Історія справи

Постанова ВГСУ від 16.04.2015 року у справі №17/5007/98/11
Постанова ВГСУ від 25.10.2016 року у справі №17/5007/98/11
Ухвала КГС ВП від 25.03.2018 року у справі №17/5007/98/11

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 17/5007/98/11

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ,

на рішення господарського суду Житомирської області від 11.04.2016

та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016

зі справи № 17/5007/98/11

за позовом заступника прокурора Житомирської області (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ), м. Київ,

до 1. виконавчого комітету Житомирської міської ради (далі - Виконавчий комітет), м. Житомир,

2. приватного акціонерного товариства "УКРПРОФТУР" (далі - ПАТ "УКРПРОФТУР"), м. Київ,

3. дочірнього підприємства "ЖИТОМИРТУРИСТ" приватного акціонерного товариства "УКРПРОФТУР" (далі - ДП "ЖИТОМИРТУРИСТ"), м. Житомир,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Житомирська обласна рада (далі - Рада), м. Житомир,

2. обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" (далі - Санаторій), с. Іванівка Житомирської області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. обласний медичний центр вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради (далі - Центр), м. Житомир,

2. Федерація професійних спілок України, м. Київ,

3. публічне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго", м. Житомир,

про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності на нерухоме майно.

Судове засідання проведено за участю представників:

прокуратури - Збарих С.М. посв. від 05.09.2014 № 028728

позивача - Шевчук О.М. предст. (дов. від 17.03.2016)

відповідачів: 1. не з'явився

2. Конограй Н.В. предст. (дов. від 29.01.2016), Орєхов Р.В. предст. (дов. від 28.10.2015)

3. Орєхов Р.В. предст. (дов. від 20.01.2016)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1. Савенко І.О. предст. (дов. від 29.09.2016)

2. не з'явився

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: 1. не з'явився

2. Безсмертна Н.В. предст. (дов. від 01.06.2016)

3. не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Прокурор звернувся до господарського суду Житомирської області в інтересах ФДМУ з позовом до відповідачів (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог в частині переліку майна) про: визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР"; визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, до складу якого входять об'єкти згідно інвентарної справи № 10308, а також згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 17.02.2016 № 629/06.15.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.04.2016 у справі № 17/5007/98/11 (суддя Машевська О.П.), яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 (судді Філіпова Т.Л. - головуючий, Бучинська Г.Б., Мельник О.В.) в позові відмовлено повністю з посиланням на відсутність порушеного права позивача, а саме, суди виходили з того, що: як до 20.03.2007, так і після цієї дати держава не стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ не був та не став органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно; прокурором не доведено наявності у держави станом на 03.10.2011 права володіння, користування та розпорядження туристичною базою "Лісовий берег"; фактично позов подано з метою набуття права власності на спірне майно вперше на підставі судового рішення, а не з метою захисту наявного права.

Прокурор, посилаючись на порушення попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "УКРПРОФТУР" просив суд залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу у відповідності до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третіх осіб, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 14.05.1968 № 371 виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць;

- побудована у 1972-1973 роках туристична база "Лісовий берег" була передана Житомирській обласній раді по туризму та екскурсіях, що підтверджується актами приймання будинків (споруд);

- рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих від 03.01.1974 № 9 затверджений акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5775 кв.м;

- постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982 № 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях, відповідно до якого Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на засадах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс. Положенням також визначені завдання, зміст роботи, склад коштів;

- президія Федерації незалежних профспілок України постановою від 23.08.1991 №П-7-7 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "УКРПРОФТУР". Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04.10.1991 уклали установчий договір і затвердили його Статут;

- у переліку майна, переданого Федерацією незалежних профспілок України в статутний фонд АТ "УКРПРОФТУР" значиться туристична база "Лісовий берег", яка введена в експлуатацію у 1973 році, балансовою вартістю 2302 тис. крб., залишковою вартістю 1932 тис. крб.;

- постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та акціонерного товариства "УКРПРОФТУР" про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ "УКРПРОФТУР", в позові відмовлено;

- загальними зборами акціонерів українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" (протокол від 14.04.1998 № 6/6) затверджений статут обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" у новій редакції, зареєстрований виконкомом Житомирської обласної ради 20.11.2000 року;

- згідно із статутом, обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" створене Українським ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" для забезпечення ефективного використання матеріальної бази, організації і надання громадянам та юридичним особам, в тому числі іноземним, комплексних туристсько-екскурсійних та інших послуг з метою одержання відповідного прибутку. Підприємство є правонаступником Житомирського обласного дочірнього підприємства "ЖИТОМИРТУРИСТ" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР". Підприємство засноване на власності ЗАТ "УКРПРОФТУР". Майно підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "УКРПРОФТУР" передає йому у господарське відання майно, проіндексована вартість якого станом на 1 січня 2000 року становила 2925000 грн.;

- 07.02.1997 туристична база "Лісовий берег" була зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації на праві власності за Житомирським обласним дочірнім підприємством "ЖИТОМИРТУРИСТ", що підтверджується реєстраційним написом на документі про право власності;

- 10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради, на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 № 1045 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег".

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", яке видане обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "ЖИТОМИРТУРИСТ" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР", а також визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег".

