Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 914/1787/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіВладимиренко С.В. - доповідача,суддівДемидової А.М., Шевчук С.Р.,розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 рокута рішеннягосподарського суду Львівської області від 02.08.2016 рокуу справі№ 914/1787/16 господарського суду Львівської областіза позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_4до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія"простягнення 81 174,80 грн. заборгованості (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)за участю представників:

позивача - не з'явились

відповідача - не з'явились

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" 62 202,50 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в сумі 4 443,11 грн. та 14 528,84 грн. пені, нарахованих у зв'язку з порушенням обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого товару за договором поставки № 16 від 25.12.2013 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.08.2016 року (суддя Юркевич М.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року (у складі колегії суддів: головуючого судді Якімець Г.Г., суддів Бойко С.М., Скрипчук О.С.), позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 62202,50 грн. інфляційних втрат, 3 % річних в сумі 4 443,11 грн. та 14528,84 грн. пені.

В касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів у даній справі, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд у зв'язку з тим, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишено мирову угоду від 08.05.2015року, затверджену ухвалою господарського суду Львівської області від 20.05.2015 року у справі №914/4238/14, якою врегульовано порядок та строки сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" заборгованості в розмірі 149 454,66 грн., яка останнім сплачена у вказаний в мировій угоді термін до 25.06.2015 року. Цією ж мировою угодою припинено всі зобов'язання сторін за договором.

Колегія суддів касаційної інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників сторін та суддю-доповідача у даній справі, перевіривши матеріали справи, надану судами попередніх інстанцій юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.12.2013 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" (покупець) укладено договір поставки № 16, строком дії до 31.12.2015 року, відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити покупцю товар, а останній - прийняти й оплатити його вартість.

Загальна сума договору складає 700 000 грн. без ПДВ. Сума вартості кожної окремої партії тара-пакетів (в тому числі ціна за кожну одиницю товару) зазначається сторонами у специфікації на таку партію товару; ціна за 1 м. куб. тарної планки - 1 280 грн. без ПДВ (пункти 4.1., 4.2. договору).

В пунктах 4.4., 6.2. договору сторони домовились про те, що покупець зобов'язується оплатити поставлену партію товару протягом 10 банківських днів з моменту прийняття товару покупцем, а у випадку порушення строку оплати останній сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діятиме на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

У зв'язку з порушенням відповідачем строку оплати заборгованості в розмірі 149454,66 грн. за період з 24.10.2014 року по 24.04.2015 року, що була предметом розгляду у справі господарського суду Львівської області № 914/4238/14, а також наявною заборгованістю у відповідача перед позивачем за договором поставки № 16 від 25.12.2013 року станом на 26.05.2016року на суму 64 416,50 грн., позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 14 528,84 грн. пені, 62 202,50 грн. інфляційних втрат, 3% річних в сумі 4 443,11 грн. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, поданої до суду першої інстанції.

В силу статей 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, повно і всебічно дослідив всі суттєві обставини справи, вірно встановив, що в період з 24.12.2014 року по 26.05.2015 року позивач на виконання умов договору поставки №16 від 25 грудня 2013 року поставив відповідачу товар на загальну суму 255 704,26 грн. за накладними: № 66 від 24.12.2014 року на суму 14 055,30 грн., № 70 від 31.12.2014 року на суму 13 456,60 грн., № 1 від 09.01.2015 року на суму 12 461,40 грн., № 2 від 17.01.2015 року на суму 16 518,60 грн., № 3 від 26.01.2015 року на суму 15 617 грн., № 15 від 17.03.2015 року на суму 21 600 грн., № 18 від 24.03.2015 року на суму 11 214 грн., № 20 від 04.04.2015 року на суму 25 600 грн., № 22 від 15.04.2015 року на суму 12 000,66 грн. № 24 від 21.04.2015 року на суму 22 821 грн., № 26 від 29.04.2015 року на суму 27 803,40 грн., № 28 від 11.05.2015 року на суму 21 825 грн., №29 від 19.05.2015 року на суму 24 052,50 грн. та № 31 від 26.05.2015 року на суму 16 678,80 грн., які відповідач оплатив частково в сумі 191 287,76 грн., у зв'язку з чим станом на 26.05.2015 року борг відповідача склав 64 416,50 грн. Дана заборгованість була оплачена відповідачем позивачу на підставі платіжного доручення № 1138416582 від 18.07.2016 року, у зв'язку з чим позивач подав у даній справі заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Водночас, суд першої інстанції перевірив правильність здійсненого позивачем розрахунку та правильно вказав про наявність підстав для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої пунктом 6.2. договору поставки № 16 від 25.12.2013 року щодо стягнення пені, та обов'язку щодо сплати інфляційних втрат і 3 % річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, внаслідок порушення відповідачем строків оплати, обумовлених вказаним договором. При цьому, суди врахували укладену 08.05.2015 року мирову угоду, затверджену ухвалою господарського суду Львівської області від 20.05.2015 року у справі №914/4238/14, за якою Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" визнало обумовлені вище зобов'язання та частково виконало їх, сплативши на рахунок позивача 24.04.2015 року - до укладення мирової угоди грошові кошти в розмірі 149 454,66 грн., погасив основний борг, а відтак за домовленістю сторін на момент укладення мирової угоди сума визнаної відповідачем заборгованості склала 18 428,32 грн. пені, 16 884,56 грн. інфляційних втрат і 3 річних в сумі 2 825,99 грн., яка підлягала сплаті за мировою угодою відповідачем до 25.06.2015року та була фактично сплачена останнім платіжним дорученням № 13477 від 25.06.2015 року.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши вищевикладені обставини, здійснивши аналіз договірних умов, визнаних сторонами в мировій угоді, вірно зазначили, що предметом цієї угоди було визначення умов погашення відповідачем заборгованості перед позивачем в розмірі 16 884,56 грн. інфляційних втрат, 18 428,32 грн. пені, 3 % річних в сумі 2 825,99 грн., погашення заборгованості в сумі 149 454,66 грн. не було предметом цієї мирової угоди, в той час як в пункті 2 мирової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" лише визнало зобов'язання за цим договором і частково виконало їх.

Оскільки за приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, тому обгрунтованим є висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що сплата відповідачем лише 24.04.2015 року заборгованості в сумі 149 454,66 грн. (що існувала станом на 24.10.2014 року) та зазначення сторонами про таку оплату у тексті мирової угоди, не звільняє відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 цього ж Кодексу грошових коштів, оскільки кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій факту порушення відповідачем обов'язку щодо своєчасної оплати поставленого за договором товару, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, якими перевірено розрахунки, правильно застосовано норми Цивільного кодексу України та задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат, нарахованих за спірний період.

Відтак, під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами на підставі всебічного, повного й об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки судів першої й апеляційної інстанцій відповідають цим обставинам, їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги щодо відсутності обов'язку відповідача сплатити позивачу заявлений розмір коштів не заслуговують на увагу у зв'язку з ненаданням останнім доказів на підтвердження спростування позовних вимог.

За таких обставин, прийняте рішення суду першої та постанова апеляційної інстанцій відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а тому судові акти слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівська ізоляторна компанія" залишити без задоволення

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.10.2016 року у справі №914/1787/16 залишити без змін.

Головуючий суддяС.В. Владимиренко СуддіА.М. Демидова С.Р. Шевчук