Історія справи

Ухвала КГС ВП від 10.02.2019 року у справі №921/158/18
Постанова ВП ВС від 03.04.2019 року у справі №921/158/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 921/158/18

Провадження № 12-28гс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаКібенкоО.Р.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року, ухвалене суддею Шумським І. П.,

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року, ухвалену колегією суддів у складі Дубник О.П., Зварич О. В., ОСОБА_6,

у справі Господарського суду Тернопільської області

за позовомФОП ОСОБА_3

до Теребовлянської міської ради Тернопільської області (далі - Міськрада)

про визнання дій незаконними, договору оренди укладеним.

Історія справи

Короткий зміст та підстави позовних вимог

1. 08 травня 2018 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Міськради про:

- визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення їй земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі кладової в межах населеного пункту - м. Теребовлі на вул. Шевченка, 5а;

- визнання укладеним у редакції позивача договору оренди від 16 березня 2018 року земельної ділянки площею 0,0051 га на АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі кладової.

2. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_3 є власником нежитлової будівлі (кладової) на АДРЕСА_1 Рішенням Теребовлянської міської ради № 1550 від 25 вересня 2013 року їй надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі площею 0,0034 га, тобто лише під будівлею, без урахування площі, необхідної для її обслуговування, для комерційного використання. Однак у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року у справі № 921/43/15-г/6, яка набрала законної сили та має преюдиційне значення, суд дійшов висновку, що площа земельної ділянки для відведення в оренду ФОП ОСОБА_3 повинна складати 0,0051 га. Тому позивач замовив виготовлення проекту землеустрою щодо відведення йому земельної ділянки площею 0,0051 га в оренду терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі. Відповідність зазначеного проекту землеустрою вимогам чинного законодавства встановлена висновком експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак Міськрада проекту землеустрою не затвердила, договору оренди з позивачем не уклала.

3. У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що спір щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Стверджував про відсутність рішень Міськради про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою та надання земельної ділянки у користування.

Фактичні обставини справи, установлені судами

4. На підставі рішення Міськради від 27 червня 2006 року № 151 ОСОБА_3 видано свідоцтво від 01 вересня 2006 року про право власності на нежитлове приміщення (кладову) на АДРЕСА_1 (далі - кладова).

5. 14 серпня 2013 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до Міськради із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на умовах оренди для обслуговування кладової.

6. Міськрада рішенням від 30 серпня 2013 року №1512 доручила постійній комісії ради з питань землекористування вивчити питання про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

7. На засіданні зазначеної комісії 25 вересня 2013 року ФОП ОСОБА_3 просила загальну площу земельної ділянки встановити в розмірі 0,0051 га. Натомість комісія рекомендувала надати заявниці дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки площею 0,0034 га.

8. Міськрада рішенням від 25 вересня 2013 року № 1550 «Про надання дозволу складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1, в оренду ФОП ОСОБА_3» надала дозвіл ФОП ОСОБА_3 І на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0034 га в оренду терміном на 5 років за рахунок земель житлової та громадської забудови, угіддя землі (для комерційного використання).

9. Теребовлянським районним комунальним підприємством «Архпроектсервіс» 13 жовтня 2013 року виготовлено розрахунок потреби земельної ділянки для будівництва та обслуговування приміщення, відповідно до якого вся площа ділянки складає 0,0051 га, з якої площа забудови 0,0034 га, площа замощення 0,0017 га.

10. ФОП ОСОБА_3 звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Міськради про визнання недійсним рішення від 25 вересня 2013 року № 1550 в частині визначення площі земельної ділянки.

11. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 30 березня 2016 року у справі № 921/43/15-г/6 визнав недійсним зазначене рішення Міськради в частині визначення розміру земельної ділянки площею 0,0034 га для обслуговування кладової. Суд послався на те, що Міськрада всупереч приписам чинного законодавства України не врахувала площі, необхідної для обслуговування кладової, що перебуває у власності позивача, що призвело до прийняття в цій частині незаконного рішення та порушення його прав на користування земельною ділянкою площею 0,0051 га.

12. ФОП ОСОБА_3 замовила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0051 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (кладової), який виготовлено у 2017 році Приватним підприємством «Оцінювач».

13. Матеріали проекту землеустрою засвідчені (погоджені) начальником відділу Держгеокадастру у Теребовлянському районі, а також містять висновок експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Київській області про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

14. Листом № 02-26/48 від 15 січня 2018 року Міськрада повідомила позивача про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (кладової) буде погоджено після прийняття нового рішення черговою сесією Міськради, яким буде визначено розмір земельної ділянки.

15. Листом № 02-26/122 від 05 лютого 2018 року Міськрада повідомила позивача про те, що питання внесення змін до рішення від 25 вересня 2013 року № 1550 «Про надання дозволу складання проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в АДРЕСА_1, в оренду ФОП ОСОБА_3» в частині зміни площі земельної ділянки із 0,0032 га на 0,0051 га внесено для розгляду сесією Міськради 02 лютого 2018 року, однак за наслідками голосування рішення не прийнято.

16. 21 лютого 2018 року позивач звернувся до Міськради із заявою про видачу копії рішення про погодження або відмову у погодженні проекту землеустрою, а 16 березня 2018 року надіслав на адресу відповідача два примірники проекту договору оренди землі від 16 березня 2018 року.

17. Міськрада листом від 23 березня 2018 року № 536/02-18 послалася на те, що зазначений проект договору не відповідає вимогам Закону України «Про оренду землі» та положенням Земельного кодексу України (далі - ЗК України), а також вказала, що договір оренди є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з його усіх істотних умов.

18. Вважаючи неправомірною бездіяльність Міськради, яка полягає у незатвердженні проекту землеустрою щодо відведення у користування позивача земельної ділянки площею 0,0051 га, необхідної для обслуговування кладової, що належить йому на праві власності, а також у ненаданні згоди відповідача на укладення договору оренди, ФОП ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом у цій справі.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

19. Господарський суд Тернопільської області рішенням від 30 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року, на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) закрив провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання незаконними (протиправними) дій Міськради щодо незатвердження проекту землеустрою; в задоволенні позову в частині визнання укладеним у редакції позивача договору оренди відмовив.

20. Суди першої та апеляційної інстанцій послались на те, що дії місцевих рад та інших уповноважених на це органів щодо затвердження проекту землеустрою вчиняються ними на виконання своїх управлінських функцій і відповідні спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Натомість пред'явлення вимоги про визнання договору оренди укладеним є передчасним з огляду на відсутність відповідного рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

21. 24 січня 2019 року ФОП ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою про скасування судових рішень попередніх інстанцій та про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

22. Скаржник вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір про визнання незаконними (протиправними) дій Міськради щодо незатвердження проекту землеустрою підлягає вирішенню в адміністративних судах. Зазначає, що позовні вимоги спрямовані на захист майнового права на конкретну земельну ділянку, що вже перебуває у користуванні з огляду на розташування на ній належного йому об'єкта приватної власності (нежитлової будівлі). Метою пред'явлення позову є одержання в оренду земельної ділянки, необхідної для обслуговування будівлі, а тому захист порушеного права має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Доводи інших учасників справи

23. Міськрада надала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Зазначає, що суди дійшли правильних висновків про те, що дії місцевих рад щодо затвердження проекту землеустрою вчиняються ними на виконання управлінських функцій і відповідні спори підлягають вирішенню адміністративними судами. Також вважає, що суди правильно послались на те, що суд не наділений повноваженнями щодо вирішення питань, віднесених до виключної компетенції органів, яким за законом надано право надавати землі у користування.

Рух касаційної скарги

24. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 08 лютого 2019 року відкрила касаційне провадженнята на підставі частини шостої статті 302 ГПК України передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки судові рішення оскаржуються з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Розглядаючи справу в частині позовних вимог про визнання незаконними (протиправними) дій стосовно незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

26. ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з наведеними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

27. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

28. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

29. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

30. У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

31. Водночас є помилковим поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

32. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

33. Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило, майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

34. За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 ЦК України та статті 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

35. Частинами першою, другою статті 83 ЗК України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

36. Відповідно до абзацу першого частини першої та частини другої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

37. При цьому частиною першою статті 93 ЗК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі», визначено, що засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності, є правом оренди земельної ділянки.

38. Згідно з абзацами першим і другим частини другої статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

39. Порядок переходу права на земельну ділянку в разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду визначено статтею 377 ЦК України, приписи якої кореспондуються зі статтею 120 ЗК України, за змістом яких до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, установлених для попереднього землевласника (землекористувача).

40. При цьому відповідно до частин першої, другої статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на об'єкт нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.

41. Спірна земельна ділянка може надаватися в користування (оренду) власнику розташованого на ній нерухомого майна у порядку, визначеному, зокрема, статтями 116, 124 ЗК України.

42. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

43. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 123 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки в користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

44. Отже, в разі відмови в наданні спірної земельної ділянки в користування або ж залишення відповідного клопотання без розгляду позивач не позбавлений права оскаржити бездіяльність органу місцевого самоврядування до суду.

