Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.04.2015 року у справі №910/10577/13
Постанова ВГСУ від 09.02.2016 року у справі №910/10577/13
Постанова ВГСУ від 30.07.2014 року у справі №910/10577/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2014 року Справа № 910/10577/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. - головуючого, Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І.,розглянувши касаційні скарги1. Житлово-будівельного кооперативу "Дарниця-2", 2. Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19 березня 2014 рокуу справі№ 910/10577/13 господарського судуміста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" доЖитлово-будівельного кооперативу "Дарниця-2"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Публічне акціонерне товариство "Київенерго", 2. Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"простягнення 147 301 грн. 25 коп. за участю представників: від позивача: Залерцов М.О., від відповідача: Сергієнко С.В., Кравець Д.М.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулося до господарського суду із позовом до ЖБК "Дарниця-2" про стягнення 147301,25 грн., з яких 133861,63грн. заборгованості за послуги з водопостачання питної води та водовідведення, надані в період з 01.02.2009 по 31.08.2012 на підставі договору №9778/4-14-С від 28.12.2001, 7174,13 грн. інфляційних втрат, 5715,04 грн. - 3% річних та 500,56 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем умов договору на послуги водопостачання та водовідведення №9778/4-14-С від 28.12.2001 у зв'язку з несплатою вартості послуг, наданих на підставі цього договору за період з 01.02.2009 по 31.08.2012.

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2013 (суддя Шкурдова Л.М.) у справі №910/10577/13 позов задоволено частково, стягнуто з ЖБК "Дарниця-2" на користь ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" 60509,75 грн. основного боргу, 1257,01 грн. збитків від інфляції, 2251,78 грн. 3% річних, 550,56 грн. пені та 1291,24 грн. судового збору. В задоволенні іншої частини позову відмовлено з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

Рішення мотивовано тим, що відповідачем не оплачено послуги з водопостачання питної води та водовідведення, а тому в останнього виникла заборгованість.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 (судді: Мальченко А.О. - головуючий, Агрикова О.В., Скрипка І.М.) рішення місцевого господарського суду змінено, позов задоволено частково, стягнуто з ЖБК "Дарниця-2" 28397,67 грн. основного боргу, 811,91 грн. збитків від інфляції, 1313,69 грн. 3% річних, 176,44 грн. пені, та 613,99 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції. В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в частині позовних вимог, апеляційний господарський суд виходив із того, що відповідач не зобов'язаний платити позивачу кошти за постачання гарячої води з огляду на п.3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190.

ЖБК "Дарниця-2" звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій посилається на порушення апеляційною інстанцією норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що постанова апеляційного господарського суду незаконна в частині стягнення з відповідача грошових коштів. На думку скаржника, апеляційним судом не враховано відсутність доказів щодо об'єму стоків гарячої води, а також не враховано позовні вимоги по коду №2-883 за мінусом коштів по стоками гарячої води. Не досліджено розрахунок за мінусом стоків гарячої води, наданий відповідачем. Скаржник стверджує, що вимоги, які стосуються стоків гарячої води, не повинні бути задоволено. Крім того, розпорядження КМДА, які застосовано судом апеляційної інстанції, не пройшли державну реєстрацію у відповідних органах Мінюсту України і відповідно не набрали чинності, а отже не підлягають застосуванню. При цьому посилається на постанову ВСУ у справі №21-246а від 28.11.2011. Скаржник просить скасувати постанову апеляційної інстанції в частині задоволення позову та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Також із касаційною скаргою звернулося ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал", в якій скаржник просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" стверджує, що апеляційною інстанцією не враховано норми Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку щодо відсутності у відповідача обов'язку оплачувати послуги з постачання питної води, використаної відповідачем у своїй господарській діяльності для потреб гарячого водокористування, та не взяв до уваги п.2.1 та 2.2 договору.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 05.06.2014 у зв'язку з відпусткою судді Акулової Н.В. призначено проведення повторного автоматичного розподілу справи №910/10577/13, за результатами якого доповідачем у справі визначено суддю Самусенко С.С.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.06.2014 касаційні скарги прийнято до провадження.

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 07.07.2014 у зв'язку з перебуванням судді Мележик Н.І. у відпустці для розгляду справи №910/10577/13 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя: Плюшко І.А., судді Дунаєвська Н.Г., Самусенко С.С. (доповідач).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.07.2014 розгляд касаційних скарг відкладено.

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 21.07.2014 у зв'язку з відпусткою судді Плюшка І.А. для розгляду справи №910/10577/13 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Самусенко (доповідач), судді Дунаєвська Н.Г., Мележик Н.І.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.07.2014 розгляд касаційних скарг відкладено.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

З дотриманням меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ЖБК "Дарниця-2" підлягає задоволенню, а касаційна скарга ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" - частковому задоволенню з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.12.2001 між ВАТ "АК "Київводоканал", правонаступником якого є ПАТ "АК "Київводоканал", як постачальником та ЖБК "Дарниця-2" як абонентом укладено договір № 9778/4-14-С на послуги водопостачання та водовідведення, за умовами якого постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТУ 2874-82 "Вода питна", приймає каналізаційні стоки, які не перевищують гранично-допустимі концентрації шкідливих речовин, а абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами відповідно до умов договору та Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 №65.

