Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 910/2901/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Грека Б.М.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 30.03.2015 Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015у справі№ 910/2901/15-гза позовомпублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" додочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" простягнення грошових коштів за участю представників сторін:

від позивача:Дороніна О.М. - за довіреністю;

від відповідача: Ткаченко В.М. - за довіреністю.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 14 734,15 грн. заборгованості за договором поставки, з яких: 8 888,32 грн. - основного боргу, 2 257,63 грн. - інфляційних втрат, 2 142,69 грн. - пені, 622,18 грн. - 7% штрафу, 823,33 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором купівлі-продажу № 259-К/272/11-К від 15 вересня 2011 року та не оплатив вартість поставленої йому позивачем продукції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з тим, що факту виставлення рахунків-фактур позивачем відповідачу не встановлено, строк оплати поставленої продукції за договором, в силу положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.5. договору, не настав.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2015 залишено без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові з протилежних підстав, а саме через пропуск позивачем строку позовної давності.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 15.09.2011 року між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (продавець) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі РВУ "Київавтогаз" (покупець, разом - сторони) було укладено договір купівлі-продажу № 259-К/272/11-К, відповідно до умов якого продавець зобов'язується продати, а покупець прийняти та оплатити устаткування для сушіння, зважування та розбризкування (продукція), відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 3.2 договору, сторони визначили, що загальна сума договору становить 8888,31 грн.

За умовами п. 9.1 укладеного між сторонами правочину, договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2011.

Відповідно до п. 4.2 договору, факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноваженими представниками сторін у день отримання продукції.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов договору позивач поставив обумовлений товар, про що сторонами було складено та підписано видаткову накладну № 37р/9/259-К від 27.09.2011 на суму 8888,32 грн.

Відповідно до п. 3.5. договору покупець здійснює 100 % оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, зазначеного в розділі 10 договору.

При цьому, судами встановлено, що доказів надання відповідачу рахунку-фактури для оплати товару по видатковій накладній № 37р/9/259-К від 27.09.2011 на суму 8888,32 грн. позивачем не надано.

З огляду на зазначене місцевий господарський суд прийшов до висновку, що строк оплати поставленої продукції за договором, в силу положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.5. договору, не настав.

Однак, суд апеляційної інстанції, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 ЦК України, а також умови п. 3.5. договору, з огляду на те, що товар був переданий відповідачу за видатковою накладною № 37р/9/259-К від 27.09.2011 на суму 8888,32 грн., дійшов висновку про те, що у відповідача з 02.10.2011 виник обов'язок оплатити цей товар, а у позивача - відповідно, вимагати його оплати.

При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на те, що загальний строк позовної давності, який встановлюється тривалістю у три роки, сплинув 02.10.2014, тоді як з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом, згідно штемпеля поштового відправлення на конверті, лише 09.02.2015, в зв'язку з чим і відмовив в позові.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 (далі - Постанови Пленуму № 10) за змістом ч. 2 ст. 9 ЦК України та ч. 1 ст. 223 ГК України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст. 175 ГК України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4.2 Постанови Пленуму №10 у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Так, товар був прийнятий відповідачем 27.09.2011, тоді як обов'язок по оплаті 100% поставленої продукції, згідно п. 3.5. договору, виник у відповідача 02.10.2015 (з врахуванням того, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою, натомість усі необхідні реквізити для здійснення розрахунків відповідач отримав з підписанням видаткової накладної).

Крім того, посилання позивача на те, що строк позовної давності не було пропущено, оскільки він перервався підписанням сторонами акту звірки взаємних розрахунків від 14.10.2013, в якому зазначено, що станом на 30.09.2013 за відповідачем наявна заборгованість у розмірі 1 091 584,19 грн. правомірно не прийнято судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на наступне.

Статтею 264 ЦК України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст. 264 ЦК України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 Постанови Пленуму № 10).

Пунктом 4.4.1 Постанови Пленуму № 10 роз'яснено, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Отже, враховуючи, що підписання сторонами акта звірки взаєморозрахунків, може свідчити про переривання строку позовної давності лише у випадку, коли такий акт беззаперечно підтверджує наявність заборгованості саме по тій сумі, щодо якої виник спір (п. 4.4.1 Постанови Пленуму № 10), колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, про те, що у даному випадку, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України, на підтвердження того, що наявний в матеріалах справи акт звірки взаєморозрахунків від 14.10.2013 є відповідно підтвердженням переривання загального строку позовної давності.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні в позові з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.09.2015 року та рішення господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року у справі №910/2901/15-г залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

Б.М. Грек