ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 902/1416/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),СуддіКарабаня В.Я.,СуддіНєсвєтової Н.М.,за участю представників:від відповідачаОСОБА_4, ОСОБА_5,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс"нарішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 рокуу справі№ 902/1416/14 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд"До1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" 2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_6Простягнення 19236,00 грн,ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" (надалі - ТОВ "Тренд-Трейд", позивач) звернулося до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (надалі - ТОВ "ВВ Імекс", відповідач 1) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 (надалі - ФОП ОСОБА_6, відповідач 2) про стягнення з відповідачів солідарно здійсненої за платіжним дорученням № 84 від 17.07.2014 року передоплати в сумі 22333,00 грн, у зв'язку з невиконанням ТОВ "ВВ Імекс" перевезення вантажу відповідно до заявки від 16.07.2014 року. Відповідач-2 згідно договору поруки від 17.07.2014 року є майновим поручителем відповідача-1, а тому має нести з ним солідарну відповідальність за невиконання зазначеного зобов'язання.

До прийняття рішення у справі позивач зменшив позовні вимоги і просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість в сумі 19236,00 грн. Така заява подана позивачем, оскільки останній вважає, що перевізник надав послуги лише на суму 3094,00 грн (280 км (відстань між ст. Разіно-Вінниця-ст.Разіно) * 11,05 грн (вартість 1 км станом на 17.07.2014 року, визначеного на підставі експертного висновку № В-271 від 10.11.2014 року), просив стягнути з відповідача 19236,00 грн. Одночасно позивач погодився, що вартість 1 км перевезення вантажу становить 17,29 грн з ПДВ.

Заперечуючи проти позову, відповідач 1 посилався на відсутність підстав для повернення суми передоплати, оскільки перевезення не здійснилося з вини позивача, який завантажив 27,9 тон вантажу замість 22 тон, що призвело до перевищення дозволеної пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, фактичної маси транспортного засобу та його составу. ТОВ "ВВ Імекс" стверджує, що відповідно до заявки від 16.07.2014 року ним було надано послуг на суму 19465,10 грн (здійснено перевезення по Україні по маршруту Київ-ст.Разіно-Вінниця - ст. Разіно-Київ (806 км) на суму 13935,79 грн з ПДВ, а також був нарахований штраф за понаднормативний простій автомобіля (3 доби) в розмірі 5709,31 грн з ПДВ), і різницю між 22333,00 грн та 19465,10 грн, що становить 2687,90 грн, за домовленістю сторін в телефонному режимі він врахує при наступному перевезенні.

Під час нового розгляду справи відповідач пояснив, що позивач у м. Вінниця не здійснив митного оформлення вантажу, не оформив міжнародного провізного документу CMR, тому за його вказівкою вантаж повернуто до Разіно, де 19.07.2014 року після 3 діб простою був розвантажений. На підтвердження обставин прибуття 18.07.2014 року автомобіля державний номер НОМЕР_1/НОМЕР_2 для проведення митного оформлення на території митного поста "Вінниця-центральний" відповідач 1 надав лист ТОВ "Авто-Ганд" та перепустку № 8758 від 18.07.2014 року на право пропуску транспортного засобу до місця доставки товару.

Позивач також надав письмові пояснення, в яких зазначив, що колоті дрова приймались згідно з об'ємом та кількістю вантажних місць, і відповідач 1 не надав такі докази, які б підтверджували перевантаження автомобіля.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі № 910/1416/14 (суддя Отрош І.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року (колегія суддів: головуючий суддя Дідиченко М.А., судді: Руденко М.А., Буравльов С.І.), позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "ВВ Імекс" на користь позивача 19236 грн. У задоволенні позовних вимог до ФОП ОСОБА_6, як до поручителя, відмовлено у зв'язку з припиненням поруки внаслідок закінчення строку, встановленого в договорі поруки.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї відповідач-1, посилаючись на те, що судами не виконано вказівки, викладені у постанові Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року, не правильно кваліфікувано правовідносини, що склалися між сторонами, як правовідносини з перевезення, а не транспортного експедирування, порушено норми ст. ст. 315, 316 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), ст. 604 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), п. 13.12 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (надалі - Правила), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, ст. 11 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року (надалі - Конвенції), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року та прийняти у справі нове рішення, яким позов залишити без розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників відповідача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що 16.07.2014 року сторони підписали заявку № 1 на здійснення перевезення вантажу з такими умовами: вантаж - дрова колоті паливні, вагою 22 т, об'ємом 35,52 м3; кількість автомобілів 1; дата завантаження - 17.07.2014 року; адреса завантаження ст. Разино, Житомирська обл.; адреса розвантаження Kiefer Productions und Handels GmbH Kossaer Strasse 2 04356 Liepzig; місце замитнення - Вінницька обл., с. Зарванці, 7-й км. Хмельницького шосе; місце розмитнення - Drezden; строк доставки - до 22.07.2014; сума фрахту та винагороди - 1400 євро; нормований простій на завантаження та замитнення 48 год., на вивантаження та розмитнення 48 годин, понаднормативний простій по 100 євро за добу, державник номер - НОМЕР_1/ НОМЕР_2; водій - ОСОБА_7.

17.07.2014 року перевізник виставив позивачу рахунок № 85 на суму 22330,00 грн для оплати послуг перевезення вантажу. В цей же день позивач оплатив рахунок, що підтверджується платіжним дорученням № 84, копія якого долучена до матеріалів справи.

На виконання цієї заявки 17.07.2014 року подав обумовлений заявкою транспортний засіб під завантаження у м. Разіно. Згідно з товарно-транспортною накладною № 020699 від 17.07.2014 року, яка підписана вантажовідправником та водієм перевізника, ДП "Бердичівське лісове господарство" (вантажовідправник) здійснило завантаження автомобіля МАН НОМЕР_1 (причіп/напівпричіп НОМЕР_2) у м. Разіно вантажем (дрова - граб), вид пакування - піддони (22 піддони * 1,48 = 32,56 м3), кількість місць - 32,56 м3, замовник та вантажоодержувач - ТОВ "Тренд Трейд"; перевізник - ТОВ "ВВ Імекс"; місце розвантаження - м. Вінниця. Накладна підписана вантажовідправником та водієм перевізника. В товарно-транспортній накладній відсутній запис про масу вантажу.

Вантаж було доставлено до м. Вінниця 18.07.2014 року, але не видано вантажоодержувачу. 19.07.2014 року вантаж був повернутий у місце завантаження (м. Разіно) та виданий директору вантажоодержувача ТОВ "Тренд Трейд" (Марченко О.В.), що підтверджується відмітками у накладній, визнається та не оспорюється сторонами спору.

Ухвалюючи рішення про стягнення з ТОВ "ВВ Імекс" грошової суми у розмірі 19236,00 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керуючись ст.ст. 22, 614, 623, 909 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, виходив з того, що відповідач 1 зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 22330,00 грн, що є передоплатою, оскільки він не виконав перевезення вантажу відповідно до заявки і не довів, що таке перевезення не було здійснено з незалежних від нього причин, зокрема: не довів, що мали місце обставини перевищення обумовленої у заявці сторонами маси вантажу, вказівки замовника перевізнику про повернення вантажу у місце завантаження, відмови замовника від прийняття вантажу у м. Вінниці.

При цьому, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення п.п. 6.1-6.4, 15.4, 20.1.11 Правил та ст.ст. 8, 9 Конвенції, дійшов висновку, що той факт, що товарно-транспортна накладна № 020699 від 17.07.2014 року, не містить відомості про масу вантажу, не свідчить, що переданий до перевезення вантаж не відповідав умовам заявки та нормам чинного законодавства щодо маси вантажу, оскільки ця накладна містить інформацію про кількість вантажних місць лісоматеріалів (22 піддони об'ємом 32,56 м3), як це передбачено п. 20.1.11 Правил, перевізник приступив до виконання зобов'язання з перевезення без перевірки маси вантажу, вірності та повноти записів, внесених до накладної, не зробив щодо цього застережень та не оформив акт в порядку п. 15 Правил, у зв'язку з незгодою із вказаними замовником даними у товарно-транспортній накладній, в тому числі, даними, які не вказані. За цих обставин, суди обох інстанцій дійшли висновку, що "вантаж (дрова колоті паливні) за маршрутом: ст. Разино, Житомирська обл., - Вінниця-Дрезден-Лейпциг прийнято відповідачем 1 (перевізником) для перевезення за усіма заповненими у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року даними".

Суд першої інстанції не прийняв визнання позивачем обставин часткового виконання відповідачем 1 зобов'язання з перевезення вантажу - дров (грабу) на суму 3094,00 грн, оскільки, на думку суду, ці обставини не мають значення для оцінки питання виконання зобов'язання з міжнародного перевезення за заявкою № 1 від 16.07.2014 року щодо доставлення вантажу до м. Лейпциг та вручення представнику Kiefer Productions und Handels GmbH. З огляду на те, що основна мета міжнародного перевезення не була досягнута у зв'язку з поверненням автомобіля з вантажем від пункту замитнення до пункту завантаження, місцевий господарський суд зауважив, що частковий проїзд територією України автомобіля (маршрут повернення), не може вважатися частковим виконанням зобов'язання з перевезення за заявкою № 1, що обумовлене, як міжнародне.

Вищий господарський суд України вважає, що вирішуючи спір у даній справі та з'ясовуючи порядок дій сторін при поданні вантажоодержувачу перевізником вантажу згідно з товарно-транспортною № 020699 від 17.07.2014 року, господарські суди неправильно застосували одночасно як положення Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які відповідно до Преамбули не регламентують перевезення вантажів у міжнародному сполученні, так і положення ст.ст. 8, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 року, яка застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах (п. 1 ст. 1).

Ця накладна, хоча і складалась в рамках виконання заявки на міжнародне перевезення вантажу, передбачала здійснення перевезення вантажу між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні (ст. Разино, Житомирська обл. - Вінниця). Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст. 50 Закону України "Про автомобільний транспорт" така накладна є окремим договором внутрішнього перевезення вантажу автомобільним транспортом. Згідно пп. k) п. 1 ст. 6 Конвенції вантажна накладна має містить заяву про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції. Товарно-транспортна накладна № 020699 такої заяви не містить, тому суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення ст.ст. 8, 9 Конвенції, які, зокрема, передбачають обов'язок перевізника перевіряти вірність записів, зроблених у вантажній накладній, а у разі відсутності такої можливості - зробити обґрунтовані застереження у вантажній накладній, оскільки в протилежному випадку припускається, що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Товарно-транспортна накладна складена на підставі типової форми, яка наведена в додатку 7 до Правил (у редакції, чинній станом на 17.07.2014 року), тому відповідно до ч. 2 ст. 908 ЦК України при оцінці обставин здійснення перевезення за цією накладною мають застосовуватися положення цих Правил, а також Статуту автомобільного транспорту УРСР (надалі - Статут), затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 27.06.1969 року, який передбачає, що вантажовідправник і вантажоодержувач несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, вказаних ними в товарно-транспортних документах. Автотранспортні підприємства і організації мають право перевіряти правильність цих відомостей (абз. 3 ст. 47).

Отже, беручи до уваги те, що у товарно-транспортній накладній, яка відповідно до п.п. 11.3, 11.4 Правил оформлюється замовником (вантажовідправником), відсутній обов'язковий запис про масу вантажу і масу піддонів (п. 6.3, пп. г п. 18.12 Правил), що свідчить про неповноту відомостей зазначених у накладній, а перевізник має право, проте не зобов'язаний, перевіряти достовірність та правильність цих відомостей, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів про те, що "вантаж (дрова колоті паливні) за маршрутом: ст. Разино, Житомирська обл. - Вінниця-Дрезден-Лейпциг прийнято відповідачем 1 (перевізником) для перевезення за усіма заповненими у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року даними" є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні положень ст.ст. 8, 9 Конвенції, п.п. 6.1-6.4, 15.4 Правил. При цьому, посилання судів обох інстанцій на п. 20.1.11 Правил, яким передбачено, що приймання для перевезення від вантажовідправника і здача вантажоодержувачу лісу і пиломатеріалів здійснюються перевізником за об'ємом, а під час перевезення пакетним способом - за кількістю вантажних місць (пакетів), в обґрунтування висновку про те, у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року були заповненні всі необхідні відомості, також визнаються судом касаційної інстанції помилковими, оскільки цим пунктом визначається порядок приймання для перевезення від вантажовідправника і здача вантажоодержувачу лісу, водночас, це положення не виключає обов'язок вантажовідправника при оформленні товарно-транспортної накладної зобов'язаний зазначити загальну масу, яка складається із маси вантажу і маси піддонів (п. 6.3, пп. г п. 18.12 Правил).

За таких обставин, оскільки матеріалами справи підтверджується неправильне оформлення товарно-транспортного документа (№ 020699 від 17.07.2014 року), відсутність оформленої міжнародної автомобільної накладної (CMR) на перевезення вантажу за маршрутом Вінниця-Дрезден-Лейпциг, а за всі наслідки невиконання законодавчих актів щодо оформлення перевізних документів повну відповідальність несе саме вантажовідправник (замовник), і в даному випадку останній не надав жодних доказів, які б підтверджували, що маса вантажу об'ємом 35,52 м3, що був завантажений у поданий відповідачем 1 транспортний засіб, становила 22 т, тобто не довів, що маса вантажу відповідала обумовленим у заявці вимогам, Вищий господарський суд України вважає, що висновки судів про те, що перевезення вантажу до міста Лейпциг не було здійснено з вини перевізника є помилковими, оскільки зроблені з порушенням та неправильним застосуванням нормативно-правових актів, що регулюють перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.

Відповідно до ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж до пункту призначення у строк, встановлений договором.

Перевізник здає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною. Місце фактичної здачі - приймання вантажу точно зазначається в договорі з наступним уточненням у заявці. Розвантаження автомобіля виконуються замовником (п.п. 8.6, 10.5, 13.1 Правил).

Відповідно до ст. 45 Статуту за договором перевезення вантажу автотранспортне підприємство або організація зобов'язуються доставити ввірений їм вантажовідправником вантаж до пункту призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Суди встановили, що у товарно-транспортній накладній № 020699 від 17.07.2014 року місце фактичної здачі вантажоодержувачу (замовнику) зазначено - м. Вінниця. Водночас, у заявці погоджено місце замитнення - Вінницька обл., с. Зарванці, 7-й км. Хмельницького шосе. Отже, зобов'язання з доставки вантажу за цією накладною мало бути виконане саме в цьому місці. Матеріалами справи (перепусткою № 8758 від 18.07.2014 року) підтверджується прибуття спірного вантажу 18.07.2014 року о 10 год. 21 хв. до зони митного контролю митного поста "Вінниця-центральний", який знаходиться за адресою Вінницька обл., с. Зарванці, 7-й км. Хмельницького шосе. Тобто, перевізник доставив ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення. Обставини доставки вантажу до цього пункту встановлені судами, визнаються та не оспорюються сторонами.

Незважаючи на достовірно встановлені фактичні обставини справи щодо прибуття вантажу до зони митного контролю, суди в результаті неправильного застосування норм матеріального права дали цим обставинам помилкову юридичну оцінку та дійшли помилкового висновку, що перевізник вважається таким, що не виконав перевезення, оскільки не видав вантажовідправнику у місці призначення вантаж і не надав докази, що замовник відмовився від приймання вантажу у цьому місці або надав вказівку про новий пункт призначення.

Оскільки замовник не надав докази оформлення документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України (ст. 148 Статуту) та надання їх перевізнику, прийняв повернутий товар за товарно-транспортною накладною № 020699 від 17.07.2014 року без жодних зауважень та застережень у накладній щодо повернення вантажу за відсутності його вказівки, висновки судів про винуватість перевізника у невиконанні заявки є помилковими.

