ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 922/1170/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого Мачульсьського Г.М., Рогач Л.І.за участю представників:позивача (прокуратури)Романов Р.О. - прокурор відділу Генеральної прокуратури України відповідачівФомін Р.Б. - довіреність від 25.12.2015 рокутретьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановувід 02.06.2016 р. Харківської апеляційного господарського судуу справі№ 922/1170/15 господарського суду Харківської області за позовомЗаступника прокурора Київського району м. Харкова до - Харківської міської ради; - Обслуговуючого кооперативу "Житлово - будівельний кооператив "Бархани" провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акта та зобов'язання вчиняти певні дії, В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року Заступник прокурора Київського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани" про:

- визнання незаконним та скасування пункту 11.2. додатку 1 до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 №13/10;

- визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №189775, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові;

- зобов'язання ОК "ЖБК "Бархани" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 10,5952 га з кадастровим номером 6310136600:13:009:0064, про що скласти акт прийому - передачі.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на порушення Харківською міською радою при прийнятті оскаржуваного рішення приписів статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Позивач зазначав, що Харківська міська рада була зобов'язана з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Бархани", який не є за своєю організаційно-правовою формою житлово-будівельним кооперативом.

Позивач наголошував, що згідно приписів глави 5 Житлового кодексу УРСР, статті 41 Земельного кодексу України та статті 2 Закону України "Про кооперацію" метою створення ОК "ЖБК "Бархани" не може бути будівництво житлових будівель, а його члени, кількісний склад яких не відповідає пункту 5 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, не потребують та не мають права на поліпшення житлових умов.

Обслуговуючий кооператив "ЖБК "Бархани" у відзиві на позовну заяву просив суд відмовити у позові в повному обсязі на підставі частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Відповідач у відзиві зазначав, що початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 24.02.2010 року, починається саме з цієї дати, оскільки його прийняття відбулося безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні та у відповідності до приписів статті 257 Цивільного кодексу України позовна давність за вимогами щодо оскарження вказаного рішення сплинула 25.02.2013 року.

Отже, на думку відповідача позовна заява подана до суду прокурором 26.02.2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

18.03.2015 року Харківська міська рада надала до суду заяву про залишення позову без розгляду в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України зазначивши, що прокурор не наділений повноваженнями подавати позови та брати участь у справі у випадках не передбачених законом.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.03.2015 року, зокрема, у задоволенні клопотання 1-го відповідача про залишення позову без розгляду було відмовлено.

18.04.2015 року у відзиві на позовну заяву Харківська міська рада заявила клопотання про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 15.04.2015 р. (суддя Ю.В. Светлічний) у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції, на підставі встановлених обставин справи, беручи до уваги приписи статей 253, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що позовна давність на оскарження спірного рішення Харківської міської ради від 24.02.2010 року сплинула 25.02.2013 року, а отже позивач звернувся до суду поза її межами.

Суд першої інстанції виходив з того, що початок перебігу позовної давності в даному випадку, починається саме з дати прийняття зазначеного рішення, оскільки заступник прокурора міста Харкова перебував на пленарному засіданні.

В іншій частині позовних вимог судом також було відмовлено, оскільки вони мають похідний характер від вимоги про скасування спірного рішення.

За апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області Харківський апеляційний господарський суд (судді: В.П. Бондаренко, В.В. Россолов, П.В. Тихий) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 08.07.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.07.2015 року у даній справі та рішення господарського суду Харківської області від 15.04.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи господарський суд Харківської області рішенням від 15.02.2016 р. (суддя: П.В. Хотенець) у позові відмовив повністю з підстав спливу строку позовної давності.

Суд першої інстанції зазначив про наявність порушеного права, але враховуючи, що звернення прокурора з даним позовом відбулося лише у 26 лютого 2015 року, дійшов висновку про пропуск прокурором позовної давності.

За апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області Харківський апеляційний господарський суд (судді: Н.М. Пелипенко, Л.М. Камишева, В.С. Хачатрян) переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2016 р. в апеляційному порядку, постановою від 02.06.2016 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Заступник прокурора Харківської області подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, приписів статей 257, 261 Цивільного кодексу України.

Заявник касаційної скарги зазначає, що оскільки обставини порушення порядку передачі земельної ділянки ОК "ЖБК "Бархани" виявлені прокуратурою у 2015 році, позовна давність щодо заявлених у справі вимог має обчислюватись починаючи із вказаної дати. Скаржник вказує, що присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 24.02.2010 прокурора м. Харкова не свідчить про обізнаність органів прокуратури з обставинами невідповідності спірного рішення нормам законодавства, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні прокурора та представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даній справі є вимоги Заступника прокурора Київського району міста Харкова про визнання незаконним та скасування пункту 11.2. додатку 1 до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 №13/10; визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №189775, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові; зобов'язання ОК "ЖБК "Бархани" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку площею 10,5952 га з кадастровим номером 6310136600:13:009:0064, про що скласти акт прийому - передачі, з посиланням на приписи статей 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186.

