Історія справи

Постанова ВГСУ від 31.05.2016 року у справі №910/22795/15
Постанова ВГСУ від 31.01.2017 року у справі №910/22795/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2016 року Справа № 910/22795/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Коваленка В.М., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС"на ухвалу та постанову у справігосподарського суду міста Києва від 19.01.2016 Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 № 910/22795/15 господарського суду міста Києваза заявою ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В.доТовариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС"провизнання правочину недійсниму межах справи№ 44/239-б господарського суду міста Києваза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Алкід" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ДДК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС"провизнання банкрутом,за участю представників сторін: Сомова І.В. - ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС"; Стороженко Б.В. - представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС".

ВСТАНОВИВ :

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова Ірина Вікторівна звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС" і просила суд визнати недійсним на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" та статей 203, 215 ЦК України договір купівлі-продажу № б/н від 18.07.2011, укладений між сторонами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося з порушенням приписів частини першої статті 601 ЦК України і призвело до неможливості виконання ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, що відповідно до частини першої статті 20 Закону про банкрутство є підставою для визнання договору недійним.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір підлягає визнанню недійсним також на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки на момент його укладення ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам, зокрема, вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника. Також ліквідатор посилається на те, що всупереч положенням статей 92, 145 ЦК України та пункту 10.8 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", спірний договір з боку останнього підписано особою, яка не мала необхідного для його укладення обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 об'єднано в одне провадження справу № 910/22795/15 за позовом ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. до ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" про визнання правочину недійсним зі справою № 44/239-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", яка підлягає розгляду у межах провадження у справі про банкрутство № 44/239-б.

Заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" у своєму відзиві посилається на те, що на момент укладання договору сторони не знали і не могли знати про введення ухвалою господарського суду міста Києві від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, а також стверджує про наявність у особи, яка підписала договір з боку ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", а саме засновника останнього - ОСОБА_6, відповідних повноважень на його укладання.

Водночас, у своєму відзиві ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" посилається на сплив встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, задоволено заяву ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним в межах справи № 44/239-б; визнано недійсним договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011, що укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС".

Вказані ухвала та постанова мотивовані тим, що припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких не настав, призвело до неможливості виконання ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Крім того, спірний договір укладено в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та заборони посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам на вчинення певних дій щодо майнових актів боржника, введених ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС". Також, за висновком судів, спірний договір з боку ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" підписаний особою, яка відповідно до частини першої статті 92, частини другої статті 145 ЦК України та пункту 10.8 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", не мала необхідного для цього обсягу цивільної дієздатності, що відповідно до частини другої статті 203 та статті 215 ЦК України є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Крім того, у своїй постанові суд апеляційної інстанції відхилив доводи ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", викладені в його апеляційній скарзі, щодо застосування до спірних правовідносин передбачених статтею 267 ЦК України наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що апелянтом не надано доказів того, що арбітражний керуючий Сомова І.В. знала або повинна була знати про укладання боржником - ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" спірного договору до передачі їй усіх документів попереднім арбітражним керуючим Пітелем Д.В.

Одночасно суд апеляційної інстанції послався на те, що мораторій зупиняє перебіг строків позовної давності для будь-яких видів зобов'язань (п.2 ч.1 ст.263 ЦК України) на період дії мораторію (ч.3 ст.19 Закону про банкрутство).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими рішеннями, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним.

Переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2011 порушено провадження у справі № 44/239-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС".

Постановою господарського суду міста Києва від 25.09.2014 визнано ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до реєстру вимог кредиторів ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" загальний розмір заборгованості останнього перед кредиторами становить 3 540 849,06 грн.

Предметом розгляду в межах справи про банкрутство № 44/239-б є відповідність укладеного між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 вимогам, які встановлені як спеціальними нормами Закону про банкрутство, так і нормами Цивільного кодексу України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", в особі засновника ОСОБА_6 та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", в особі директора ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011.

Відповідно до пункту 1.1 договору ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), продає (передає у власність товариству з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець), а покупець купує (приймає у власність) та сплачує визначену даним договором ціну за майнові права на отримання у власність нежитлових приміщень (надалі - майно), а саме:

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення № 2 (два), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-Є (один "Є"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-389/Д88 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 30 травня 2006 року між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 15 серпня 2007 року та додатковою угодою № 2 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 11 вересня 2007 року. Майнове право є: дійсним і належить продавцеві на момент укладання цього договору купівлі-продажу;

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення №№ 9-13 (дев'ять - тринадцять), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 31-Б тридцять один "Б"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-101/П2 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 15 лютого 2006 року між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 22.08.2007. Майнове право є: дійсним і належить продавцеві на момент укладання цього договору купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.1. договору загальна вартість майнових прав становить 4 371 497,82 грн.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що покупець здійснює розрахунок з продавцем протягом 9-ти місяців після державної реєстрації на себе права власності нежитлових приміщень, на які купуються майнові права за цим договором, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця суми коштів, визначених пунктом 2.1. цього договору.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги.

Судами встановлено, що станом на 18.01.2012 ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" повністю розрахувалось за вказаним договором купівлі-продажу, шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України у розмірі 4 371 497,82 грн., що підтверджується довідкою № 3 від 18.01.2012.

Однак, згідно з відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01.07.2015 на право приватної власності за ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" на нежилі приміщення з № 1 по № 2 (групи приміщень № 391) в літ."А" будинку № 31-Б по вулиці Драгоманова в м. Києві загальною площею 124,1 кв.м. зареєстровані 23.04.2013, а на 55/100 нежитлового приміщення № 390 загальною площею 400,30 кв.м. - 31.08.2012.

Звертаючись із заявою про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу зі спеціальних підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство, ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова І.В. послалась на те, що станом на 18.01.2012 строк виконання зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу ще не настав, і відповідно, сторони не мали правових підстав проводити зарахування зустрічних однорідних вимог. Тому, проведення такого зарахування до настання дати виконання зобов'язання, є неправомірним і призвело до неможливості виконання боржником грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону про банкрутство, правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав, зокрема: боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

При цьому, метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у період після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував її порушенню, та наявність обставин, прямо визначених положеннями статті 20 Закону про банкрутство.

За спірним договором відбулось відчуження майнових прав боржника на отримання у власність нежитлових приміщень (активів). Таке відчуження відбулося за півтора місяця до порушення справи про банкрутство боржника.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зарахування зустрічних однорідних вимог сторонами проведено з порушенням вимог статті 601 ЦК України, оскільки строк виконання покупцем - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" свого зобов'язання щодо сплати ціни за майнові права на отримання у власність нежитлових приміщень, станом на момент такого зарахування, ще не настав. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що дії боржника з проведення взаємозаліку призвели до неможливості виконання ним грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок суддів помилковим, оскільки наведені обставини, не є тими обставинами, за наявності яких спірний договір може бути визнано недійсним за спеціальними підставами, встановленими статтею 20 Закону про банкрутство, з огляду на таке.

По-перше, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однією із сторін (частина друга статті 601 ЦК України). За правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однієї сторони. Якщо друга сторона не погоджується з проведенням зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду і спір підлягає вирішенню по суті з урахуванням усіх матеріалів і обставин справи. У даному випадку угода про припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу зарахуванням зустрічних вимог ніким не оспорена, факт її недійсності судом не встановлено. В силу статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

По-друге, обставини припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу самі по собі не дають підстав для висновку про наявність причино-наслідкового зв'язку між діями боржника з продажу належних йому майнових прав (активів) та неможливістю виконати грошові зобов'язання перед іншими кредиторами.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про невідповідність спірного договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 нормам цивільного законодавства.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. При цьому, відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Вирішуючи спір про визнання договору (правочину) недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту правочину вимогам закону, додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін за правочином; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Відповідно до частин 1 та 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України , частинами першою та другою статті 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частини другою статті 321 ЦК України особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 було порушено провадження у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових актів боржника.

У подальшому, ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2011 припинено провадження у вказаній справі та припинено дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, у період з 08.07.2011 по 16.08.2011 діяла встановлена ухвалою суду заборона на розпорядження майном ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС".

Положенням статті 41 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який відповідно до Закону про банкрутство та з огляду на положення статей 45, 115 ГПК України поширюється також на ухвали суду, винесені у провадженні у справах про банкрутство.

Відповідно до статті 12 Закону про банкрутство, у редакції на момент вчинення спірного правочину, господарський суд має право за клопотанням сторін або учасників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціативою вживати заходів щодо забезпечення вимог кредиторів. Господарський суд, зокрема, з власної ініціативи може вжити інших заходів для збереження майна боржника, про що виноситься ухвала.

У справі про банкрутство господарський суд має вживати таких забезпечувальних заходів, які сприятимуть збереженню актів боржника, за рахунок яких буде здійснюватися фінансове оздоровлення, нададуть можливість боржнику підвищувати свою платоспроможність.

Той факт, що сторона спірного договору - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець) не була обізнана про наявність встановленого судом в ухвалі від 08.07.2011 про порушення провадження у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавця) обмеження щодо розпорядження його майновими активами сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що боржник має право вільно розпоряджатися майновими активами, якщо про встановлену судом заборону відчужувати майно боржнику, як з'ясовано судами, було достеменно відомо.

З огляду на вищенаведене та встановлені в справі обставини і факти, є вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що майнові активи боржника, у тому числі майнові права, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, станом на час його укладання - 18.07.2011, були під забороною на відчуження.

Крім того, юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини перша та друга статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Частиною другою статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується змістом оспорюваного договору, він укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), в особі засновника ОСОБА_6, який діє на підставі статуту, та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець) в особі директора ОСОБА_8

Однак, відповідно до пункту 10.1 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" управління товариством здійснюється зборами учасників і директором товариства. Пунктом 10.8 статуту передбачено, що право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства належить директору.

Відповідно до Протоколу № 1 від 10.11.1999 створено ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та розподілено частки статутного фонду товариства, а також затверджено ОСОБА_8 на посаду директора товариства.

Посилаючись на той факт, що зборами учасників ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було прийнято рішення про надання засновнику товариства ОСОБА_6 відповідних повноважень на укладення оспорюваного договору, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України жодних доказів не надало.

У свою чергу, ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова І.В. наявність таких документів в судовому засіданні заперечила.

За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 92, 203 ЦК України щодо наявності у особи, яка його підписала з боку продавця, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

Однак, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані ухвала та постанова підлягають скасуванню, оскільки в порушення вимог статті 43 ГПК України прийняті при неповному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

У даній справі ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова І.В. звернулась до господарського суду з вимогою про визнання договору купівлі-продажу № б/н від 18.07.2011 недійсним.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення вимог у даній справі про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції всупереч положенням статті 84 ГПК України, статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) та норм матеріального права про позовну давність в оскаржуваній ухвалі не навів будь-яких мотивів вирішення доводів та аргументів ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", викладених в його відзиві, стосовно спливу встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, даючи оцінку доводам апелянта - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" щодо застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов висновку, що новопризначений арбітражний керуючий - Сомова І.В. не знала і не могла знати про існування спірного договору до моменту передачі їй документів попереднім арбітражним керуючим.

Проте, такий висновок не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частиною сьомою статті 261 ЦК України передбачено, що винятки з правила частини першої цієї статті можуть бути встановлені законом.

Законом України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.

Посилання суду апеляційної інстанції на положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України та частину 3 статті 19 Закону про банкрутство, які визначають введення мораторію на задоволення вимог кредиторів однією з підстав для зупинення перебігу позовної давності, є помилковим, оскільки згадані положення застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У зв'язку з порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права про позовну давність, норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, в межах справи про банкрутство № 44/239-б.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС" задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 19.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 910/22795/15 скасувати. Справу № 910/22795/15 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду , в межах справи про банкрутство № 44/239-б.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.М.Коваленко

В.Я. Погребняк