Згідно з ст. 73 Статуту при неможливості здати вантаж вантажоодержувачу при міжміських перевезеннях з причин, не залежних від автотранспортного підприємства або організації, вантажовідправник зобов'язаний дати автотранспортному підприємству або організації вказівку про новий пункт призначення вантажу в порядку, встановленому Правилами. При неодержанні вказаного розпорядження, а також при неможливості доставити вантаж до місця нового призначення автотранспортне підприємство або організація, після попереднього повідомлення, повертає вантаж вантажовідправнику.

У п.п. 13.11, 13.12 Правил передбачено, що якщо вантажоодержувач не може прийняти вантаж від перевізника, інший пункт призначення та умови доставки вантажу визначаються за погодженням з вантажовідправником. Якщо перевізник не одержав від вантажовідправника відомостей про зміну пункту призначення вантажу або не згоден з новими умовами доставки вантажу, він зобов'язаний повернути вантаж вантажовідправнику. Вартість перевезення вантажу при його поверненні сплачує замовник.

Відтак, беручи до уваги те, що неможливість здати вантаж вантажоодержувачу у зоні митного контролю для здійснення митного оформлення сталася з не залежних від перевізника причин (у товарно-транспортній накладній відсутні відомості щодо маси вантажу, і замовник не довів, що маса вантажу відповідала вимогам заявки; міжнародна автомобільна накладна (CMR) на перевезення вантажу за маршрутом Вінниця-Дрезден-Лейпциг не оформлена; митне оформлення товару не здійснено; замовник відповідає за оформлення транспортних документів і несе ризик настання несприятливих для нього наслідків відсутності таких документів або неповноти їх відомостей), і останній зобов'язаний у такому разі повернути вантаж, навіть, якщо не одержав від вантажовідправника відомостей про зміну пункту призначення, висновки судів про те, що видача перевізником товару у місці його завантаження свідчить про порушення ним умов договору є помилковими.

У такому випадку вартість перевезення вантажу в обидва кінці за виконаним маршрутом, що становить 4841,20 грн (280 км (відстань між ст. Разіно-Вінниця-ст.Разіно) Х 17,29 грн (вартість 1 км з ПДВ)), відповідно до п.п. 13.11, 13.12 Правил, ст. 73 Статуту сплачується замовником перевізнику. В свою чергу, відповідно до п. 14.3 Правил грошові кошти у сумі 17491,80 грн (різниця між сумою передоплати (22333,00 грн) та вартістю перевезення вантажу в обидва кінці за виконаним маршрутом (4841,20 грн)) мають бути повернені замовнику, оскільки відповідно до заявки перевезення вантажу до м. Лейпциг не здійснено, і правові підстави для набуття відповідачем 1 цих коштів після повернення вантажу відпали.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, внаслідок неправильного застосування нормативно-правових актів, що регулюють відносин, пов'язані з перевезенням вантажу, дійшов помилкового висновку про обов'язок відповідача 1 повернути позивачу суму попередньої оплати, оцінену як збитки, у повному обсязі та ухвалив помилкове рішення про стягнення з нього грошових коштів у сумі 19236,00 грн, тобто, у заявленому позивачем розмірі.

Беручи до уваги те, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини "роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними" (див. справу " Шульга проти України", N 16652/04, п. 26, від 02.12.2010 року), і "повторне направлення справи на новий розгляд в межах одного такого провадження свідчить про існування серйозних недоліків у судовій системі" (див. справу "Вєрцишевська проти Польщі", N 41431/98, п. 46, від 25.11.2003 року), Вищий господарський суд України вважає, що, навіть, незважаючи на те, що суди попередніх інстанцій при новому розгляді справи не в повній мірі виконали вказівки суду касаційної інстанції, проте направлення справи на новий розгляд втретє в цій справі є недоречним, оскільки б не відповідало вимозі "розумного строку", встановленій п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено: "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, ... який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру ..." (див. справу "Єрошкіна проти України", N 31572/03, від 18.06.2009 року), у цій справі, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110 ГПК України, можливо постановити нове рішення про відмову в позові в частині стягнення з ТОВ "ВВ Імекс" на користь ТОВ "Тренд-Трейд" грошових коштів в сумі 1744,20 грн (19236,00 грн (сума, яка була стягнена)- 17491,80 грн (сума, яка мала бути стягнена)) із скасуванням постановлених рішень першої та апеляційної інстанцій в цій частині. В частині стягнення з ТОВ "ВВ Імекс" грошової суми в розмірі 17491,80 грн судові рішення залишаються без змін.

