Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2015 року Справа № 904/8553/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Малетича М.М., Круглікової К.С. (доповідач), Мамонтової О.М. розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015у справі№ 904/8553/14 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" доВ.1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" В.2: Приватного підприємства "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" провизнання договору поруки б/н від 15.01.2014 недійснимза участю представників сторін

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Братцева Н.С.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним договору поруки від 15.01.2014 року, укладеного між ТОВ "Снек Експорт" та ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту".

Позивач вважає, що договір поруки б/н від 15.01.2014 р., укладений між ТОВ "Снек Експорт" та ПП "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудиту" у забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "АТБ-маркет" за договором поставки № 35815 від 01.01.2014 р. суперечить вимогам закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним. При цьому позивач зазначає, що укладення договору поруки створює для боржника певні обов'язки, а отже для укладення договору поруки потрібна згода боржника, яку в даному випадку отримано не було.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.12.2014 у справі №904/8553/14, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ТОВ "АТБ-маркет" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 та рішення місцевого господарського суду від 16.12.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АТБ-маркет" (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (Постачальник) укладено Договір поставки №35815 від 01.01.2014, згідно з яким Постачальник зобов'язався в порядку та строки, встановлені Договором, передати у власність Покупцю товар, в певній кількості, відповідної якості та за узгодженою ціною, а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах, обумовлених Договором.(п.1.1 договору) 15.01.2014 між Приватним підприємством "Український інформаційний центр екологічних технологій експертизи та аудита" (Поручитель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Снек Експорт" (Кредитор) укладено Договір поруки б/н, відповідно до якого Поручитель зобов'язався солідарно відповідати перед Кредитором за виконання Позивачем зобов'язань відносно оплати вартості товару, поставленого Кредитором Боржнику за Договором поставки на суму не більш 2 000,00 грн. Послуга з надання поруки Поручителем за даним договором є безкоштовною (п. 1.2 Договору поруки).

Згідно п.2.1 Договору поруки Поручитель зобов'язаний виконувати за Боржника зобов'язання останнього відносно сплати вартості товару, переданого Кредитором (Відповідачем -1) Боржникові (Позивачеві) відповідно до Основного Договору.

Пунктом 2.2 Договору поруки сторони встановили, що Кредитор не має права вимагати від Поручителя виконання зобов'язань за Боржника в частині оплати сум основного боргу, який виник на підставі Основного договору на суму, що перевищує 2000,00 грн. При цьому всі права та обов'язки за Основним договором залишаються у Боржника (п. 2.3 Договору).

Умовами пункту 2.4 договору передбачено, що протягом строку дії даного Договору Кредитор не має права змінювати умови Основного договору без згоди на це Поручителя. В іншому випадку Поручитель не відповідає перед Кредитором за виконання Боржником своїх зобов'язань з моменту внесення таких змін.

Пунктом 3.1 Договору поруки встановлено, що Поручитель та Боржник несуть солідарну відповідальність перед Кредитором за виконання зобов'язань в частині оплати вартості товару за Основним Договором.

Сторони несуть передбачену чинним законодавством України відповідальність за збитки, нанесені одна одній у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов'язань за даним Договором (п. 3.2 Договору поруки).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.15р. (п. 4.1 Договору поруки).Поручительство за даним Договором діє до 31.12.15р. (п. 4.2 договору).

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду вказував, що Договір поруки підлягає визнанню недійсним на підставі ч.3 ст.203, ч.1 ст. 215 ЦК України, оскільки його умови суперечать поняттю договору, визначеному ст.626 ЦК України, у зв'язку з чим просив суд визнати його недійсним.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним Договору поруки, який укладений між відповідачами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Загальні засади поруки визначені Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. (ч.1,2 ст.553 ЦК України).

Порука як забезпечення зобов'язання спрямована на можливість задоволення вимог кредитора за рахунок солідарного або субсидіарного боржника за цим зобов'язанням у випадку його порушення основним боржником.

Загальні правила щодо заміни сторони в зобов'язанні встановлені статтями 512-520 ЦК України. Цими нормами визначений перелік випадків, внаслідок яких кредитор у зобов'язанні може бути замінений, у тому числі, в інших випадках, встановлених законом. При цьому, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Щодо заміни боржника у зобов'язанні, діє правило про те, що таке можливо лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Отже, закон не встановлює обов'язкову участь або надання згоди при укладенні договору поруки основним боржником, якщо це не передбачено договором щодо основного зобов'язання або прямо не заборонено спеціальними нормами

Не прийняття участі основного боржника у договорі поруки не є порушенням ст. 626 ЦК України, хоча на це посилається Позивач.

Відсутність обов'язку кредитора або поручителя на отримання згоди боржника на укладення договору поруки підтверджується роз'ясненнями Вищого господарського суду України, зокрема, пунктом 3.16 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", згідно з якими обов'язок кредитора або поручителя за договором поруки одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин поруки. Відповідно, відсутність зазначеної згоди не порушує й умов дійсності договору поруки та не є підставою для визнання його недійсним.

Таким чином, доводи позивача про те, що для укладення договору поруки потрібна згода боржника, яку в даному випадку отримано не було, не приймаються до уваги, як необґрунтовані, а твердження позивача про фіктивність Договору поруки спростовуються матеріалами справи, а саме частковим виконанням відповідача - 2 договірного зобов'язання з оплати вартості товару, поставленого відповідачем -1 позивачеві за Договором поставки у розмірі 1300 грн.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для визнання Договору поруки недійсним.

Відповідно до ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 року, прийнятої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АТБ-Маркет" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.02.2015 року у справі № 904/8553/14 - без змін.

Головуючий М. Малетич Судді: К. Круглікова О. Мамонтова