Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.03.2014 року у справі №926/792/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 926/792/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Гольцової Л.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

на постанову Львівського апеляційного

господарського суду від 16.01.2014 року

у справі № 926/792/13

господарського суду Чернівецької області

за позовом Державного підприємства

"Хотинське лісове господарство"

до Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_4

про визнання недійсним договору оренди

за участю представників:

позивача - не з"явились

відповідача - ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

В липні 2013 року Державне підприємство "Хотинське лісове господарство" звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди транспортного засобу № 2/53 від 03.01.2011 р., укладеного між сторонами, у зв"язку з відсутністю домовленості сторін з усіх істотних умов договору та порушення приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 14.10.2013 року (суддя Миронюк С.О.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року (судді: Кузь В.Л., Желік М.Б., Костів Т.С.) рішення суду першої інстанції скасовано; визнано недійсним договір оренди транспортного засобу № 2/53 від 03.01.2011 року; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1 147 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 573,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та порушення вимог процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин і повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 103, ч. 1 ст. 104, ч. 2 ст. 105 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення місцевого господарського суду повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Апеляційний господарський суд у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду, у постанові повинен зазначити доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції. Разом з тим, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд скасував судовий акт місцевого господарського суду про відмову в позові та визнав недійсним договір оренди транспортного засобу № 2/53 від 03.01.2011 року, посилаючись на помилковість висновку суду першої інстанції щодо неправильності застосування до даних правовідносин норм Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

При цьому, апеляційний господарський суд виходив з того, що Державне підприємство "Хотинське лісове господарство" (орендар), засноване на державній формі власності, а тому, укладаючи договір оренди, сторони повинні були керуватись вищезазначеним Законом, згідно ч. 4 ст. 1, пп. 1,3 ст. 10 та ст. 11 якого (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди) він поширюється на відносини оренди рухомого і нерухомого майна; істотними умовами (поряд з іншими) договору оренди є об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням індексації) та орендна плата з урахуванням індексації, оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України і передує укладенню договору оренди.

В порушення вимог даного Закону, матеріали справи не містять доказів проведення відповідної оцінки об'єкта оренди, інформації про вартість переданого в орендну транспортного засобу, відповідності встановленого в договорі розміру орендної плати розміру, обчисленому за Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженою постановою КМУ від 10.08.1995 року № 629 (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), що потягло за собою наслідки визначення неправильної суми орендної плати.

Крім того, апеляційним господарським судом зазначено про відсутність повноважень у особи, що підписала договір оренди та передала рухоме майно, оскільки вона є лише його зберігачем за договором зберігання № 21 від 21.10.2010 року.

Проте, такі висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.

Так, вирішуючи зазначений спір, та, залишаючи без задоволення позов ДП "Хотинське лісове господарство", місцевий господарський суд встановив, що 03 січня 2011 року між Приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та ДП "Хотинське лісове господарство" (орендар) укладено договір оренди транспортного засобу № 2/53, згідно якого орендодавець передав орендарю в строкове платне користування пасажирський мікроавтобус Мерседес-Бенс 410, реєстраційний номер НОМЕР_2, 1996 року випуску, шасі НОМЕР_3.

Пунктами 3.1., 3.2. договору орендар зобов"язався незалежно від наслідків своєї господарської діяльності сплачувати на поточний рахунок орендодавця у безготівковому порядку орендну плату в сумі 24,375 грн. за годину, наперед за наступний місяць не пізніше 10 числа попереднього місяця.

Відповідно до пп. 5.1., 5.7. договір укладено строком на 12 місяців, з 31.01.2011 року до 01.01.2012 року. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які ним передбачені.

Актами приймання виконаних робіт від 30.12.2011р. на загальну суму 50139,38 грн. та від 31.07.2012 року на загальну суму 27 763,13 грн., підтверджено факт надання орендарю орендних послуг в період з січня 2011 року по липень 2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю істотних умов договору, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна", що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Вирішуючи зазначений спір, місцевий господарський суд вірно вказав на відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору у зв"язку з невиконанням позивачем обов"язку, в силу статті 33 ГПК України та статті 204 ЦК України, щодо надання доказів невідповідності його нормам права.

При цьому, судом першої інстанції правильно спростовано посилання позивача щодо відсутності домовленості сторін з усіх істотних умов договору, яка визначена, зокрема, в розділі 1 щодо предмета, в розділі 3 - ціни, а в п. 5.1. - строку дії договору.

Крім того, доводи про відсутність повноважень у особи, що підписала договір оренди та передала рухоме майно, яка є лише його зберігачем на підставі договору зберігання № 21 від 21.10.2010 року, не знайшли свого підтвердження та спростовуються пунктом 1.3 договору зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 цього ж Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (пп. 1-2, 6).

Також статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Спірний договір укладено між сторонами в письмовій формі, підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у ч. 1 цієї статті йдеться про те, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 цього ж Кодексу господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 638 цього ж Кодексу встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 цього ж Кодексу договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції встановив, що підписання спірного договору та його виконання свідчить про досягнення згоди сторонами по всім істотним умовам, необхідним для даного виду договорів.

При цьому, обставини, з якими позивач пов'язує недійсність укладеного договору, не передбачені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Також посилання скаржника на відсутність у договорі № 2/53 від 03.01.2011 року складу і вартості майна з урахуванням її індексації, оцінки об'єкта оренди, що, на його думку, є підставою для визнання договору недійсним, є необґрунтованими, оскільки відсутність всіх істотних умов договору може свідчити про неукладеність даної угоди.

За змістом частини 8 статті 181 Господарського кодексу України неукладеним є договір, який не відбувся, проте, як зазначалось вище, спірний договір сторонами фактично виконувався.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено, тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути, зокрема, вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т.д.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року № 11).

Крім того, при винесенні постанови про визнання недійсним спірного договору апеляційна інстанція не врахувала, що дія Закону "Про оренду державного та комунального майна" не розповсюджується на правовідносини, які виникли між сторонами за договором оренди транспортного засобу, що належить фізичній особі.

Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.19) власником предмета оренди є ОСОБА_6, який передав спірний мікроавтобус на зберігання до 31.12.2015 року ФОП ОСОБА_4 на підставі договору зберігання № 21 від 21.10.2010 року.

При цьому, в пункті 1.3. договору зберігання зберігачеві надавалось право використання майна в господарському обороті або передання третім особам.

Згідно статті 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення договору оренди транспортного засобу на 03.01.2011 року) ним врегульовано:

- організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів;

- майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

- відносини оренди рухомого та нерухомого майна, об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України";

- відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України";

- відносини оренди рухомого та нерухомого майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що є засновниками наукового парку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про наукові парки";

- оренда майна інших форм власності може регулюватися положеннями цього Закону, якщо інше не передбачено законодавством та договором оренди;

- оренда майна інших форм власності регулюється положеннями цього Закону, якщо орендарями є державні підприємства, в тому числі Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта";

- відносини оренди об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості передачі в оренду чи концесію об'єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності.

В преамбулі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що він покликаний забезпечити підвищення ефективності використання державного та комунального майна шляхом передачі його в оренду фізичним та юридичним особам.

Таким чином, транспортний засіб, який є предметом спірного договору та належить на праві власності фізичній особі, не може бути об"єктом оренди майна, визначеним частиною 1 статті 4 цього ж Закону.

Також помилковим є висновок апеляційної інстанції щодо відсутності в матеріалах справи доказів проведення відповідної оцінки об'єкта оренди, розміру орендної плати, обчисленому за Методикою оцінки об'єктів оренди, затвердженою постановою КМУ від 10.08.1995 року № 629 (у редакції, чинній на момент укладення договору оренди), оскільки відповідно до цієї Методики здійснюється оцінка майна державних підприємств та організацій, підприємств, заснованих на майні, яке належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, що передається в оренду.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди транспортного засобу № 2/53 від 03.01.2011 року відповідає матеріалам справи.

Відтак, оскаржувану постанову не можна визнати законною та обгрунтованою, а тому вона підлягає скасуванню з одночасним залишенням в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.01.2014 року у справі № 926/792/13 скасувати.

Рішення господарського суду Чернівецької області від 14.10.2013 року у справі № 926/792/13 залишити в силі.

Стягнути з Державного підприємства "Хотинське лісове господарство" (60000, Чернівецька обл., м. Хотин, вул. Гагаріна, 8, код ЄДРПОУ 00274536) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 852 (вісімсот п"ятдесят дві) грн. 60 коп., сплачений за розгляд касаційної скарги.

Доручити господарському суду Чернівецької області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик Л.А. Гольцова