Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 916/2899/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І.за участю представників:позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 04.12.2014у справі№ 916/2899/14 Господарського суду Одеської областіза позовомДержавного підприємства "Одеський морський торговельний порт"до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5простягнення 41529,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Одеський морський торговельний порт" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 41529,95 грн. в порядку регресу сум збитків, заподіяних у зв'язку зі сплатою позивачем платежів за земельну ділянку, на якій розміщені належні відповідачу на праві власності будівлі, посилаючись на приписи статті 206 Земельного кодексу України, статті 228 Господарського кодексу України.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що відсутні правові підстави для виникнення у нього зобов'язання сплачувати плату за землю, а також відсутній склад цивільного правопорушення, як умова відшкодування збитків позивачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.10.2014 (суддя Зайцев Ю.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 (судді: Туренко В.Б. - головуючий, Поліщук Л.В., Таран С.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в даній справі скасувати, передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, оскільки ними при розгляді справи всупереч приписам статей 4-2, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України взято до уваги докази набуття відповідачем права власності, які не є належними та допустимими, не наведено мотиви, за яких відхилено та не взято до уваги відповідні доводи та докази позивача, чим порушено вимоги щодо рівності сторін у судовому процесі, не враховано, що захист порушених прав особи здійснюється незалежно від наявності у законодавстві положень, які регулюють спірні питання.

Відповідач не надав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Позивач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити участь представника у судовому засіданні; судова колегія відхилили вказане клопотання, як таке, що не відповідає приписам статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки участь представників сторін у судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, а будь-яких обставин, що унеможливлювали б розгляд справи за відсутності представника позивача, у клопотанні не наведено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти їх.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, рішенням Одеської міської ради від 15.10.2001 № 2744-ХХІІІ затверджено технічну документацію з інвентаризації земельних ділянок; вирішено оформити Одеському судноремонтному заводу "Україна" право тимчасового користування земельними ділянки УКЦВЗ - 1.14.4 землі морського транспорту із раніше наданих земель, загальною площею 2,0422 га за адресою: АДРЕСА_1 для експлуатації виробничої дільниці № 3 терміном на 3 роки; вирішено затвердити договір на право тимчасового користування земельними ділянками між Одеською міською радою та Одеським судноремонтним заводом "Україна".

29.12.2001 на підставі вищезазначеного рішення Одеською міською радою та Державним підприємством Одеський судноремонтний завод "Україна" укладено договір на право тимчасового користування землею, згідно з умовами якого в тимчасове користування терміном на 3 роки (до 15.10.2004) передана земельна ділянка загальною площею 20422 кв.м. (код УКЦВЗ - 1.14.4 землі морського транспорту) за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок раніше наданих земель, відповідно до плану тимчасового землекористування для експлуатації виробничої дільниці № 3. Договір зареєстрований у книзі записів договорів на право тимчасового користування землею 29.12.2001 р. № 543. Відповідно до пунктів 2.1, 2.3., 2.4., 2.5. цього договору земельний податок вноситься землекористувачем щомісяця рівними частинами до 15 числа місяця, наступного за звітним у розмірі 3,52 х 20422 = 71885,44 грн. на рік. У випадку зміни законодавства України, що регулює розмір плати за землю, умови цього договору в частині плати за землю будуть відповідно змінені, починаючи з дня вступу в силу відповідного акта законодавства України, рішення Одеської міської ради. Землекористувач вносить плату за землю незалежно від результатів його господарської діяльності. Розрахунок земельного податку виконано відповідно до "Грошової оцінки земель м. Одеси", затвердженої рішенням Одеської міської ради від 09.12.1999 № 438-ХХІІІ та постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель".

Згідно з пунктами 3.2.1., 4.7. договору користування земельною ділянкою міська рада зобов'язана надати земельну ділянку, зареєструвати і видати документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою. Після закінчення терміну дії договору землекористувач зобов'язаний у місячний термін передати за актом міській раді земельну ділянку, при цьому плата за землю проводиться по день фактичного використання земельної ділянки.

Строк дії договору на право тимчасового користування землею від 29.12.2001 закінчився 15.10.2004, новий договір не укладався.

Також суди встановили, що ОСОБА_5 як фізична особа - підприємець зареєстрований 28.02.2005 та з 01.01.2012 знаходиться на спрощеній системі оподаткування зі ставкою єдиного податку - 5 %.

Судноремонтний завод "Україна" листом від 05.09.2006 № 35/5 на ім'я начальника Одеського міського управління земельних ресурсів не заперечував проти надання в користування ОСОБА_5 земельної ділянки площею 350 кв.м. для обслуговування СТО по ремонту автомобілів, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 02.10.2006 № 971 Державне підприємство "Одеський судноремонтний завод "Україна" реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" на правах відокремленого структурного підрозділу, що погоджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.11.2006 № 571-р.

За змістом договору дарування від 07.03.2007, укладеного ОСОБА_8 та ОСОБА_5, останній прийняв у власність як дарунок нежитлове приміщення загальною площею 210,3 кв.м., яке розташоване в АДРЕСА_1. Розмір земельної ділянки на якій знаходиться вказане майно не визначений. Обдарованому роз'яснено, що згідно зі статтями 116, 118, розділом Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України громадяни, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за діючим Земельним кодексом України не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Договір нотаріально посвідчений 07.03.2007 та зареєстрований за № 228, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 21.03.2007.

Згідно з технічним паспортом на зазначене нежитлове приміщення станом на 21.02.2007 його загальна площа становить 210,3 кв.м., загальна площа земельної ділянки, на якій розташований вказаний об'єкт складає 445 кв.м.

Судами досліджено матеріали справи, з яких вбачається, що виконавчий комітет Одеської міської ради неодноразово надавав відповідачу дозвіл на розміщення об'єкта торгівлі та сфери послуг - СТО, а саме: з 09.02.2007 по 09.02.2008, з 12.02.2007 по 09.02.2008, з 07.10.2008 по 07.10.2009, з 22.10.2009 по 22.10.2010, з 22.10.2010 по 22.10.2011.

За листом - відповіддю відповідача позивачу правовстановлюючі документи на земельну ділянку, на якій розташоване власне майно останнього, знаходяться на стадії розгляду в Управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради.

У зв'язку із неповерненням позивачем Одеській міській раді в строк, передбачений пунктом 4.7. договору від 29.12.2001, земельної ділянки площею 20422 кв.м., Департамент комунальної власності Одеської міської ради листом від 15.05.2014 вих. № 0.1-18/620-09-01 запропонував позивачу привести вказаний договір у відповідність до вимог чинного законодавства. Доказів вжиття позивачем заходів щодо приведення договору на право тимчасового користування землею від 29.12.2001 до вимог чинного законодавства матеріали справи не містять.

За доводами позивача, останній є добросовісним платником земельного податку, щорічно сплачує його у вигляді орендної плати до Державного бюджету України, що підтверджується податковими деклараціями Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" за 2011, 2012, 2013, поданими щодо сплати платежів за земельну ділянку загальною площею 2,0422 га по АДРЕСА_1; при цьому позивач вказує, що земельна ділянка, на якій розміщено майно відповідача, площею 445 кв.м. входить до складу зазначеної вище земельної ділянки позивача.

За наданим позивачем розрахунком компенсації суми орендної плати за земельну ділянку площею 445,0 кв.м., на якій розташовано майно відповідача, складениим централізованою бухгалтерією позивача, розмір компенсації суми орендної плати на земельну ділянку площею 445,0 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 за 2011- 2013 становить 34680,29 грн. (без ПДВ).

Позивач листом від 28.04.2014 № 41-11/556 направив на адресу відповідача проект договору компенсації витрат на сплату "плати за землю" у вигляді орендної плати, який залишений відповідачем поза увагою, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом. Загальна сума компенсації витрат по сплаті орендної плати, який позивач просив стягнути з відповідача становить 41529,95 грн. (з урахуванням 20 % ПДВ).

Суди дослідили, що за змістом позовної заяви позивач у ній визначив предмет позову як стягнення збитків за підстав, обумовлених та статтею 228 Господарського кодексу України, разом з тим надалі по тексту позовної заяви вказав, що ним сплачено земельний податок за земельну ділянку площею 2,0422 га, а в прохальній частині позову просив стягнути з відповідача компенсацію орендної плати за земельну ділянку площею 445 кв.м., на якій знаходиться майно відповідача, у розмірі 41529,95 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди вказали, що позивач не навів обставин та підстав, що зумовлювали б виникнення у відповідача обов'язку сплачувати кошти на користь позивача відповідно до наведених ним у позовній заяві предмету та підстав позову.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених законом або договором; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права має право на їх відшкодування у вигляді втрат, заподіяних у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі,чи витрат, необхідних для відновлення порушеного права, а також у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди). Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 228 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

Таким чином, неодмінною умовою виникнення у відповідача перед позивачем обов'язку відшкодувати визначені позивачем суми за наведених предмету та підстав позову є неправомірна поведінка відповідача, що спричинила витрати управненої сторони, та виконання позивачем обов'язку відповідача відшкодувати заподіяні відповідачем збитки на користь управненої особи (тобто, виконати зобов'язання замість відповідача).

Законною підставою для сплати орендної плати у відповідності до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", яка кореспондується з п. 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України, є наявність такої умови, як укладений і зареєстрований у встановленому законом порядку договір оренди, а землекористувачі, з якими не укладено договір оренди, сплачують земельний податок на підставі положень Податкового кодексу України.

Пунктами 14.1.147, 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України визначено такий вид загального державного податку як плата за землю, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Земельний податок є обов'язковим платежем, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Відповідно до пунктів 269.1, 270.1 статей 269, 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. За умовами пунктів 14.1.34, 14.1.73 статті 14 Податкового кодексу України власниками земельних ділянок визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

За приписами пункту 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому відповідно до пунктів 288.1-288.3 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

Згідно з положеннями чинного законодавства обов'язок зі сплати плати за землю як загальнодержавного податку може бути покладений виключно на наступних осіб: у формі земельного податку - на власників та постійних користувачів належним чином сформованих земельних ділянок, право власності/постійного користування яких оформлені та зареєстровані у відповідності до вимог чинного земельного законодавства; у формі орендної плати за землі державної та комунальної власності - на орендарів відповідних земельних ділянок державної та комунальної власності за умови укладення та реєстрації відповідних договорів оренди землі.

Разом з тим, господарськими судами достовірно встановлено, а позивачем не спростовано, що позивач здійснює платежі за земельну ділянку, яка була надана позивачу в користування за договором та обов'язок щодо повернення якої за наслідком закінчення договірних відносин позивач не виконав, наслідки чого також передбачені договором та чинним законодавством; позивач не вчинив дій з переукладення договору та внесення змін до площі та інших параметрів земельної ділянки, яка перебуває в його використанні та необхідна для здійснення господарської діяльності, доводів та доказів щодо припинення землекористування у вказаній частині не навів; позивач не перебуває з відповідачем у господарських відносинах.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду в оскарженій частині про задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; вірно з'ясували природу спірних правовідносин сторін та застосували положення законодавства.

Доводи касаційної скарги жодним чином не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених відповідно до предмету та підстав поданого позову; посилаючись на порушення принципу рівності сторін та недоліки судових рішень, скаржник залишив поза увагою, що підстави та предмет поданого позову належно відображено у рішенні та постанові, наведені ним доводи в обґрунтування позовних вимог мотивовано відхилено судами, застосовано необхідне законодавство, а питання правомірності набуття відповідачем права на нерухоме майно не входять у предмет доказування у даному позові (також виходячи зі зазначених позивачем предмет та підстав позову); підстав для скасування судових рішень з наведених позивачем мотивів не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.12.2014 у справі № 916/2899/14 Господарського суду Одеської області та рішення Господарського суду Одеської області від 06.10.2014 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач