Історія справи

Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №910/21682/15
Постанова ВГСУ від 20.12.2016 року у справі №910/21682/15
Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №910/21682/15
Ухвала КГС ВП від 27.02.2018 року у справі №910/21682/15
Ухвала КГС ВП від 27.02.2018 року у справі №910/21682/15
Ухвала КГС ВП від 09.04.2018 року у справі №910/21682/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 910/21682/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Погребняка В.Я.,суддів:Жукової Л.В., Коваленка В.М.,розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалугосподарського суду м. Києва від 30.05.2016 рокута постановуКиївського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 рокуу справі№ 910/21682/15 господарського суду м. Києваза заявоюТовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Астарта-Київ"доДержавного підприємства "Конярство України"пробанкрутствоза участю представників сторін:

- від Генеральної прокуратури України - Савицька О.В., посвідчення № 041103;

- фізична особа ОСОБА_4 особисто;

- арбітражний керуючий Атаманенко С.В. посвідчення НОМЕР_1;

- від Товариства з обмеженою відповідальністю "Білолуцьк-Агро" - Куренний С.В. довіреність № б/н від 28.07.2016 року;

- від Товариства з обмеженою відповідальністю "Астарта-Київ" - Тімакіна Л.В. довіреність № 20/08/2015-1 від 20.08.2015 року;

- від Державного підприємства "Конярство України" - Канцурак О.В. довіреність № 45 від 11.10.2016 року; Гнатюк К.В. довіреність № 48 від 20.10.2016 року;

- від Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна вугільна компанія" - Антонець Л.С. довіреність № 07/10 від 07.10.2016 року;

- від Товариства з обмеженою відповідальністю "Тепличне" - Сафонов Д.О. довіреність № 4 від 01.12.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 (суддя - Чеберяк П.П.) затверджено реєстр вимог кредиторів Державного підприємства "Конярство України" (далі - ДП "Конярство України") на загальну суму 145 323 371,05 грн. та, зокрема, відмовлено у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника на суму 129 345,61 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 910/21682/15 (головуючий суддя - Остапенко О.М., суддя - Алданова С.О., суддя - Разіна Т.І.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 залишено без задоволення. Ухвалу господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15 року в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника на суму 129 345,61 грн. залишено без змін.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 910/21682/15, ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 910/21682/15 скасувати. Справу № 910/21682/15 направити на новий розгляд.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_4 посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 116, 117, 233 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст. ст. 42, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 14.09.2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 11.10.2016 року.

В судовому засіданні 11.10.2016 року продовжено строк розгляду касаційної скарги ОСОБА_4, відкладено розгляд скарги у судовому засіданні на 25.10.2016 року.

В судове засідання 25.10.2016 року з'явився заявник касаційної скарги - ОСОБА_4, уповноважені представники кредиторів, боржника, арбітражний керуючий, прокурор Генеральної прокуратури України і надали пояснення у справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

П. 1 ст. 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закону про банкрутство) передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Як вбачається із матеріалів справи, ТОВ фірма "Астарта-Київ" звернулося до господарського суду м. Києва із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство боржника ДП "Конярство України", у зв'язку з неспроможністю останнього погасили наявну кредиторську заборгованість у сумі 8 465 572,74 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України", визнано розмір вимог ініціюючого кредитора - ТОВ фірма "Астарта-Київ" на суму 8 269 018,70 грн., введено процедуру розпорядження майном, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Атаманенко С.В.

Оголошення про порушення провадження у справі № 910/21682/15 про банкрутство ДП "Конярство України" опубліковано на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України 19.10.2015 року за № 24014.

21.12.2015 року до господарського суду м. Києва надійшов реєстр вимог кредиторів боржника.

28.03.2016 року до господарського суду м. Києва надійшов уточнений реєстр вимог кредиторів ДП "Конярство України".

У квітні 2016 року до суду надійшла заява ОСОБА_13 з кредиторськими вимогами до боржника, з урахуванням уточнень, на суму 129 345,61 грн., які включають в себе не донараховані кошти на оздоровлення у розмірі 597,28 грн., середній заробіток з дати звільнення по дату фактичного розрахунку у розмірі 37 166,76 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розмірі 152,22 грн. та моральну шкоду у розмірі 91 429,35 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вимоги ОСОБА_4 боржником та розпорядником майна не визнані, зважаючи на те, що боржником в повному обсязі було здійснено розрахунки з кредитором при звільненні.

За наслідками розгляду в попередньому засіданні заявлених кредиторами грошових вимог до боржника, ухвалою господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року у справі № 910/21682/15, серед іншого, затверджено реєстр вимог кредиторів ДП "Конярство України" на загальну суму 145 323 371,05 грн. та, зокрема, відмовлено у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника на суму 129 345,61 грн.

Відповідно до вимог ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши вказану ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_4 16.04.2014 року був прийнятий на посаду юрисконсульта до філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" відповідно до наказу № 96-к.

25.06.2015 року наказом філії № 180-к ОСОБА_4 звільнено з посади за згодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 116 цього Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду із заявою з кредиторськими вимогами до боржника, скаржник посилається на те, що згідно розрахункового листа за листопад 2014 року йому було нараховано оздоровчих в сумі 1 294,72 грн., в той час як колективним договором, чинним на той момент, передбачено виділяти кошти на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу, який на той час становив 1 892,00 грн.

Тобто, за твердженням скаржника у боржника наявна заборгованості у сумі 597,28 грн. не донарахованих коштів на оздоровчі.

Розглянувши вказані вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення заяви скаржника в цій частині, оскільки, встановив, що відповідно до листа-відповіді боржника № 334 від 16.10.2015 року на заяву ОСОБА_4 від 05.10.2015 року, заявнику було помилково переплачено оздоровчих у сумі 1 375,22 грн. та запропоновано повернути вказані кошти до каси філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України". Вказані помилкові нарахування оздоровчих ОСОБА_13 виправлені наказом по філії від 12.10.2015 року № 309-к, копія якого наявна в матеріалах справи.

Крім того, судом апеляційної інстанції було відмовлено скаржнику у задоволенні заяви в частині виплати заборгованості у сумі 37 166,76 грн. середнього заробітку з дати звільнення по дату фактичного розрахунку та 152,22 грн. компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Тобто підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до вказаної статті є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП України) та вина власника. Усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов'язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У своїй заяві заявник посилався на наявність заборгованості щодо не отриманої середньої заробітної плати за період з 25.06.2015 року по день написання відповідної заяви з кредиторськими вимогами, а саме по квітень 2016 року.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до листа-відповіді боржника № 374 від 17.11.2015 року на заперечення ОСОБА_4 від 27.10.2015 року, середня заробітна плата за час затримки виплати розрахункових коштів з дня звільнення 25.06.2015 року по 12.09.2016 року нарахована у сумі 6 972,35 грн., а до виплати заробітна плата складає 5 608,56 грн.

Згідно вказаного листа, 21.01.2015 року боржником виплачено індексацію заробітної плати у сумі 190,39 грн. за період з квітня 2014 року по листопад 2014 року разом із заробітною платою за грудень 2014 року, а також нараховано індексацію за період з грудня 2014 року по червень 2015 року у сумі 380,14 грн.

Даним листом у відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України повідомлено скаржника про нараховані суми та запропоновано останньому отримати вищезазначені кошти у розмірі 5 988,70 грн. у касі підприємства.

Оскільки нарахування коштів боржником відбулось 12.09.2015 року, але заявник відмовився від отримання вказаних коштів в касі підприємства, то на думку судів попередніх інстанцій, повний розрахунок з апелянтом 08.12.2015 року відбувся не з вини боржника, а саме з вини скаржника, оскільки це залежало від суб'єктивної волі останнього.

За вказаних обставин, оскільки вини боржника у затримці розрахунків із заявником колегією суддів не встановлено, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_4 в цій частині.

Також, як вбачається з матеріалів справи, розглянувши вимоги скаржника в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 91 429,35 грн., суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для їх задоволення, вказавши на те, що заявником не додано до заяви жодних доказів на підтвердження факту його моральних чи фізичних страждань внаслідок невиплати остаточного розрахунку останньому боржником, а також істотності вимушених негативних змін в його житті, так само як і не встановлено вини підприємства у затримці розрахунків із заявником. Крім того, вказали на те, що скаржником також не підтверджено причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та теперішнім своїм психологічним станом. На думку суду апеляційної інстанції, заявлені вимоги пов'язані в тому числі з матеріальними вимогами, що суперечить законодавству.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки як суду першої так і суду апеляційної інстанції передчасними, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство кредитор - юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Частинами 1, 3, 6, 8 ст. 23 Закону про банкрутство передбачено, що конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство. Заява кредитора має містити: найменування господарського суду, до якого подається заява; ім'я або найменування боржника, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); ім'я або найменування кредитора, його місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи та реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності); розмір вимог кредитора до боржника з окремим зазначенням суми неустойки (штрафу, пені); виклад обставин, які підтверджують вимоги до боржника, та їх обґрунтування; відомості про наявність заставного майна боржника, яке є забезпеченням вимог; перелік документів, які додаються до заяви, а також докази сплати судового збору, докази надсилання копії заяви боржнику і розпоряднику майна та документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, у тому числі щодо яких є заперечення боржника чи інших кредиторів, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду, за наслідками розгляду яких господарський суд ухвалою визнає чи відхиляє (повністю або частково) вимоги таких кредиторів. Вимоги конкурсних кредиторів, визнані боржником або господарським судом, вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.

Отже, правомірність та обґрунтованість грошових вимог кредитора до боржника визначає господарський суд незалежно від того чи визнавались ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. При цьому, обов'язок кредитора полягає у доведенні обґрунтованості своїх вимог до боржника перед судом належними та достатніми доказами, оскільки відповідно до ст. 23 Закону про банкрутство, конкурсні кредитори одночасно зі заявою про грошові вимоги до боржника зобов'язані подати до господарського суду документи, що їх підтверджують, а саме первинні документи, визначені законодавством про бухгалтерський облік, зокрема, договорами (угодами), накладними, рахунками, актами приймання-передачі, актами виконаних робіт тощо, виконавчі документи або рішення суду, яке набрало законної сили. Непідтвердження грошових вимог кредитором належними та достатніми доказами може бути підставою для відмови господарським судом у визнанні грошових вимог такого кредитора.

Згідно з ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 34 та ч. 2 ст. 36 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника зроблені без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та без дослідження та належної оцінки всіх доказів у даній справі.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, розглянувши заяву ОСОБА_4 з урахуванням уточнень, суд першої інстанції відмовив в її задоволенні посилаючись лише на те, що боржником і розпорядником майна вказані вимоги не визнані. Оскільки боржником в повному обсязі було здійснено розрахунки з кредитором при звільненні, у тому числі щодо виплат на оздоровлення, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для нарахування кредитором середнього заробітку з дати звільнення по дату фактичного розрахунку, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, а також моральної шкоди.

При цьому, в оскаржуваній ухвалі від 30.05.2016 року, винесеній за результатами попереднього засідання, відсутні жодні посилання на відповідні докази, документи та матеріали, які містять дані про вказані обставини, на підставі яких суд першої інстанції дійшов таких висновків.

Переглядаючи вказану ухвалу в цій частині в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, при цьому обґрунтовуючи своє рішення в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника, як на докази, що мають значення для справи суд апеляційної інстанції посилався виключно на докази, подані однією зі сторін, зокрема на листи-відповіді боржника.

Відповідно до ст. 42 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Виходячи з вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На думку колегії суддів Вищого господарського суду України, при винесенні оскаржуваних рішень в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 судами попередніх інстанцій допущені порушення ст. ст. 42, 43 ГПК України в частині вставлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з заявою з кредиторськими вимогами до боржника, ОСОБА_4 посилався на наявність між ним та боржником трудових відносин. При цьому, вказував, що з 16.04.2014 року по 25.06.2015 року працював на постійній основі у філії "Запорізький кінний завод № 86" ДП "Конярство України" на посаді юрисконсульта.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Згідно зі ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Установчим документом товариства є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення.

З матеріалів справи вбачається, що ні судом першої ні судом апеляційної інстанцій не досліджувався ні статут ДП "Конярство України", ні положення філії, з якою, як стверджує скаржник, були укладені трудові відносини.

Відповідно до п. п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти не відповідають таким вимогам. Як суд першої інстанції, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню в частині відмови у визнанні кредиторських вимог ОСОБА_4 до боржника з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції у відповідній частині.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, усім доводам сторін надати належну правову оцінку, і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу господарського суду м. Києва від 30.05.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2016 року у справі № 910/21682/15 в частині розгляду кредиторських вимог ОСОБА_4 скасувати.

Справу № 910/21682/15 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду м. Києва в іншому складі суду.

Головуючий: Погребняк В.Я. Судді: Жукова Л.В. Коваленко В.М.