Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року Справа № 5011-36/5174-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача-Вакуленко О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 19.02.2014у справі№5011-36/5174-2012 за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_5доПАТ "Укрсоцбанк"про стягнення 321434,63 грн. заборгованості з орендної плати ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 28.10.2013 (суддя Сташків Р.Б.) позов задоволено частково - на підставі ст.ст.193,283,286 ГК України та ст.ст.526,530,762 ЦК України стягнуто з ПАТ "Укрсоцбанк" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 25677,59 грн. заборгованості з орендної плати за період з квітня 2009р. по серпень 2010р. В решті позовних вимог відмовлено у зв'язку їх необґрунтованістю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 (судді: Чорна Л.В., Іоннікова І.А., Тищенко О.В.) рішення скасовано з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

ПАТ "Укрсоцбанк" у поданій касаційній скарзі просить постанову скасувати та рішення залишити без змін, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме ст.ст.610,612 ЦК України, ст.ст.193,218 ГК України та ст.ст.42,43,34,11112 ГПК України. Зокрема, скаржник вважає, що у спірний період ним перераховувалася орендна плата належним чином у передбачені договором оренди від 17.09.2007 строки на новий особовий рахунок позивача, який був відкритий у відповідності з п.19.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003 (далі - Інструкція), що підтверджується наявними у справі меморіальними ордерами та випискою з особового рахунку позивача. У зв'язку з цим, на думку скаржника, відсутній факт порушення ним зобов'язання по внесенню орендної плати, передбаченого договором оренди, а тому оформлене оскаржуваною постановою примусове стягнення орендної плати не відповідає вміщеним у постанові ВГСУ від 15.08.2013 вказівкам касаційної інстанції щодо недопустимості подвійного стягнення плати за оренду.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судом апеляційної інстанції, заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника відповідача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, апеляційний господарський суд виходив того, що:

17.09.2007р. між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 (орендодавець) та АКБ "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк" (орендар) було укладено договір оренди за реєстровим №4602 (том 1 а.с.10-12), за умовами п.п.1.1,1.2,3.1,3.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 95,9кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Розмір щомісячної орендної плати складає 2 398,00 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ на 17.09.2007р. - 12109,90 грн. Оплатне користування об'єктом починається з 15.10.2007р.

Згідно п.3.4 договору оренди внесення орендних платежів проводиться щомісячно в строк до 10 числа місяця, наступного за звітним. Розрахунки за орендними платежами здійснюються у національній валюті України за офіційним курсом долара США на дату проведення платежу на рахунок орендодавця (р/р НОМЕР_1, МФО 351005 в АКІБ "УкрСиббанк").

Як вбачається з довідки АТ "УкрСиббанк" №125 від 29.05.2013, позивач мав поточний рахунок НОМЕР_1 в UAH, за яким у період з 01.04.2009р. по 31.08.2010р. проводились дебетові та кредитові операції, перелік яких зазначений у додатку до цієї довідки (том 1 а.с.73-74).

08.10.2008р. позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою, у якій просив перераховувати щомісячні платежі за договором оренди на р/р НОМЕР_2, відкритий в МОФ АКБ "Укрсоцбанк". З урахуванням даних обставин відповідач перераховував орендні платежі за договором на р/р НОМЕР_2 (том 1 а.с.106).

24.04.2009р. було проведено реорганізацію Миколаївської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" та створено на її базі Миколаївське відділення ООФ ПАТ "Укрсоцбанк" м.Одеса (МФО 328016, код ЄДРПОУ 09328015), про що свідчить лист Одеської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" від 28.03.2011 №13.1.2-10/96-677. У зв'язку з даною обставиною позивачу автоматично закрито поточний р/р НОМЕР_2 та автоматично відкрито новий р/р НОМЕР_3 (том 1 а.с.114).

