висновку про можливість розгляду цієї справи за його відсутності.

Представник ВРП - РусаковаІ.Г. проти задоволення скарги заперечила з мотивів, викладених у відзиві та наведених під час судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи скаржника й надані на противагу їм аргументи ВРП, ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З метою усунення прогалин національного законодавства, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини в рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», Верховна Рада України прийняла Закон № 1798-VIII, глава 4 якого визначає нову процедуру та порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

Порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді встановлено ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до ч. 1 якої право оскаржити таке рішення до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.

Статтею 52 Закону № 1798-VIII передбачено порядок оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, та визначено вичерпний перелік підстав для його скасування, зокрема:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким із складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених п. 2-5 ч. 10 ст. 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що підстав для скасування рішення ВРП від 15 березня 2018 року, передбачені п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII, немає. Зокрема, оскаржуване рішення ухвалено одноголосно, повноважним складом ВРП, підписано всіма її членами, які були присутні на засіданні, а ОСОБА_4 був належним чином повідомлений про засідання. Розгляд дисциплінарної справи відбувся в присутності його представника.

Не можуть бути мотивом для скасування оскаржуваного рішення ВРП й доводи скаржника про незаконність цього рішення у зв'язку з тим, що член-доповідач ОСОБА_6 виходив до нарадчої кімнати для прийняття оскаржуваного рішення і брав участь у голосуванні. На його думку, положення ч. 3 ст. 50 Закону № 1798-VIII, за якими доповідач не бере участі в голосуванні під час ухвалення Дисциплінарною палатою рішення, є імперативними та застосовуються при ухваленні рішень ВРП.

ВеликаПалата Верховного Суду звертає увагу, що порядок розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді визначений у ст. 51 Закону № 1798-VIII, відповідно до якої у розгляді скарги не беруть участі члени ВРП, які входять до Дисциплінарної палати, що ухвалила оскаржуване рішення. Член Дисциплінарної палати, який був доповідачем у дисциплінарній справі при її розгляді Дисциплінарною палатою, має право виступити на засіданні Вищої ради правосуддя, в якому розглядається скарга на рішення Дисциплінарної палати, із доповіддю щодо рішення Дисциплінарної палати (ч. 8 цієї статті). Даною нормою не встановлено заборони доповідачу брати участь у голосуванні.

При цьому дія ст. 50 Закону № 1798-VIII не поширюється на порядок прийняття рішення ВРП.

Відповідно до витягу з протоколу засідання ВРП від 27 березня 2018 року, який міститься в матеріалах справи, у розгляді скарги ОСОБА_4 не брали участі члени Другої Дисциплінарної палати ВРП ОСОБА_10 (доповідач), ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14

Отже, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про відсутність визначених п. 1-3 ч. 1 ст. 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскарженого рішення відповідача.

Крім того, як убачається з матеріалів справи, під час прийняття оскаржуваного рішення ВРП та її дисциплінарний орган дійшли висновку, що суддя ОСОБА_4 допустив поведінку, яка порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, унаслідок чого його притягнуто до дисциплінарної відповідальності з підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), тобто надано достатнє обґрунтування мотивів, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Як зазначає Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС), «дисциплінарний розгляд справи в кожній країні повинен передбачати можливість подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду» (пункт 77 (v) Висновку № 3 КРЄС про принципи та правила, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості (2002)).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо «прав та обов'язків цивільного характеру», у певному відношенні не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі «згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції». У рамках скарги за ст. 6 Конвенції для того, щоб визначити, чи мав суд другої інстанції «повну юрисдикцію» або чи забезпечував «достатність перегляду» для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі фактори, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, в який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (п. 123 рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Можливість оскаржити рішення по суті є гарантією суддівської незалежності та незалежності судової системи в цілому. Велика Палата Верховного Суду забезпечує гарантії п. 1 ст. 6 Конвенції та є визначеним ст. 266 КАС України судовим органом, який має повну юрисдикцію щодо розгляду скарг на рішення ВРП, зокрема, на її рішення про залишення без змін рішень дисциплінарних палат щодо притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення з посади.

ВеликаПалата Верховного Суду переглядає ухвалене в спосіб, передбачений Законом № 1798-VIII, рішення ВРП від 27 березня 2018 року про залишення без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 02 жовтня 2017 року. Крім того, підстави для оскарження зазначеного рішення ВРП від 27 березня 2018 року, які наведені в скарзі ОСОБА_4 свідчать про наявність у Великої Палати Верховного Суду повної юрисдикції щодо розгляду скарг на рішення ВРП.

Таким чином, законодавство України надає необхідні гарантії справедливого судового розгляду справ про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема при розгляді скарг на рішення ВРП, поданих до Великої Палати Верховного Суду згідно зі ст. 266 КАС України. Якщо суд може повністю вивчити суть справи, що призвела до застосування дисциплінарного стягнення, тоді вважається, що суддя, стосовно якого ухвалено таке рішення, отримав у принципі доступ до суду (п. 113 Спільного висновку ОБСЄ/БДІПЛ і Венеціанської комісії від 16 червня 2014 року щодо проекту змін до нормативно-правової бази у сфері дисциплінарної відповідальності суддів у Киргизькій Республіці).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення й мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Ураховуючи наведені правові висновки, Велика Палата Верховного Суду вважає за можливе розглянути скаргу ОСОБА_4, ретельно дослідивши дотримання ВРП під час прийняття спірного рішення положень п. 4 ч. 1 ст. 52 Закону

№ 1798-VIII, тобто наявність обґрунтованих посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

У своїй скарзі суддя ОСОБА_4 посилається на ті обставини, що ВРП та її Друга Дисциплінарна палата незаконно притягнули його до найсуворішого виду дисциплінарної відповідальності. Зокрема, на його думку, оскаржуване рішення прийняте з порушенням законодавчих вимог, які передбачають необхідність врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, дотримання безсторонності, добросовісності та розсудливості.