Доводи касаційної скарги ТОВ "ВВ Імекс", які по суті зводяться до оскарження встановленого судами обов'язку перевізника повертати суму одержаної передоплати, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки такий обов'язок прямо передбачений у п. 14.3 Правил, якщо перевізник не виконав перевезення відповідно до заявки (замовлення). Посилання відповідача 1 на те, що він і зараз готовий виконати це перевезення, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки у заявці сторони чітко обумовили строки перевезення, на цей час заявку відповідно до її умов вже виконати неможливо, тому попередня оплата має бути повернута за вирахуванням сум, що належать перевізнику у зв'язку з поверненням вантажу (вартість здійсненого перевезення вантажу в обидва кінці). При цьому, витрати останнього, пов'язані з прогоном автомобіля за маршрутом Київ-Разіно-Київ, та нарахований штраф за простій автомобіля, не підлягають сплаті замовником, оскільки заявкою не була обумовлена подача автомобіля з м. Києва, а простій автомобіля у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу не засвідчений актом, як це передбачено у пп. в п. 15.2 Правил.

Твердження заявника касаційної скарги щодо порушення судами норм ст. 315 ГК України, ст. 6 ГПК України з огляду на неврахування тієї обставини, що позивач до подачі не пред'являв жодної претензії, суд касаційної інстанцій також відхиляє, оскільки згідно з цих норм пред'явлення перевізникові претензії до подачі позову, що випливає з договору перевезення вантажу, не є обов'язковим.

Посилання ТОВ "ВВ Імекс" на те, що суди неправильно кваліфікували правовідносини сторін, як такі, що виникли при виконанні договору перевезення, а не договору транспортного експедирування, Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки із суті відносин, які виникли між сторонами, не випливає, що відповідач 1 виконував чи зобов'язаний був виконати обов'язки експедитора. За домовленістю сторін останній зобов'язаний був доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), надання будь-яких інших послуг, необхідних для доставки вантажу, у заявці не обумовлено. Відтак, суди обґрунтовано не застосовували до спірних правовідносин положення ЦК України, що регулюють правовідносини, які виникають з договору транспортного експедирування.

Інші доводи стосуються оцінки доказів, тому суд, з урахуванням повноважень касаційної інстанції, залишає їх поза увагою.

Згідно із п. 11 ч. 2 ст. 11111 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення. Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача та відповідача 1 пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, п.п. 1 та 2 ст. 1119, ч. 1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року у справі № 902/1416/14 скасувати в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" грошових коштів в сумі 1744,20 грн та в частині розподілу судових витрат.

Прийняти нове рішення про відмову в позові щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" грошових коштів в сумі 1744,20 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Визначити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11; ідентифікаційний код: 32156999) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" (21034, м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 42, офіс 2; ідентифікаційний код: 39148062) 1661,34 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; 1162,93 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року. Всього 2824,28 грн (дві тисячі вісімсот двадцять чотири гривні 28 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тренд-Трейд" (21034, м. Вінниця, вул. Карла Маркса, 42, офіс 2; ідентифікаційний код: 39148062) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВ Імекс" (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 11; ідентифікаційний код: 32156999) 82,83 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2015 року; 115,96 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року; 182,23 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 02.02.2016 року; 198,79 грн у рахунок відшкодування судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року. Всього 579,81 грн (п'ятсот сімдесят дев'ять гривень 81 копійка).

Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Карабань В.Я.Суддя Нєсвєтова Н.М.