Історія справи

Постанова ВГСУ від 23.07.2014 року у справі №914/2473/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 914/2473/13

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого:Кузьменка М.В.,суддів:Васищака І.М., Студенця В.І. (доповідач),за участю представників сторін позивача - Самокиша В.Ю.; відповідача - ОСОБА_1;розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від23.04.2014та на рішенняГосподарського суду Львівської області від04.03.2014у справі № 914/2473/13за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2простягнення 618 193, 75 грн. за зустрічним позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_2доТовариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль"простягнення 303 824, 24 грн., визнання недійсними частин договору фінансового лізингу та зобов'язання провести перерахунок

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (далі - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про стягнення суми боргу у розмірі 618 193, 75 грн., з яких основний борг - 605 958, 37 грн., 3% річних - 9 811, 55 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 2 423, 83 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.06.2013 порушено провадження у справі № 914/2473/13 за позовом ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ФОП ОСОБА_2 про стягнення 618 193, 75 грн.

До початку розгляду господарським судом справи по суті ФОП ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 303 824, 24 грн. коштів сплачених на відшкодування вартості предмета лізингу та про визнання недійсними частини п. 10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009, п. 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 в частині неповернення лізингових платежів сплачених на відшкодування вартості предмету лізингу; а також про зобов'язання ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" здійснити перерахунок суми комісії лізингодавця до договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 за період з 01.07.2009 по 31.01.2012, зобов'язання ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" здійснити перерахунок розміру заборгованості лізингоодержувача в порядку п. 3.1 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 станом на 31.01.2012.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.07.2013 прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

До прийняття рішення по суті спору ФОП ОСОБА_2 подав заяву про відмову від частини зустрічних позовних вимог щодо визнання недійсними частини п. 10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009, п. 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2014 заяву ФОП ОСОБА_2 про відмову від частини зустрічних позовних вимог задоволено, провадження у справі в частині зустрічних позовних вимог про визнання недійсними частини п. 10.3.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009, п. 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 припинено.

Рішенням Господарського суду Львівської області (колегія суддів у складі: головуючий суддя Долінська О.З., судді Синчук М.М., Яворський Б.І.) від 04.03.2014 визнано недійсними в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України ч. 5 пункту 10.03.2 додатку № 4 до договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 та п. 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009; позовні вимоги ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 124 237, 14 грн. заборгованості, з яких 76 686, 69 грн. комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення), 13 253, 90 грн. комісія лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу), 25 440, 27 грн. додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставлених рахунках на дату вилучення), 6 397, 00 грн. додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем), 1 971, 80 грн. 3% річних, 487, 48 грн. інфляційні витрати. В задоволенні решти частини первісних позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" до ФОП ОСОБА_2 відмовлено. В задоволенні зустрічних позовних вимог ФОП ОСОБА_2 до ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" у справі № 914/2473/13 відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий суддя Малех І.Б., судді Костів Т.С., Кузь В.Л.) від 23.04.2014 рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 04.03.2014 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 в частині визнання недійсними п. 6.3 договору, ч. 5 п. 10.3.2 загальних умов договору (додаток № 4 до договору) та відмови у задоволенні інших позовних вимог ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про стягнення 493 956, 61 грн., товариство подало касаційну скаргу, в якій просило рішення судів попередніх інстанцій в цій частині скасувати та направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами рішення прийняті з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права; з порушенням норм процесуального права; з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи; а висновки судів, викладені у рішенні та постанові, не відповідають обставинам справи.

При цьому, скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що зміст ч. 5 п. 10.3.2 загальних умов договору (додатку № 4 до договору) суперечить приписам ч. 3 ст. 615, ч. 2 ст. 653, ст. 655, ч. 1 ст. 665 ЦК України; що зміст п. 6.3 договору суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, не вказавши які норми законодавства порушує даний пункт договору.

Також ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" вважає необґрунтованою відмову судів у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з відшкодування частини вартості предмету лізингу.

Окрім того, скаржник посилається на те, що судами в повному обсязі не досліджено методику розрахунку заборгованості за рахунком-фактурою № LC2834-08/08r1-064 від 10.12.2012, за яким згідно умов договору після перепродажу предмету лізингу від загальної суми заборгованості лізингоодержувача (в тому числі зі сплати вартості предмету лізингу) віднімається сума вартості продажу предмета лізингу.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 касаційну скаргу ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" прийнято до провадження та призначено на 09.06.2014.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 09.07.2014 розгляд касаційної скарги відкладено на 23.07.2014.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено господарськими судами між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та ФОП ОСОБА_2 29.07.2008 було укладено договір оренди (фінансового лізингу) №L2834-08/08, відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) № Р2831-08/08 від 29.07.2008 зобов'язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах договору (п. 1.1 договору).

На підставі акту приймання-передачі предмет лізингу 21.10.2008 було передано ФОП ОСОБА_2

У зв'язку з наявністю у ФОП ОСОБА_2 простроченої заборгованості за договором фінансового лізингу №L2834-08/08 від 29.07.2008 в розмірі 290 991, 73 грн., сторони дійшли згоди здійснити її реструктуризацію, про що була укладена відповідна угода від 01.07.2009 про внесення змін до договору фінансового лізингу від 29.07.2008.

Згідно з п. 2 угоди сторони погодили внести зміни до договору, погодивши його та додатки 1, 2 та 4 до нього у новій редакції.

Між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" та ФОП ОСОБА_2. 01.07.2009 був укладений договір оренди (фінансового лізингу) № LC 2834-08/08 в новій редакції, на підставі якого втратила чинність попередня редакція договору від 29.07.2008.

Пунктом 1.7 договору № LC 2834-08/08 передбачено, що строк лізингу складається з періодів лізингу у кількості 64 місяців, починаючи з першого періоду лізингу, визначеного за правилами цього договору та додатків до нього.

У п. 1.8 договору сторони домовилися на підставі ч. 2 ст. 524 ЦК України додатково до зобов'язання у гривні визначити зобов'язання у грошовому еквіваленті іноземної валюти - долар США.

Відповідно до загальних умов фінансового лізингу, визначених у додатку №4, лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання щомісяця авансом до 8 числа поточного місяця, на підставі рахунку лізингодавця, сплачувати поточні лізингові платежі.

У зв'язку з порушенням ФОП ОСОБА_2. умов договору щодо сплати лізингових платежів, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" 24.01.2012 вимогою № 177-01/12 письмово повідомило відповідача про усунення порушення та сплати заборгованості протягом 3-ох днів, а також попередило про наслідки дострокового припинення договору

З огляду на те, що ФОП ОСОБА_2. вказані порушення усунуті не були, позивач листами №234-01/12 та № 235-01/12 від 30.01.2012 письмово повідомив лізингоодержувача про відмову від договору лізингу з 31.01.2012 та вимагав в добровільному порядку відповідно до умов договору повернути предмет лізингу.

В подальшому 16.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кондратенко М.І., було вчинено виконавчий напис про повернення предмету лізингу його власнику - ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль". За актом вилучення предмета лізингу № LC 2834-08/08 від 23.03.2012 в односторонньому порядку, останній був переданий власнику 23.03.2012.

Внаслідок дострокового припинення договору лізингу, за умовами розділу 10 загальних умов, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" було виставлено відповідачу рахунок № LС2834-08/08r1-064 від 10.10.2012 на загальну суму 605 958, 37 грн. з яких:

· 316 609, 27 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості);

· 346 085, 89 грн. - відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума курсової різниці);

· 112 465, 28 грн. - відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

· 180 266, 36 грн. - комісія лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

· 15 904, 68 грн. - комісія лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу);

· 25 440, 27 грн. - додаткові витрати з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення);

· 14 186, 62 грн. - додаткові витрати з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем),

за мінусом 405 000,00 грн. - вартість продажу предмета лізингу.

ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" просив стягнути з ФОП ОСОБА_2 вказану суму заборгованості в судовому порядку з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат.

Позовні вимоги в частині стягнення 316 609, 27 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості) обґрунтовані тим, що ч. 5 п. 10.3.2 загальних умов фінансового лізингу передбачено, що у разі дострокового припинення договору, лізингоодержувач зобов'язаний сплатити заборгованість зі сплати вартості предмета лізингу, який слідує за періодом вилучення (повернення) предмета лізингу або в якому має місце дострокове припинення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

У п. 4.3 договору сторони погодили, що лізингоодержувач протягом строку лізингу щомісяця сплачує лізингодавцю авансом поточні лізингові платежі, які розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду за поточний місяць та складаються з суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу та комісії лізингодавця (п. 4.3 договору).

Згідно з п. 2.6 договору викупна вартість предмету лізингу у грошовому еквіваленті іноземної валюти 1 558, 63 доларів США.

З викладеного випливає, що лізингові платежі включають як плату за надання майна в користування, так і відшкодування вартості предмета лізингу.

Таким чином на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів в частині відшкодування вартості предмета лізингу поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 653 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 01.10.2013 у справі № 11/5005/2290/2012 викладено правову позицію, згідно з якою лізингодавець не має права вимагати оплати предмету лізингу, якщо він в односторонньому порядку розірвав договір, а лізингоодержувач в свою чергу повернув спірний предмет за договором лізингу.

Господарськими судами встановлено, що 31.01.2012 договір лізингу було в односторонньому порядку розірвано з ініціативи лізингодавця, а предмет лізингу було вилучено лізингодавцем в односторонньому порядку згідно акту вилучення 23.03.2012.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що вимога лізингодавця в частині відшкодування вартості предмету лізингу після припинення договірних відносин та повернення предмету лізингу суперечить приписам норм ст. 655, ч. 2 та ч. 4 ст. 653 ЦК України, що відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання недійсним правочину в цій частині.

Таким чином, місцевим господарським судом обґрунтовано на підставі п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України, згідно з якою господарський суд, приймаючи рішення, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, було визнано недійсною ч. 5 п. 10.3.2, а оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю, то в задоволенні позову в частині стягнення 316 609, 27 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу, також обґрунтовано відмовлено.

Окрім того суд обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення 112 465, 28 грн. відшкодування вартості предмета лізингу (заборгованість по виставлених рахунках на дату вилучення), оскільки встановив, що дані суми є платежами на відшкодування вартості предмета лізингу, які не покладаються на лізингоодержувача після розірвання договору та вилучення предмета лізингу, з огляду на те, що втрачається можливість отримати в майбутньому у власність предмет лізингу лізингоодержувачем в результаті правовідносин, що виникли за даним договором.

Також колегія суддів вважає обґрунтованою відмову судів попередніх інстанцій в задоволенні позову в частині стягнення 346 085, 89 грн. відшкодування частини вартості предмета лізингу (суму курсової різниці) з наведених вище підстав, пов'язаних з розірванням договору та вилученням предмета лізингу.

При цьому посилання ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" в касаційній скарзі в обґрунтування правомірності ч. 5 п. 10.3.2 договору на те, що згідно з п. 3, 4, 6 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору, а згідно з ч. 3 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець може мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів, колегією суддів не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Статтею 3 ЦК України визначено, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Виходячи з наведеного, сторони у договорі можуть врегулювати свої відносини на власний розсуд, визначивши зокрема ще й інші права та обов'язки лізингодавця, ніж ті, що передбачені законом, але при цьому вони не повинні суперечити нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Місцевим господарським судом також було визнано недійсним п. 6.3 договору, згідно з яким у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) лізингодавцем цього договору або вилучення предмета лізингу раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають.

При цьому місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що дане положення договору суперечить правовій природі відносин купівлі-продажу, адже передбачає позбавлення права лізингоодержувача на повернення коштів сплачених за вартість товару, який йому не було передано у власність.

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним та необґрунтованим з огляду на таке.

Правовідносини лізингу регулюються нормами параграфа 6 глави 58 ЦК України, при цьому, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), а також загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, а загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України "Про фінансовий лізинг".

Договір лізингу є оплатним та передбачає сплату лізингоодержувачем лізингових платежів, що можуть включати в себе: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на викладене, висновок судів попередніх інстанцій щодо наявності правових підстав для визнання недійсним п. 6.3 договору є необґрунтованим та таким, що суперечить нормам матеріального права, а саме ч. 4 ст. 653 ЦК України, а тому рішення та постанова судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню.

Позовні вимоги в частині стягнення 180 266, 36 грн. комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам до вилучення предмета лізингу) ґрунтуються на п.п. 4.2, 4.4 договору та підтверджуються розрахунком, наданим позивачем.

Згідно з п. 4.2 договору лізингоодержувач взяв на себе зобов'язання сплачувати відсотки за фінансування придбання предмета лізингу у період з моменту підписання даного договору до повної виплати лізингоодержувачем заборгованості лізингодавцю, визначеної за ставкою LIBOR 3M плюс 10, 289218% від всієї суми заборгованості визначеної в порядку п. 3.1. цього договору. Сума відсотків в грошовому еквіваленті іноземної валюти підлягає перерахунку в гривню за курсом продажу зі сплатою ПДВ.

У п. 4.4 договору сторони погодили, що розмір комісії для кожного періоду лізингу розраховується за ставкою, визначеною в п. 4.2. цього договору, від заборгованості лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти для відповідного періоду лізингу згідно графіку.

Місцевим господарським судом, з яким погодився суд апеляційної інстанції, було встановлено, що формула, за якою розраховується комісія лізингодавця у еквіваленті іноземної валюти виглядає наступним чином: заборгованість лізингоодержувача у грошовому еквіваленті іноземної валюти на початок відповідного звітного періоду множиться на LIBOR 3M плюс 10, 289218% ділиться на 365 днів та множиться на кількість днів у місяці. Отриманий результат множиться на курс долара США та множиться на 1, 005 комісії банку. При цьому, без врахування частини лізингового платежу, яка зменшує заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем у грошовому еквіваленті іноземної валюти.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів щодо наявності правових підстав для задоволення позову в частині стягнення комісії лізингодавця без ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам до вилучення предмета лізингу) в сумі 76 686, 69 грн.

Що ж до вимог про стягнення додаткових витрат з ПДВ (суми, які відшкодовують витрати лізингодавця та не були сплачені лізингоодержувачем), додаткових витрат з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення), комісії лізингодавця з ПДВ (комісія за дострокове розірвання договору фінансового лізингу), то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про їх часткове задоволення з врахуванням встановлених обставин справи.

Обґрунтованими є також висновки судів попередніх інстанцій в частині визначення розміру сум 3% річних та інфляційних нарахувань, виходячи із встановленого дійсного розміру заборгованості.

В частині зустрічних позовних вимог колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для їх задоволення, оскільки в силу положення ч. 4 ст. 653 ЦК України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з ч. 1 ст. 111-10 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо відсутності правових підстав для визнання недійсним пункту 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009, у зв'язку з чим рішення та постанова судів попередніх інстанцій в цій частині підлягають скасуванню. В решті судові рішення підлягають залишенню без змін.

Інші доводи ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль", викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанції, а також зводяться до переоцінки доказів, а касаційна інстанція в силу положення ч. 2 ст. 111-7 ГПК України не має права додатково перевіряти докази.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2014 в частині визнання недійсним в порядку п. 1 ст. 83 ГПК України пункту 6.3 договору фінансового лізингу № LC2834-08/08 від 01.07.2009 скасувати.

В іншій частині Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 та рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.2014 залишити без змін.

Головуючий - суддя Кузьменко М.В.

Судді: Васищак І.М.

Студенець В.І.