Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2014 року Справа № 910/12101/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В.з участю представників: позивача: відповідача: Циба В.К. Горболис О.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 р. у справі№ 910/12101/13за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр"дотовариства з обмеженою відповідальністю "РН Комерс"про стягнення 263 738,55 грн. ВСТАНОВИВ:

У червні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 263 738,55 грн. збитків заподіяних внаслідок неналежного виконання ним зобов'язань за договором відповідального зберігання нафтопродуктів від 07.07.2012 р. за № 002 ХІІ.

Рішенням господарського суду м.Києва від 02.10.2013 р. (суддя Підченко Ю.О.) позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ "РН Коммерс" на користь ТОВ "Строй Центр"263 738,55 грн. збитків.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2013 р. (головуючий - Пономаренко Є.Ю., судді - Дідиченко М.А., Руденко М.А.) рішення господарського суду м.Києва від 02.10.2013 р. скасовано та постановлено нове, яким у позові відмовлено.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12. 2013 р., залишивши в силі рішення господарського суду м.Києва від 02.10.2013 р.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України одним із правових наслідків порушення зобов'язання є відшкодування збитків.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управне на сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарських відносин.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, між ТОВ "ТНК-ВР Коммерс" (попередня назва відповідача), як клієнтом та ТОВ "Строй-центр", як зберігачем 07.07.2012 р. укладено договір № 002ХП відповідального зберігання нафтопродуктів, за яким клієнт передає, а зберігач зобов'язується за винагороду прийняти нафтопродукти на зберігання, зберігати та повернути їх клієнту або визначеній ним особі в тій же кількості, тієї ж марки, виду та якості, яка відповідає нормативним документам на продукцію, протягом строку дії договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 4.1.1 договору зберігач зобов'язаний підготувати у відповідності до вимог ДСТУ 4454:2005 та зарезервувати резервуари для приймання та зберігання нафтопродуктів на підприємстві у наступній кількості:

- для дизельного пального - 12 000 м3;

- для бензину автомобільного - 8 000 м3.

Пунктом 4.2.2 договору (в редакції протоколу розбіжностей від 07.07.2012) передбачено, що клієнт зобов'язується повідомляти зберігачу відомості про дату відвантаження та об'ємах постачання нафтопродуктів протягом доби з моменту їх передачі залізничній дорозі без врахування вихідних та святкових днів для транспортування на підприємство, а також їх марку, номера залізничних цистерн та залізничних накладних.

Клієнт повинен відшкодувати зберігачу понесені ним додаткові витрати зв'язані з перевезенням залізничним чи автомобільним транспортом, які виникли з вини клієнта. Відшкодування витрат здійснюється на підставі документів, які підтверджують понесення зберігачем збитків, витрат (п. 7.16 договору в редакції протоколу розбіжностей від 07.07.2012).

За період з 20.08.2012 по 27.08.2012 відповідачем на адресу позивача для зберігання було поставлено 204 вагоно-цистерни з порушенням вимог п.4.2.2 договору щодо повідомлення зберігача про дату відвантаження та об'єми постачання нафтопродуктів, а також з перевищенням пропускної можливості нафтобази зберігача, що призвело до простою вагоно-цистерн та понесенню позивачем збитків в сумі 263 738 грн. 55 коп., які складаються з сум, сплачених позивачем залізниці за простій вагоно-цистерн.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний господарський суд виходив з того, що між неповідомленням відповідачем позивача про дату відвантаження, обсяги поставки нафтопродуктів, а також відвантаження вагоно-цистерн з перевищенням допустимої можливої пропускної здатності нафтобази позивача, та простоєм вагоно-цистерн, що призвело до нанесення позивачу збитків, відсутній причинно - наслідковий зв'язок, тобто в його діях відсутній склад цивільного правопорушення, що унеможливлює стягнення з відповідача збитків.

Відхиляючи доводи позивача щодо обізнаності відповідача про пропускну можливість нафтобази зберігача на підставі акту обстеження технічного стану нафтобази від 10.04.2012 (т.1, а.с. 113-114), суд зазначив, що акт складено до укладення договору, будь-якого посилання на вказаний акт у договорі немає, акт складено за відсутності представників відповідача, ним не встановлено кількість вагоно-цистерн, які за добу може прийняти нафтобаза позивача, а лише зазначено про кількість зливо-наливних пристроїв - 22 одиниці, а тому ці доводи не можуть впливати на результат даного спору, оскільки договором не передбачено, що відповідач зобов'язаний поставити якусь обмежену кількість вагонів на добу.

Відповідачем було виконано свої зобов'язання за договором та поставлено позивачу на зберігання нафтопродуктів у кількості, визначеній п. 4.1.1 договору.

При цьому, у будь-якому разі обмеження пропускної можливості нафтобази позивача не свідчить про вину відповідача в частині передачі нафтопродуктів у добових обсягах більших, ніж здатен прийняти позивач, оскільки відповідачем зобов'язання за договором були виконані.

Проте повністю погодитися з такими доводами неможливо, оскільки вони суперечать матеріалам справи.

Зокрема, акт обстеження технічного стану нафтобази від 10.04.2012 р. складений спеціалістом департаменту розвитку оптових продаж ТОВ " ТНК - ВР Коммерс" Ляльченком С.Ю., про що машинописним текстом зазначено у акті (а.с.113-114,т.1), а тому висновок про складення акту відсутності представників відповідача є безпідставним.

Крім того, зазначаючи, що відповідач мав повідомляти позивача про дату відвантаження продукції лише після передачі її залізниці, що в свою чергу не змінює пропускної можливості нафтобази позивача, оскільки позивач все одно, не зміг би прийняти нафтопродукти на зберігання через обмеженість пропускної можливості, тобто навіть своєчасне повідомлення про дату відвантаження та обсяги відвантажених нафтопродуктів не відвернуло б простій вагоно-цистерн, суд апеляційної інстанції фактично обгрунтував рішення припущенням та не взяв до уваги п.4.1.12 договору, який передбачає можливість зберігача за письмовою згодою клієнта передавати нафтопродукти на зберігання 3-ій особі, тобто, при виконанні відповідачем вимог п.4.2.2, у позивача були можливості організувати свою діяльність так, щоб уникнути понесення збитків, пов'язаних з простоєм вагоно-цистерн.

За таких обставин постанову суду апеляційної інстанції не можна визнати законною і обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню.

Натомість, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність у діях відповідача складу цивільного правопорушення, оскільки з його вини внаслідок порушення зобов'язань, передбачених п.4.2.2 договору позивачу спричинені збитки внаслідок простою вагоно-цистерн у сумі 263 738,55 грн., що підтверджуються наявними в справі документами. Тому рішення місцевого господарського суду необхідно залишити в силі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги у сумі 2 637,38 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02 грудня 2013 р. у справі за № 910/12101/13 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду м.Києва від 02 жовтня 2013 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "РН Коммерс" (м. Київ, вул. Солом'янська, б. 11, код ЄДРПОУ 33500195) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Строй Центр" (м. Київ, проспект Возз'єднання, б. 7-А, код ЄДРПОУ 35823120) судовий збір за подачу касаційної скарги у сумі 2 637 грн. 38 коп.

Головуючий, суддя М.Остапенко Суддя П.Гончарук Суддя Л.Стратієнко