Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2014 року Справа № 908/353/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. Малетича М.М.розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"на рішення та постанову господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014у справі№908/353/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Агроцентр"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Україна"простягнення 1791, 97грн. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013, 249, 19 грн. пені, 702, 22 грн. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876, 75 грн. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013, 6598, 81 грн. пені, 18321, 20 грн. річних процентів, 3687, 68 грн. штрафуза участю представників сторін:

від позивача: Воєвода В.О. - за довіреністю;

від відповідача:- не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс - Агроцентр" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" про стягнення 1791 грн. 97 коп. основного боргу за договором №ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 р., 249 грн. 19 коп. пені, 702 грн. 22 коп. річних процентів, 112 грн. штрафу, 36876 грн. 75 коп. основного боргу за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 р., 6598 грн. 81 коп. пені, 18321 грн. 20коп. річних процентів, 3687 грн. 68 коп. штрафу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 27.03.2014, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 у справі №908/353/14 позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позов частково, стягнути з ТОВ "Україна" на користь ТОВ " Сервіс - Агроцентр" 38668,72 грн. основного боргу, у решті позовних вимог відмовити.

Відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій невірно застосували норму ст. 625 ЦК України, оскільки 39% річних підпадають під визначення пені, а подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання суперечить Конституції України. Крім того, скаржник не погоджується з висновками судів щодо стягнення штрафу та пені, посилаючись на те, що прострочення виконання зобов'язання пов'язано з форс-мажорними обставинами, що виключають його вину і, як наслідок, - застосування штрафних санкцій.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ "Сервіс-Агроцентр" (постачальник) та ТОВ "Україна" (покупець) укладено договори поставки на умовах розстрочення платежу: договір від 05.03.2013 № ЗП-48-050313/ззр-Яр та договір від 31.01.2013р. №ЗП-28-310113/н-ЯР, за умовами яких постачальник зобов'язався передати продукцію для сільгоспвиробництва, а покупець - прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. Загальна кількість та найменування товару, що підлягає поставці, його певне співвідношення (асортимент), упаковка та маркування, ціна, строк, порядок поставки та оплати, а також інші умови визначається додатковими угодами (специфікаціями) до цього договору, які є невід'ємною його частиною (п. 1.3 договорів).

Позивач на виконання умов договорів поставив відповідачу товар на загальну суму 75993,47грн., що підтверджується видатковими накладними від 18.03.2013 №311 на суму 1866,64грн., від 29.03.2013 №498 на суму 67243,50грн., від 29.03.2013 №499 на суму 6510,00грн., який отримано відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженої особи відповідача на зазначених накладних та довіреність № 10 від 28.03.2013.

Відповідачем було частково оплачено отриманий товар на суму 37324,75 грн., що підтверджується наданими банківськими виписками. Тобто, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 38668,72 грн., зокрема за договором № ЗП-28-310113/н-ЯР від 31.01.2013 - 36876, 75 грн., № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013 - 1791, 97грн.

У додаткових угодах (специфікаціях) сторони погодили строки оплати товару, а саме:

1) 20% - до 08.03.2013, 80% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) № 1 від 05.03.2013 до договору № ЗП-48-050313/ззр-Яр від 05.03.2013);

2) 20% - до 06.02.2013, 30% - до 31.07.2013, 50% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) № 1 від 31.01.2013 до договору № ЗП-28-310113/н-Яр від 31.01.2013);

3) 20% - до 15.04.2013, 30% - до 31.07.2013, 50% - до 15.10.2013 (додаткова угода (специфікація) №2 від 06.03.2013 до договору № ЗП-28-310113/н-Яр від 31.01.2013)

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не заперечується наявність боргу перед позивачем за період з 01.01.2013-13.03.2014 за спірними видатковими накладними, що підтверджується підписані та скріплені печаткою підприємства акти звірки розрахунків зі сторони відповідача, а також в зв'язку з тим, що невиконання зобов'язання відповідачем не було пов'язано з форс - мажорними обставинами та зважаючи на те, що річні проценти за своєю правовою природою є складовою частиною боргу, суди дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з таким висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правомірними та такими, що відповідають матеріалам справи, виходячи з наступного.

Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Зазначені норми права визначають підстави звільнення від відповідальності за умови, якщо інше не встановлено договором або законом. Саме такі підстави визначені сторонами в розділі 7 договорів.

Згідно п. 7.1 договорів, у випадку настання обставин, що знаходяться поза контролем сторін (форс-мажорних), які стали прямою причиною неможливості виконання договірних зобов'язань, сторона, що підпала під дію таких обставин, звільняється від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по договору при умові невідкладного надання документів, які підтверджують факт існування форс-мажорних обставин, а саме - висновку органу Торгово-Промислової Палати України.

Відповідно до п. 7.3. договорів, несприятливі погодні умови та інші обставини, які призвели до загибелі посівів чи/або втрати урожаю покупця, не є підставою для звільнення покупця від обов'язку розрахуватись по даному договору.

Пунктом 7.4 передбачено, що про настання обставин, що вказані в п. 7.1. цього договору, сторона, для якої вони виникли, повинна в триденний термін письмово повідомити другу сторону про настання таких обставин з подальшим підтвердженням факту існування форс-мажорних обставин довідкою територіального органу Торгово-Промислової Палати України. У будь-якому разі строк надання висновку не повинен перевищувати більш як 30 календарних днів.

Не повідомлення або несвоєчасне повідомлення чи/або несвоєчасне надання висновку, позбавляє потерпілу сторону права посилатися на вказані обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань по цьому договору. (п. 7.5. договорів).

Натомість, як достеменно встановлено судами, відповідач не звернувся в триденний термін до позивача про настання форс-мажорних обставин, на виконання вимог п. 7.1. договорів, висновок Торгово-промислової палати України від 12.11.2013 надав позивачу лише 18.11.2013, тобто з пропуском встановлених 30 календарних днів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач несвоєчасно повідомив позивача про настання форс-мажорних обставин, а тому, згідно п. 7.5 договорів його позбавлено права посилатися на такі обставини, як на підставу звільнення від відповідальності у вигляді штрафу та пені за невиконання зобов'язань за договорами.

Колегія також відхиляє помилкові твердження скаржника про те, що суди неправомірно застосували до нього подвійну відповідальність за одне і те ж правопорушення шляхом одночасного стягнення пені за договором та 39% річних згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, з огляду на таке.

Пунктом 8.5.2 договорів передбачено, що за порушення грошових зобов'язань по оплаті ціни товару на підставі статті 625 ЦК України, покупець сплачує на користь постачальника 39 % річних від суми боргу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не є штрафними санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що подібність правової природи п. 3 ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, є різними нормами за своєю правовою природою.

Відповідальність, передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання та може застосовуватися незалежно від застосування кредитором інших видів відповідальності або інших забезпечувальних заходів зокрема неустойки. Беручи до уваги подібність правової природи ст. 549 ЦК України (щодо сплати пені) та ст. 625 ЦК України (щодо сплати процентів річних), передбачена цими статтями відповідальність може застосовуватись незалежно одна від одної. Чинне цивільне законодавство не забороняє визначення сторонами в договорі різних видів забезпечення зобов'язань. При цьому нарахування та стягнення неустойки (пені) в разі прострочення виконання зобов'язання (ст. 549 ЦК України) є правом кредитора, реалізація якого жодним чином не залежить від застосування інших видів цивільно-правової відповідальності, передбачених законом за порушення зобов'язання (ст.625 ЦК України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарські суди дійшли вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Враховуючи наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.05.2014 року та рішення господарського суду Запорізької області від 27.03.2014 року у справі №908/353/14 залишити без змін.

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

М.М. Малетич