Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 923/746/13

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 року у справі № 923/746/13 господарського суду Херсонської області за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області, третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, про скасування рішень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки,

за участю представників:

Прокуратури: Боднарчук В.М., посв. № 023013,

Відповідача 1: не з'явився,

Відповідача 2: не з'явився,

Третьої особи: не з'явився.

В с т а н о в и в :

Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (далі - Прокурор) звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2, Відповідач 1), Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області (далі - Лазурненська сільрада, Відповідач 2), з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання недійсними п. 4.1. рішення ІХІХ сесії п'ятого скликання Лазурненської селищної ради № 755 від 07.09.2010 року "Про надання дозволу на виготовлення проектів та технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для об'єктів архітектури", та п.п. 2. - 2.4. рішення Лазурненської селищної ради № 105 від 24.06.2011 року "Про затвердження проектів землеустрою, технічної документації щодо відведення в оренду земельних ділянок з складанням договору оренди", з моменту їх винесення, а також про визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки площею 0,0438га, вартістю 35580грн., укладеного 22.07.2011 року між Лазурненською сільрадою і ФОП ОСОБА_2, зареєстрованого у Скадовському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру 14.09.2011 року за реєстраційним записом №652470004000734, та про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до земель запасу Лазурненської сільради вказану земельну ділянку площею 0,0438га, вартістю 35580грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 03.07.2013 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, було залучено фізичну особу - підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3, Третя особа).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.07.2013 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 року, у позові Прокурора відмовлено повністю.

У поданій касаційній скарзі, Заступник прокурора Одеської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 123, 124, 134-139 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.ст. 43, 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач 1, у своєму письмовому відзиві на касаційну скаргу, вважав доводи та вимоги Прокурора, викладеними у касаційній скарзі, необґрунтованими, у зв'язку з чим, просив постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення Прокурора, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.03.2007 року Лазурненською сільрадою було прийнято рішення за № 187 "Про надання згоди на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельних ділянок", яким надано згоду ФОП ОСОБА_2 на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га, що розташована по АДРЕСА_1, для будівництва кафе.

В наступному, 07.09.2010 року Лазурненською сільрадою було прийнято рішення за № 755 "Про надання дозволу на виготовлення проектів та технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для об'єктів архітектури", яким ФОП ОСОБА_2 було затверджено матеріали попереднього погодження вибору земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення із земель запасу в оренду строком на 5 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,0450га для будівництва кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_1, а рішенням цієї ж селищної ради за № 105 від 24.06.2011 року "Про затвердження проектів землеустрою, технічної документації щодо відведення в оренду земельних ділянок з складанням договору оренди" ФОП ОСОБА_2 було затверджено проект землеустрою щодо відведення в оренду вказаної земельної ділянки площею 0,0450га для будівництва кафе з літнім майданчиком та вирішено надати останній цю земельну ділянку із земель запасу в оренду строком на 49 років.

На підставі зазначеного рішення № 105 від 24.06.2011 року Лазурненської сільради, між останньою (Орендодавецьм) і ФОП ОСОБА_2 (Орендар) 22.07.2011 року було укладено договір оренди землі, зареєстрований 14.09.2011 року у Відділі Держкомзему у Скадовському районі за № 652470004000734, відповідно до умов якого, ФОП ОСОБА_2 було передано в оренду земельну ділянку площею 0,0438 га по АДРЕСА_1.

Вимогами Прокурора у даній справі є з урахуванням уточнених позовних вимог, про визнання недійсними п. 4.1. рішення ІХІХ сесії п'ятого скликання Лазурненської селищної ради № 755 від 07.09.2010 року "Про надання дозволу на виготовлення проектів та технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для об'єктів архітектури", та п.п. 2. - 2.4. рішення Лазурненської селищної ради № 105 від 24.06.2011 року "Про затвердження проектів землеустрою, технічної документації щодо відведення в оренду земельних ділянок з складанням договору оренди", з моменту їх винесення, а також про визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки площею 0,0438га, вартістю 35580грн., укладеного 22.07.2011 року між Лазурненською сільрадою і ФОП ОСОБА_2, зареєстрованого у Скадовському районному реєстраційному відділі Херсонської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру 14.09.2011 року за реєстраційним записом №652470004000734, та про зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до земель запасу Лазурненської сільради вказану земельну ділянку площею 0,0438га, вартістю 35580грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням на ст.ст. 124, 134 та п. 1 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 203 215 ЦК України, і те, що спірну земельну ділянку було надано Відповідачу 1 в оренду з порушенням вимог чинного законодавства, тоді як сам договір було укладено з порушенням встановленого для цього законом порядку і, зокрема, на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів.

Однак, суд першої інстанції, з посиланням на положення ст. 124 та п. 1 Перехідних положень ЗК України та, встановивши, що рішення № 187 "Про надання згоди на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельних ділянок" від 12.03.2007 року було прийнято до 01.01.2008 року, дійшов висновку про те, що передача спірної земельної ділянки в оренду Відповідачу 1 правомірно здійснювалась без проведення земельних торгів (аукціону), у зв'язку з чим, визнав посилання Прокурора на порушення вимог чинного законодавства при укладенні між Відповідачами договору оренди, безпідставним, відмовивши йому в позові.

Суд апеляційної інстанції, також, з посиланням на положення чинного законодавство і, зокрема, ст.ст. 124, 134, 137 ЗК України, та рішення Конституційного Суду України від 11.11.2008 року у справі № 1-46/2008, яким було визнано неконституційним п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 394 від 17.04.2008 року "Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів", дійшов висновку про те, що на момент оформлення спірної земельної ділянки не було встановлено порядку проведення земельних торгів, що виключало можливість їх проведення, у той час як чинне законодавство не забороняло органу місцевого самоврядування, відповідно до наданих йому законом повноважень, самостійно розпоряджатися землями комунальної власності шляхом надання їх у користування, у тому числі - Відповідачу 1, у зв'язку з чим, рішення суду першої інстанції про відмову в позові Прокурора у даній справі, залишив без змін.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Однак, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Так, як зазначалося вище, вимогами Прокурора у даній справі є визнання недійсними п. 4.1. рішення № 755 від 07.09.2010 року, п.п. 2. - 2.4. рішення № 105 від 24.06.2011 року, прийнятих Відповідачем 2, з моменту їх винесення, визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки укладеного між Відповідачами 22.07.2011 року за реєстраційним записом № 652470004000734, та зобов'язання Відповідача 1 повернути до земель запасу Відповідача 2 спірну земельну ділянку що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, з посиланням на ст.ст. 124, 134 та п. 1 Перехідних положень ЗК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, і те, що вказану земельну ділянку було надано Відповідачу 1 в оренду з порушенням вимог чинного законодавства, тоді як сам договір було укладено з порушенням встановленого для цього законом порядку і, зокрема, на конкурентних засадах шляхом проведення земельних торгів (аукціону).

В контексті даного спору, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" визначено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.

Зокрема, згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", до виключної компетенції рад належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Водночас, статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом її відведення, звертається з клопотанням про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Крім того, частиною 7 ст. 123 ЗК України встановлено, що погоджений проект відведення земельної ділянки після одержання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи у випадках, передбачених законом, подається разом з клопотанням про надання земельної ділянки до відповідної державної адміністрації, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, які розглядають його в місячний строк і в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки у користування.

Зі змісту пунктів 1, 2 ст. 124 ЗК України видно, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до частин 1, 2 ст. 125 ЗК України, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Водночас, частиною 1 розділу X Перехідних положень ЗК України встановлено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийнятих відповідними органами, але не виконаних на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно абз. 2 розділу X Перехідних положень ЗК України, у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Як зазначалось вище, рішення № 187 "Про надання згоди на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельних ділянок", яким було надано згоду ФОП ОСОБА_2 на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,03 га, розташованою по АДРЕСА_1 для будівництва кафе було прийнято Лазурненською сільрадою 12.03.2007 року, тоді як рішення № 755 "Про надання дозволу на виготовлення проектів та технічної документації із землеустрою щодо відведення в оренду земельних ділянок для об'єктів архітектури", яким ФОП ОСОБА_2 було затверджено матеріали попереднього погодження вибору земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення із земель запасу в оренду на 5 років земельної ділянки орієнтовною площею 0,0450 га для будівництва кафе з літнім майданчиком по АДРЕСА_1 було прийнято цим же органом місцевого самоврядування - 07.09.2010 року, а рішення № 105 "Про затвердження проектів землеустрою, технічної документації щодо відведення в оренду земельних ділянок з складанням договору оренди", про затвердження проекту землеустрою щодо відведення в оренду ПП ОСОБА_2 - 24.06.2011 року.

Договір оренди земельної ділянки площею 0,0438 га по АДРЕСА_1 за реєстраційним № 652470004000734 між Відповідачами було укладено 22.07.2011 року.

У зв'язку з цим, приймаючи рішення про відмову у позові, суд першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 38, 43 ГПК України, посилався на те, що на час ухвалення рішення Лазурненської селищної ради № 187 від 12.03.2007 року "Про надання згоди на збір матеріалів попереднього погодження щодо відведення земельних ділянок" не були чинними положення ст. 124 ЗК України про обов'язковість проведення земельних торгів (аукціонів), а оскільки процедура погодження місця розташування спірної земельної ділянки почалась ще до 01.01.2008 року, тобто - до набрання чинності ЗК України то, відповідно до пункту 1 Перехідних положень останнього, при наданні земельних ділянок в оренду, проведення земельних торгів не передбачалось.

При цьому, судом першої інстанції у повній мірі та належним чином так і не було проаналізовано саме тих Перехідних положень ЗК України, які регулюють питання передачі в оренду земельних ділянок із земель державної та комунальної власності і, зокрема, визначених в абз. 2 розділу X Перехідних положень ЗК України, якими встановлено, що передача в оренду земельних ділянок із земель державної та комунальної власності могла здійснюватись без проведення земельних торгів (аукціонів) тільки у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року, тоді як рішення № 755 про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки Лазурненською селищною радою приймалось 07.09.2010 року, а проект відведення затверджувався рішенням цієї ради № 105 від 24.06.2011 року, тобто - після 1 січня 2008 року.

Разом з тим, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 11112 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, також не приділив у повній мірі уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права і, зокрема, абз. 2 розділу X Перехідних положень ЗК України, в контексті даного спору, пославшись при цьому ще й на те, що рішенням Конституційного Суду України від 11.11.2008 року у справі № 1-46/2008, яким було визнано неконституційним п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 394 від 17.04.2008 року "Про затвердження Порядку проведення у 2008 році земельних аукціонів", у зв'язку з чим, необґрунтовано дійшов висновку про те, що на момент оформлення спірної земельної ділянки не було встановлено порядку проведення земельних торгів, що виключало можливість їх проведення, у той час як чинне законодавство не забороняло органу місцевого самоврядування, відповідно до наданих йому законом повноважень, самостійно розпоряджатися землями комунальної власності шляхом надання їх у користування, у тому числі - Відповідачу 1, не врахувавши при цьому те, що на час ухвалення Відповідачем 2 свого рішення про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки Відповідачу 1, норми ЗК України (у тому числі - ст. 124), були уже чинними, тоді як і відсутність порядку проведення аукціону не може скасовувати визначеної законом власне процедури надання в оренду земельних ділянок державної та комунальної власності.

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити і про наступне.

За приписами ст. 2 ГПК України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" (далі - Закон) при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно ст. 29 ГПК України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Крім того, статтею 36-1 названого Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Разом з тим, статтею 188 ЗК України встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Законом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначенні статтею 5 ЗУ "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1 ГПК України, державні органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України. Це правило повною мірою стосується й звернень до господарського суду державних органів з питань, пов'язаних із здійсненням державного контролю за використанням та охороною земель.

З огляду на приписи зазначеної норми ГПК України, господарським судам необхідно, у разі звернення такого державного органу з відповідним позовом до господарського суду, з'ясувати наявність у нього передбачених законодавчим актом, повноважень на подання відповідно позову.

Це, зокрема, стосується випадків подання позову з питань, які згідно зі статтею 6 згаданого Закону повинні вирішуватися шляхом внесення клопотань до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Такий порядок встановлено, наприклад, для приведення у відповідність із законодавством прийнятих зазначеними органами рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель і стосовно припинення права користування земельною ділянкою.

Незважаючи на вищезазначені вимоги норм процесуального права, суд першої інстанції, в порушення ст.ст. 1, 29, 38 ГПК України, приймаючи позов Прокурора до свого провадження та призначаючи його до судового розгляду, не приділив належної уваги тій обставині, що Прокурором, у поданому ним позові, не було зазначено - в особі якого саме органу, до повноважень якого відповідно до закону входить регулювання земельних відносин, звертається Прокурор.

Водночас, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, в порушення вимог ст.ст. 1, 29, 38, 99, 101, 11112 ГПК України, також не приділив належної уваги вказаним вище порушенням норм процесуального права.

Між тим, згідно приписів ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню повністю, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, а у випадку необхідності - витребувати ще й належні докази по справі, встановивши при цьому фактичні обставини справи та з'ясувавши підстави виникнення спору, дійсні права і обов'язки сторін, а також правовідносини, що виникли між сторонами і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 31.10.2013 року та рішення господарського суду Херсонської області від 23.07.2013 року у справі № 923/746/13 скасувати повністю, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.