Згідно п.2.2 договору абонент сплачує вартість наданих послуг за тарифами, встановленими в порядку, передбаченому чинним законодавством. У разі зміни тарифів сплата послуг абонентом здійснюється за новим тарифом з часу його введення в дію без внесення змін до договору.

Умовами п.п. 12.5 та 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України №65 від 01.07.1994, зареєстрованих в Міністерстві юстиції 22.07.1994 за №165/374 передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.

Суди встановили, що позивачем надано, а відповідачем спожито послуги з водопостачання та водовідведення у період з 01.02.2009 по 31.08.2012 в обсязі 424969,90 м.куб. У відповідача за період з 01.02.2009 по 31.08.2012 виникла заборгованість перед позивачем.

Як зазначалось вище, відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин.

Згідно статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Встановивши наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за період з 01.02.2009 по 31.08.2012, господарські суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для відмови у позовних вимогах про стягнення заборгованості за період з лютого 2009 року по травень 2010 року у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Касаційна інстанція з таким висновком погоджується, оскільки в цій частині незалежно від використаних тарифів для нарахування та розміру заборгованості, вона не підлягає стягненню за позовною давністю.

Разом з тим, касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за постачання питної води, яка йде на підігрів, не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Тобто, гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Згідно п.2.1 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України №190, які набули чинності у жовтні 2008 року, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги".

За ч.1 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до пункту 3.13 Правил №190 розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, здійснюють суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію.

Апеляційною інстанцією встановлено, що гаряче водопостачання житлового будинку № 17 по вул. А. Ахматової у м. Києві (місцезнаходження ЖБК "Дарниця-2") забезпечується від теплового пункту за адресою: м. Київ, пр-т Григоренка, 21 А, який перебуває на балансі ПАТ "Київенерго". Укладеним між ПАТ "АК "Київводоканал" та ЖБК "Дарниця-2" договором №9778/4-14-С від 28.12.2001 не врегульовано питання щодо постачання питної води для виготовлення гарячої.

Також апеляційним господарським судом досліджено копію договору №7560858 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.10.2000, укладеного між АЕК "Київенерго" та ЖБК "Дарниця-2". За умовами даного договору АЕК "Київенерго" як енергопостачальна організація прийняла на себе зобов'язання постачати абоненту теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення - у період опалювального сезону та гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах, вказаних у окремому додатку №1 до договору, а відповідач, в свою чергу, додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку та проводити своєчасну сплату у повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах, передбачених договором.

Суди встановили, що у відповідності до договору водопостачання та водовідведення відповідачу відкрито особовий рахунок та присвоєно код 2-833 для здійснення розрахунку за послуги з холодного водопостачання та водовідведення.

Разом з тим, відкрито другий рахунок та присвоєно код 2-50883, за яким ЖБК "Дарниця-2" мав здійснювати розрахунок за послуги з гарячого водопостачання.

Апеляційна інстанція встановила, що акти зняття показань з приладів обліку по коду 2-50883 зі сторони відповідача не підписані, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні статті 34 ГПК України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновком апеляційної інстанції в частині відмови в позові щодо стягнення боргу по оплаті вартості питної води, яка йде на підігрів за кодом 2-50883 з огляду на викладене вище.

Застосувавши строк позовної давності, суди дійшли до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за послуги водопостачання та водовідведення за період з 01.06.2010 по 31.08.2012.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на встановлені судами обставини, зокрема щодо порушення відповідачем оплати наданих позивачем послуг за період з 01.06.2010 по 31.08.2012, погоджується з наявністю підстав для стягнення з відповідача боргу за вказаний період, включаючи інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Однак, касаційна інстанція вважає передчасними висновки судів з приводу стягненої суми боргу, у зв'язку з чим судові рішення у цій частині підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що вартість наданих відповідачу послуг з водопостачання та водовідведення нараховувалась позивачем за тарифами, встановленими розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1127 від 28.08.2007, № 516 від 29.04.2009, № 980 від 31.08.2009, № 1332 від 30.11.2009 та постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України № 58 від 20.01.2011 і № 82 від 10.02.2012.

При цьому, попередні господарські інстанції дійшли помилкового висновку з приводу того, що розпорядження Київської міської державної адміністрації, як виконавчого органу Київради, щодо встановлення цін (тарифів) на житлово-комунальні послуги не підлягають державній реєстрації.

За п.1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів.

Касаційна інстанція звертає увагу, що постановою Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11, яка прийнята за результатом перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009, що залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011 вказано, що Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права. Скасовуючи розпорядження КМДА, якими встановлено тарифи на комунальні послуги, суди у даній справі послались на те, що спірні розпорядження не пройшли державної реєстрації.

04.04.2012 Вищим адміністративним судом України у вказаній справі скасовано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29.03.2011, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 та постанову Шевченківського районного суду м.Києва від 30.07.2007 з підстав порушення судами норм процесуального права, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції наголошує, що постанова ВСУ від 28.11.2011 у справі №21-246а11 з позицією Верховного Суду України щодо застосування норм матеріального права в даному випадку є чинною.

Касаційна інстанція також звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 №833 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", доповнивши її пунктом 22 такого змісту: "Київській міській державній адміністрації забезпечити подання на державну реєстрацію нормативно-правових актів, які зачіпають права, свободи та законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, виданих нею як місцевим органом виконавчої влади та як виконавчим органом Київської міської ради."

При цьому, слід зазначити, що пункт 1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" залишився в тій же редакції.

Із змісту пункту 1 Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" можна дійти висновку, що зазначеними змінами Кабінет Міністрів України лише уточнив уже діюче положення з метою уникнення суперечностей.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції згідно ст.1117 ГПК України не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у даній справі підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді даної справи в частині розміру заборгованості господарським судам слід належним чином дослідити питання, чи набрали чинності розпорядження КМДА, на підставі яких нараховувалась позивачем плата за послуги з водопостачання та водовідведення та визначити суму боргу з огляду на встановлені обставини.

Касаційна інстанція також зазначає, що господарські суди дійшли правильного висновку щодо застосування позивачем при здійсненні розрахунку заборгованості тарифів, встановлених наведеними у розрахунку постановами НКРЕ.

За ст.13 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" тарифи на послуги централізованого водопостачання і водовідведення затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Законом України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" (набрав чинності з 22.07.2010) внесено зміни до ряду законодавчих актів у сфері надання комунальних послуг. Зокрема, у пп. 2 п. "а" ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" зазначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження із встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Таким чином, з 22.07.2010 з повноважень органів місцевого самоврядування виключено право встановлювати тарифи на теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення для суб'єктів природних монополій.

Відповідно до п.2 ст.19 Закону України "Про Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України" Національна комісія регулювання електроенергетики України виконує функції державного регулювання у сфері теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення до закінчення процесу формування Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України, що має бути завершено до 01.01.2011. До встановлення Національною комісією регулювання електроенергетики України тарифів на теплову енергію, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) мережами, постачання теплової енергії, а також тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення діють тарифи, що встановлені відповідно органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку.

Пунктом 13 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики України, затвердженого Указом Президента України від 21.04.1998 № 335/98, діючого на момент виникнення правовідносин, встановлено, що НКРЕ в межах своїх повноважень на основі та на виконання законодавства приймає рішення у вигляді постанов і розпоряджень, які є обов'язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності.

Керуючись наданими повноваженнями, НКРЕ 20.01.2011 прийняла постанову № 58, що набрала чинності з 01.02.2011, якою встановлено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал".

Таким чином, при визначенні вартості наданих ЖБК "Дарниця-2" послуг в період після 01.02.2011 слід застосовувати тарифи, що встановлені постановами НКРЕ від 20.01.2011 № 58 та від 10.02.2012 № 82.

Аналогічна правова позиція стосовно правомірності застосування тарифів, встановлених Національною комісією регулювання електроенергетики України для суб'єктів природних монополій наведена в постановах Верховного Суду України від 28.05.2013 у справі № 5011- 64/2345-2012 та від 11.12.2012 у справі №22/313.

Проте, враховуючи положення ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права досліджувати докази у справі, а тому справа направляється на новий розгляд у частині стягнення суми боргу в цілому за надані відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення що нараховувалась позивачем за тарифами, встановленими як розпорядженнями КМДА, так і постановами НКРЕ для встановлення суми боргу та правильних періодів для застосування відповідних тарифів.

Касаційна інстанція також зазначає, що за п.3.13 Правил №190 обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором. Вказаним спростовуються доводи ЖБК "Дарниця-2" про помилковість стягнення вартості стоків гарячої води.

Згідно ч.1 ст.47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного законодавства, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права.

У зв'язку з недотриманням наведених вище норм, з огляду на межі перегляду справи в касаційному порядку, рішення та постанова у даній справі в частині задоволення позову підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді цієї справи господарському суду першої інстанції слід врахувати викладене та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЖБК "Дарниця-2" задовольнити.

Касаційну скаргу ПАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал" задовольнити частково.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 у справі №910/10577/13 скасувати в частині стягнення з ЖБК "Дарниця-2" на користь ПАТ "АК "Київводоканал" 28397,67 грн. основного боргу, 811,91грн. інфляційних втрат, 1313,69 грн. 3% річних, 176,44 грн. пені та 613,99 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції. Справу №910/10577/13 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2014 у справі №910/10577/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: Н. Дунаєвська

Н. Мележик