Відповідно до п.п.19.2,19.3 Інструкції зміна рахунків клієнтів здійснюється банком у разі: проведення реорганізації в межах одного банку; проведення реорганізації банків шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення; зміни місцезнаходження банку, у результаті якої змінюється код банку; зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнтів (у тому числі рахунків клієнтів, за якими операції не здійснювалися протягом трьох років і більше та на яких є залишки коштів). Зміною рахунків клієнтів уважається процедура відкриття нових рахунків і закриття раніше відкритих рахунків клієнтів не за їх ініціативою, у результаті проведення якої змінюються всі або окремі (один або кілька) банківські реквізити клієнтів - найменування банку, код банку, номер рахунку, валюта рахунку. Про зміну рахунків банк зобов'язаний завчасно повідомити всіх клієнтів у порядку, установленому внутрішніми положеннями банку.

Лист №13.1.2-10/96-677 від 28.03.2011, яким позивача повідомлено про автоматичну зміну рахунку, отриманий останнім 05.04.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №13.1.2.-10/96-677 від 28.03.2011 (том 1 а.с.115), а автоматична зміна рахунку відбулась 29.04.2009р., що, в свою чергу, виключає те, що позивач знав або міг знати про такі зміни.

У матеріалах справи містяться надані відповідачем меморіальні ордери про перерахування орендних платежів за період з квітня 2009 року по серпень 2010 року, з яких вбачається, що орендна плата перерахована не на рахунки, які зазначені у договорі оренди та у заяві позивача про зміну рахунку, а на рахунок, автоматично відкритий банком в Одеській обласній філії АКБ "Укрсоцбанку" м.Одеса (р/р НОМЕР_3) (том 1 а.с.47-61). Про факт перерахування орендних платежів на рахунок р/р НОМЕР_3 з 22.04.2009р. по 15.04.2011р. свідчить також виписка по особовому рахунку (том 3 а.с.16-19).

У відповідності до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доказів сплати орендних платежів за спірний період на розрахунковий рахунок позивача НОМЕР_2, який змінено за заявою останнього, матеріали справи не містять, а, отже, помилковим є висновок суду першої інстанції про правомірність перерахування орендної плати позивачу за спірний період на р/р НОМЕР_3.

Проте, колегія не може погодитися з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України та ч.1 ст.286 ГК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно зі ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до п.3 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.3 ст.1119 та ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для судів першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Постановою Вищого господарського суду України від 15.08.2013, якою попередні судові акти скасовані та дану справу передано на новий розгляд до господарського суду м.Києва, звернуто увагу судів попередніх інстанцій на те, що законом визначено обов'язок орендаря сплатити орендну плату орендодавцю, розмір та форма (грошова або натуральна форма) якої встановлюється сторонами у договорі, проте, не визначено як істотну умову договору оренди створення можливостей орендодавцю щодо користування сплаченими коштами. Касаційна інстанція доручила судам при новому розгляді справи надати правову оцінку саме питанню перерахуванню спірних платежів за договором на користь орендодавця (підприємця) та відповідності їх розміру і форми умовам договору, а також зазначила про неврахування судовими інстанціями того, що на виконання умов договору кошти за оренду надходили на рахунки, які відкриті на ім'я підприємця, а тому в разі стягнення коштів на підставі прийнятого рішення оплата за оренду буде здійснена двічі. Крім того, судам вказано на необхідність надання належної правової оцінки спірним правовідносинам щодо розрахунків між сторонами, які склались на підставі різних договорів, зокрема, у зв'язку з кредитним договором в контексті спірних правовідносин щодо стягнення заборгованості з орендної плати.

Надання згаданих вказівок не виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених ст.ст.1115,1117,11112 ГПК України, оскільки, як зазначено в п.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 24.10.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції і є обов'язковими для господарського суду під час нового розгляду справи (ч.1 ст.11112 ГПК України), повинні бути максимально конкретними й стосуватися виключно вчинення господарським судом певних процесуальних дій та/або встановлення обставин, що входять до предмета доказування у справі і не були з'ясовані при прийнятті рішення або постанови господарського суду.

Однак, судом апеляційної інстанції не дотримано вищевказаних вказівок касаційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

В основу оскаржуваної постанови про задоволення позову покладено виключно висновок про необізнаність орендодавця (позивача) зі зміною свого розрахункового рахунку, на який надходили орендні платежі, внаслідок неналежного виконання банком (орендарем) обов'язку щодо завчасного повідомлення клієнта про зміну рахунку.

Однак, суд при апеляційному перегляді справи не дослідив того, що як чинним законодавством про оренду, так і договором оренди від 17.09.2007 не визначено створення можливостей орендодавцю щодо користування сплаченими коштами (орендною платою) як істотну умову договору оренди. Залишено поза увагою суду також те, що на виконання умов договору від 17.09.2007 кошти по орендній платі надходили на рахунки, які відкриті на ім'я підприємця, а тому в разі примусового стягнення коштів на підставі судового рішення оплата за оренду буде здійснена двічі.

Таким чином, всупереч вказівкам касаційної інстанції, вміщеним у постанові ВГСУ від 15.08.2013, апеляційна інстанція не розмежувала та не надала належної правової оцінки правовідносинам сторін за договором оренди та договором банківського рахунку, помилково ототожнила порушення банком зобов'язань за цими договорами, внаслідок чого дійшла передчасного висновку про наявність підстав для стягнення спірної суми коштів в якості заборгованості з орендної плати.

Отже, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки умовам договору оренди, договору банківського рахунку, кредитного договору та іншим доказам в їх сукупності.

Водночас, відповідно до ч.ч.1,2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням приписів ст.614 ЦК України касаційна інстанція визнає передчасним висновок апеляційного суду про доведеність вини орендаря у невиконанні обов'язку по внесенню орендної плати на відомий позивачу особовий рахунок, оскільки судами встановлено, що у спірний період орендна плата, хоч і на новий особовий рахунок позивача, але перераховувалася відповідачем належним чином у передбачені договором оренди від 17.09.2007 строки, що підтверджується наявними у справі меморіальними ордерами та випискою з особового рахунку позивача.

Окрім того, відповідно до п.6 ст.3 та ч.3 ст.509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Апеляційна інстанція достеменно не з'ясувала, чи може бути достатньою підставою для стягнення орендної плати само по собі невчасне повідомлення банком позивача про закриття розрахункового рахунку та відкриття позивачу нового розрахункового рахунку, так само як і приховування банком цих обставин від клієнта (орендодавця), що по суті стосується передусім обставин ймовірного неналежного виконання банком зобов'язань за договором банківського рахунку, а не за договором оренди. Судом не перевірено, чи допущені банком порушення можуть бути підставою для заявлення позову про відшкодування збитків, понесених у зв'язку з необізнаністю позивача майже протягом двох років про існування нового рахунку та обумовленою цим неможливістю реального користування перерахованими банком коштами (орендної плати) на розсуд клієнта.

Разом з тим, таким, що суперечить чинному законодавству та фактичними обставинам справи, є висновок апеляційного суду про відсутність у справі доказів сплати орендних платежів за спірний період на розрахунковий рахунок позивача НОМЕР_2, який змінено за заявою останнього, оскільки вказаний рахунок з підстав реорганізації філії банку було автоматично закрито з відкриттям нового рахунку, що об'єктивно виключає можливість реального надходження коштів на закритий рахунок НОМЕР_2 в період з квітня 2009р. по серпень 2010р.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, щодо наявності чи відсутності порушення орендарем умов договорів оренди, банківського рахунку, кредиту, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваної постанови і передачі справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,101,105,11112 ГПК України), які унеможливили достеменне встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки судом апеляційної інстанції, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування постанови та передачі справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2014 у справі №5011-36/5174-2012 скасувати з передачею справи на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун