Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2014 року Справа № 922/3781/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Плюшка І.А.суддівКочерової Н.О. (доповідач), Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р.у справі№ 922/3781/13 господарського суду Харківської областіза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Компанія "Мост"допублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу"простягнення 119 119, 64 грн. за участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: Крупка О.О., дов. від 13.01.2014

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю Компанія "Мост" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу", в якому, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 01.10.2013р., просило стягнути з відповідача 117 332, 82 грн., з яких: 111 279, 20 грн. - сума основного боргу та 6 053, 62 - сума трьох відсотків річних.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов'язань зі своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару.

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.10.2013р. (суддя Аріт К.В.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" на користь ТОВ Компанія "Мост" 111 279,20 грн. основної заборгованості, 6053,62 грн. суми трьох відсотків річних та 2346,66 грн. судового збору.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги є доведеними та обґрунтованими, оскільки відповідач свої зобов'язання, що виникли між сторонами у справі на підставі договору про закупівлю товарів за державні кошти № 15 від 11.10.2011р., щодо повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару не виконав, розмір основної заборгованості підтверджено наявними у справі доказами, докази добровільної сплати відповідачем спірної суми боргу не надано, а здійснений позивачем розрахунок суми трьох відсотків річних є вірний та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. (колегія суддів у складі: Барбашова С.В. - головуючий, Білецька А.М., Плужник О.В.) апеляційну скаргу ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" залишено без задоволення, а рішення господарського суду Харківського області від 01.10.2013р. - без змін з тих же підстав.

В касаційній скарзі ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" просить постанову апеляційного господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення та в частині задоволення позовних вимог про стягнення трьох відсотків річних та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6 053,62 грн. трьох відсотків річних та задовольнити клопотання відповідача про розстрочення сплати заборгованості, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з'ясування обставин, що мають значення для даної справи.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, 11.10.2013р. між дочірньою компанією "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" (покупець), правонаступником якої є відповідач - філія "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз", та товариством з обмеженою відповідальністю Компанія "Мост" (постачальник, позивач) укладено договір №15 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до умов п.1.1. якого постачальник зобов'язався у 2011 році передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити копіювально-розмножувальне та інше конторське обладнання (код ДК 016-97 - 30.01.2) (далі за текстом - товар).

Згідно з п. 1.2. договору найменування, номенклатура, асортимент товару зазначено у Специфікації (додаток № 1), яка є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1. договору сторони встановили, що ціна договору становить 258316, 50 грн. (в тому числі ПДВ 43052,75 грн.).

Пунктом 5.1. договору сторони визначили строк (термін) поставки (передачі) товарів: постачання товару здійснюється протягом 2011 року партіями в перебігу двох робочих днів згідно заздалегідь поданої заявки покупця в письмовій або усній формі.

Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 30.06.2011р., а в частині фінансових зобов'язань - до повного їх виконання (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору в листопаді 2011р. та в січні 2012р. позивач поставив, а відповідач прийняв обумовлений договором товар на загальну суму 194294,34 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи копії витратних накладних № 03 від 17.11.2011р. на суму 92 938, 20 грн., № 06 від 16.01.2012р. на суму 101 356, 14 грн. та довіреності на отримання товару.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до п. 4.1. договору розрахунки за товар здійснюються на протязі 60 банківських днів з моменту фактичного отримання товару по накладній.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, частину отриманого від позивача товару на загальну суму 63015,14 грн. відповідач повернув позивачу, що підтверджується наявним в матеріалах справи копіями накладних на повернення товару №1 від 30.11.2012р. на суму 23804,40 грн., №2 від 30.11.2012р. на суму 12750,48 грн. та №3 від 30.11.2012р. на суму 26460,26 грн. Крім того, 26.01.2012р. відповідач частково оплатив отриманий від позивача товар на суму згідно виписки з особового рахунку в розмірі 20 000, 00 грн. Однак, в порушення умов договору відповідач не здійснив повної та остаточної оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість в сумі 111 279,20 грн.

Факт існування у відповідача перед позивачем заборгованості за договором № 15 від 11.10.2011р. в зазначеному розмірі підтверджується також наявними в матеріалах справи актами звірки взаєморозрахунків, складеними між сторонами у справі станом на 10.06.2013р., які є підписаними представниками сторін і завірені печатками підприємств, а також наявність та розмір боргу визнається і не заперечується самим відповідачем. При цьому, доказів сплати відповідачем позивачу зазначеної суми боргу в добровільному порядку матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 111 279,20 грн. основного боргу є доведеними та обґрунтованими, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Врахувавши викладене та перевіривши розрахунок трьох відсотків річних, проведений позивачем, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 6053, 62 грн. трьох відсотків річних, оскільки факт наявності у відповідача перед позивачем боргу та факт порушення відповідачем строків оплати отриманого товару, встановлених договором, є доведеними та мало місце прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, а проведений позивачем розрахунок розміру трьох відсотків річних є вірним.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій щодо безпідставності посилань відповідача на зміну зобов'язань в частині сплати коштів за договором у зв'язку з відсутністю належного фінансування, оскільки, як вірно зазначено апеляційним судом, в силу вимог частини першої ст. 625 ЦК України відсутність належного фінансування боржника і, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання та не є підставою для звільнення відповідача від виконання своїх зобов'язань за договором з оплати отриманого товару.

Крім того, посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що при винесенні місцевим господарським судом при прийнятті рішення було проігноровано клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення колегія суддів касаційної інстанції до уваги не приймає з огляду на наступне.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи резолютивна частина рішення місцевого господарського суду по даній справі була оголошена в судовому засіданні, що відбулося 01.10.2013р. З клопотанням про надання розстрочення виконання судового рішення по даній справі на 24 місяця, відповідач звернувся до суду 01.10.2013р., однак після закінчення судового засідання. Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.10.2013р. зазначене клопотання було прийнято судом та призначено до розгляду на 10.10.2013р. Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.10.2013 в задоволенні заяви ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" про надання розстрочки виконання рішення від 01.10.2013р. по справі №922/3781/13 відмовлено.

Таким чином, як вірно зазначив апеляційний господарський суд, питання щодо заявленого відповідачем клопотання про надання розстрочки виконання рішення не було предметом судового розгляду під час прийняття господарським судом Харківської області рішення по даній справі №922/3781/13.

Згідно з ч. 3 ст. 111-7 ГПК України у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на викладене, твердження відповідача про те, що судом першої інстанції не було надано оцінки зазначеному клопотанню колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Крім того, ухвала місцевого господарського суду від 10.10.2013р. про відмову в задоволенні заяви про надання розстрочки виконання рішення господарського суду Харківської області від 01.10.2013р. по даній справі, як окремий процесуальний документ, відповідачем не оскаржувалась, про що вірно зазначив суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що виносячи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи. Переглядаючи справу повторно, в порядку ст.101 ГПК України, господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте рішення без змін. Постанова апеляційного господарського суду, якою рішення господарського суду першої інстанції про задоволення позову залишене без змін, відповідає вимогам закону, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначених судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" в особі філії "Науково-дослідний і проектний інститут транспорту газу" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.11.2013р. у справі № 922/3781/13 - без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді Н. Кочерова

С. Самусенко