Проте ці доводи суд не може вважати прийнятними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 та п. 2 ч. 5 ст. 55 Закону України від 07 липня 2010 року

№ 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI; у редакції, що діяла станом на 17 серпня 2016 року) суддя зобов'язаний додержуватися присяги судді та правил суддівської етики.

Присяга судді вимагає від нього дотримуватися етичних принципів і правил поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя (ст. 56 Закону № 2453-VI).

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого XI (черговим) з'їздом суддів України, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.

Дисциплінарний орган ВРП правильно визначив, що поведінка судді ОСОБА_4, пов'язана з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння 17 серпня 2016 року, не узгоджується з моральними та етичними нормами професійної діяльності судді і підриває авторитет правосуддя та суспільну довіру до суду.

З матеріалів дисциплінарної справи та оскаржуваного рішення вбачається, що ОСОБА_4 під час його зупинення 17 серпня 2016 року поблизу м. Мукачевого Закарпатської області перебував у стані алкогольного сп'яніння (2,24 проміле відповідно до медичного висновку Мукачівської ЦРЛ від 17 серпня 2016 року № 190), повідомляв, що він є суддею, вимагав від співробітників патрульної поліції викликати йому керівника обласної прокуратури та керівника обласної поліції. У спілкуванні зі співробітниками патрульної поліції суддя ОСОБА_4 поводився зухвало, зверхньо, підвищував тон та нецензурно висловлювався. Ці обставини встановлені відповідачем під час розгляду дисциплінарної справи та не заперечуються скаржником.

Крім того, ВРП та її дисциплінарний орган правильно встановив, що після скоєння зазначеного адміністративного правопорушення ОСОБА_4 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 1222 КУпАП. Так, постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 31 січня 2017 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 червня 2017 року, скаржника позбавлено права керування транспортними засобами на строк 6 (шість) місяців. Судами встановлено, що, незважаючи на переслідування ОСОБА_4 кількома патрульними екіпажами, він продовжував протиправну поведінку, автомобіль був зупинений за межами м. Ужгорода. Обставиною, яка обтяжувала відповідальність, судом визнано продовження ним протиправної поведінки, ігноруючи вимогу уповноважених на те осіб припинити її.

Отже, ВРП та її дисциплінарний орган правильно визначили, що суддя ОСОБА_4, вчинивши 17 серпня 2016 року адміністративне правопорушення, пов'язане з керуванням транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, допустив грубе одноразове порушення правил суддівської етики, яке порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя. Характер вчинених ним дій свідчить про їх умисність, оскільки суддя свідомо порушив норми законодавства та вчинив зазначений проступок, який несумісний зі статусом судді.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 92 Закону № 2453-VI установлено, що грубе одноразове порушення правил суддівської етики, яке підриває авторитет правосуддя, є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 Закону № 2453-VI у разі вчинення суддею дій, що порочать звання судді або підривають авторитет правосуддя, до нього може бути застосоване стягнення у виді висновку про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання щодо внесення подання про звільнення судді з посади з підстав порушення присяги.

Дії судді ОСОБА_4 на момент їх вчинення утворювали склад порушення присяги судді. Зміни, що відбулися у правовому регулюванні відповідних відносин після 17 серпня 2016 року, не призвели до пом'якшення або скасування відповідальності за їх вчинення.

За приписами п. 1 ч. 9 ст. 109 Закону № 1402-VIII істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов'язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний факт допущення суддею поведінки, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях дотримання етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду.

Отже, дії, які раніше утворювали склад порушення присяги, згідно із Законом № 1402-VIII мають ознаки істотного дисциплінарного проступку.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що дії ОСОБА_4 є несумісними зі статусом судді і вкрай негативно впливають на ступінь довіри суспільства до судової влади в цілому і свідчать про умисне вчинення проступку, який порочить звання судді та підриває авторитет правосуддя, а тому відповідач правильно і в межах повноважень установив ознаки дисциплінарного проступку в його діях, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 Закону № 1402-VIII під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності.

У п. 3.4 Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року

№ 2-рп/2011 закріплено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді.

Відповідно до п. 50 Висновку № 3 (2002) КРЄС до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов'язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов'язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування всіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суддею ОСОБА_4. допущено поведінку, що порочить звання судді, та вчинено дії, що мали суттєві негативні наслідки для авторитету судової влади в Україні. Зважаючи на характер правопорушень, допущених скаржником, а також на зухвалість проступку та його негативні наслідки, ВРП та її Другою Дисциплінарною палатою правильно застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення його з посади судді, що є пропорційним вчиненому та виправданим, а тому позитивна характеристика ОСОБА_4 не мала вирішального значення для прийняття спірного рішення.

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

За нормами п. 1 ч. 8 ст. 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Таким чином, оцінивши в сукупності отримані в судовому засіданні докази, зваживши на всі аргументи та доводи сторін, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ВРП, приймаючи спірне рішення, діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, з дотриманням принципу пропорційності в застосуванні дисциплінарного стягнення, оспорюване рішення містить обґрунтовані мотиви, з яких відповідач дійшов правильного висновку про необхідність застосування до судді ОСОБА_4 дисциплінарної відповідальності у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади, а тому правових підстав для задоволення скарги немає.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 266, 341, 342, 344, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вищої ради правосуддя від 27 березня 2018 року «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 жовтня 2017 року про притягнення судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності» залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: В. С. Князєв

Суддя-доповідач: І.В.Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима О.М. Ситнік

О. С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О.Г. Яновська

Л.М.Лобойко

Популярні новини