Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2014 року Справа № 906/796/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Суддів:Мирошниченка С.В., Алєєвої І.В., Картере В.І.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Житомирське обласне територіальне Відділення Антимонопольного комітету Українина постановуРівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р.у справі№ 906/796/13 господарського суду Житомирської областіза позовомФірми "Т.М.М." - товариство з обмеженою відповідальністюдоЖитомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету Українипровизнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України № 1.16/-16р по справі № 4.7-11/2013 від 22.03.2013 р. недійсним

За участю представників:

позивача:Случак О.О.;відповідача:Не з'явилися;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 15.07.2013 р. (суддя Сікорська Н.А.) відмовлено в задоволенні позову Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ) до Житомирського обласного територіального Відділення Антимонопольного комітету України про визнання рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013р. недійсним.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р. (судді: Бригинець Л.М., Павлюк І.Ю., Демидюк О.О.) рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено, визнано недійсним рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі № 4.7.2-11/2013 від 22.03.2013 р.

Не погоджуючись з постановою, Житомирське обласне територіальне Відділення Антимонопольного комітету України звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального права, та залишити рішення місцевого господарського суду в силі.

Вищий господарський суд України, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України (відповідач) на виконання доручення Антимонопольного комітету України від 10.07.2012 р. № 13-08/399 д-5 про проведення дослідження щодо створення та діяльності суб'єктів господарювання на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків, проведено дослідження діяльності Фірми "Т.М.М."- товариства з обмеженою відповідальністю (позивач) на вказаному ринку в межах житлового будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі, мешканцям якого позивачем надаються житлово-комунальні послуги.

В ході проведеного дослідження діяльності суб'єктів господарювання на ринку послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України встановлено, що Фірмою "Т.М.М." - ТОВ укладались договори про надання житлово-комунальних та інших послуг із мешканцями будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі, щодо укладення яких дії позивача містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

30.11.2012 р. Житомирське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України надало позивачу рекомендації № 1.16.1-108рк щодо внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг шляхом скасування в договорах з населенням розміру пені за несвоєчасне внесення плати за спожиті послуги, штрафу за самовільне перепланування та пункту, яким передбачається зупинення надання послуг при порушенні строків оплати за спожиті послуги.

Вищевказані рекомендації позивачем виконані не були, а тому відповідачем 12.02.2013 р. було розпочато розгляд справи № 4.7.2-11/2013 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого п.2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

За результатами розгляду вказаної справи Житомирським обласним територіальним відділенням Антимонопольного комітету України 22.03.2013 р. прийнято рішення № 1.16/-16р, яким:

1. визнано, що Фірма "Т.М.М." - ТОВ протягом 2011 - 2012 років та поточного періоду 2013 р. займає монопольне становище на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, теплопостачання, водопостачання та водовідведення в межах відповідної зони обслуговування м. Житомира, з частками 100 відсотків відповідно;

2. визнано дії Фірми "Т.М.М." - ТОВ , що полягають в укладанні із мешканцями будинку по вул. Чорновола, 4 у м. Житомирі договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг, у яких наявна пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, штраф за самовільне перепланування у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт та передбачено зупинення надання послуг, у разі порушення споживачем строків оплати послуг, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною 1 статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

3. за вчинення порушення, зазначеного в пункті 2 цього рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" накладено на Фірму "Т.М.М." - ТОВ штраф у розмірі 17000,00 грн.;

4. зобов'язано Фірму "Т.М.М." - ТОВ в двомісячний строк з дня одержання рішення припинити порушення, зазначене в пункті 2 цього рішення, шляхом внесення змін в договори про надання житлово-комунальних та інших послуг.

Позивач Фірма "Т.М.М." - ТОВ у встановлений чинним законодавством строк звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Житомирського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №1.16/-16р по справі №4.7.2-11/2013 від 22.03.2013 р.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно, за наявності достатніх підстав, викладених в оскаржуваному рішенні, зроблено висновок про те, що включення до умов договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг умов про штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг суперечить чинному законодавству, оскільки позивач допустив саме відступлення від умов типових договорів, а не конкретизував їх.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції зазначив, що рішення органу АМК прийняте з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи. В оскаржуваному рішенні органу АМК відсутня інформація чи досліджувалась наявність інших суб'єктів господарювання, що можуть надавати аналогічні послуги на ринку комунальних послуг, що спростовує монопольне становище позивача ( п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Вищий господарський суд України не погоджується з висновком апеляційного господарського суду та вважає, що рішення суду першої інстанції скасовано неправомірно, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 48 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції", за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.

За приписами ст. 13 цього Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (п.2 ч.1 ст.50 Закону України "Про захист економічної конкуренції").

Згідно з абзацом другим частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" за порушення, передбачене пунктом 2 статті 50 цього Закону накладається штраф у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Як вбачається зі змісту оспорюваного рішення, відповідач дійшов до висновку, що протягом 2011-2012 р. та поточного періоду 2013 р. позивач займає монопольне становище на ринку комунальних послуг в межах відповідної зони обслуговування м. Житомира з частками 100% відповідно, виходячи з наступних критеріїв:

- позивач діє на ринках послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, теплопостачання, водопостачання та водовідведення;

- будинок № 4 по вул.Чорновола, у м.Житомирі знаходиться на балансі позивача;

- географічними межами ринків комунальних послуг, на яких діє позивач, визначено межі житлового будинку по вул.Чорновола, 4 у м.Житомирі;

- часовими межами ринків визначено 2011-2012 рр. та поточний період 2013 р.

Згідно п.15.5. Постанови господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 N 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку.

Перевіривши застосування норм чинного законодавства, господарській суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач за наявності достатніх доказів, зазначивши фактичні дані, на підставі яких робилися відповідні висновки, здійснивши їх аналіз, правомірно зробив висновок, що позивач займає монопольне становище на ринку комунальних послуг в межах будинку № 4 по вул. Чорновола у м. Житомирі

Відповідачем у тексті рішення зазначено, що згідно п. 2.2. Методики етапи визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання, їх кількість та послідовність проведення, передбачені пунктом 2.1 Методики, можуть змінюватися залежно від фактичних обставин, зокрема особливостей товару, структури ринку, обсягів наявної інформації щодо ринку тощо.

Крім того, позивач зазначив, що послуги аналогічні тим, що надаються ним, можуть надаватися і іншими суб'єктами господарювання, які мають можливість доступу до ринку комунальних послуг (Управлінням комунальної власності м.Житомира, управлінням житлового господарства, ОСББ тощо), що також спростовує монопольне становище позивача.

Суд касаційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що зазначене твердження також до уваги не береться, оскільки, як було встановлено відповідачем, будинок № 4 по вул. Чорновола у м. Житомирі знаходиться на балансі позивача.

Згідно ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Отже, виходячи з вищевикладеного визначення "балансоутримувач", місцевий господарський суд вірно зазначив, що споживачі, а саме мешканці будинку № 4 по вул. Чорновола в м. Житомирі, позбавлені можливості укласти договори про надання комунальних послуг із іншими, окрім позивача, особами на власний вибір.

Як встановлено відповідачем в оскаржуваному рішенні та вбачається з матеріалів справи, позивачем з споживачами укладались, зокрема, договори про надання житлово-комунальних та інших послуг.

Перелік послуг, що надається згідно цього договору міститься у додатку №1 до нього та включає у себе експлуатаційні послуги (прибирання територій, обслуговування ліфтів, освітлення місць загального користування тощо); комунальні послуги (теплопостачання, постачання холодної води та водовідведення холодної води, постачання гарячої води та водовідведення гарячої води); інші послуги.

Пунктом 4.1.2 договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг передбачено, що споживач несе відповідальність за несвоєчасне внесення платежів за послуги шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 4.1.7 цих же договорів передбачено, що споживач, за власний рахунок усуває самовільне (без відповідного дозволу) перепланування та/або переобладнання, а також, сплачує фірмі "Т.М.М." - ТОВ штраф у розмірі 50 % від кошторисної вартості робіт, розрахованої фірмою "Т.М.М."-ТОВ.

Відповідно до пункту 4.1.8. вказаних договорів, порушення споживачем строків оплати, встановлених в пункті 3.1 договору, більше 60 днів є підставою для зупинення надання фірмою "Т.М.М." - ТОВ послуг.

В оскаржуваному рішенні АМК відповідачем зроблено висновок, що розмір пені, штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг не передбачені чинним законодавством України та можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів та те, що позивач, уклавши із мешканцями будинку договори на зазначених умовах, вчинив порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст.50, ч.1 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом вчинення дій, що можуть призвести до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Згідно з абзацом 3 ч.4 ст.179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 529 затверджено типовий договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630 затверджено типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

В оскаржуваному рішенні АМК відповідач зазначив, що позивач не має законних підстав стягувати пеню за несплату житлових та інших послуг, оскільки її розмір не встановлено на законодавчому рівні.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню у встановлених законом чи договором розмірах.

Згідно п.17 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення у разі несвоєчасного внесення плати за послуги - сплачувати пеню в установленому законом та цим договором розмірі.

Відповідно до п.11 типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню у розмірі, встановленому законом /договором.

За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідачем в оскаржуваному рішенні неправомірно зроблено висновок про невідповідність умов договорів чинному законодавству в частині встановлення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за несвоєчасне внесення платежів.

Але, зі змісту зазначених вище типових договорів вбачається, що в них відсутні умови про штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг у разі порушення споживачем строків оплати більше 60 днів.

Отже, договори, укладені із позивачем, містять умови, застосування яких могло б призвести до настання для споживачів відповідальності, не передбаченої законодавством та типовими договорами.

За вказаних обставин місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку, що відповідачем правомірно, за наявності достатніх підстав, викладених в оскаржуваному рішенні, зроблено висновок про те, що включення до умов договорів про надання житлово-комунальних та інших послуг умов про штраф за самовільне перепланування та зупинення надання послуг суперечить чинному законодавству, оскільки позивач допустив саме відступлення від умов типових договорів, а не конкретизував їх.

З урахуванням наведеного, касаційна інстанція вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, помилково скасував рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим постанова Рівненського апеляційного господарського суду підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Житомирської області - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119,11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Житомирське обласне територіальне Відділення Антимонопольного комітету України" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 р. скасувати.

Рішення господарського суду Житомирської області від 15.07.2013 р. у справі № 906/796/13 залишити в силі

Головуючий суддя С.В. Мирошниченко

Судді: І.В. Алєєва

В.І. Картере