Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2016 року Справа № 925/2018/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого Овечкіна В.Е.,суддівКовтонюк Л.В., Корнілової Ж.О.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідача прокуратури-Гаврилюк В.В., Мирошник В.П., -Романов Р.О.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора м.Києвана постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2015у справі№925/2018/14за позовомпрокурора Городищенського району Черкаської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції України у Черкаській областідоКП "Комунальник" Городищенської міської радипро відшкодування 712164,87 грн. шкоди, завданої внаслідок користування надрами без спеціального дозволувстановив:

Рішенням господарського суду Черкаської області від 22.12.2014 (суддя Потапенко В.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 (судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Мартюк А.І.), в позові відмовлено повністю у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.

Заступник прокурора м.Києва в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.1166 ЦК України, ст.ст.21,23,65 Кодексу України про надра та ст.ст.35,43 ГПК України. Зокрема, скаржник вказує на відсутність у КП "Комунальник" правовстановлюючих документів на землю, внаслідок чого відповідач не є землевласником чи користувачем земельної ділянки та не має права видобувати з її надр підземні води без спеціального дозволу на користування надрами.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані рішення та постанова - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Черкаської області з наступних підстав.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

У період з 05.09.2012р. по 23.05.2013р. відповідачем було здійснено самовільне користування надрами (видобування підземних прісних вод) в об'ємі 66851,11 тис. куб.м. на території м.Городище з артезіанських свердловин, що підтверджується актами перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 04.09.2012 та від 23.05.2013, відомістю обліку води за 2013р., журналом обліку водоспоживання ПОД-11 за 2013р., ліцензією серії АВ №369706 від 25.03.2008, листом КП "Комунальник" від 27.06.2013 №175, довідкою КП "Комунальник" від 25.11.2014 №180, дозволом на спеціальне водокористування від 05.03.2009 №Укр4725-А/Чрк та не заперечується сторонами.

Протягом спірного періоду видобував підземні води з 7 артезіанських свердловин для централізованого господарсько-питного водопостачання населення, підприємств та організацій м.Городище, що є спеціальним водокористуванням, яке здійснювалося за наявності дозволу на спеціальне водокористування від 05.03.2009 №Укр4725-А/Чрк.

Разом з тим, здійснивши перевірку відомостей з наявних в матеріалах справи документів, місцевим господарським судом було достовірно встановлено, що загальна продуктивність водозабору в період з 05.09.2012р. по 23.05.2013р. становила 66851,11куб.м., з врахуванням чого добова продуктивність водозабору, тобто добовий обсяг видобутої відповідачем води становив 256,13куб.м., а, отже, відповідач не перевищував ліміт водокористування на добу, встановлений ст.23 Кодексу України про надра. Тобто в даному випадку у відповідача не було необхідності в отриманні спеціального дозволу на видобуток підземних прісних вод.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Проте, зважаючи на встановлені обставини справи, апеляційний суд зазначив, що відповідачем було надано достатньо доказів на спростування наявності в його діях ознак протиправної поведінки, оскільки видобуток підземних прісних вод проводився у межах, передбачених ст.23 Кодексу України про надра, що не потребує дозволу на спеціальне водокористування, а, отже, відсутній і самий склад правопорушення, що унеможливлює застосування до відповідача приписів ст.ст.68,69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".

Проте, колегія не може погодитися з передчасними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Підземні прісні води є природним ресурсом з подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра. Відтак, видобуток та подальше використання підземних вод для виробничих потреб відповідача при проведенні ним господарської діяльності потребує отримання як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, норми ч.1 ст.23 Кодексу України про надра мають інший предмет правового регулювання - використання землевласниками і землекористувачами надр в межах наданих їм земельних ділянок та видобуток підземних вод у чітко встановлених обсягах для власних господарсько-побутових потреб чи господарсько-питного водопостачання, що не слід ототожнювати з виробничими (промисловими) потребами суб'єкта господарювання, так як в останньому випадку виключається можливість видобутку та використання підземних вод без отримання відповідних дозволів.

Касаційна інстанція враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про відшкодування шкоди, заподіяної державі внаслідок самовільного видобування підземних вод (постанова ВСУ від 01.04.2015 у справі №922/2610/14).

Згідно зі ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.ч.2,3 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з приписами п.п.7,8 ч.2 ст.105 ГПК України у постанові мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

За змістом приписів ст.11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Однак, судом апеляційної інстанції при новому розгляді справи не виконано в повному обсязі вміщені в постанові Вищого господарського суду України від 09.06.2015 обов'язкові вказівки касаційної інстанції щодо повного з'ясування обставин, які мають істотне значення.

Зокрема, в порушення вимог ст.ст.43,101,105 ГПК України апеляційним судом не враховано, що виходячи зі змісту ч.1 ст.23 Кодексу України про надра, реалізація суб'єктами господарювання права видобувати підземні води без спеціальних дозволів можлива за одночасної сукупності трьох умов: 1) наявність права власності на земельну ділянку або права на користування нею, з надр якої видобуваються підземні води, 2) видобування води для власних господарсько-побутових потреб або централізованого (нецентралізованого) господарсько-питного водопостачання, 3) відсутності перевищення добової продуктивності водозабору підземних вод (300куб.м.).

Згідно з п."а" ч.2 ст.92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ст.93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Місцевим та апеляційним господарськими судами не з'ясовано обставини наявності чи відсутності у відповідача протягом періоду з 05.09.2012р по 23.03.2013р. статусу легітимного землекористувача (в розумінні ч.1 ст.23 Кодексу України про надра) щодо земельних ділянок, на яких розміщені 7 артезіанських свердловин та з надр яких видобувалися підземні води, а з матеріалів справи, зокрема зі Статуту КП "Комунальник" Городищенської міської ради не вбачається передачі їх відповідачу на праві постійного користування чи оренди станом на 05.09.2012р. Суди обмежилися лише посиланням на відсутність перевищення відповідачем добового ліміту водозабору (300куб.м.), що відповідає фактичним обставинам справи, не встановивши при цьому наявність чи відсутність у відповідача статусу титульного користувача відповідних земельних ділянок.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено лише дві з трьох умов (видобування води для централізованого господарсько-питного водопостачання та неперевищення добової продуктивності водозабору підземних вод у 300куб.м.), передбачених ч.1 ст.23 Кодексу України про надра, які в сукупності звільняють відповідача від обов'язку отримання спеціального дозволу на користування надрами, а тому, безпідставно ухилившись від встановлення третьої умови (наявність права землекористування), суди передчасно відмовили у задоволенні позову, що переконливо свідчить про неповне з'ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення даного спору.

За таких обставин, заявник правомірно наголошує на відсутності у КП "Комунальник" правовстановлюючих документів на землю, внаслідок чого відповідач не є землевласником чи користувачем земельних ділянок та не має права видобувати з їх надр підземні води без спеціального дозволу на користування надрами. Вказані доводи скаржника не відхилено і не спростовано судами в оскаржуваних рішенні та постанові.

Отже, наведене вище вимагає від суду касаційної інстанції встановлювати фактичні обставини справи, зокрема, перевіряти доводи прокуратури щодо відсутності у КП "Комунальник" правовстановлюючих документів на земельну ділянку, з надр якої видобувалися підземні води для централізованого господарсько-питного водопостачання населення, що безумовно виходить за межі перегляду справи в порядку касації (ч.2 ст.1117 ГПК України) та є підставою для скасування оскаржуваних рішення та постанови і передачі справи на новий розгляд до місцевого господарського суду у зв'язку з неповним встановленням та з'ясуванням ним обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Зважаючи на те, вищезгадані порушення норм процесуального права (ст.ст.43,84,101,105,11112 ГПК України), які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, колегія вбачає достатні правові підстави для часткового задоволення скарги шляхом скасування рішення та постанови з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва задовольнити частково.

Рішення господарського суду Черкаської області від 22.12.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 у справі №925/2018/14 скасувати з передачею справи на новий розгляд до господарського суду Черкаської області.

Головуючий, суддяВ.Овечкін Судді:Л.Ковтонюк Ж.Корнілова