Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №916/1413/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 916/1413/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Селіваненко В.П. і Студенець В.І.

розглянув касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ, в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту), м. Одеса,

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2016

та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016

у справі № 916/1413/16

за позовом державного підприємства "Адміністрація морських портів України", м. Київ, в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту, далі - ДП "Адміністрація морських портів України" в особі філії), м. Одеса,

до державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (далі - ДП "Одеський морський торговельний порт"), м. Одеса,

про стягнення 36 284,30 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Науменко О.В. предст. (дов. від 03.12.2015)

відповідача - Казакова К.О. предст. (дов. від 10.10.2016)

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

ДП "Адміністрація морських портів України" в особі філії звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до ДП "Одеський морський торговельний порт" про стягнення 36 284,30 грн. безпідставно набутих коштів.

Рішенням господарського суду Одеської області від 28.07.2016 у справі № 916/1413/16 (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено, з посиланням на його обґрунтованість.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 (судді Савицький Я.Ф.- головуючий, Гладишева Т.Я., Головей В.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Додатковою постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 здійснено розподіл судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги ДП "Одеський морський торговельний порт" у справі № 916/1413/16.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ДП "Адміністрація морських портів України" в особі філії просить постанови апеляційного господарського суду зі справи скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі. Скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції у прийнятті постанови від 28.09.2016 норм матеріального та процесуального права.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 05.02.2003 ДП "Одеський морський торговельний порт" як орендодавцем та підприємством з іноземними інвестиціями "Контролінг" як орендарем укладено договір оренди державного нерухомого майна № КД-3610 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно (далі - майно) - частку території Воєнного молу площею 679,85 кв.м, територіально розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 16, що знаходиться на балансі орендодавця, з метою використання для розміщення автозаправної станції. Вартість майна станом на 22.11.2002 становить 231 862,00 грн.;

- Договір набуває чинності з дати підписання і діє до 31.12.2005 (пункт 10.1 Договору);

- на виконання умов Договору 25.02.2003 його сторонами підписано акт приймання-передачі об'єкта оренди;

- згідно з додатковою угодою від 26.04.2004 до Договору підприємство з іноземними інвестиціями "Контролінг" замінено на його правонаступника - підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна";

- відповідно до наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було реорганізовано ДП "Одеський морський торговельний порт" та створено ДП "Адміністрація морських портів України" шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчого балансу. На підставі актів приймання-передачі майна, майнових права та зобов'язань від 13.06.2013 до ДП "Адміністрація морських портів України" перейшов, зокрема об'єкт оренди за договором від 25.02.2003 № КД-3610;

- ДП "Одеський морський торговельний порт" протягом липня - жовтня 2013 виставило підприємству з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" наступні рахунки на оплату орендних платежів:

07.07.2013 рахунок № 250977 на суму 13 502,34 грн.;

07.08.2013 рахунок № 251132 на суму 13 488,84 грн.;

06.09.2013 рахунок № 251237 на суму 13 394,41 грн.;

08.10.2013 рахунок № 251342 на суму 13 394,41 грн.

Всього на суму 53 780,00 грн.;

- зазначені рахунки підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" сплатило в повному обсязі, що підтверджується відповідною банківською випискою;

- 16.05.2014 ДП "Одеський морський торговельний порт" як орендодавцем, ДП "Адміністрація морських портів України" в особі філії як новим орендодавцем та підприємством з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" як орендарем укладено додаткову угоду до Договору, відповідно до пункту 1 якої орендодавець передає, а новий орендодавець приймає всі права та обов'язки за Договором та стає стороною цього Договору як орендодавець;

- згідно з пунктом 5 Додаткової угоди від 16.05.2014 до Договору, починаючи з 01.10.2013 орендна плата перераховується орендарем до Державного бюджету та новому орендарю відповідно до пункту 3.2 цього договору. Орендна плата за період з жовтня 2013 по березень 2014 підлягає сплаті орендарем протягом 10 робочих днів з моменту отримання відповідного рахунку (ів) орендодавця;

- позивач звернувся до підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" із запитом про надання інформації щодо суми орендної плати, яка ним сплачена на користь ДП "Одеський морський торговельний порт" за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 за Договором;

- відповідно до листа підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" від 25.06.2014 № 3481 на користь ДП "Одеський морський торговельний порт" за вказаний період було перераховано 53 780, 00 грн.

- 06.08.2014 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 53 780,00 грн. як безпідставно отриманих від підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна";

- 15.08.2014 відповідач у відповідь на зазначений лист повідомив, що ним підготовлено проект угоди про врегулювання взаємовідносин щодо суми, сплаченої за Договором, за умовами якої ДП "Одеський морський торговельний порт" зобов'язується перерахувати на рахунок позивача суму в розмірі 70% від суми орендної плати, яка була сплачена підприємством з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" на користь ДП "Одеський морський торговельний порт" за період з 13.06.2013 по 30.09.2013, а саме 28 211,12 грн. (без урахування ПДВ). Проте, як вказав відповідач у листі, дана угода не підписана, що не дає можливості завершити розрахунки по даному питанню;

- 31.12.2014 позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою перерахувати на його рахунок суму орендної плати за Договором у розмірі 36284,30 грн., у т.ч. 8063,18 грн. ПДВ. Крім того, додатком до листа був проект угоди про врегулювання правовідносин щодо розрахунків за договором оренди державного нерухомого майна від 25.02.2003 № КД-3610;

- у відповідь на вказаний лист 16.01.2015 відповідачем повернуто без підписання зазначену угоду та додано копію листа бухгалтерії відповідача стосовно означеного питання;

- 20.02.2015 ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії звернулося до ДП "Одеський морський торговельний порт" з претензією, відповідно до якої просило перерахувати на рахунок позивача 53 780,00 грн.;

- 02.04.2015 ДП "Одеський морський торговельний порт" у відповідь на претензію зазначило, що у нього відсутні правові підстави для повернення коштів у повному обсязі, оскільки ДП "Одеський морський торговельний порт" перераховано до Державного бюджету: 20% ПДВ у розмірі 8 963,33 грн., що підтверджується податковими накладними; 30% частки орендної плати відповідно до умов Договору у розмірі 13 445,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що відповідач, як первісний кредитор за Договором повідомив підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" про заміну кредитора у зобов'язанні у травні 2014.

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.10.2015 у справі № 910/18928/15, яке набрало законної сили 27.01.2016 визнано, що підприємство з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" належним чином виконало свої зобов'язання за Договором, отже стягнення з підприємства з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" суми орендної плати за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 на користь нового кредитора є неможливим.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 36 284,30 грн. безпідставно набутих коштів.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 зі справи № 6-3090цс15).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ДП "Адміністрація морських портів України" створено шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов'язків державних підприємств морського транспорту (реорганізація). ДП "Адміністрація морських портів України" є правонаступником, зокрема ДП "Одеський морський торговельний порт" у частині майна, прав та обов'язків відповідно до розподільчого балансу.

Відповідно до актів приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань від 13.06.2013 до ДП "Адміністрація морських портів України" перейшов об'єкт оренди за договором від 25.02.2003 № КД-3610.

Відмовляючи у задоволенні позову апеляційний господарський суд виходив з того, що факт заміни орендодавця на нового орендодавця та, у свою чергу, письмове повідомлення боржника про заміну кредитора, відбувся лише 16.05.2014, шляхом підписання тристоронньої додаткової угоди до Договору, за умовами якої, починаючи з 01.10.2013 орендна плата перераховується орендарем до Державного бюджету та новому орендарю, відповідно ДП "Одеський морський торговельний порт" за умовами Договору та додаткової угоди до нього від 16.05.2014 за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 є правомірним отримувачем орендної плати.

Проте, апеляційним господарським судом не враховано, що правонаступництво ДП "Одеський морський торговельний порт" в частині майна, що передано в оренду за Договором відбулося не внаслідок відступлення права вимоги за Договором, а внаслідок виділення (реорганізації), і майнові права та обов'язки реорганізованого суб'єкта перейшли до позивача у відповідній частині за роздільним актом (у даному випадку, за актами приймання-передачі майна, майнових права та зобов'язань від 13.06.2013). У зв'язку з чим, додатковою угодою від 16.05.2014 до Договору лише підтверджується (а не встановлюється) факт правонаступництва ДП "Одеський морський торговельний порт" внаслідок виділення.

Також апеляційний господарський суд не звернув уваги на те, що згідно з пунктом 8 додаткової угоди від 16.05.2014 до Договору сторонами погоджено, що умови додаткової угоди застосовуються до правовідносин, що виникли між ними з 13.06.2013.

Пунктом 5 додаткової угоди від 16.05.2014 до Договору дійсно врегульовано питання сплати орендарем орендних платежів на користь нового орендодавця, починаючи з 01.10.2013, проте, ні місцевим, ані апеляційним господарськими судами не встановлено, що умовами додаткової угоди до Договору врегульовано питання щодо вже сплачених орендарем коштів за період з 13.06.2013 по 30.09.2013 на користь ДП "Одеський морський торговельний порт" і підтверджено правомірність набуття зазначених коштів відповідачем.

Що ж стосується посилання суду апеляційної інстанції на приписи частини другої статті 516 ЦК України (відповідно до якої, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків; у цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням), то апеляційним господарським судом не враховано, що: приписи означеної статті не покладають обов'язку з повідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні саме на первісного кредитора, і, крім того, у даному випадку, належне виконання розповсюджується і стосується саме боржника, проте не є підставою вважати, що в силу зазначеної норми закону майно, одержане первісним кредитором внаслідок виконання боржником свого обов'язку на його користь, вважається таким, що набуте попереднім кредитором за наявності правової підстави.

У зв'язку з наведеним, апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача коштів, набутих, у даному випадку, без достатньої правової підстави.

У свою чергу, місцевий господарський суд, задовольняючи позов у повному обсязі не звернув уваги на пункт 3.2 Договору, відповідно до якого орендна плата розподіляється між орендодавцем та державним бюджетом, та не з'ясував, яка ж сума коштів сплачена підприємством з іноземними інвестиціями "ЛУКОЙЛ - Україна" саме відповідачу, відповідно, яка ж саме сума набута відповідачем без достатньої правової підстави. Таким чином, місцевий господарський суд не перевірив обґрунтованості та правильності заявленої до стягнення суми, що є порушенням приписів частини першої статті 47 ГПК щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Касаційна ж інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду (частина друга статті 1115 ГПК України).

Відповідно до статті 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 28.07.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.09.2016 та додаткову постанову Одеського апеляційного господарського суду від 04.10.2016 зі справи № 916/1413/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Суддя В. Палій

Суддя В. Селіваненко

Суддя В. Студенець