Історія справи

Постанова ВГСУ від 28.10.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.06.2014 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.11.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 25.11.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 07.10.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 11.03.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 15.04.2015 року у справі №5011-46/12625-2012
Постанова ВГСУ від 11.03.2015 року у справі №5011-46/12625-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 5011-46/12625-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коваленка В.М. - головуючого (доповідач у справі) Короткевича О.Є., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро Українина постанову на ухвалувід 23.09.2015 Київського апеляційного господарського суду від 04.08.2015 господарського суду міста Києва у справі№ 5011-46/12625-2012 господарського суду міста Києва

за заявою підприємства із 100% іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко"доприватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія"про ліквідаторбанкрутство арбітражний керуючий Стецина І.В.за заявою ОСОБА_5про визнання грошових вимог

в судовому засіданні взяли участь представники:

Моторне (транспортне) страхове бюро України - Лифар О.Ю., довір.,

Ліквідатор - арбітражний керуючий Стецина І.В., посв. (особисто)

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.09.2012 порушено провадження у справі № 5011-46/12625-2012 про банкрутство приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" (далі - Страхова компанія, Боржник) за заявою приватного підприємства із 100 % іноземним капіталом "ААЗ Трейдінг Ко" в порядку загальних норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 внесених змін).

Постановою господарського суду міста Києва від 11.11.2013 Боржника було визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором Страховї компанії призначено арбітражного керуючого Стецину І.В., якого було зобов'язано проводити ліквідаційну процедуру відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ (далі - Закон про банкрутство).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2014 залишено без розгляду заяву ОСОБА_5 про визнання грошових вимог до Боржника на суму 50 000,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 апеляційну скаргу задоволено, ухвалу господарського суду міста Києва від 15.10.2014 скасовано.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2015 та ухвалу господарського суд міста Києва від 15.10.2014 скасовано. Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 (суддя Пасько М.В.) визнано ОСОБА_5 кредитором приватного акціонерного товариства "Українська екологічна страхова компанія" на суму 50 000,00 грн. - вимоги шостої черги; зобов'язано ліквідатора Боржника - арбітражного керуючого Стецину І.В. включити грошові вимоги ОСОБА_5 на суму 50 000,00 грн. до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу задоволення.

Не погодившись із цією ухвалою суду, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ) звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 04.08.2015, а заяву з відповідними грошовими вимогами залишити без розгляду.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 (головуючий суддя - Гарник Л.Л., судді: Доманська М.Л., Остапенко О.М.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, ухвалу господарського суду міста Києва від 04.08.2015 - без змін.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями попередніх інстанцій, МТСБУ звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 04.08.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015, а заяву ОСОБА_5 про визнання грошових вимог до Боржника на суму 50 000,00 грн. залишити без розгляду.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення ліквідатора Боржника, представника МТСБУ, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали оскарження, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, ухвалюючи при новому розгляді рішення про задоволення заяви ОСОБА_5 про визнання грошових вимог до Боржника на суму 50 000,00 грн., місцевий суд виходив з того, що вказані вимоги ґрунтуються на рішенні Шевченківського районного суду міста Львова від 19.11.2012 у справі № 1328/8143/12, що набрало законної сили 29.11.2012, є поточними вимогами до Страхової компанії, оскільки виникли після порушення 17.09.2012 провадження у даній справі про банкрутство. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що вказані вимоги документально підтверджені, проте, заявлені до господарського суду після закінчення строку, встановленого для їх подання, у зв'язку з чим відповідно до вимог ч.1 ст.38 Закону про банкрутство підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу задоволення.

Апеляційний господарський суд повністю погодився з зазначеними висновками місцевого суду.

Заперечуючи такі висновки судів, заявник касаційної скарги вказує на те, що попередніми судовими інстанціями невірно визначено момент настання права вимоги кредитора до Боржника. На думку МТСБУ, вимоги ОСОБА_5 є вимогами конкурсного кредитора, оскільки виникли в момент настання страхового випадку (ДТП) у жовтні 2011 року. Крім цього, за твердженням скаржника, шкода не могла і не заподіювалась ОСОБА_5 безпосередньо Страховою компанією, тому у останньої відсутні зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян в розумінні ст. 1 Закону про банкрутство. До того ж, МТСБУ зазначає, що суди не надали оцінки Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" стосовно обмеження (ліміту) виплати страхового відшкодування за моральну шкоду.

Однак, касаційний суд не погоджується із наведеними запереченнями, оскільки вони викладені з невірним застосуванням норм Закону про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, заява про визнання грошових вимог поточного кредитора була подана ОСОБА_5 07.07.2014 з посиланням на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 19.11.2012 у справі № 1328/8143/12.

Поряд з цим, судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, рішенням суду, на якому ґрунтуються грошові вимоги ОСОБА_5, зокрема, стягнуто з ОСОБА_8 та Страхової компанії на користь ОСОБА_5 моральну шкоду, завдану смертю сина - ОСОБА_9, внаслідок вчинення злочину, в розмірі 50 000,00 грн. Зазначене судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили 29.11.2012.

Відповідно до ч. 1 ст. 55, ч. 5 ст. 124, п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України; до основних засад судочинства відноситься обов'язковість рішень суду.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) (далі - Конвенція). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

В силу ч.3 ст. 4 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Пункт 1 статті 6 параграфу 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

До того ж, у преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдінг" проти України" (заява № 48553/99), а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі "Брумареску проти Румунії" (заява № 28342/95) встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У зв'язку з викладеним, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 19.11.2012 у справі № 1328/8143/12 (набрало законної сили 29.11.2012) про стягнення з ОСОБА_8 та Страхової компанії, зокрема, на користь ОСОБА_5 50 000,00 грн. моральної шкоди, є обов'язковим для виконання.

Факту виконання зазначеного рішення від 19.11.2012 попередніми судовими інстанціями встановлено не було, не зазначають про його виконання також і учасники даної справи.

Враховуючи, що 17.09.2012 стосовно Страхової компанії порушено провадження у справі про банкрутство, ОСОБА_5 може набути статус кредитора Боржника через певні процедури, які визначені спеціальною нормою законодавства - Законом про банкрутство.

При цьому, колегія суддів зауважує, що звертаючись 07.07.2014 до господарського суду у справі про банкрутство з заявою про визнання грошових вимог до Страхової компанії, ОСОБА_5 свої вимоги обґрунтував правом на стягнення з Боржника моральної (немайнової) шкоди, завданої злочином, визначеної на підставі рішення суду. Виходячи з аналізу норм ст.1167 Цивільного кодексу України та з огляду на положення постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 (зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009) розмір грошового відшкодування завданої злочином моральної шкоди встановлюється та визначається судом в ході розгляду справи про її відшкодування залежно від різних обставин, що мають істотне значення, а тому статус боргу така шкода набуває лише після ухвалення судового рішення, зокрема, з моменту набрання рішенням законної сили.

За таких умов, право на звернення з кредиторськими вимогами до Страхової компанії ОСОБА_5 отримав з 29.11.2012 - моменту набрання рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19.11.2012 у справі № 1328/8143/12 законної сили.

Таким чином, є правомірним висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що грошові вимоги ОСОБА_5 до Боржника виникли після порушення 17.09.2012 провадження у даній справі про банкрутство та є поточними.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою господарського суду міста Києва від 11.11.2013 про визнання Страхової компанії банкрутом, поряд з іншим, було ухвалено рішення проводити ліквідаційну процедуру відповідно до положень Закону про банкрутство в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ.

Відповідно до приписів ст.38 Закону про банкрутство (в редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VІ) вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та підтверджується наявними матеріалами оскарження, заява ОСОБА_5 про визнання кредиторських вимог була подана 07.07.2014, тобто після спливу строку, встановленого ст. 38 Закону про банкрутство.

Правові наслідки порушення вказаних вимог також визначені нормами цієї ж статті та полягають у тому, що кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються в шосту чергу в ліквідаційній процедурі.

Таким чином, виходячи з аналізу наведених норм та встановлених місцевим та апеляційним судами обставин справи, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання ОСОБА_5 кредитором Страхової компанії на суму 50 000,00 грн. (вимоги шостої черги) та зобов'язання ліквідатора банкрута включити вказані грошові вимоги до реєстру вимог кредиторів в шосту чергу задоволення.

Доводи касаційної скарги щодо передбаченого Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмеження (ліміту) виплати страхового відшкодування за моральну шкоду не приймаються до уваги з огляду на те, сума в розмірі 50 000,00 грн. визначена судовим рішенням, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання.

З урахуванням наведеного у даній постанові, доводи касаційної скарги МТСБУ не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів про визнання поточних грошових вимог ОСОБА_5 до Боржника, а тому оскаржувані ухвала та постанова цих судів підлягають залишенню без змін, як такі, що відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись нормами ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2015 та ухвалу господарського суду міста Києва від 04.08.2015 у справі № 5011-46/12625-2012 залишити без змін.

Головуючий В.М. Коваленко

Судді О.Є. Короткевич

В.Я. Погребняк

Постанова виготовлена та підписана 26.11.2015