Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2014 року Справа № 922/4544/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКота О.В.суддів:Кролевець О.А. Попікової О.В. (доповідач у справі) за участю представників: від позивача:Капінос Н.М. - за дов. від 30.12.2013р. від відповідача:не з'явились (про дату, час та місце судового розгляду повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"на рішеннягосподарського суду Харківської області від 09.12.2013р.та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014р.у справі№ 922/4544/13 господарського суду Харківської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи"доТовариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія"простягнення 22 892,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Залізничні шляхи" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" про відшкодування витрат з виплати страхового відшкодування у розмірі 22 892,00 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.12.2013р. (суддя Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014р. (головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Плужник О.В.), позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 21 982,00 грн. В частині стягнення страхового відшкодування у розмірі 910,00 грн. відмовлено.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11 22 256 257 260 261 993 1166 1187 1191 Цивільного кодексу України, статей 9, 27 Закону України "Про страхування", статей 12, 29, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", з огляду на те, що до позивача перейшло право вимоги до відповідача в розмірі виплаченого страхового відшкодування, яке відповідно повинно бути зменшено на суму франшизи, встановленої полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу. Окрім цього суди виходили з того, що позивачем не було пропущено строк позовної давності для звернення з даним позовом. Також суди не знайшли підстав для відшкодування за рахунок відповідача витрати позивача з оплати вартості експертних послуг.

Не погодившись з рішенням та постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема приписів статей 979 991 999 Цивільного кодексу України, статей 7, 27 Закону України "Про страхування", статей 2, 6, 35 - 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". При цьому скаржник наголошує на тому, що позивачем не було подано заяву про страхове відшкодування впродовж одного року після скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а тому відсутні підстави для виплати відповідачем страхового відшкодування за полісом № ВЕ/2658279.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях і застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 25.10.2011р. між ПрАТ "СК "Залізничні шляхи" (страховик) та ОСОБА_5 (страхувальник) укладено договір № 05/855 добровільного страхування наземного транспорту, у відповідності до умов якого були застраховані майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією автомобіля марки "Lexus", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

31.10.2011р. на вул. Б. Хмельницького в місті Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки "Lexus", д.р.н. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та автомобіля марки "ВАЗ", д.р.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Червонозаводського районного суду міста Харкова від 12.12.2011р. у справі № 3-4164/11 ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення вказаною особою вимог пункту 10.9 Правил дорожнього руху.

Відповідно до звіту від 22.11.2011р. № 04/11/11 про оцінку колісного транспортного засобу, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_7, вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП автомобілю "Lexus", д.р.н. НОМЕР_1, становить 22 492,00 грн.

На підставі заяви ОСОБА_5 від 31.10.2011р., страхового акта від 28.11.2011р. № 458/11-491/11 позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 23 882,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 28.11.2011р. № 4743.

Цивільно-правову відповідальність власника автомобіля марки "ВАЗ", д.р.н. НОМЕР_2, застраховано у відповідача на підставі полісу № ВЕ/2658279, згідно з яким франшиза дорівнює 510 грн.

Листом від 03.11.2011р. № 395/ВЗ позивач звернувся до відповідача з попередньою вимогою про відшкодування витрат з виплати страхового відшкодування.

У подальшому позивач звернувся до відповідача із заявою від 07.06.2013р. № 123/ЮЗ з вимогою відшкодувати витрати з виплати страхового відшкодування у розмірі 22 894,00 грн.

У листі від 14.06.2013р. № 786 відповідач повідомив позивача про відмову у виплаті страхового відшкодування за полісом № ВЕ/2658279, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

В силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України, статті 27 Закону України "Про страхування", до позивача, як страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

У відповідності до частини 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За приписами статті 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

За приписами пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи.

У відповідності до пункту 36.4. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особою, відповідальною за завдані у даному випадку збитки, згідно з положеннями Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є саме відповідач.

При цьому слід враховувати, що страховик отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування за договором майнового страхування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Таке право страховика, враховуючи висновок, наведений у рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002р. № 15-рп/2002, може бути реалізоване шляхом подання відповідного позову до суду.

Правова позиція з вказаного питання викладена в постанові Верховного Суду України від 28.08.2012р. № 3-38гс12 у справі № 23/279, яка в силу статті 11128 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх судів України.

За таких обставин, посилання відповідача на приписи підпункту 37.1.4. пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з яким неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування за цим Законом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки право особи на звернення до суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу не може бути обмежене законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили строк позовної давності із строком, встановленим нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для подання потерпілим чи іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, заяви про страхове відшкодування.

Необхідно також зазначити, що у відповідності до правової позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013р. № 6-112цс13, від дня страхового випадку внаслідок заміни кредитора у зобов'язанні з відшкодування шкоди до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки, у межах фактичних витрат й у межах загального строку позовної давності, перебіг якого починається від дня настання страхового випадку.

У відповідності до пункту 12.1. статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Крім того витрати за проведення автотоварознавчого дослідження, враховуючи приписи статті 9 Закону України "Про страхування" та статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не входить до суми страхового відшкодування, у зв'язку з чим страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може заявляти вимоги щодо стягнення вказаних витрат за рахунок страховика, який здійснив страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу.

Враховуючи викладене і зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, колегія суддів погоджується по суті з висновками судів стосовно наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 21 982,00 грн. витрат з виплати страхового відшкодування в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування", а також для відмови у іншій частині позовних вимог.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Міжнародна страхова компанія" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.12.2013р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014р. у справі № 922/4544/13 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Кот

Судді: О.А. Кролевець

О.В. Попікова