Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року Справа № 926/975/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Фролової Г.М., Ходаківської І.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1"на постановувід 04.02.2014 Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 926/975/13 господарського суду Чернівецької областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1"простягнення 123 978,08 грн заборгованостів судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: не з'явилисьвід відповідача:Новокщонова О.М. (довіреність від 13.01.2014)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Чернівецької області (суддя Тинок О.С.) від 01.11.2013, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Бонк Т.Б., судді - Бойко С.М., Малех І.Б.) від 04.02.2014, у справі № 926/975/13 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 борг у сумі 113 067,81 грн, три процента річних у сумі 2 453,42 грн, пеню у сумі 4 394,49 грн, судовий збір у сумі 2 398,32 грн та витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката у сумі 4 836,17 грн; у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 4 062,36 грн відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу представник позивача повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач не скористався наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" про стягнення заборгованості у сумі 123 978,08 грн. за договором перевезення.

Судами встановлено таке.

01.07.2012 між сторонами було укладено договір перевезення №1 (договір), згідно умов якого позивач зобов'язувався за плату і за рахунок відповідача забезпечити йому оптимальне транспортне обслуговування та організувати перевезення вантажу відповідача власним та/або зафрахтованим вантажним автомобільним транспортом автомобільними дорогами України, а відповідач зобов'язувався своєчасно оплачувати послуги позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснювалися в основному внутрігосподарські перевезення, а саме перевезення озимої пшениці, соняшнику, сої з поля на тік, з току на елеватор, з току для видачі на паї.

Відповідно до пунктів 4.1., 4.2. договору перевезення №1 від 01,07.2012 даний договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до 31 грудня 2012. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Пунктами 1.2., 1.4., 1.5. договору перевезення №1 від 01.07.2012 сторони встановили, що вид вантажу сторони визнають згідно додатку до договору перевезення. Конкретне найменування вантажу та його розмір у ваговому еквіваленті вказується у замовленнях - додатках до даного договору. Замовлення на перевезення надається відповідачем в письмовому вигляді/електронною поштою не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу. Позивач не пізніше 5 днів до запланованої дати перевезення вантажу письмово/електронною поштою підтверджує приймання замовлення чи відмовляє в такому підтвердженні. З моменту підтвердження замовлення позивачем, замовлення стає невід'ємною частиною даного договору.

Так, на виконання вищевказаних умов договору перевезення №1 від 01.07.2012 відповідач надав, а позивач прийняв замовлення на перевезення №1 від липня 2012, від серпня 2012, від вересня 2012, від жовтня 2012, від листопада 2012, які стали невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 9.1. договору перевезення №1 від 01.07.2012 сторони передбачили, що транспортні засоби, а також їх кількість, якими повинен перевозитись вантаж, вибирає позивач, який може застосовувати для цього як власні, так і орендовані транспортні засоби, або транспортні засоби інших перевізників відповідно до укладених позивачем договорів перевезення вантажу.

Згідно п.9.2. перевезення вантажу супроводжується товарно-транспортними документами, які клієнт своєчасно надає перевізнику.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" до переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, відносяться товарно-транспортні накладні, талони про проходження технічного огляду та інші. Також при собі водій повинен мати подорожні листи.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме товарно-транспортних накладних, внутрішньогосподарських накладних, подорожніх листів, договору оренди транспортних засобів, договорів перевезення позивача з іншими перевізниками, копії посвідчень водіїв та свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, а також встановлено сторонами в укладених між ними актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами №№5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14 від 31.07.2012, №16 від 08.08.2012, №№17, 18 від 03.09.2012, №№21, 22, 23, 24, 25 від 10.09.2012, №№27, 29, 30, 31, 32, 33, 34 від 30.09.2012, №№36, 37, 38, 39, 40, 43, 44, 50, 51, 52, 53, 54 від 31.10.2012, №55 від 01.11.2012, №№56, 57, 58, 59, 60 від 30.11.2012, на вищевказані замовлення позивачем надано відповідачу власними та орендованими транспортними засобами, а також транспортними засобами інших перевізників послуги по перевезенню вантажу на загальну суму 113 067,81 грн.

За оцінкою судів вказані акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами містять в собі відомості щодо виду виконаних робіт, об'єму виконаної роботи та її вартості; сторони встановили у вказаних актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, що замовник підтверджує отримання послуг у повному обсязі та заявляє про відсутність будь-яких претензій, застережень чи зауважень щодо наданих послуг та їх вартості; сторони також зазначили у вказаних актах прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами, що дані акти є підставою для здійснення фінансових розрахунків між сторонами; вказані акти прийому передачі виконаних робіт та наданих послуг автотранспортними засобами підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Пунктами 5.4., 5.5. договору перевезення №1 від 01.07.2012 сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів. Вартість кожного окремого перевезення та сума оплати послуг перевезення визначається згідно узгоджених тарифів і зазначається у рахунках за перевезення.

Так, на виконання укладеного між сторонами Договору позивачем було надано, а відповідачем отримано рахунки №№5, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 14 від 31.07.2012, №16 від 08.08.2012, №№17, 18 від 03.09.2012, №№21, 22, 23, 24, 25 від 10.09.2012, №№27, 29, 30, 31, 32, 33, 34 від 30.09.2012, №№36, 37, 38, 39, 40, 43, 44, 50, 51, 52, 53, 54 від 31.10.2012, №55 від 03.11.2012, №№56, 57, 58, 59, 60 від 30.11.2012 на сплату коштів за отримані послуги на загальну суму 113 067,81 грн. Вказані рахунки підписані позивачем, директором та головним бухгалтером відповідача, а також скріплені печатками сторін.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до частини 1 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач свої зобов'язання щодо оплати послуг позивача згідно укладеного між сторонами договору належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у сумі 113 067,81 грн, яка за оцінкою судів підтверджується наявним в матеріалах справи актами звіряння розрахунків від 12.12.2012, 18.04.2013 та від 12.08.2013, які підписані сторонами без заперечень та скріплені їхніми печатками.

Акти звіряння заборгованості самі по собі не підтверджують обов'язку відповідача щодо оплати наданих послуг, однак повертаючи підписані акти звірки взаєморозрахунків, відповідач фактично визнавав факт існування своєї заборгованості за відповідний період.

В матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили сплату відповідачем заборгованості за договором.

Судами встановлено факт надання позивачем послуг перевезення озимої пшениці, сої, соняшнику з поля на тік, з току на тік, до елеватора, з току для видачі на паї за договором у спірній суми, на підставі актів виконаних робіт, рахунків до укладеного договору, належно сформованих на підставі копій внутрігосподарських накладних, подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, оцінивши ці докази в якості належних та допустимих на підтвердження відомостей про господарські операції сторін спору.

Крім того, як пояснив представник позивача, частина послуг з перевезення зерна на тік, елеватор оформлялась талонами, які на яких вказувались прізвища комбайнерів і які підписувалися вагарем, охоронником та водієм.

Оскільки за оцінкою судів матеріалами справи підтверджується, що відповідачу позивачем було надано послуги з перевезення, заборгованість за які складає 113 067,81 грн позовні вимоги в цій частині задоволені судами правомірно.

Правові наслідки порушення юридичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст.ст.549-552, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.6. укладеного між сторонами договору встановлено, що у випадку прострочення оплати за послуги позивача відповідно до статті 5 даного договору, позивач має право вимагати від відповідача, а відповідач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 5.4. Договору сторони встановили, що відповідач здійснює розрахунки з позивачем за надані послуги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у термін не більше десяти банківських днів, з дати отримання від позивача рахунку на сплату коштів.

За прострочення оплати послуг перевезення, передбачених договором, позивачем за період з 11.12.2012 по 10.06.2013 нарахована відповідачу пеня у сумі 8 456,85 грн.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, господарським судом першої інстанції було зроблено перерахунок суми пені, нарахованої позивачем у даній справі, виходячи з шестимісячного строку нарахування пені від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. Відтак, згідно здійсненого судом перерахунку пеня становить 4 394,49 грн.

Касаційна інстанція погоджується із здійсненим перерахунком суми пені та висновком судів про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 4 062,36 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Апеляційний господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок, правомірно погодився з висновком господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача трьох процентів річних з моменту порушення зобов'язання в розмірі 2 453,42 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що суддя Малех І.Б. не входила до складу колегії суддів, яка розглядала справу по суті, а була в складі колегії суддів лише при прийнятті судового рішення, спростовуються даними протоколу судового засідання від 04.02.2014, відповідно до якого справу розглянуто по суті після зміни складу колегії суддів розпорядженням від 04.02.2014 (а.с.230, 232 т.4).

Посилання скаржника на брак форми документів, які були оцінені судами в якості належних та допустимих доказів, і на підставі яких судами було встановлено обставини щодо надання позивачем відповідачеві послуг з перевезення у спірній сумі, касаційна інстанція не бере до уваги враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції та імперативну заборону посилатись у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи (ч.2 ст.111, ст.1117 ГПК України).

Щодо відхилення клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи, то відповідно до приписів ст.41 ГПК України судова експертиза призначається судом для роз'яснення питань, яких при вирішенні даної справи, зокрема, при з'ясуванні обсягу та вартості фактично наданих позивачем відповідачеві послуг перевезення, у суду не виникло.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, вірно застосували норми матеріального та процесуального права, відтак їх висновки про задоволення позовних вимог є обґрунтованими та відповідають чинному законодавству.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мир-1" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.02.2014 у справі № 926/975/13 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді Г.Фролова

І.Ходаківська