Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року Справа № 21/5007/1322/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від прокуратури:Кузнецова Ю.В., пос. № 023135 від 26.11.2013р.;від Аграрного фонду:Каленська М.А., представник за дов.;від позивача:Христич О.В., представник за дов.;від відповідача:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуЗаступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фондна постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013р.у справі господарського суду№21/5007/1322/12 Житомирської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Актив-Банк"до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга"простягнення 124 381 738,75грн.В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.12.2012р. (складене 25.12.2012р.) залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. у справі №21/5007/1322/12 позовні вимоги - задоволені. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Ольга" перед Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Актив-Банк" за кредитним договором №0705/01 від 05.07.2011р. в сумі 15 561 333,51 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ 7,9930 грн./дол. США станом на 12.11.2012р., складає 124 381 738,75грн. (сума заборгованості за кредитом - 14300000 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 12.11.2012р., складає 114 299 900,00грн., сума заборгованості за нарахованими процентами - 1 261 333,51 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 12.11.2012р., складає 10081838,75грн.), звернуто стягнення на предмет застави за договором застави товарів в обороті №0705/01/S-1 від 05.07.2011р., шляхом передачі предмету застави, а саме: білого цукру-піску ДСТУ4623-2006 у кількості 45 360 тон, що знаходився на момент укладення договору застави товарів в обороті №0705/01/S-1 від 05.07.2011р. за адресами: склад ТОВ "Гранд і М" - Донецька область, м. Єнакієво, вул. Краснодарська, 10в; склад ТОВ "Нафта Україна" - Харківська область, п. Комсомольський, Балаклійське шосе, 50; склад ТОВ "Універсал-Агро НК" - м. Миколаїв, вул. Пригородна, 15; склад Київська регіональна спілка споживчої кооперації - Київська область, м. Баришівка, вул. Торфяна, 8; склад ВАТ "Володимирцукор" - м. Володимир-Волинський, вул. Луцька, 230; склад ВАТ "Горохівський цукровий завод" - Волинська область, Горохівський район, смт. Мар'янівка, вул. Незалежності, 13, у власність позивача. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Заступник прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судове рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.01.2014р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалами від 03.02.2014р. та 17.02.2014р. Вищий господарський суд України відкладав розгляд касаційної скарги.

Державна спеціалізована бюджетна установа Аграрний фонд у письмових поясненнях просила скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

14.02.2014р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання від Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд про залучення Міністерства аграрної політики та продовольства України до участі у даній справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

Позивач заперечував проти задоволення вищезазначеного клопотання з посиланнями на приписи ст. 27 ГПК України.

Зазначене клопотання відхиляється судовою колегією касаційної інстанції з огляду на невизначеність заявником вищезазначеного клопотання, на стороні позивача чи відповідача Міністерство аграрної політики та продовольства України повинно вступити для участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 24.02.2014р. прокурор та представник Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд підтримали вимоги касаційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення. Відповідач уповноваженого представника не направив. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 05.07.2011р. між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) укладено кредитний договір №0705/01, з подальшими змінами, відповідно до умов якого банк надає позичальнику до 27.07.2011р. кредит в сумі 14 300 000 дол. США на поповнення обігових коштів терміном до 01.11.2012р. зі сплатою 14% річних (з 26.08.2011р. - 14,5%).

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором, 05.07.2011р. позивачем (заставодержатель) та відповідачем (заставодавець) укладено договір застави товарів в обороті №0705/01/S-1, відповідно умов якого, заставодавець передає в заставу заставодержателю, належні йому на праві власності, товари в обороті, а саме білий цукор-пісок ДСТУ 4623-2006 в кількості 45 360,00 тон, що знаходяться за адресами, визначеними в п. 2 договору. Відомості про обтяження майна були зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна 06.07.2011р. за №0705/01/S-1.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі (що підтверджується меморіальним ордером №2839) та не заперечується відповідачем, проте останній свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим утворилась прострочена заборгованість у розмірі 124 381 738,75грн.

Приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, заставою або іншими видами забезпечення, встановленими договором або законом.

Статтею 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 589 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Апеляційною інстанцією вірно застосовані приписи ст. 35 ГПК України, оскільки тільки вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Крім того, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду, що при укладанні договору застави товарів в обороті №0705/01/S-1, який в установленому чинним законодавством недійсним не визнавався, відповідачем надавались, а позивачем перевірялись правові підстави належності предмету застави відповідачу.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. у справі №21/5007/1322/12 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.11.2013р. у справі №21/5007/1322/12 - залишити без змін, а касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Державної спеціалізованої бюджетної установи Аграрний фонд - без задоволення.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков