Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.03.2014 року у справі №910/16509/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2014 року Справа № 910/16509/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І. (доповідача),

Гольцової Л.А.,

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою

відповідальністю "Брокард - Україна"

на рішення господарського суду міста Києва

від 11.11.2013 року

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року

у справі № 910/16509/13

господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард - Україна"

до Приватного підприємства

"Виробничо-комерційна фірма "Мава"

про стягнення 162 108,13 грн.

за участю представників:

позивача - Денисенко А.Ю.

відповідача - Чорного О.В.

В С Т А Н О В И В:

В серпні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард - Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Виробничо-комерційна фірма "Мава" про стягнення 160 655,63 грн., перерахованих в якості завдатку, 3 % річних в сумі 1 452,50 грн. та 3 242,16 грн. судового збору.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.11.2013 року (суддя Мельник В.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року (судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.), в задоволенні позову відмовлено повністю.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Брокард - Україна" просить скасувати судові акти попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування місцевим та апеляційним господарськими судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 24 лютого 2012 між ТОВ "Брокард-Україна" та Приватним підприємством "Виробничо-комерційна фірма "МАВА" укладено попередній договір № 2-24/02/2012, згідно якого сторони зобов'язались за 30 днів до дати відкриття Торгівельно-розважального центру, але не пізніше 30 жовтня 2012 року, укласти договір оренди нерухомого майна (основний договір) - нежитлового приміщення, загальною орієнтовною площею 239,46 кв.м., розташованого у будівлі ТРЦ "Мармелад" за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, буд. 154.

Пунктами 2.1., 2.2. попереднього договору передбачено, що орендодавець зобов'язується після сплати орендарем першого траншу платежу згідно п.3.1 попереднього договору та не пізніше ніж за 90 календарних днів до дати відкриття ТРЦ надати останньому доступ до приміщення для проведення опоряджувальних робіт, що оформлюється актом допуску до приміщення. Підписанням попереднього договору орендар підтверджує, що йому попередньо надано всі необхідні відомості щодо приміщення та він самостійно ознайомився з технічним станом даного нерухомого майна, у зв'язку з чим будь-яких зауважень не має.

Згідно п. 3.1. цього договору на підтвердження дійсного взаємного наміру сторін щодо укладення основного договору орендар зобов'язався сплатити орендодавцеві гарантійний платіж у розмірі 481 966,89 грн., із яких: 160 655,63 грн. орендар - сплатити протягом 5 днів після підписання попереднього договору, 160 655,63 грн. - протягом 5 днів після підписання сторонами акта передачі приміщення для проведення опоряджувальних робіт та 160 655,63 грн. - протягом 5 днів після підписання основного договору. Вказані грошові кошти зараховуються сторонами за перший та два останні місяці оренди.

Згідно пп. 4.2.-4.5. попереднього договору у випадку, якщо приміщення не буде введено в експлуатацію протягом року з моменту укладення цього договору, сторони до закінчення його строку зобов"язані укласти новий попередній договір на умовах попереднього договору і на новий термін з метою дотримання ст. 182 ГК України щодо укладення основного договору та не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору. При цьому, гарантійний платіж, сплачений за цим договором, зараховується в рахунок платежів за новим попередній договором. Про точну дату, місце і час нотаріального посвідчення основного договору орендар зобов"язаний не пізніше ніж за десять календарних днів до такого посвідчення повідомити орендодавця у письмовій формі. У випадку відмови будь-якої із сторін від укладення основного договору у встановлений пунктом 1.1. строк, сторона зобов'язана сплатити іншій стороні штраф у розмірі гарантійного платежу не пізніше семи робочих днів з дати пред'явлення відповідної вимоги.

Із п. 6.1 попереднього договору вбачається, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до дати укладення основного договору. Закінчення попереднього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час його дії.

На виконання попереднього договору позивачем перераховано відповідачеві перший транш у розмірі 160 655,63 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 29 лютого 2012 року.

Відповідно до п. 3.2 попереднього договору у разі його розірвання з вини орендодавця або у разі відмови орендодавця від укладення основного договору оренди, або у разі відмови орендодавця від укладення нового попереднього договору - орендодавець зобов"язався повернути гарантійний платіж орендарю у повному обсязі, а також відшкодувати витрати, понесені орендарем у зв"язку з поліпшенням приміщення.

Відтак, даною умовою встановлено вичерпний перелік випадків, за яких гарантійний платіж підлягає поверненню.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення суми сплаченого гарантійного платежу в зв"язку з невиконанням відповідачем умов попереднього договору, зокрема, невідкриттям ТРЦ у встановлений строк, ненаданням відповідачем допуску до приміщення для здійснення опоряджувальних робіт та втратою інтересу до укладення основного договору внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов"язання.

При цьому, позивач послався на ч. 1 ст. 1212 ЦК України та, нарахувавши 3% річних, на ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороті, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов"язковими відповідно до акта цивільного законодавства (ст.ст. 627, 628 ЦК України).

Згідно абзаців 1, 2 частини 1 статті 635 цього ж Кодексу попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Частиною першою статті 182 ГК України передбачено, що за попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

При цьому, зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя статті 635 ЦК України).

Частиною 4 статті 182 ГК України визначено, що зобов'язання укласти основний договір, передбачене попереднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства (частина 2 статті 635 ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з позицією якого погодилась апеляційна інстанція, правильно встановив, що ТОВ "Брокард-Україна" не повідомляло ПП "ВКФ "МАВА" про точну дату, місце і час укладення основного договору, тобто не виконало взяте на себе зобов'язання, передбачене п. 4.3. договору, що призвело до порушення умов попереднього договору та неукладення основного договору. Аналіз п.п. 4.3., 4.4. договору свідчить про те, що ініціатором укладення основного договору повинен бути орендар.

При цьому, судами попередніх інстанцій вірно спростовані посилання позивача щодо ненадання відповідачем допуску до спірних приміщень для здійснення опоряджувальних робіт, оскільки докази вимагання ТОВ "Брокард-Україна" у ПП "ВКФ "МАВА" передати йому приміщення та чинення останнім перешкод відсутні.

Таким чином, встановивши факт відсутності вини відповідача в неукладенні основного договору (оскільки саме позивач зобов"язався виступати ініціатором укладення основного договору (пп. 4.3, 4.4)), суди попередніх інстанцій вірно вказали на відсутність підстав для повернення гарантійного платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 613 та ст. 614 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Проте, аналізуючи вищезазначені норми закону, ТОВ "Брокард-Україна" не надано належних доказів прострочення кредитора.

Приписами ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України встановлено обов"язок сторін належним чином виконувати зобов"язання за договором.

Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відтак, зважаючи на недоведення позивачем факту порушення відповідачем умов попереднього договору, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для покладення вини на відповідача в неукладенні основного договору та обов"язку останнього повернути гарантійний платіж.

Крім того, обгрунтування позивачем підстав для повернення гарантійного платежу не передбачено спірним договором, в пункті 3.2. якого сторонами визначено виключний перелік випадків, за яких орендодавець зобов"язаний повернути гарантійний платіж орендарю у повному обсязі.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів попередніх інстанцій, а тому до уваги не беруться.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брокард - Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2014 року у справі № 910/16509/13 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик Л.А. Гольцова