Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2014 року Справа № 5011-66/8890-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дерепи В.І. - головуючого, Грека Б.М., Кривди Д.С. (доповідача),за участю представників:позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),відповідачаСидоренко В.А., представник, третьої особине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином),прокуратуриБаклан Н.Ю., старший прокурор відділу ГП України,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скаргиЗаступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Квазар"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.06.2014у справі№ 5011-66/8890-2012 Господарського суду міста Києваза позовомПрокурора Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в місті КиєвідоПублічного акціонерного товариства "Квазар",третя особаДержавне управління охорони навколишнього природного середовища в місті Києві,простягнення суми, ВСТАНОВИВ:

Прокурор Подільського району міста Києва в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у м.Києві звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Квазар" грошових коштів у розмірі 3246012,44грн. за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу.

Справа в господарських судах розглядалась неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 (судді Котков О.В. - головуючий, Босий В.П., Івченко А.М.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з ПАТ „Квазар" на користь Державної екологічної інспекції у м. Києві збитки в сумі 1559131,64грн.; стягнуто з ПАТ „Квазар" до Державного бюджету України судовий збір в розмірі 31181,20грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 (судді: Новіков М.М. - головуючий, Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, ПАТ "Квазар" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва в частині стягнення з ПАТ "Квазар" збитків за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу в сумі 1559131,64грн., постанову Київського апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення, яким в позовних вимогах позивачу відмовити повністю. Скаргу мотивовано доводами про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст.43, 11112 Господарського процесуального кодексу України.

Також з касаційною скаргою звернувся Заступник прокурора м.Києва, який, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом ст.103 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову та змінити у п.2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 після слів "на користь" слова "Державної екологічної інспекції у м.Києві" на "Державного бюджету України та місцевого бюджету міста Києва". В решті рішення місцевого суду прокурор просить залишити без змін.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, заслухавши пояснення представника відповідача та прокурора, колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 28.04.2012 року державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища міста Києва проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ПАТ ,,Квазар", за результатами якої складено акт від 28.04.2012 року.

Перевіркою встановлено, що термін дії дозволу на спеціальне водокористування № УКР-461-Кіє від 01.07.2010 року вичерпано 31.10.2011 року, дію дозволу подовжено 07.03.2012 року, тобто, ПАТ ,,Квазар" в період з 01.11.2011 року по 07.03.2012 року самовільно здійснювало використання підземних прісних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, чим порушило вимоги ст.ст.44, 48, 49, 110 Водного кодексу України.

Також в акті перевірки зафіксовано, що згідно журналу ПОД-11 ПАТ ,,Квазар" самовільно без дозволу на спеціальне водокористування із підземних джерел забрано прісної води: зі свердловини №7: з 07.11.2011 року по 08.12.2011 року - 5571 куб.м., з 08.12.2011 року по 09.01.2012 року - 15360 куб.м., з 09.01.2012 року по 07.02.2012 року - 17272 куб.м., з 07.02.2012 року по 07.03.2012 року - 20348 куб.м., зі свердловини №5: з 08.11.2011 року по 08.12.2011 року - 13840 куб.м.

Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону і раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Мінприроди України від 20.07.2009 року №389, зареєстрованої в Мін'юсті 14.08.2009 року за № 767/16783, було здійснено розрахунок розміру збитків, заподіяних державі ПАТ ,,Квазар" внаслідок самовільного забору підземних вод на госппобутові потреби, відповідно до якого загальна сума заподіяних відповідачем державі збитків становить 3246012,44грн.

Стягнення зазначеної суми збитків за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу є предметом розгляду у даній справі.

Звертаючись з позовом у даній справі, прокурор зазначав, що відповідач в порушення вимог ст.ст.44, 49 Водного кодексу України протягом періоду з 01.11.2011 року по 07.03.2012 року самовільно здійснював використання підземних прісних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування, внаслідок чого заподіяв державі збитки в розмірі 3246012,44 грн.

Відповідно до ст.48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Згідно з п.9 ч.1 ст.44, ст.49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Частиною 1 ст.50 Водного кодексу України передбачено, що строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 55 Водного кодексу України право юридичних та фізичних осіб на спеціальне водокористування припиняється у разі закінчення строку спеціального водокористування.

Як встановили суди попередніх інстанцій, спеціальне водокористування здійснювалось відповідачем на підставі дозволу з терміном дії до 31.10.2011; на момент перевірки у відповідача був наявний дозвіл, чинний з 07.03.2012 до 07.03.2015. Тобто перевіркою встановлено, що протягом періоду з 01.11.2011 по 07.03.2012 відповідач здійснював спеціальне водокористування без відповідного на те дозволу.

Передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 05.08.2013 зазначав, що суди попередніх інстанцій не досліджували належним чином обставини щодо наявності або відсутності вини відповідача у порушенні вимог водного законодавства. Зокрема, суди не дали оцінки тим обставинам, що відповідач своєчасно вживав необхідні заходи для подовження терміну дії попереднього дозволу, а дозвільним органом були порушені строки розгляду заяви відповідача. За таких обставин колегія при попередньому здійсненні касаційного провадження дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій обставини справи стосовно дій відповідача, вчинених з метою отримання дозволу на спеціальне водокористування, належним чином не дослідили, тоді як вина відповідача у неотриманні дозволу на спеціальне водокористування є необхідним елементом для застосування відповідальності у вигляді збитків за здійснення спеціального водокористування з підземних вод без дозволу.

Відповідно до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст.1119 та ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Місцевий господарський суд при новому розгляді справи встановив наступне.

18.08.2011, 01.11.2011 та 01.12.2011 відповідач звертався до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві з заявами про видачу Дозволу на спеціальне водокористування, щодо яких Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві йому було відмовлено у видачі дозволу, відповідно, листами: №06-07/7864/2450 від 13.10.2011, 06-07/9217/3563 від 24.11.2011, 06-07/10322 від 24.01.2012 року.

Лист №06-07/7864/2450 від 13.10.2011 направлений відповідачу з порушенням встановленого законодавством місячного терміну, проте підставами відмови є відсутність повного обсягу документів, необхідних для видачі дозволу, тому суд першої інстанції зазначив, що принцип мовчазної згоди до правовідносин, що виникли внаслідок направлення відповідачу відмови у видачі дозволу листом №06-07/7864/2450 від 13.10.2011 застосований бути не може.

Лист №06-07/9217/3563 від 24.11.2011 направлений відповідачу з дотриманням встановленого законодавством для розгляду заяви місячного строку, тому застосування принципу мовчазної згоди у даному випадку теж неможливо.

Листом №06-07/10322 від 24.01.2012 відповідачу також відмовлено у видачі дозволу на спеціальне водокористування, підставами відмови є розбіжності та суперечності у даних документів, доданих до заяви і не свідчить про неподання відповідачем для розгляду повного обсягу необхідних документів. При цьому заяву про видачу дозволу відповідачем подано 01.12.2011, а відмова направлена 24.01.2012.

Оскільки, у даному випадку Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві порушено встановлений законодавством місячний термін на направлення відмови, то суд першої інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин може бути застосований принцип мовчазної згоди і відповідно до такого принципу відповідач набув право на провадження дій із забору підземних вод без отримання дозволу на спеціальне водокористування з 01.01.2012.

Оскільки у відповідача виникло право здійснення забору підземних вод без отримання дозволу на спеціальне водокористування з 01.01.2012 місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем необґрунтовано обраховані збитки з обсягів води забраної із свердловини №7 за період з 09.01.2012 по 07.03.2012, що призвело до необґрунтованого визначення розміру збитків в сумі 1686880,80грн. При цьому внаслідок самовільного здійснення ПАТ „Квазар" використання підземних прісних вод за відсутності дозволу на спеціальне водокористування та забору із підземних джерел прісної води: зі свердловини №7: з 08.11.2011 по 08.12.2011- 5571 куб.м., з 08.12.2011 по 09.01.2012 - 15360 куб.м. та зі свердловини №5: з 08.11.2011 по 08.12.2011 - 13840 куб.м., державі завдані збитки в розмірі 1559131,64грн.

Однак, висновок місцевого господарського суду щодо незастосування принципу мовчазної згоди до правовідносин, що виникли внаслідок направлення відповідачу відмови у видачі дозволу листом №06-07/7864/2450 від 13.10.2011 не узгоджується з вимогами Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Так, суд посилався на те, що лист №06-07/7864/2450 від 13.10.2011 направлений відповідачу з порушенням встановленого законодавством місячного терміну, проте підставами відмови є відсутність повного обсягу документів, необхідних для видачі дозволу, тому, за висновком місцевого господарського суду, принцип мовчазної згоди в даному випадку застосований бути не може.

Згідно ч.5 ст.41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. При цьому письмове повідомлення дозвільного органу про відмову у видачі документа дозвільного характеру надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення (письмове повідомлення місцевого дозвільного органу надається державному адміністратору) із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови у строк, встановлений для видачі документа дозвільного характеру.

Згідно з ч.6 ст.41 зазначеного Закону у разі, якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкту господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.

Аналогічні положення містяться і в п.1 Постанови КМ України №77 від 27.01.2010 "Про деякі питання застосування принципу мовчазної згоди".

Отже, за змістом наведених норм право на проведення певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання дозволу (у даному випадку здійснення забору підземних вод) виникає у разі недотримання дозвільним органом визначеного нормами чинного законодавства строку для надіслання відповіді щодо розгляду заяви про видачу документа дозвільного характеру і не ставиться в залежність від причин відмови у такій видачі, зробленій поза межами встановленого строку.

Також суд касаційної інстанції в постанові від 05.08.2013 зазначав, що аналізуючи подальші звернення відповідача до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві з заявами про видачу дозволу на спеціальне водокористування щодо об'єкту: підземні води з трьох артезіанських свердловин, суди не врахували, що згідно вимог ч.5 ст.41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання. При цьому при повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).

Суди не досліджували на предмет дотримання дозвільним органом вказаних приписів законодавства при розгляді повторних заяв відповідача від 01.11.2011 та 01.12.2011.

Згідно ч.1 ст.41 Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними (регіональними місцевими) органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання, видача або відмова у видачі яких законами України віднесена до повноважень органів місцевого самоврядування, встановлюється їх рішенням за погодженням з територіальними (місцевими) органами центральних органів виконавчої влади, що здійснюють регулювання у відповідній сфері, та територіальними органами уповноваженого органу, а у випадках, передбачених законом, - на підставі типових порядків, затверджених Кабінетом Міністрів України. Такі порядки мають передбачати, зокрема, вичерпний перелік документів, які суб'єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру.

Посилаючись на відсутність повного обсягу документів, як на підставу відмови у видачі дозволу листом №06-07/7864/2450 від 13.10.2011, місцевий господарський суд не перевірив доводи відповідача про те, що всі документи, передбачені пунктом 3 Порядку видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою КМ України №321 від 13.03.2002, він подавав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не з'ясував всі суттєві обставини справи, що мають значення для вирішення спору, не надав їм в порушення ст.43 Господарського процесуального кодексу України належної юридичної оцінки.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, зазначене вище також не врахував; обставини щодо наявності або відсутності вини відповідача у неотриманні дозволу на спеціальне водокористування не досліджував, і не перевірив, чи своєчасно відповідач вжив необхідні заходи для подовження терміну дії попереднього дозволу, і чи дотримано дозвільним органом строків розгляду заяв відповідача та, відповідно, чи правомірно відповідач здійснював забір підземних водних ресурсів без спеціального дозволу за принципом мовчазної згоди.

При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що заявлені прокурором в інтересах держави позовні вимоги про стягнення збитків саме на користь Державної екологічної інспекції у м. Києві не можуть бути задоволенні у вигляді, в якому вони були заявлені процесуальним позивачем, оскільки вказані збитки в силу положень Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік", який діяв на момент звернення із позовною заявою у даній справі, та Бюджетного кодексу України підлягають стягненню в дохід державного та місцевих бюджетів.

Однак, у даному випадку матеріально-правова вимога до відповідача не змінилась, як і обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, а тому суд, виходячи з повноважень апеляційної інстанції, передбачених приписами ст.103 Господарського процесуального кодексу України, не позбавлений можливості (за наявності підстав для стягнення спірної суми повністю або частково) змінити рішення, привівши його у відповідність до вимог Закону України „Про Державний бюджет України на 2012 рік" та Бюджетного кодексу України щодо розподілу грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, між державним та відповідними місцевими бюджетами.

Зважаючи на викладене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам справи, в зв'язку з чим колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарг шляхом скасування рішення та постанови і повторної передачі справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Публічного акціонерного товариства "Квазар" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2014 у справі №5011-66/8890-2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий В.Дерепа

Судді Б.Грек

Д.Кривда