Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 924/970/13 Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Харченко В.М.

розглянув касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Хмельницький

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013

зі справи № 924/970/13

за позовом міського комунального підприємства "Хмельницьктеплокомуненерго", м.Хмельницький (далі - Підприємство)

до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м.Хмельницький (далі - Підприємець)

про стягнення суми.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Прокопова Т.В.;

відповідача - ОСОБА_4

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року Підприємство звернулося з позовом, згідно з яким, уточнивши свої вимоги, просило стягнути з Підприємця 7958,67грн. договірної заборгованості, 49,07грн. пені та 327,11грн. 3 % річних за відповідні періоди, зазначені ним у розрахунках.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 30.09.2013 у справі № 924/970/13 (суддя Димбовський В.В.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 (колегія суддів у складі: суддя Юрчук М.І. - головуючий, судді Василишин А.Р. і Мельник О.В.), позов задоволено. Стягнуто з відповідача 7958,67грн. заборгованості, 49,07грн. пені та 327,11грн. 3 % річних.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить скасувати рішення суду першої інстанції від 30.09.2013 та постанову апеляційного суду від 13.11.2013 та передати справу на новий розгляд. Скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України знаходить підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідного висновку суд дійшов на підставі такого.

Як встановлено судами, 28.10.2008 сторонами зі справи був укладений договір на постачання теплової енергії № 2044/1020 (далі - Договір), згідно з умовами п. 1.1 якого Підприємство зобов'язалося постачати Підприємцю теплову енергію у магазин "Сімейний", який розташований у житловому багатоповерховому будинку по вул.Перемоги, 8/2 у м.Хмельницький, у потрібних йому розмірах, а останній зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені Договором.

Згідно з пунктами 6.1-6.3 Договору Підприємець зобов'язався здійснювати розрахунки з Підприємством за спожиту теплову енергію щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Пунктом 7.2.3 Договору встановлена відповідальність Підприємця за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені у розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення.

Відповідно до пунктів 10.1, 10.4 Договору він набуває чинності з 28.10.2008 та діє до 28.10.2009 і вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до його закінчення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Судами також встановлено, що позивачем за період з лютого 2012 року по липень 2013 року було поставлено відповідачу теплову енергію у вигляді опалення та гарячої води на загальну суму 7958,67грн. Відповідні рахунки для оплати за спожиту теплову енергію щомісячно виставлялись позивачем відповідачу, але останній не проводив оплату за отриману теплову енергію, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в означеній сумі.

Погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що відповідач в період з 01.02.2012 по 01.07.2013 не виконував своїх зобов'язань за Договором і допустив заборгованість за отриману теплову енергію у розмірі 7958,67грн.

З такими висновками попередніх судових інстанцій погодитись не можна з огляду на наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи відповідач, заперечуючи проти позову, крім іншого, посилався на те, що протягом зазначеного періоду теплової енергії він не отримував, оскільки, відповідно до досягнутої з позивачем домовленості, теплові прилади у належному йому приміщенні були демонтовані, а транзитна лінія теплопостачання, що проходила через це ж приміщення, була заізольована.

Такі ж пояснення, як випливає з наявних матеріалів справи, були надані позивачем, який, крім того, пояснив, що саме у цьому зв'язку ним було здійснено новий розрахунок кількості теплової енергії, яку відповідач мав отримувати від транзитної лінії в системі опалення, та запропоновано відповідачу змінити договір.

З пояснень позивача також випливало, що з жовтня 2012 року по березень 2013 року він виставляв відповідачу рахунки за отримання теплової енергії згідно з новим розрахунком.

Всупереч вимогам 47, 43, 84, 105 ГПК України будь-якої правової оцінки наведеним поясненням сторін та доказам, які були ними у цьому ж зв'язку подані та долучені до справи, суди, як це вбачається із змісту оскаржуваних рішень, не надали, не перевірили дійсність тих обставин, на які посилались сторони, і не дійшли певних висновків про те, чи впливають ці обставини на вирішення спору і, якщо впливають, то яким саме чином.

У цьому зв'язку висновок судів про те, що відповідач має договірну заборгованість з оплати за період з 01.02.2012 по 01.07.2013 у розмірі 7958,67грн., є передчасним, оскільки суди дійшли його за неповно встановлених обставин.

За такого наведені судами доводи щодо відсутності доказів розірвання сторонами Договору не можна визнати достатніми для вирішення спору, оскільки така форма припинення зобов'язання відповідно до вимог чинного законодавства та положень укладеного сторонами Договору не є єдино можливою.

У цьому ж зв'язку посилання судів на рішення господарського суду Хмельницької області від 07.05.2012 у справі № 22/5025/274/12, згідно з яким з відповідача була стягнута заборгованість за послуги, надані відповідно до Договору у період з 01.05.2010 по 01.02.2012, не можна визнати обґрунтованими, оскільки стягнення заборгованості за попередній період не може мати преюдиціального значення для вирішення цієї справи.

Наведене дає підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

У ході такого розгляду суду належить усунути згадані недоліки, з'ясувати дійсність тих обставин, на які посилається кожна з сторін у своїх поясненнях по справі, та дослідити подані за справою докази. На підставі поданих, а за необхідності й додатково витребуваних доказів встановити фактичні обставини справи і в залежності від встановленого прийняти таке рішення, яке знаходилося б у повній відповідності з нормами матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

2.Рішення господарського суду Хмельницької області від 30.09.2013 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 13.11.2013 зі справи № 924/970/13 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Хмельницької області.

Суддя В.Селіваненко Суддя І.Бенедисюк Суддя В.Харченко