ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2017 року Справа № 910/22795/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Панової І.Ю.,суддів:Коваленка В.М., Погребняка В.Я.,

розглянувши касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В.на ухвалугосподарського суду міста Києва від 22.08.2016та постанову у справіКиївського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 про виправлення описки) № 910/22795/15 господарського суду міста Києваза заявоюліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В.доТовариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС"провизнання правочину недійсниму межах справи№ 44/239-б господарського суду міста Києваза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю "Алкід" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ДДК"доТовариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС"провизнання банкрутомза участю представників сторін: ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" - арбітражний керуючий Сомова І.В., представник Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" - Стороженко Б.В.

ВСТАНОВИВ :

Ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС" (далі - ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС"), арбітражний керуючий Сомова Ірина Вікторівна звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУД-СЕРВІС" (далі - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС") і просила суд визнати недійсним на підставі статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності божника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) та статей 203, 215 ЦК України договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011, укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС".

Позовні вимоги мотивовані тим, що припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відбулося з порушенням приписів частини першої статті 601 ЦК України і призвело до неможливості виконання ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, що відповідно до частини першої статті 20 Закону про банкрутство є підставою для визнання договору недійним.

Крім того, позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір підлягає визнанню недійсним також на підставі статей 203, 215 ЦК України, оскільки на момент його укладення ухвалою господарського суду міста Києва від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам, зокрема, вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника. Також ліквідатор посилається на те, що всупереч положенням статей 92, 145 ЦК України та пункту 10.8 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", спірний договір з боку останнього підписано особою, яка не мала необхідного для його укладення обсягу цивільної дієздатності.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.10.2015 об'єднано в одне провадження справу № 910/22795/15 за позовом ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. до ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" про визнання правочину недійсним зі справою № 44/239-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", яка підлягає розгляду у межах провадження у справі про банкрутство № 44/239-б.

Заперечуючи проти задоволення заявлених вимог, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" у своєму відзиві посилається на те, що на момент укладання договору сторони не знали і не могли знати про введення ухвалою господарського суду міста Києві від 08.07.2011 у справі № 28/114-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" мораторію на задоволення вимог кредиторів боржника, а також стверджує про наявність у особи, яка підписала договір з боку ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", а саме засновника останнього - ОСОБА_6, відповідних повноважень на його укладання.

Водночас, у своєму відзиві ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" посилається на сплив встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.01.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016, задоволено заяву ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним в межах справи № 44/239-б; визнано недійсним договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011, що укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС".

Постановою Вищого господарського суду України від 31.05.2016 у справі № 910/22795/15 ухвалу господарського суду міста Києва від 19.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 910/22795/15 скасовано, а справу № 910/22795/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду, в межах справи про банкрутство № 44/239-б.

Постанова суду касаційної інстанції від 31.05.2016 мотивована тим, що суди дійшли обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 92, 203 ЦК України щодо наявності у особи, яка його підписала з боку продавця, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

Проте, дійшовши висновку про наявність підстав для задоволення вимог у даній справі про визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції всупереч положенням статті 84 ГПК України, статті 6 (право на судовий розгляд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року) та норм матеріального права про позовну давність в оскаржуваній ухвалі не навів будь-яких мотивів вирішення доводів та аргументів ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", викладених в його відзиві, стосовно спливу встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції, даючи оцінку доводам заявника апеляційної скарги - ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" щодо застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов висновку, що новопризначений арбітражний керуючий - Сомова І.В. не знала і не могла знати про існування спірного договору до моменту передачі їй документів попереднім арбітражним керуючим.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що такий висновок суду апеляційної інстанції не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, оскільки, перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Посилання суду апеляційної інстанції на положення пункту 2 частини першої статті 263 ЦК України та частину 3 статті 19 Закону про банкрутство, які визначають введення мораторію на задоволення вимог кредиторів однією з підстав для зупинення перебігу позовної давності, є, на думку суду касаційної інстанції, помилковим, оскільки згадані положення застосовуються до вимог про зобов'язання сторін (щодо виконання правочину), а не до вимог про недійсність правочину.

У зв'язку з порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права про позовну давність, норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла в постанові від 31.05.2016 висновку, що оскаржувані ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду, в межах справи про банкрутство № 44/239-б.

За результатами нового розгляду, ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі № 910/22795/15 (суддя - Чеберяк П.П.) в задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання правочину недійсним відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/22795/15 (головуючий суддя: Доманська М.Л., суддя Сотніков С.В., суддя Чорногуз М.Г.) (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 про виправлення описки) апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В. залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у справі № 910/22795/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражний керуючий Сомова І.В. звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просила скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 у справі № 910/22795/15, визнати договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій в ухвалі від 22.08.2016 та постанові від 15.11.2016 встановлено, що ухвалою господарського суду міста Києва від 25.08.2011 порушено провадження у справі № 44/239-б про банкрутство ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС".

Постановою господарського суду міста Києва від 25.09.2014 визнано ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Відповідно до реєстру вимог кредиторів ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" загальний розмір заборгованості останнього перед кредиторами становить 3 540 849,06 грн.

Згідно з частиною першою статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника", правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав, зокрема: боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

При цьому, метою визнання недійсним правочину (договору) зі спеціальних підстав, визначених статтею 20 Закону про банкрутство, є встановлення факту відчуження майна боржника у період після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом одного року, що передував її порушенню, та наявність обставин, прямо визначених положеннями статті 20 Закону про банкрутство.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника" ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника.

31.08.2015 до господарського суду міста Києва від ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Сомової І.В. надійшла заява про визнання недійсним укладеного між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 на підставі статті 20 Закону про банкрутство та статей 203, 215 ЦК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи, між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", в особі засновника ОСОБА_6 та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", в особі директора ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу б/н від 18.07.2011.

Відповідно до пункту 1.1 договору ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), продає (передає у власність ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець), а покупець купує (приймає у власність) та сплачує визначену даним договором ціну за майнові права на отримання у власність нежитлових приміщень (надалі - майно), а саме:

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення № 2 (два), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 1-Є (один "Є"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-389/Д88 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 30 травня 2006 року між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 15 серпня 2007 року та додатковою угодою № 2 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 11 вересня 2007 року. Майнове право є: дійсним і належить продавцеві на момент укладання цього договору купівлі-продажу;

- майнове право на отримання у власність нежитлового приміщення №№ 9-13 (дев'ять - тринадцять), що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Драгоманова, 31-Б тридцять один "Б"). Дане майнове право визначено Інвестиційним контрактом № 16-101/П2 (про інвестування у нежитлове будівництво), укладеним 15 лютого 2006 року між Акціонерним товариством холдинговою компанією "Київміськбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", додатковою угодою № 1 до вищезазначеного інвестиційного контракту від 22.08.2007. Майнове право є: дійсним і належить продавцеві на момент укладання цього договору купівлі-продажу.

Згідно з пунктом 2.1. договору загальна вартість майнових прав становить 4 371 497,82 грн.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що покупець здійснює розрахунок з продавцем протягом 9-ти місяців після державної реєстрації на себе права власності нежитлових приміщень, на які купуються майнові права за цим договором, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця суми коштів, визначених пунктом 2.1. цього договору.

18.01.2012 ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" повністю розрахувалось за вказаним договором купівлі-продажу, шляхом проведення зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку статті 601 ЦК України у розмірі 4 371 497,82 грн., що підтверджується довідкою № 3 від 18.01.2012.

Як на підставу для визнання спірного договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним на підставі ст. 20 Закону про банкрутство, арбітражний керуючий Сомова І.В. послалась на те, що станом на 18.01.2012 строк виконання зобов'язання за договором ще не настав, тому сторони не мали правових підстав для проведення зарахування зустрічних однорідних вимог і як наслідок, проведення такого зарахування призвело до неможливості виконання боржником грошових зобов'язань перед іншими кредиторами.

Судами попередніх інстанцій в оскаржуваних ухвалі та постанові зазначено, що Вищий господарський суд України у постанові від 31.05.2016, передаючи справу № 910/22795/15 на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду, в межах справи про банкрутство № 44/239-б, зазначив, що наведені ліквідатором ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" обставини не є тими обставинами, за наявності яких спірний договір може бути визнано недійсним з підстав, встановлених статтею 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з огляду на те, що угода про припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу зарахуванням зустрічних вимог ніким не оспорена, факт її недійсності судом не встановлено, а також те, що обставини припинення зобов'язання за спірним договором купівлі-продажу самі по собі не дають підстав для висновку про наявність причино-наслідкового зв'язку між діями боржника з продажу належних йому майнових прав (активів) та неможливістю виконати грошові зобов'язання перед іншими кредиторами.

