Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 912/336/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:прокуратуриСіромашенко Р.Л. - прокурор відділу Генерального прокурора Українипозивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер -Арго"" на постановувід 25.03.2014 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 912/336/13-г господарського суду Кіровоградської області за позовомЗаступника прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській областідо 1) Білоцерківського національного аграрного університету 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Тофлер - Агро"провизнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2013 р. Заступник прокурора Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовом до Білоцерківського національного аграрного університету та ТОВ "Тофлер - Агро" про:

- визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями;

- зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589 грн., які перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акта приймання-передачі та звільнення земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про спільний обробіток землі, укладений між відповідачами, не відповідає вимогам закону, договір укладений Університетом з перевищенням господарської компетенції, за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України про укладення такого договору щодо державної власності, здійснення передачі землі за спірним договором зі зміною цільового призначення земельних ділянок та не на конкурсних засадах, що є порушенням статей 92, 96 та 134 Земельного кодексу України.

Головне управління Держземагентства у Кіровоградській області підтримало позовні вимоги, вказуючи на порушення у даному випадку інтересів держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області, яке наділено повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб.

Білоцерківський національний аграрний університет та ТОВ "Тофлер - Агро" заперечували проти позовних вимог з огляду на їх безпідставність та необґрунтованість вказуючи, зокрема на те, що за оспорюваним прокурором договором не здійснювалась передача земельних ділянок державної власності, а сторонами було досягнуто домовленості тільки щодо спільного їх обробітку в межах цільового призначення цих земельних ділянок, з дотриманням норм законодавства та цілей, визначених у Статуті Університету, яким було отримано погодження на укладення спірного договору про спільний обробіток земельної ділянки з ТОВ "Тофлер - Агро" від Мінагрополітики України, якому підпорядкований Університет, а оскільки земельні ділянки з постійного користування Університету не вибували, тобто не відчужувались жодним способом та не передавались будь - які права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), посилання прокурора на статтю 134 Земельного кодексу України помилкові та безпідставні.

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 13.05.2013 р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 р., позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнано недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро" зі змінами та доповненнями.

У задоволенні позовних вимог до ТОВ "Тофлер-Агро" про зобов'язання повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.11.2013 р. рішення та постанова скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, з посиланням, зокрема, на суперечливість висновків судів, які спростовуються один одним та необхідністю встановлення, насамперед, правової природи спірного договору, із з'ясуванням питань стосовно фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до товариства, а відтак і порушення, чи навпаки, Білоцерківським національним аграрним університетом приписів статті 92 Земельного кодексу України.

Під час нового розгляду, рішенням господарського суду Кіровоградської області від 28.01.2014 р. (суддя Шевчук О.Б.) позов задоволено повністю, а саме:

- визнано недійсним договір про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009, укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та товариством з обмеженою відповідальністю "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями;

- зобов'язано ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки, що розташовані на території Андріївської сільської ради загальною площею 2934,6 га вартістю 60056589,00 грн. та перебувають у постійному користуванні останнього, шляхом складання акта приймання-передачі та звільнення земельної ділянки.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний договір суперечить приписам статті 92 Земельного кодексу України, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до вимог частини 1 статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України, вказавши, що право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування, а правомочності з розпорядження земельними ділянками відсутні, проте, уклавши спірний договір Університет розпорядився земельними ділянками передавши право користування цими земельними ділянками ТОВ Тофлер - Агро", що вбачається з акта приймання - передачі від 30.09.2009 р. до договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., у зв'язку з чим, на підставі статті 216 Цивільного кодексу України судом задоволена й вимога про зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Білоцерківському національному аграрному університету земельні ділянки шляхом складання акта приймання - передачі та звільнення земельних ділянок.

Разом з цим, судом першої інстанції було зазначено, що оскільки постійне користування земельними ділянками загалом виключає правомочності землекористувача з розпорядження земельними ділянками, посилання прокурора в позові на порушення статті 134 Земельного кодексу України при укладенні спірного договору є безпідставним, як й визнано помилковими посилання прокурора на порушення статті 96 вказаного Кодексу, з підстав встановлення судом обставини щодо можливості використання спірних земельних ділянок за цільовим призначенням - для ведення сільського господарства.

За апеляційними скаргами Білоцерківського національного аграрного університету та ТОВ "Тофлер-Агро" Дніпропетровський апеляційний господарський суд (судді: Кощеєв І.М., Науменко І.М., Кузнецов В.О.), переглянувши рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.01.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 25.03.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

ТОВ "Тофлер-Агро" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 92, 116, 125 Земельного кодексу України та статті 316 Цивільного кодексу України.

