Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 905/4574/13

Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

головуючого - суддів:Коробенка Г.П., Поляк О.І. (доповідач), Шаргала В.І.розглянувши у відкритому судовому засіданніматеріали касаційної скарги ФОП ОСОБА_4на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014у справі № 905/4574/13 Господарського суду Донецької областіза позовомТОВ "Краматорськтеплоенерго"доФОП ОСОБА_4простягнення 28027,55 грнза участю представників: від позивача -не з'явився від відповідача -не з'явився В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Краматорськтеплоенерго" звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 28027,55 грн, з яких 15076,48 грн основного боргу, 16,51 грн інфляційних нарахувань, 12319,72 грн пені, 614,84 грн 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 30.10.2013 у справі № 905/4574/13 (головуючий суддя - С.М. Соболєва, судді - А.М. Осадча, Ю.В. Сич) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Краматорськтеплоенерго" 15076,48 грн основного боргу, 16,51 грн інфляційних нарахувань, 272,32 грн 3% річних, 12128,15 грн пені. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у даній справі (головуючий суддя - О.О.Радіонова, судді - І.В.Зубченко, В.М.Татенко) вказане рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та пені змінено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ТОВ "Краматорськтеплоенерго" 614,84 грн 3% річних та 12319,72 грн пені. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, ФОП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти у справі нове рішення про відмову у позові повністю, вказуючи при цьому на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, а також незастосування норм матеріального права, закріплених ст. ст. 203, 215 ЦК України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.06.2014 касаційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.06.2014.

Розпорядженням секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 25.06.2014 № 03-05/893 для розгляду касаційної скарги у даній справі було сформовано судову колегію у складі головуючого судді - Коробенка Г.П., суддів - Поляк О.І. (доповідач), Шаргала В.І.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Позивач та відповідач своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, призначеному на 26.06.2014 не скористалися.

Розглянувши матеріали касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.10.2008 між ТОВ "Краматорськтеплокомуненерго" (теплопостачальна організація) та ФОП ОСОБА_4 (споживач) було укладено договір купівлі-продажу (постачання) теплової енергії № 690, за умовами п.1.1 якого теплопостачальна організація зобов'язується постачати споживачеві до точки продажу теплової енергії згідно додатку №1 "Межа фінансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін", що є невід'ємною частиною договору, теплову енергію, а споживач зобов'язується приймати та оплачувати теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у строки та на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1 договору теплова енергія постачається на об'єкти споживача в обсягах згідно додатку № 2 "Перелік об'єктів та обсяги постачання теплової енергії", що є невід'ємною частиною цього договору, на такі потреби: опалення - в опалювальний період, гаряче водопостачання - протягом календарного року.

Згідно з додатком № 2 до договору теплопостачання за вказаним договором здійснюється у приміщення по пр. Миру, 9, площею 50 кв. м.

У п. 6.1 договору сторони погодили, що споживач здійснює розрахунок протягом 3 робочих днів з дня отримання споживачем акта-рахунку за умовами договору шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок теплопостачальної організації.

У п. 3.2.25 договору обумовлено, що протягом 3 робочих днів з моменту закінчення розрахункового періоду споживач зобов'язаний отримувати в теплопостачальній організації акти-рахунки та податкові накладні. У разі неотримання уповноваженим представником споживача рахунку теплопостачальна організація надсилає акт-рахунок поштою. У такому разі акт-рахунок вважається отриманим та узгодженим споживачем на третю добу з моменту його надсилання.

У п. 8.2.4 договору сторонами узгоджено, що за порушення строків оплати спожитої теплової енергії за умовами цього договору споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від належної до сплати суми за кожний день прострочення у відповідності з Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що позивачем були виставлені відповідачу до сплати акти-рахунки №690-10 від 31.10.2011, №690-11 від 30.11.2011, №690-12 від 31.12.2011, №690-1 від 31.01.2012, №690-2 від 29.02.2012, №690-3 від 31.01.2012, №690-4 від 30.04.2012, №690-5 від 31.05.2012, №690-7 від 31.07.2012, №690-10 від 31.10.2012, №690-11 від 30.11.2012, №690-12 від 31.12.2012, №690-2 від 28.02.2013, №690-3 від 31.03.2013, №690-4 від 30.04.2013 на загальну суму 25576,49 грн.

Наявними у матеріалах справи банківськими виписками по особовому рахунку позивача підтверджується здійснення відповідачем їх часткової оплати лише у сумі 10500,00 грн.

Встановивши вказані обставини справи, а також беручи до уваги, що погоджений умовами договору строк виконання відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання настав, однак, доказів оплати ним вартості поставленої теплової енергії у повному обсязі матеріали справи не містять, господарський суди першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 15076,48 грн заборгованості та нарахованих на неї 16,51 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та правомірними. Водночас, пред'явлені позивачем вимоги про стягнення 3% річних та пені місцевий господарський суд задовольнив лише частково, стягнувши з відповідача 272,32 грн 3% річних та 12128,15 грн пені, відмовивши при цьому в інших частинах заявлених позивачем сум з огляду на необґрунтованість їх нарахування.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 15076,48 грн заборгованості та нарахованих на неї 16,51 грн інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 3% річних та пені, стягнувши з відповідача 614,84 грн 3% річних та 12319,72 грн пені за розрахунком позивача, зазначивши про обґрунтованість останнього.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих на неї інфляційних втрат, 3% річних, пені мотивованими і правомірними, однак, зазначає, що суд апеляційної інстанції, не врахувавши імперативних приписів норм матеріального права, припустився помилки, вказавши про наявність підстав для зміни рішення місцевого господарського суду у даній справі, виходячи з такого.

Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, правовідносини, які виникли між сторонами з договору № 609 від 01.10.2008, підпадають під правове регулювання Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198.

Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання, регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищенням енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання визначені Законом України "Про теплопостачання".

Статтею 1 вказаного Закону закріплене поняття теплової енергії, під якою розуміється товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

За приписами ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживання теплової енергії допускається тільки на підставі договору, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем.

Так, відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу та перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Враховуючи, що тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення є регульованими, останні не можуть визначатися у договорі за домовленістю сторін та бути іншим, ніж ті, які встановлені у визначеному законом порядку уповноваженими на це органами.

Так, у визначенні вартості теплової енергії, яка належить до сплати відповідачем за спірний період, підлягають застосуванню тарифи на теплову енергію, затверджені постановами Національної комісії регулювання електроенергетики від 30.09.2011 № 123 та від 30.03.2012 № 148 "Про встановлення тарифів на теплову енергію ТОВ "Краматорськтеплоенерго", прийняті останньою в межах повноважень, наданих Законом України "Про національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України".

Виходячи з наведених вище норм права, перевіривши правильність обчислення позивачем вартості поставленої теплової енергії, виходячи з діючих протягом спірного періоду тарифів, встановивши при цьому, що визначений умовами договору строк виконання ФОП ОСОБА_4 взятого на себе грошового зобов'язання настав, однак, матеріали справи не містять доказів оплати позивачу вартості поставленої теплової енергії у сумі 15076,48 грн, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

Твердження скаржника про порушення судом апеляційної інстанції п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України колегією суддів відхиляється, оскільки закріплене наведеною нормою визнання повністю чи в певній частині пов'язаного з предметом спору договору недійсним є правом суду, яке може бути реалізоване останнім лише у разі встановлення, що зміст такого договору суперечить законодавству, чинному на момент його укладення.

Доводи касатора про те, що умовами договору погоджений тариф у розмірі 466,72 грн за 1 Гкал (у т.ч. ПДВ), проте розрахунок належної до сплати вартості теплової енергії за спірний період позивачем здійснено, виходячи зі збільшених тарифів, які з відповідачем шляхом укладання додаткової угоди до договору погоджені не були, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як уже зазначалося вище, тарифи на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та надання послуг з централізованого опалення є регульованими, а відтак не можуть визначатися сторонами на власний розсуд у розмірі іншому, ніж той, який встановлений у визначеному законом порядку уповноваженими на це органами.

Посилання скаржника на те, що магазин опалюється трьома масляними радіаторами, а стояки опалення, які проходять через приміщення, ізольовані мерілоном, правильно не взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки наведена обставина не спростовує факту постачання йому теплової енергії, а відтак і не спростовує наявного обов'язку останнього з її оплати.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли мотивованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 16,51 грн інфляційних втрат за заявлений позивачем період.

Стосовно заявленої вимоги про стягнення спірної суми 3% річних, колегія суддів зазначає, що передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати процентів річних може бути реалізоване останнім, починаючи з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності погодження такого нарахування в умовах договору.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, виходячи з початкової дати прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем по кожному з актів-рахунків окремо, визначеної з урахуванням умов п. 6.1 та п. 3.2.25 договору та приписів ч. 5 ст. 254 ЦК України, а також беручи до уваги здійснені відповідачем часткові оплати заборгованості 18.01.2012 на суму 500 грн, 27.02.2012 на суму 800 грн, 29.02.2012 на суму 1200 грн, 09.04.2012 на суму 1500 грн, 29.04.2012 на суму 1500 грн, 24.05.2012 на суму 650 грн, 28.05.2012 на суму 540 грн, 31.05.2012 на суму 810 грн, 17.07.2012 на суму 3000 грн, 27.02.2012 на суму 800 грн, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає частковому задоволенню у сумі 272,32 грн.

Натомість, не проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору, залишивши поза увагою імперативні приписи ч. 5 ст. 254 ЦК України, а також обставини справи щодо здійснення відповідачем часткових оплатної наявної заборгованості, суд апеляційної інстанції припустився помилки, вказавши про обґрунтованість виконаного позивачем розрахунку суми 3% річних у розмірі 614,84 грн та у зв'язку з цим змінивши ухвалене судом першої інстанції рішення в цій частині.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 названого Кодексу).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Як уже зазначалося, у п. 8.2.4 договору сторонами узгоджено, що за порушення строків оплати спожитої теплової енергії за умовами цього договору споживач сплачує теплопостачальній організації пеню в розмірі 1% від належної до сплати суми за кожний день прострочення у відповідності з Законом України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги суб`єкти підприємницької діяльності сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100% загальної суми боргу.

За приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зі змісту вказаної норми слідує, що право на нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання виникає у позивача від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідачем, і припиняється через шість місяців, якщо інший строк не встановлений законом або договором.

Виходячи з положень наведених норм, місцевий господарський суд дійшов мотивованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі 12128,15 грн.

Натомість, суд апеляційної інстанції припустився помилки, зазначаючи про обґрунтованість заявленого позивачем періоду нарахування, оскільки залишив поза увагою імперативні приписи ч. 6 ст. 232 ГК України стосовно початкової дати виникнення у нього такого права, у зв'язку з чим дійшов хибного висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, ухвалюючи оскаржувані судові рішення у даній справі, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про стягнення з відповідача заборгованості та нарахованих на неї інфляційних втрат, 3% річних, пені, однак, суд апеляційної інстанції, не врахувавши імперативних приписів норм матеріального права, припустився помилки, змінивши рішення місцевого господарського суду щодо належних до стягнення сум 3% річних та пені, у зв'язку з чим прийнята ним постанова підлягає скасуванню в цій частині.

За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга ФОП ОСОБА_4 підлягає частковому задоволенню, а постанова Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у даній справі в частині стягнення 342,52 грн 3% річних та 191,57 грн пені - скасуванню, з залишенням в силі в цій частині рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2013. В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у справі № 905/4574/13 Господарського суду Донецької області слід залишити без змін.

В силу ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2.Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у справі № 905/4574/13 Господарського суду Донецької області в частині стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" 342,52 грн 3% річних та 191,57 грн пені скасувати, у цій частині залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 30.10.2013 у справі № 905/4574/13.

3.В іншій частині постанову Донецького апеляційного господарського суду від 29.04.2014 у справі № 905/4574/13 Господарського суду Донецької області залишити без змін.

4.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Краматорськтеплоенерго" на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 17,41 грн витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Донецької області.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді О.І. Поляк

В.І. Шаргало