Водночас, у наведеній постанові від 31.05.2016 Вищий господарський суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність спірного договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 нормам цивільного законодавства, зокрема положенням статей 92, 203 ЦК України щодо наявності у особи, яка його підписала з боку продавця, необхідного обсягу цивільної дієздатності, що є самостійною підставою для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, а також, що майнові активи боржника, у тому числі майнові права, що є предметом спірного договору купівлі-продажу, станом на час його укладання були під забороною на відчуження згідно ухвали Господарського суду м. Києва від 08.07.2011 про порушення провадження у справі № 28/114-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", якою, як встановлено судами попередніх інстанцій, зокрема, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових актівів боржника.

Суд апеляційної інстанції, повторно здійснюючи розгляд справи, в оскаржуваній постанові від 15.11.2016 зазначив, що юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників (частини перша та друга статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана або має право вчиняти правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Згідно вимог частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною другою статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спірний договір укладений між ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" (продавець), в особі засновника ОСОБА_6, який діє на підставі статуту, та ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" (покупець) в особі директора ОСОБА_7

Однак, відповідно до пункту 10.1 статуту ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" управління товариством здійснюється зборами учасників і директором товариства. Пунктом 10.8 статуту передбачено, що право без довіреності виконувати всі дії від імені товариства належить директору.

Відповідно до Протоколу зборів засновників ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" від 10.11.1999 № 1 створено ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" та розподілено частки статутного фонду товариства, а також затверджено ОСОБА_7 на посаду директора товариства.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, посилаючись на той факт, що зборами учасників ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" було прийнято рішення про надання засновнику товариства ОСОБА_6 відповідних повноважень на укладення оспорюваного договору, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС", в порушення вимог статей 33, 34 ГПК України, жодних доказів не надало, а ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражний керуючий Сомова І.В., у свою чергу, наявність таких документів в судовому засіданні заперечила.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла в оскаржуваній постанові від 15.11.2016 висновку, що арбітражним керуючим Сомовою І.В. доведено факт наявності підстав для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України.

Разом з тим, як вже зазначалось, заперечуючи проти задоволення заявлених ліквідатором ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" вимог, ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" у своєму відзиві на позовну заяву про визнання правочину недійсним посилається на сплив встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності, що згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України є підставою для відмови у задоволенні заяви.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до вимог ч. ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд касаційної інстанції зазначає, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Як вбачається з матеріалів справи та обгрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, наявність правових підстав для визнання спірного договору недійсним згідно спеціальних норм ст. 20 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його недійсним" не знайшла свого підтвердження при розгляді даної справи.

Але, ліквідатор ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражний керуючий Сомова І.В. звернулась до господарського суду з вимогою про визнання договору купівлі-продажу № б/н від 18.07.2011 недійсним, також з підстав, що передбачені нормами цивільного законодавства, а саме - ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що загальні норми цивільного законодавства, що регулюють питання позовної давності не містять виключень для юридичної особи, що знаходиться в процедурах банкрутства, у тому числі і для ліквідатора банкрута, який, згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України " Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виконує повноваження керівника ( органів управління) банкрута.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (стаття 236 ЦК України).

Отже, перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Враховуючи наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним згідно з частиною першою статті 215 ЦК України, а отже наявність порушеного права ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС", а також те, що арбітражний керуючий Сомова І.В. звернулась до господарського суду із заявою про визнання договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011 недійсним - 31.08.2015, суд першої інстанції, за результатами нового розгляду справи, в оскаржуваній ухвалі від 22.08.2016, керуючись вимогами ст.ст. 92, 256, 257, 261 ЦК України, дійшов правомірного висновку, з яким в оскаржуваній постанові від 15.11.2016 погодився суд апеляційної інстанції, про обґрунтованість доводів ТОВ "МЖК-БУД-СЕРВІС" стосовно спливу встановленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

Крім того, судом апеляційної інстанції в постанові від 15.11.2016 встановлено, що ліквідатором до суду першої інстанції не було подано будь-яких заяв (клопотань) щодо визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції, з яким в оскаржуваній постанові від 15.11.2016 погодився суд апеляційної інстанції, про відмову у задоволенні заяви ліквідатора ТОВ "МЖК-БУДСЕРВІС" арбітражного керуючого Сомової І.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу б/н від 18.07.2011, а тому, правові підстави для скасування ухвали суду першої інстанції від 22.08.2016 та постанови суду апеляційної інстанції від 15.11.2016 (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 про виправлення описки) у справі № 910/22795/15 в даному випадку - відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "МЖК-БУДСЕРВІС", арбітражного керуючого Сомової І.В. залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2016 (з урахуванням ухвали Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 про виправлення описки) у справі № 910/22795/15 залишити без змін.

Головуючий І.Ю. Панова

Судді В.М. Коваленко

В.Я. Погребняк