45. Як зазначалося вище, суди встановили, що Міськрада рішенням від 25 вересня 2013 року № 1550 надала дозвіл ФОП ОСОБА_3 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише площею 0,0034 га в оренду (для комерційного використання), з яким вона не погодилася та звернулася до суду з позовом про визнання його недійсним у частині визначення площі земельної ділянки. Львівський апеляційний господарський суд постановою від 30 березня 2016 року у справі № 921/43/15-г/6 визнав недійсним зазначене рішення Міськради в частині визначення розміру земельної ділянки площею 0,0034 га для обслуговування кладової та послався на те, що Міськрада всупереч приписам чинного законодавства України не врахувала площі, необхідної для обслуговування кладової, яка перебуває у власності позивача, що призвело до прийняття в цій частині незаконного рішення та порушення його прав на користування земельною ділянкою площею 0,0051 га.

46. Як убачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка не є вільною, оскільки знаходиться під нежитловим приміщенням, що перебуває у власності позивача.

47. Так, ОСОБА_3 є власником кладової, розташованої на земельній ділянці, та зацікавлена в оформленні права користування ділянкою в розмірі 0,0051 га, необхідному для обслуговування об'єкта нерухомого майна (для комерційного використання), шляхом укладення договору оренди.

48. Питання щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (для комерційного використання) терміном на 5 років для обслуговування нежитлової будівлі Міськрадою вже вирішено рішенням № 1550 від 25 вересня 2013 року і спірним залишалося питання лише щодо площі такої земельної ділянки. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30 березня 2016 року у справі № 921/43/15-г/6це спірне питання вирішено - площа земельної ділянки повинна складати 0,0051 га (під будівлею з урахуванням площі, необхідної для її обслуговування).

49. При цьому судами попередніх інстанцій не враховано, що ніхто інший, окрім власника цього об'єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна - кладовою, що належить ОСОБА_3

50. У цій справі позивач фактично оскаржує бездіяльність Міськради стосовно оформлення відносин користування (оренди) земельною ділянкою саме під нежитловим приміщенням, яке вже перебуває у його приватній власності.

51. Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, як у статті 120 ЗК України та статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

52. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована.

53. За позицією ФОП ОСОБА_3, неправомірними діями (бездіяльністю) органу місцевого самоврядування порушені її цивільні права, оскільки вона має право на користування земельною ділянкою у розмірі 0,0051 га саме як власниця об'єкта нерухомого майна, розташованого на ділянці.

54. Тобто предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо оформлення з позивачем відносин користування земельною ділянкою (укладення договору оренди) для комерційного використання під належним ОСОБА_3 об'єктом нерухомого майна, яке вже фактично здійснюється. Позов пред'явлений з метою захисту саме цивільного права та інтересу, що унеможливлює його вирішення в порядку адміністративного судочинства.

55. Суди попередніх інстанцій не врахували, що предметом розгляду є не стільки дії органу місцевого самоврядування як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки приватний інтерес позивача щодо оформлення права користування земельною ділянкою (для комерційного використання) під належною йому на праві приватної власності кладовою, що свідчить про приватноправовий характер правовідносин.

56. ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що якщо особа стверджує про порушення своїх прав наслідками, спричиненими рішенням, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни або припинення її цивільних прав чи інтересів або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, зокрема і щодо оформлення права на земельну ділянку під набутим у власність будинком або спорудою, то визнання незаконними таких рішень, їх скасування, визнання дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування неправомірними, є способами захисту відповідних цивільних прав та інтересів.

57. Близьких за змістом висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 706/563/15-а, відступати від яких немає підстав.

58. Враховуючи викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки він має вирішуватися з огляду на суб'єктний склад його сторін та характер спірних правовідносин у порядку господарського судочинства.

59. Позовні вимоги у цій справі про визнання неправомірними дій (бездіяльності) органу місцевого самоврядування та визнання договору оренди укладеним нерозривно пов'язані між собою й від вирішення однієї з них залежить вирішення іншої, а тому вони мають розглядатися в одному провадженні.

60. Суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення норм процесуального права, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, дослідження зібраних у справі доказів. У зв'язку з цим висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови в позові є передчасними.

61. Натомість суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Щодо суті касаційної скарги

62. Пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

63. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 310 ГПК України). Водночас підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України).

64. З огляду на викладене касаційна скарга підлягає задоволенню, а судові рішення, що оскаржуються, - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

65. Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, в повній мірі дослідити всі зібрані у справі докази, надати належну правову оцінку іншим аргументам учасників справи, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

66. Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308-310, 314-317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 30 липня 2018 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року у справі № 921/158/18 скасувати.

3. Справу № 921/158/18 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.Р. Кібенко

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

В. І. Данішевська І.В. Саприкіна

О. С. Золотніков О.М. Ситнік

В. С. Князєв О.С. Ткачук

Л. М. Лобойко В.Ю. Уркевич

О.Г.Яновська