Історія справи

Ухвала КГС ВП від 25.12.2019 року у справі №908/296/15-г
Ухвала КГС ВП від 05.02.2018 року у справі №908/296/15-г
Постанова ВГСУ від 22.11.2016 року у справі №908/296/15-г

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року Справа № 908/296/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корнілової Ж.О.- головуючого (доповідач), Ємельянова А.С., Вовка І.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Харківської областіна постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015у справі№ 908/296/15-г Господарського суду Запорізької області за позовомЗаступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна УкраїниДо1)Виконавчого комітету Запорізької міської Ради, 2)Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України, 3)Запорізької міської ради;Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаДержавний навчально-виробничий заклад авіаційного профілю "Запорізький центр льотної підготовки ім. Маршала авіації О.І. Покришкіна"Про1)про визнання недійсним з моменту прийняття та скасування рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 461/8 від 14.12.2000 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України", 2) про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України 25.01.2001 за № 173, виданого Запорізькою міською радою; 3) про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України (вул. Кутузова,18/9, м.Київ-133, код ЄДРПОУ 00032945) на об'єкт нерухомості (нежитлову будівлю), літ. А-8, загальною площею 4359,86 кв. м., вартістю 27767948 грн. по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі; 4) про витребування з чужого незаконного володіння Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (пр. Леніна, 158-Б, м.Запоріжжя, код ЄДРПОУ 02725003) об'єкта нерухомості (нежитлову будівлю), літ. А-8, загальною площею 4359,86 кв. м., вартістю 27767948 грн. по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі, у власність держави в особі Фонду державного майна України (вул. Кутузова,18/9, м.Київ-133, код ЄДРПОУ 00032945),

за участю

прокурораПопенко О. С.,від позивача:не з'явилися, від відповідача 1: від відповідача 2: від відповідача 3: від третьої особи:не з'явилися, Севастьянов Р. Ю., не з'явилися, не з'явилися,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 у справі № 908/296/15-г (суддя Місюра Л.С.) позов частково задоволено. Визнано недійсним з моменту прийняття та скасовано рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 461/8 від 14.12.2000 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України". Визнано за державою Україна в особі Фонду державного майна України право власності на об'єкт нерухомості (нежитлову будівлю), літ. А-8, загальною площею 4359,86 кв.м., вартістю 27767948 грн., яке знаходиться за адресою: по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі. Витребувано з чужого незаконного володіння Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України об'єкт нерухомості (нежитлову будівлю), літ. А-8, загальною площею 4359,86 кв. м., вартістю 27767948 грн. по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі у власність держави в особі Фонду державного майна України. Припинено провадження у справі, в частині визнання недійним та скасування свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України від 25.01.2001 року за № 173, виданого Запорізькою міською радою. Стягнуто із Виконавчого комітету Запорізької міської ради (пр. Леніна, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 73689 грн., судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 913 грн. 50 коп. Надано наказ. Стягнуто із Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (пр. Леніна, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69057) на користь державного бюджету України судовий збір в сумі 73689 грн., судовий збір за подачу заяви про забезпечення позову в сумі 913 грн. 50 коп. Надано наказ.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 908/296/15-г (у складі колегії суддів: Сгари Е. В. - головуючого, Склярук О.І., М'ясищева А.М.) скасовано рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 у справі № 908/296/15-г. Прийнято нове рішення. Відмовлено в задоволенні позовних вимог. Стягнуто із Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ЄДРПОУ 37472062) на користь державного бюджету України судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 75 516 грн., 1827 грн. судового збору за подання заяви про забезпечення позову. Стягнуто з Фонду державного майна України (01601, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, ЄДРПОУ 37472062) на користь Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158Б, ЄДРПОУ 02725003) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 37 758 грн. Повернуто з Державного бюджету України на користь Запорізької обласної організації Товариства сприяння обороні України (69057, м. Запоріжжя, пр. Леніна, 158Б, ЄДРПОУ 02725003) суму переплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 35 931 грн.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 908/296/15-г, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 908/296/15-г, а рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 у справі № 908/296/15-г залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 461/8 від 14.12.2000 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України" вирішено оформити право власності за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України на будівлю (літ. А-8) по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі, загальною площею за внутрішніми замірами 4337,06 кв. м. та доручено Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України провести реєстрацію будівлі в орендному підприємстві "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації", а орендному підприємству "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації " оформити свідоцтво на право власності на вказану будівлю.

На підставі вказаного рішення Запорізькій обласній організації Товариства сприяння обороні України надано свідоцтво про право власності на зазначене майно по пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі від 25.01.2001 № 173.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 461/8 від 14.12.2000 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б та наданням відповідного свідоцтва про право власності", заступник прокурора Запорізької області звернувся з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до суду першої інстанції із зазначеними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Частиною 1 ст. 393 Цивільного кодексу України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу - влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Судами встановлено, що рішенням Запорізької міської ради від 01.06.1967 № 253 "Про виділення Запорізькому учбовому авіаційному центру земельної ділянки в кварталі № 52-53 по пр. Леніна для будівництва учбового центру" Запорізькому учбовому авіаційному центру Всесоюзного Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту відведено земельну ділянку площею 0,2 га в кварталі № 52-53 по пр. Леніна у м. Запоріжжі для будівництва учбового корпусу.

На вказаній земельні ділянці за адресою пр. Леніна 158-Б у м. Запоріжжі розташовано восьмиповерхову будівлю, яку введено в експлуатацію актом приймання державної приймальної комісії закінченої будівництвом будівлі учбового корпусу добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту від 30.12.1977.

Відповідно до зазначеного акта приймання державної приймальної комісії закінченої будівництвом будівлі учбового корпусу добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту від 30.12.1977, замовником є обласний комітет ДТСААФ.

Постановою Бюро Президіуму Центрального комітету Всесоюзного ордена Леніна і ордена Червоного прапора добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту (далі ДТСААФ СРСР) від 16.03.1990 (протокол № 8) передбачено, що будівництво 8-миповерхової будівлі за адресою пр. Леніна 158-Б збудовано за рахунок коштів оборонного товариства та постановлено передати зазначену будівлю на баланс Запорізькому ДТСААФ.

У вказаній постанові зазначено, що спірну будівлю передано на баланс Запорізького училища льотчиків.

Зазначену будівлю з моменту вводу в експлуатацію (30.12.1977) передано у власність Запорізькому авіаційному училищу льотчиків ДТСААФ СРСР, що підтверджується висновком Запорізького міжміського БТІ від 17.05.1993.

На підставі цього, суд першої інстанції вважає власником будівлі, розташованої за адресою: пр. Леніна, 158-Б у м. Запоріжжі виступало загальносоюзне ДТСААФ СРСР в особі Запорізького авіаційного училища льотчиків ДТСААФ СРСР.

На підставі наказу Центрального комітету ДТСААФ СРСР від 04.12.1990 № 353 "Про передачу будівлі у м. Запоріжжя по пр. Леніна, 158-Б з балансу Запорізького авіаційного училища льотчиків на баланс Запорізькому обкому ДТСААФ" та акта від 27.12.1990 зазначену будівлю передано на баланс Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР.

Відповідно до зазначеного наказу від 04.12.1990 наказано голові Запорізького обласного комітету ДТСААФ УРСР прийняти на баланс будівлю за адресою по пр. Леніна, 158-б, забезпечити його подальшу експлуатацію в інтересах організації ДТСААФ області та поточний ремонт, а передачу вказаного об'єкта оформити до 31.12.1990. Зазначену передачу оформлено відповідним актом приймання-передачі частини будівлі навчального корпусу на баланс Запорізького обласного комітету ДТСААФ.

Передачу спірного майна, розташованого за адресою: м. Запоріжжя по пр. Леніна, 158-Б на користь Запорізькому обкому ДТСААФ оформлено за погодженням з Центральними органами ДТСААФ СРСР.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на Указ Президії Верховної Ради України № 1452-ХІІ від 30.08.1991 "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", яким встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України, а укладені після 29.11.1990 майнові договори, якими змінено форму власності, визначаються недійсними; Постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України", якою передбачено, що з метою збереження в інтересах громадян України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає посилання прокурора на ці нормативні акти необґрунтованими, з огляду на зазначені обставини справи, а також враховуючи, що будь-які майнові договори, якими змінено форму власності спірного нерухомого майна не укладались, до того ж, як встановлено судом, передачу спірного майна Запорізькому обкому ДТСААФ оформлено за погодженням з Центральними органами ДТСААФ СРСР.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, не залежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду для того, щоб втручання у право власності вважалось допустимим, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути розумна співмірність між використовуваними інструментами й тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення в справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Крім цього, Європейський суд дотримується позиції, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі статті 215 Цивільного кодексу України недійсними можуть визнаватися правочини, які не відповідають цьому Кодексу; та ті, що порушують вимоги інших законодавчих актів, інших нормативно-правових актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих.

Аналіз наведених доводів у їх сукупності свідчить про неповне з'ясування судами фактичних обставин справи, а саме: щодо компетенції органу, який прийняв рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради № 461/8 від 14.12.2000 "Про оформлення права власності на будівлю по пр. Леніна, 158-Б за Запорізькою обласною організацією Товариства сприяння обороні України та відповідність діючому законодавству вказаного рішення, що мають значення для правильного вирішення спору, що свідчить про порушення вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З позовними вимогами про витребування з чужого незаконного володіння об'єкта нерухомості може звернутися лише власник (ч.1 ст. 388 ЦК України), на що судами не звернуто увагу.

Крім цього, судам для розгляду заяви про застосування строків позовної давності, на які поширюється позовна давність, необхідно було з'ясувати у позивача, а не у прокуратури коли він довідався про порушення свого права (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Відповідно до частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду.

Беручи до уваги наведене, враховуючи, що оскаржувані рішення прийняті судами за неповно встановленими обставинами, ці рішення підлягають скасуванню за передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 908/296/15-г Господарського суду Запорізької області частково задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 03.06.2015 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.10.2015 у справі № 908/296/15-г Господарського суду Запорізької області скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Головуючий, суддя:Корнілова Ж.О. Судді:Ємельянов А. С. Вовк І. В.