За приписами статті 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в ЖК УРСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими.

Згідно зі статтею 135 ЖК УРСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині першій статті 143, частині другій статті 145 і частині першій статті 146 цього Кодексу.

Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 ЖК УРСР).

Пунктами 1.1 та 2.1.1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 134 ЖК УРСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок.

Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 №228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу.

Відповідно до пункту 2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

Згідно з пунктом 16 частини 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель.

Отже, при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до ЖК УРСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14).

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОК "ЖБК "Бархани" " було створено всупереч приписам статей 133, 134, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту ЖБК.

Тобто, ОК "ЖБК "Бархани" не є суб'єктом земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами статті 41 Земельного кодексу України, на отримання спірної земельної ділянки безоплатно у власність.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції, що ОК "ЖБК "Бархани" не могло законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку в силу приписів статті 41 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора є законними та обґрунтованими.

Разом з цим, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що норма частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 27.05.2014 у справі №3-23гс14, від 23.12.2014 у справі №916/2414/13, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14, від 01.07.2015 у справі №6-178цс15).

Відповідно до частини 1 статті 6 Регламенту Харківської міської Ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, на пленарному засіданні міської ради 24.02.2010, за результатами якого Харківською міською радою прийнято спірне рішення, був присутній заступник прокурора м. Харкова.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Отже, встановлений судами попередніх інстанції факт обізнаності прокурора з прийнятим 24.02.2010 міською радою рішенням, разом з відповідними, визначеними законодавчими приписами, повноваження органів прокуратури, свідчить про об'єктивну можливість для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду в межах позовної давності, натомість нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до статті 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

При цьому, колегія суддів враховує, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Враховуючи встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини стосовно початку перебігу строку позовної давності з 24.02.2010 року органи прокуратури, як єдина централізована система, у відповідності до статті 121 Конституції України та 6 Закону України "Про прокуратуру" могли дізнатись про невідповідність спірного рішення вимогам законодавства.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги заявлені Заступником прокурора Київського району м. Харкова лише 26.02.2015 року, тобто, після спливу трирічного строку позовної давності.

Доводи скаржника про те, що: 1) присутність на пленарному засіданні сесії Харківської міської ради 24.02.2010 заступника прокурора м. Харкова не є початком перебігу позовної давності та не свідчить про обізнаність щодо існуючих порушень, оскільки дослідження документів та матеріалів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, у тому числі статуту, реєстраційної справи кооперативу, інформації щодо його засновників тощо, на зазначеному засіданні не здійснювалось; 2) регламентація повноважень прокурорського нагляду встановлена наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011 №3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" та від 07.11.2012 №3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" відбулася вже після прийняття спірного рішення; 3) законодавчими приписами не визначено для прокуратури строку перевірки законності рішень, зокрема, органів місцевого самоврядування; колегією суддів відхиляються, оскільки, враховуючи реалізацію прокурором м. Харкова права на участь в сесії міської ради, встановленого для ефективного та оперативного здійснення прокурорського нагляду, вони не спростовують зазначених вище висновків саме про можливість проведення органами прокуратури перевірки та встановлення невідповідності вимогам законодавства спірного рішення в межах загального строку позовної давності від дня його прийняття, адже норма статті 261 Цивільного кодексу України початок перебігу позовної давності пов'язує не тільки з безпосередньою обізнаністю особи про порушення її прав, а і з об'єктивною можливістю цієї особи знати про обставини такого порушення.

Крім того, колегія суддів зазначає, що жодної іншої конкретної дати початку перебігу позовної давності, ніж та, що визначена судами попередніх інстанцій під час вирішення спору, прокурором не зазначена та не доведена, адже в матеріалах справи будь-які документи на підтвердження дати проведення відповідної перевірки відсутні; при цьому у змісті позовної заяви Заступник прокурора Київського району міста Харкова не вказує на дату встановлення невідповідності спірного рішення вимогам закону, тоді як в тексті касаційної скарги зазначає про встановлення таких обставин у 2015 році, не вказуючи, однак, ні підстав, що зумовили проведення перевірки, ані обставин, які б заважали чи об'єктивно унеможливлювали її проведення до 2015 року, коли прокурор звернувся до суду із даним позовом.

Враховуючи викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачами, колегія суддів вважає законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає прийняті у справі рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

Доводи заявника викладені ним у касаційній скарзі, колегія вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.06.2016 р. у справі № 922/1170/15 та рішення господарського суду Харківської області від 15.02.2016 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Г. Мачульський

Л. Рогач