Відповідно до статуту професійних спілок СРСР, затвердженого постановою ХVІІІ з'їзду профспілок СРСР від 01.01.1987, професійні спілки були загальносоюзною громадською організацією, до складу якої входили республіканські ради, у тому числі й Українська республіканська рада профспілок.

Тобто, профспілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзною громадською організацією.

У жовтні 1990 року відбувся XV з'їзд профспілок України, на якому було прийнято Декларацію про утворення Федерації незалежних профспілок України, проголошено незалежність профспілок України від державних і господарських органів республіки та СРСР, відмову від діяльності відповідно до Статуту профспілок СРСР. На з'їзді також було прийнято Положення про Федерацію незалежних профспілок України, затверджене рішенням з'їзду від 06.10.1990, яким було визначено її правовий статус, організаційну структуру, права та обов'язки, у тому числі і майнові, та, зокрема, передбачено, що Рада Федерації незалежних профспілок України є правонаступником Укрпрофради, а основні фонди, майно, які належали Укрпрофраді і необхідні для виконання цілей та завдань Федерації незалежних профспілок України, становлять її власність і охороняються законом.

Отже, після розпаду СРСР правонаступником Української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація професійних спілок України.

Професійні спілки могли розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у їх власності, а не державним майном, яке перебувало у їх віданні.

З утворенням Федерації незалежних профспілок України президією Ради Загальної конфедерації професійних союзів СРСР 18.11.1990 була прийнята постанова за № 2-1а "Про затвердження Договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном", якою затверджений Договір про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном між Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією.

Постановою Верховної Ради Української PCP "Про захист суверенних прав власності Української PCP" від 29.11.1990 № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української PCP про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Одночасно Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР " від 29 листопада 1990 року № 506.

Виходячи зі змісту наведених вище нормативних актів, стосовно права власності держави України після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ "УКРПРОФТУР" (Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях і створено на базі майна засновників Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником ради Федерації незалежних профспілок України, Української республіканської Ради профспілок та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності), право власності на спірне майно набула держава Україна.

Так, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Отже, спірне майно було майном громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України.

За таких обставин, на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "УКРПРОФТУР" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу PCP, розташовані на території України" від 10 квітня 1992 року № 2268-ХІІ передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP передані тимчасово Фонду державного майна України.

За змістом постанови Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 4 лютого 1994 року № 3943-ХІІ тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. Кабінету Міністрів України до 01.03.1994 доручено визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Зазначені нормативні акти не передбачали можливість визначення суб'єкта власності в залежності від обставин фінансування в процесі будівництва.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" за Фондом державного майна України закріплено повноваження щодо розпорядження майном, що перебуває на балансі громадських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного.

Питання щодо суб'єктів права власності зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, майно колишніх профспілкових організацій на теперішній час залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження Федерацією профспілок України майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР (продажу, передачі до статутних фондів господарських товариств, відчуження у будь-який інший спосіб) - відсутні (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 зі справи № 47/296).

За наведених обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що як до 20.03.2007, так і після цієї дати держава не стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб'єктів господарювання, а ФДМУ не був та не став органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, є помилковими та такими, що суперечить приписам наведеного законодавства. Відповідно, відмова в позові з підстав відсутності порушеного цивільного права позивача (необґрунтованості заявлених позовних вимог), за захистом яких звернувся до суду прокурор, є неправомірною.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

У відповідності до статті 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У зв'язку з помилковою відмовою в позові з підстав відсутності порушеного цивільного права позивача, суди не вирішували питання щодо: наявності чи відсутності підстав вважати позовну давність такою, що сплинула, наслідків пропущення позовної давності (якщо останнє мало місце), про що було заявлено стороною у спорі, наявності чи відсутності поважних причин пропущення позовної давності, відповідно, підстав для захисту порушеного права.

Згідно з пунктами 6, 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції від 16 січня 2003 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Так, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Тобто, суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі (аналогічна права позиція міститься у підпункті 4.1 пункту 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).

При цьому, судам необхідно мати на увазі, що визначення початкового моменту перебігу позовної давності (стаття 261 ЦК України) має важливе значення, оскільки від цього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що про спірне майно та про фактичного суб'єкта користування таким майном ФДМУ стало відомо після 26.12.1996 та до 20.01.1997 (а саме, у зв'язку зі складенням у 1996 році Переліку установ, організацій і підприємств, які станом на 1991 рік знаходилися у віданні загальносоюзних профспілкових організацій на території України, і у який (перелік) було включено туристичну базу "Лісовий берег"), що, на думку судів, підтверджує обізнаність ФДМУ про існування свідоцтва про право власності на відповідний об'єкт від 10.01.2001, є суперечливим, з огляду на те, що у 1996-1997 роках ФДМУ не могло було бути відомо про оспорюване свідоцтво, яке буде видане у майбутньому, у саме у 2001 році.

Перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 ГПК України, розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, неповно встановили фактичні обставини справи, внаслідок чого їх висновки за результатами вирішення спору не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Питання про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, про що Прокурор просив у заяві від 30.09.2016 № 05/2-662вих-16, може бути вирішено місцевим господарським судом у новому розгляді справи за наявності підстав, визначених чинним процесуальним законодавством.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 11.04.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 зі справи № 17/5007/98/11 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець