Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.03.2018 року у справі №927/584/17
Постанова ВП ВС від 05.06.2018 року у справі №927/584/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 927/584/17

Провадження № 12-129гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Кібенко О.Р.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Черненка О.В.,

розглянула у порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 03 липня 2017 року, ухвалене суддею Оленич Т.Г.,

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2017 року, ухвалену колегією суддів у складі Пашкіної С.А., Зеленіна В.О., Смірнової Л.Г.,

у справі Господарського суду Чернігівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради

про стягнення 896 638,61 грн

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Чернігівської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (далі - ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком») звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради (далі - Управлінням праці та соцзахисту) про стягнення заборгованості у розмірі 896 638,61 грн компенсації за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям споживачів в період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що у вказаний період позивач надавав телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, що користуються правом на пільги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», «;Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про охорону дитинства». Відповідно до чинного законодавства на відповідача як розпорядника коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення покладено обов'язок здійснювати розрахунки з постачальниками послуг пільговим категоріям громадян. Разом з тим, в порушення вимог чинного законодавства кошти на відшкодування вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у вказаний період, відповідачем не сплачено.

3. Як на правову підставу позову ПАТ «Укртелеком» посилається на підпункт «б» пункту 4 частини першої статті 89, статтю 102 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), пункти 3, 8 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256, статтю 173, пункт 1 частини першої статті 174, статті 178, 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статті 525, 526, 617, 633 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), норми Закону України «Про телекомунікації».

4. Управління праці та соцзахисту не визнало позовні вимоги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

5. ПАТ «Укртелеком», відокремленим підрозділом якого є Чернігівська філія ПАТ «Укртелеком», є оператором з надання телекомунікаційних послуг споживачам. За рішенням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації від 28 вересня 2006 року №384, позивача включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій за №74.

6. Відповідач - Управління праці та соцзахисту є головним розпорядником коштів місцевого бюджету на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення.

7. У період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року позивачем надавалися послуги зв'язку споживачам, які згідно з нормами чинного законодавства належать до пільгових категорій громадян, вартість яких у загальній сумі склала 896 638,61 грн. Дані обставини також підтверджуються наявними у матеріалах справи щомісячно складеними протягом 2016 року між Чернігівською філією ПАТ «Укртелеком» та головним розпорядником коштів - Управлінням праці та соцзахисту актами звіряння за надані населенню послуги.

8. Унаслідок надання послуг зв'язку пільговим категоріям населення у вказаний період, позивачем понесені витрати в сумі 896 638,61 грн, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

9. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 03 липня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2017 року, позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у заявленій сумі.

10. Рішення судів мотивовані посиланням на те, що до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, і саме відповідач як головний розпорядник коштів на фінансування державних соціальних програм зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями - постачальниками послуг за надані пільги окремим категоріям громадян. Зауважили, що відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення його від відповідальності.

Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів

11. Управління праці та соцзахисту звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та припинити провадження у даній справі.

12. Скаржник вказав, що, відшкодовуючи компенсацію за надані послуги споживачам, які користуються правом на пільги, Управління праці та соцзахисту здійснює владну управлінську функцію, яка встановлена БК України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2002 року № 256 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету». Стягнення боргу з компенсації наданих пільгових послуг споживачам із суб'єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав, який повинен реалізовуватися відповідно до положень КАС України, оскільки за своїм предметом та суб'єктним складом підвідомчий адміністративним судам України. Крім того, скаржник послався на те, що Управління праці та соцзахисту, як розпорядник бюджетних коштів, керуючись БК України, приймає бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, витрачання бюджетних коштів на цілі, що не відповідають бюджетним асигнуванням, є нецільовим використанням бюджетних коштів.

Доводи інших учасників справи

13. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просив залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій як такі, що прийняті з дотриманням приписів матеріального та процесуального права.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

14. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Управління праці та соцзахисту; справу № 927/584/17 разом із касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції), оскільки відповідач оскаржує судові рішення у зв'язку з порушенням судами правил предметної юрисдикції.

15. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року прийнято та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження з повідомленням учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

17. ПАТ «Укртелеком» надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах мешканцям Новозаводського району міста Чернігова відповідно до пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; пункту 18 статті 6-1, пункту 10 статті 6-2, пункту 17 статті 6-3, пункту 19 статті 6-4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; пункту 11 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; пункту 7 частини першої статті 9 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», пункту 6 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; частини п'ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства».

18. За змістом пункту 3 статті 63 Закону України «Про телекомунікації» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2012 року № 295, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

19. Цим Законом та Правилами не передбачено обмежень щодо надання послуг у разі відсутності коштів на зазначені цілі.

20. Вказані вище положення законодавства закріплюють реалізацію державних соціальних гарантій певним категоріям громадян. Обов'язок держави в особі її органів відшкодувати вартість наданих послуг суб'єкту господарювання, який їх надає, відповідає визначеному законодавчо обов'язку оператора телекомунікаційних послуг надавати послуги зв'язку тим категоріям громадян, які мають установлені пільги з їх оплати.

21. Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

22. Згідно із частиною шостою статті 48 БК України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно з законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

23. Статтями 89, 102 цього ж Кодексу визначено, що видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому КМУ.

24. На виконання вимог статті 102 БК України постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04 березня 2002 року затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (далі - Порядок) та встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів ведуть персоніфікований облік отримувачів пільг за соціальною ознакою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року № 117 «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», а також здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги (пункт 2 Порядку).

25. Згідно з пунктом 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

26. З огляду на викладене вище між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, у яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

27. При цьому чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

28. Згідно із статтями 11, 509 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права й обов'язки. Цивільні права й обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; цивільні права й обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

29. Позивач є суб'єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності позивача як учасника господарських відносин є досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 ГК України.

30. Частиною першою статті 96 ЦК України передбачено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

31. Відповідно до статті 526 ЦК України і статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

32. З огляду на вказані норми законодавства у ПАТ «Укртелеком» виникло цивільне право на відшкодування фактичних витрат, що виникли у зв'язку з наданням послуг зв'язку особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а в Управління праці та соцзахисту як органу, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина 1 статті 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

33. Отже, суди правильно вказали, що відповідач зобов'язаний здійснити розрахунки з позивачем щодо послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а відсутність бюджетних призначень на відповідні видатки в 2016 році не є підставами для звільнення відповідача від виконання встановленого чинним законодавством зобов'язання.

34. Право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих ним своїм абонентам ‑ пільговим категоріям споживачів, підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» видатків на ці потреби не передбачав, оскільки фінансові зобов'язання держави виникли не з наведеного вище Закону, а з законодавства, яким унормовано надання соціальних пільг визначеним законодавчо особам, а також з нормативно-правових актів, якими встановлено порядок здійснення розрахунків з постачальниками, зокрема, телекомунікаційних послуг таким категоріям споживачів.

35. Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

36. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

37. Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

38. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

39. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

40. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

41. В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року та у справі «Бакалов проти України» від 30 листопада 2004 року зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

42. З огляду на викладене вище, Великою Палатою Верховного Суду відхиляються твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, через те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» на відповідний рік не передбачені кошти на ці видатки, оскільки певне право виникає у особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, не із Закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

43. Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

44. Згідно із частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

45. Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, - спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

46. Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 1 Господарського процесуального кодексу України .

47. У випадку, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

48. Поняття «суб'єкт владних повноважень» визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

49. Отже, необхідною й єдиною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, при цьому ці функції повинні здійснюватись суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

50. Таким чином, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

51. Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги Управління праці та соцзахисту виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних цивільних правовідносинах, а між сторонами спору відсутні правовідносини влади та підпорядкування, Велика Палата Верховного Суду відхиляє також доводи скаржника про те, що цей спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

52. Встановивши, що телекомунікаційні послуги на пільгових умовах надавались ПАТ «Укртелеком» в особі Чернігівської філії ПАТ «Укртелеком» на виконання імперативних законодавчих приписів, а Управління праці та соцзахисту (як уповноважений державою орган) в силу закону має відшкодувати спірні витрати позивачу за рахунок бюджетних коштів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у заявленій позивачем сумі.

53. Аналогічний правовий висновок про підвідомчість господарським судам спорів у відносинах щодо розрахунку за телекомунікаційні послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, в яких боржник виступає не як суб'єкт владних повноважень, а перебуває у зобов'язальних правовідносинах, викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №927/291/17, від 17 квітня 2018 року у справах №№ 906/621/17, 911/4249/16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

54. Пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що cуд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

55. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

56. Оскільки місцевим та апеляційним господарськими судами повно, всебічно досліджено фактичні обставини справи та правильно застосовано законодавство під час розгляду справи, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку про необхідність залишення касаційної скарги Управління праці та соцзахисту без задоволення, а рішення суду першої та постанови апеляційної інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

57. Наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Щодо судових витрат

58. За змістом частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

59. З огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги Управління праці та соцзахистубез задоволення судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на відповідача.

Висновки про правильне застосування норм права

60. У відносинах щодо розрахунків з постачальниками телекомунікаційних послуг особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, головні розпорядники бюджетних коштів на фінансування соціальних програм виступають не як суб'єкти владних повноважень, а як боржники у зобов'язальних правовідносинах, відповідно, такі відносини підвідомчі господарським судам.

61. Виходячи з положень статей 525, 526, 530 ЦК України і статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Керуючись статтями 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 03 липня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14 серпня 2017 року у справі № 927/584/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.С. Князєв

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко

С.В. Бакуліна Л.І. Рогач

В.В. Британчук І. В. Саприкіна

Д.А. Гудима О.М. Ситнік

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

Н.П. Лященко О.Г. Яновська

Л.М. Лобойко