Скаржник вказує на помилковість висновків судів щодо порушення сторонами оспорюваного договору норм статті 92 Земельного кодексу України з огляду на встановлені судами обставини, які не заперечувались й сторонами, стосовно того, що земельні ділянки фактично не вибували з володіння і користування Білоцерківського національного аграрного університету і внеском останнього, у відповідності до умов спірного договору, було тільки право доступу та обробки земельних ділянок, як нематеріальний актив, із використанням технологій, наданих Університетом для пропаганди передового досвіду та застосування сучасних технологій ведення сільського господарства, що відповідає цілям Університету, визначеним у Статуті, а внеском ТОВ "Тофлер - Агро" визначено особиста трудова участь та грошові кошти, тобто, розпорядження землею шляхом її відчуження, або права на неї, не відбулося, що спростовує, на думку скаржника, висновки судів.

Крім того, заявником касаційної скарги вказано, що задовольняючи позовні вимоги в частині повернення земельних ділянок, в порушення статті 216 Цивільного кодексу України, судом першої інстанції не було визначено, а судом апеляційної інстанції не досліджено порядку повернення кожною із сторін другій стороні у натурі всього отриманого на виконання правочину.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, поясненнях присутнього у судовому засіданні прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, Білоцерківський національний аграрний університет згідно Державних актів № 155784 та № 155785 від 30.10.2008 р. має в постійному користуванні земельні ділянки загальною площею 3 188,27 га, що розташовані на території Андріївської сільської ради Олександрійського району Кіровоградської області.

20.03.2009 р. між Білоцерківським НАУ (Сторона-1) та ТОВ "Тофлер-Агро" (Сторона-2) укладено договір про спільний обробіток земельної ділянки, за умовами якого сторони зобов'язались об'єднати зусилля для досягнення наступних господарських цілей: вирощування зернових культур; вирощування олійних культур; вирощування буряків; оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин; заготівля, виробництво та переробка сільськогосподарської продукції; надання послуг у сфері сільського господарства (інші необхідні види діяльності згідно класифікатору КВЕД).

Пунктом 9.1. договору сторонами визначено термін дії договору - з моменту його підписання до 31 грудня 2025 р.

Положеннями пунктів 3.1.1., 3.1.2., 4.1.1.- 4.1.8. вказаного договору сторони визначили зобов'язання сторін. Так, Сторона-1 зобов'язалась у термін протягом 15 днів із моменту підписання цього договору надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного Договору; здійснювати у разі потреби додаткові внески для виконання умов Договору, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Сторони-2 або шляхом оплати витрат відповідно до калькуляції, наданих Стороною-2. Сторона-2 зобов'язалась у термін протягом 15 днів після підписання цього Договору приступити до здійснення комерційних проектів, передбачених умовами даного Договору; в строк не пізніше 20 числа місяця, що слідує за звітним кварталом надавати стороні-1 фінансовий звіт про результати виконання даного договору; у встановленому порядку вирішувати питання фінансування виробництва, транспортування та реалізації продукції; проводити поставку необхідних матеріально-технічних ресурсів та основних засобів для виконання робіт та ін.

Розділом 6 вказаного договору про спільний обробіток земельної ділянки визначені внески сторін, а саме пунктом 6.1.1 передбачено, що внеском Сторони-1 є земельні ділянки, згідно Додатку № 1, технології по вирощуванню сільгосппродукції надані Стороні -2 в період дії даного Договору.

Порядок і терміни подачі внесків: протягом 15 днів з моменту підписання даного Договору (пункт 6.1.2).

Частка Сторони-1 складає 17 відсотків, що в грошовому вимірі становить 900000,00 грн. (пункт 6.1.3. договору).

Згідно з пунктом 6.1.4. договору земельні ділянки Сторони-1 є державною власністю, знаходяться в постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством України та іншими нормативними актами.

Внеском Сторони-2 є особиста трудова участь, майно та грошові кошти, згідно Додатку № 2, що є невід'ємною частиною даного договору. Частка Сторони-2 складає 83 відсотки, що в грошовому вимірі становить 4 668 442,00 грн. (пункти 6.2.1. та 6.2.3 договору).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що внески сторін здійснюються за актами приймання-передачі, підписаними їх повноважними представниками.

Кошти, отримані від спільного обробітку земельних ділянок розподіляються між Сторонами у відповідності до пункту 8.3 договору.

Сторонами також підписано додатки до договору, а саме: Додаток № 1, в якому наведено перелік (номера полів та розміри земельних ділянок), на яких проводиться вирощування сільськогосподарської продукції та Додаток № 2, в якому зазначено найменування, технологія та приблизна вартість робіт по вирощуванню сільськогосподарської продукції на 2009 р. (внесок Сторони-2) ( а.с. 17, 18-19).

20.03.2009 р. сторонами внесено зміни до договору про спільний обробіток земельної ділянки шляхом доповнення договору підпунктом 8.4. наступного змісту: "8.4. У зв'язку з відмінністю технологій вирощування сільськогосподарських культур, Сторона-2 компенсує Стороні-1 витрати під урожай 2009 року (незавершене виробництво) в сумі 602 454 тис. грн. 44 коп. (в т.ч. ПДВ 100 409 тис. грн. 07 коп)." (а.с. 20).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога прокурора в особі Головного управління Держземагенства у Кіровоградській області про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., укладений між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер-Агро", зі змінами та доповненнями та зобов'язання ТОВ "Тофлер-Агро" повернути Ууніверситету земельні ділянки, шляхом складання акта приймання-передачі та звільнення земельної ділянки, з посиланням, зокрема, приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України, з огляду на перевищення Білоцерківським національним аграрним університетом господарської компетенції та здійснення розпорядження землею в порушення статті 92 Земельного кодексу України, за відсутності відповідного рішення Кабміну у відповідності до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 р. № 703-р "Питання укладення деяких договорів", набуття ТОВ "Тофлер-Агро" права користування земельними не на конкурсних засадах, а також з огляду на порушення статті 96 Земельного кодексу України та зміни спірним договором цільового призначення земельної ділянки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 цього Кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що спірні земельні ділянки за своїм цільовим призначенням можуть використовуватись для ведення сільського господарства, що вбачається з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок та складання державних актів на право постійного користування землею Білоцерківському національному аграрному університету та підтверджується листом Олександрійської райдержадміністрації від 15.03.2013 р., а згідно матеріалів справи та змісту спірного договору, земельні ділянки повинні використовуватись та використовувались саме для ведення сільського господарства, у зв'язку з чим суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку про недоведеність прокурором та позивачем обставин щодо використання земельних ділянок за іншим цільовим призначенням, ніж передбачено технічною документацією, тобто недоведеності факту зміни цільового призначення спірних земельних ділянок, виходячи з приписів чинного законодавства, зокрема, статті 19 Земельного кодексу України, а відтак і порушення статті 96 Земельного кодексу України при укладенні спірного договору.

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що зі змісту розділу 6 договору вбачається, що внеском Білоцерківського національного аграрного університету у спільну діяльність є земельні ділянки державної власності, які знаходяться у постійному користуванні Університету, в той час, як приписами статті 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою здійснюється шляхом реалізації таких правомочностей як володіння і користування, а правомочності по розпорядженню земельними ділянками відсутні.

Як вбачається зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 05.11.2013 р., направляючи справу на новий розгляд судом касаційної інстанції вказувалось на необхідність встановлення, зокрема, правової природи спірного договору, виходячи з норм чинного законодавства, із з'ясуванням питань стосовно фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до товариства, а відтак і порушення, чи навпаки, Білоцерківським національним аграрним університетом приписів статті 92 Земельного кодексу України.

Статтею 2 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (частини 1, 2 статті 18 вказаного Кодексу).

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб'єктами права власності на землю, за приписами статті 80 вказаного Кодексу, є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.

З'ясування змісту права власності полягає, по - перше, у визначенні правомочностей, що надаються законом суб'єкту права власності, та по - друге, обов'язків, що покладаються законом на третіх осіб, так і на самого власника.

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене й гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом, тобто суб'єктивне право власності означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна.

Правомочності власника містяться у визначенні права власності як суб'єктивного цивільного права . Це право володіння, користування та розпорядження.

Право володіння - це право фактичного, фізичного та господарського панування особи над річчю, яке полягає в можливості особи безпосередньо утримувати належну річ у себе.

Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами.

Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (продати, подарувати, передати за заповітом майно, тощо).

У виняткових випадках усі три правомочності можуть мати не власники, а наприклад, державні підприємства, за якими держава як власник закріплює майно відповідно на праві господарського відання чи оперативного управління.

Під здійсненням права власності необхідно розуміти умови й порядок реалізації власником своїх правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна. Такі правомочності власник може здійснювати самостійно або за допомогою інших осіб, які не набувають статусу суб'єктів права власності, а є суб'єктами здійснення права власності в інтересах власника.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлювалось судами під час розгляду справи, відповідно до статуту Білоцерківського національного аграрного університету, Університет є вищим навчальним закладом четвертого рівня акредитації державної форми власності та підпорядкований Міністерству аграрної політики України. Розділом 10 Статуту університету передбачено, що за університетом, з метою забезпечення його діяльності, Міністерством аграрної політики України закріплюється державне майно, на правах оперативного управління (а.с. 25-63).

У відповідності з розділом 3 статуту Білоцерківського національного аграрного університету, Університет має право, зокрема: - укладати угоди про спільну діяльність з підприємствами, установами та організаціями України і за її межами для виконання статутних завдань, відповідно до чинного законодавства; - створювати з іншими юридичними особами навчальні, наукові, навчально - наукові, навачально - науково - виробничі комплекси та інші договірні об'єднання у межах основних напрямів діяльності Університету; здійснювати вирощування і реалізацію сільськогосподарської продукції та продукції тваринництва. Вказаним розділом Статуту передбачається також, що Університет має право користуватися, розпоряджатися та управляти належним йому майном.

Судами під час розгляду справи було встановлено, що згідно листа від 17.03.2009 р. № 37-18-1-13/4116, Білоцерківський національний аграрний університет отримав погодження Міністерства аграрної політики України на укладення з ТОВ "Тофлер-Агро" договору про спільний обробіток земельної ділянки (а.с. 22).

Разом з цим, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток земельної ділянки, суди виходячи з умов договору та посилаючись на акт приймання - передачі до цього договору від 30.09.2009 р., дійшли висновку про фактичне розпорядження Університетом земельними ділянками, що є порушенням статті 92 Земельного кодексу України.

Як вбачається зі змісту акта від 30.03.2009 р. приймання - передачі земельних ділянок по договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р., вказаний акт між сторонами складений відповідно до підпункту 3.1.1 договору про спільний обробіток земельної ділянки, яким встановлено зобов'язання Університету у визначений вказаним пунктом договору термін надати земельні ділянки, які підлягатимуть обробітку згідно Додатку № 1, що є невід'ємною частиною договору і яким, в свою чергу, визначений перелік (номера полів та розміри земельних ділянок), на яких проводиться вирощування сільськогосподарської продукції із зазначенням, що вказані земельні ділянки розташовані на території Андріївської селищної ради, Олександрівського району, Кіровоградської області та знаходяться у постійному користуванні Білоцерківського національного аграрного університету (том 1 а.с. 17, 21).

Пунктом 6.1.4 договору про спільний обробіток земельної ділянки від 20.03.2009 р. передбачено, що земельні ділянки Білоцерківського національного аграрного університету є державною власністю, знаходяться у постійному користуванні останнього і підлягають використанню за призначенням, передбаченим земельним законодавством та іншими нормативними актами.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судами першої та апеляційної інстанції були залишені поза увагою вказівки суду касаційної інстанції, викладені у постанові від 05.11.2013 р., зокрема, стосовно необхідності надання оцінки умовам договору із з'ясуванням питань щодо фактичного переходу земельних ділянок або прав на них до товариства, виходячи з приписів чинного законодавства та дійсних правовідносин сторін на підставі дослідження та надання належної оцінки всім доказам у справі у їх сукупності, з урахуванням всіх доводів сторін, а відтак і наявності, чи навпаки відсутності, правових підстав для визнання цього правочину недійсним із застосуванням відповідних наслідків, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України.

Крім того, здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції, з посиланням на статті 2, 29 Господарського процесуального кодексу України та положення Указу Президента України від 08.04.2011 р. № 445/2011 "Про Державне агентство земельних ресурсів України", яким встановлено, що Державне агентство земельних ресурсів України є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів, є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, повноваження якого визначені, зокрема, статтею 15 Земельного кодексу України, дійшли висновку, що звернення прокурора у даній справі в інтересах держави в особі територіального управління Державного агентства земельних ресурсів України відповідає функціям позивача та направлено на захист інтересів держави.

Разом з цим, способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, якою передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною.

За приписами статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Проте, задовольняючи позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Кіровоградській області щодо визнання недійсним договору про спільний обробіток земельних ділянок, укладеного між Білоцерківським національним аграрним університетом та ТОВ "Тофлер - Агро", судами першої та апеляційної інстанції не було з'ясовано питання, виходячи з приписів чинного законодавства, зокрема, статті 152 Земельного кодексу України, та статей 215, 216 Цивільного кодексу України стосовно того, яке право та інтерес держави в особі управління Держземагентства області порушується спірним договором, з урахуванням підпорядкування Білоцерківського національного аграрного університету Міністерству аграрної політики України, який згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабміну України № 1541 від 01.11.2006 р. (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та яким було надано Університету відповідне погодження на укладення з товариством договору про спільний обробіток земельної ділянки.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Оскільки в силу статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у даній справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Статтею 11112 вказаного кодексу встановлено, що вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

При новому розгляді справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.03.2014 р. у справі № 912/336/13-г та рішення господарського суду Кіровоградської області від 28.01.2014 р. скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Кіровоградської області.

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач