Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №914/454/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 914/454/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Куровського С.В. - головуючого (доповідача),

Катеринчук Л.Й.,

Ткаченко Н.Г.,

за участю представників:

ПАТ "Укрсоцбанк" - Гамана О.М. (дов. від 19.02.2016),

ПрАТ "Агро-Союз" - Макарової А.М. (дов. від 18.11.2016),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016

та рішення господарського суду Львівської області від 25.04.2016

по справі № 914/454/16 господарського суду Львівської області

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче

підприємство "Агро-Союз"

2.Приватного акціонерного товариства "Агро-Союз"

про визнання недійсним договору,

встановив:

У лютому 2016 року позивач - Публічне акціонерне товариство (ПАТ) "Укрсоцбанк" звернувся до господарського суду з позовом до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (відповідач 1) та Приватного акціонерного товариства (ПрАТ) "Агро-Союз" (відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладення договору позики від 04.09.2013 № 550-Ф, укладеного між відповідачами.

Вважає, що даний договір (правочин) укладено з перевищенням господарської компетенції, оскільки Відповідач - 1 відповідно до умов кредитного договору з Банком не мав права без попереднього погодження з Банком укладати оспорюваний договір про надання поворотної фінансової допомоги. Банком згода на укладення оспорюваного правочину не надавалась, Банк не був повідомлений про намір його укладення, а тому такий договір прямо порушує права Банку. А відтак, судом першої інстанції безпідставно не застосовано ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та ст. 207 Господарського кодексу України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 25.04.2016 у справі №914/454/16 (суддя Мазовіта А.Б.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 (колегія суддів у складі: Давид Л.Л., Гриців В.М., Кордюк Г.Т.) рішення господарського суду Львівської області від 25.04.2016 р. у справі № 914/454/16 залишено без змін.

В касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати вказані вище постанову суду апеляційної інстанції від 05.09.2016 та рішення суду першої інстанції від 25.04.2016 повністю, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Укрсоцбанк" задовольнити повністю. В обґрунтування посилається порушення та неправильне застосування норм матеріального права, а саме ст.ст. 207, 208, 203, 215 ЦК України.

ПрАТ "Агро-Союз" проти вимог касаційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві на касаційну скаргу, вважає її вимоги безпідставними та необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши застосування судом судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.09.2010 між Відкритим акціонерним товариством "УніКредит Банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк") (Банк) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" (позичальник) було укладено кредитний договір №126-СВ.

Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору, Банк відповідно до умов та на термін цього договору надає Позичальнику револьверну кредитну лінію без зобов'язання надання з загальною сумою кредиту 4 400 000,00 доларів США з можливістю отримання в доларах США, Євро та гривні та з терміном кредиту до 03.09.2011 з урахуванням обмежень, визначених у договорі, зокрема, але не обмежуючись, у пунктах 3.2 (h) - 3.2 (j).

В подальшому сторонами до кредитного договору були укладені додаткові угоди, якими були внесені зміни та доповнення до кредитного договору.

Додатковою угодою №11 від 09.12.2013 сторони домовились змінити кредитний договір та викласти його з усіма додатками до нього у новій редакції, наведеній у додатку 1 до цієї додаткової угоди.

Відповідно до пункту 8.3. кредитного договору в редакції, викладеній додатковою угодою №11 від 09.12.2013р., Позичальник без попередньої письмової згоди Банку зобов'язується не здійснювати наступні операції: зокрема, - одержання кредитів, залучення коштів від третіх осіб.

Судами також встановлено, що 04.09.2013 між ПрАТ "АГРО-СОЮЗ" (позикодавець) та ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" було укладено договір позики №550-Ф (зворотня фінансова допомога), згідно з п.1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, Позикодавець надає Позичальнику безпроцентну позику (зворотню фінансову допомогу), а останній зобов'язується повернути позику у визначений цим Договором термін.

Відповідно до п. 2.1. договору №550-Ф від 04.09.2013 розмір позики становить 15000000,00 грн. без ПДВ.

20.01.2014 сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору позики №550-Ф від 26.07.2013 (комісія на покупку) якою суму позики збільшено до 22 000 000,00 грн.

На підтвердження виконання умов договору позики № 550-Ф від 04.09.2013 ПАТ "АГРО-СОЮЗ" надано платіжне доручення та виписки з рахунку про перерахування ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.10.2015 господарським судом Львівської області порушено провадження у справі №914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору позики №550-Ф від 04.09.2013 (зворотня фінансова допомога), позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що укладенням оспорюваного договору Відповідач -1 прямо порушив умови Договору кредиту, тим самим порушивши права та інтереси Банку, обтяжив себе додатковими зобов'язаннями перед третьою особою, що не сприяло поверненню кредиту та виконанню зобов'язань Відповідачем -1 за договором кредиту належним чином. Також, Позивач в обґрунтування порушення його законних прав та інтересів вказує на те, що спірний договір спрямований на створення штучних вимог кредиторів з метою отримання контрольної кількості голосів у комітеті кредиторів Боржника (відповідача-1) та прийняття рішень, спрямованих не на задоволення вимог реальних кредиторів боржника.

Відмовляючи у задоволенні позову , господарський суд першої інстанції, рішення якого підтримав апеляційний господарський суд, виходив з того, що недотримання ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" умов порядку погодження з ПАТ "Укрсоцбанк" укладення спірного договору може мати наслідком відповідальність ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" за кредитним договором, проте не може мати наслідком визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених ст. 203 ЦК України та ст.207 ГК України.

Крім того, господарськими судами зазначено, що позивачем не наведено норм законодавства, положень установчих документів відповідача1, які б передбачали можливість викладення у кредитному договорі умов необхідності погодження відповідачем1 з позивачем укладення з третіми особами в майбутньому договорів позики.

А тому дійшли висновку, що позивачем не доведено в установленому порядку факту порушення його прав і законних інтересів укладенням спірного договору.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки попередніх судових інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

У ст. 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, ЦК України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до змісту наведеної норми матеріального права вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена особами, визначеними у ЦК України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких були порушені укладенням спірного правочину.

У п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Зазначені вимоги ЦК України кореспондуються з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Так, звертаючись до господарського суду із позовом у даній справі, позивач зазначив про те, що оспорюваний правочин порушує його права як кредитора за кредитним договором від 03.09.2010 № 126-СВ, згідно з умовами якого позивач взяв на себе зобов'язання надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався не погіршувати свого фінансового становища.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обставин порушення оспорюваним договором позики, який був укладений після кредитного договору, його прав і законних інтересів, є передчасними.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду, суди попередніх інстанцій не дослідили положення оспорюваного договору, зокрема щодо правосуб'єктності ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" під час укладення договору позики.

Вказані порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме щодо наявності або відсутності факту встановлення договором цивільних прав та обов'язків, які регулюють можливість укладання договорів на зразок оспорюваного у даній справі, а висновок про відсутність правових підстав для визнання договору недійсним у даному випадку є передчасним.

Оскільки, як місцевий, так і апеляційний господарські суди припустились порушення приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України оскаржені судові рішення підлягають скасуванню.

Водночас, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити про те, що ст. 41 ГПК України передбачено дві форми розгляду справ господарськими судами та два види процесу у господарських судах: позовне провадження та провадження у справах про банкрутство, яке здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а норми Господарського процесуального кодексу України застосовуються субсидіарно, якщо відсутнє відповідне регулювання у законі про банкрутство.

Пунктом 7 частини 1 ст. 12 ГПК України передбачено, що господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Також, згідно з ч. 9 ст. 16 ГПК України до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 ст. 12 ГПК України.

Зазначені зміни до процесуального законодавства набрали чинності з 19.01.2013, незалежно від того за нормами якої редакції Закону про банкрутство здійснюється провадження у конкретній справі про банкрутство та у якій стадії провадження перебуває боржник.

Частиною 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Отже, з врахуванням змін до ГПК України, внесених Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" № 4212-VI від 22.12.2011, що набрав чинності 19.01.2013, спори з майновими вимогами до боржника, в тому числі спір про визнання недійсним будь-якого правочину, який порушується особою, чиї майнові права порушено (кредиторами, арбітражним керуючим в інтересах кредиторів) після 19.01.2013, належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Правова позиція про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство спорів про визнання недійсними правочинів боржника незалежно від правових підстав для визнання їх недійсними (цивільно-правових чи передбачених законом про банкрутство), якщо такі правочини безпосередньо пов'язані з провадженням у справі про банкрутство (формування ліквідаційної маси боржника, розгляд кредиторських вимог боржника та формування його пасиву у реєстрі кредиторів), узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14.

Відповідно до змісту позовної заяви позивачем зазначено про порушення справи про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" у справі № 914/3604/15 ухвалою господарського суду Львівської області від 29.10.2015, яка перебуває на стадії розпорядження майном боржника. При цьому, позивач вважає в тому числі себе кредитором ТОВ "Виробниче підприємство "Агро-Союз" у зв'язку з чим ним було подано відповідну заяву у справі про банкрутство.

Зважаючи на внесення змін до ГПК України (частини 7 статті 12 та частини 9 статті 16) та виключну підсудність майнових спорів, до яких віднесено спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, щодо якого здійснюється провадження у справі про банкрутство, з 19.01.2013 виключно судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, незалежно від того, за нормами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у якій редакції (чинній до 19.01.2013 чи після зазначеної дати) здійснюється саме провадження судових процедур банкрутства, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що позовна заява про визнання недійсними оспорюваного правочину повинна була розглядатися у справі № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" як спір, що пов'язаний з грошовими вимогами до боржника - позичальника ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ" позикодавця ПрАТ "АГРО-СОЮЗ" за договором поворотної фінансової допомоги від № 550-Ф від 04.09.2013, які породжують конкурсні вимоги до боржника, впливають на розподіл голосів кредиторів на зборах кредиторів боржника та прийняття рішень зборами (комітетом) кредиторів боржника.

Разом з тим, заява позивача прийнята до розгляду у позовному провадженні, незважаючи на здійснення провадження у справі про банкрутство № 914/3604/15 на той час господарським судом Львівської області.

Вищий господарський суд України зазначає про необхідність застосування в даному випадку висновків Верховного Суду України у постанові від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14 про застосування п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України та ч. 9 ст. 16 ГПК України, ч. 4 ст. 10 Закону про "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч.1 ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а справа про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги від 04.09.2013 № 550-Ф має бути передана на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду по суті в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство ТОВ "Виробниче підприємство "АГРО-СОЮЗ", під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 25.04.2016 по справі №914/454/16 скасувати.

Справу № 914/454/16 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області для розгляду в межах справи № 914/3604/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство "Агро-Союз".

Головуючий Куровський С.В.

Судді Катеринчук Л.Й.

Ткаченко Н.Г.