Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2015 року Справа № 908/2155/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідача),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.,розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 13.07.15у справі№908/2155/15-г Господарського суду Запорізької областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Мостобуд"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт"простягнення 1 068 597,76 грн

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 20.10.15, у зв'язку з виходом з відпустки судді Швеця В.О., для розгляду даної справи, сформовано колегію суддів у складі: головуючий - Добролюбова Т.В., судді - Гоголь Т.Г., Швець В.О.

В судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Трайдакало І.В. - за дов. від 14.07.15;

від відповідача: не з'явилися, проте повідомлені належно про час і місце розгляду касаційної скарги.

Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" у квітні 2015 року заявлений позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт" про стягнення 1 068 597,76 грн, з яких 910 931, 97 грн вартість виконаних робіт, 84 502, 38 грн інфляційних втрат та 73 163, 41 грн 3% річних. В обґрунтування позову позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань в частині повного та вчасного розрахунку за договором субпідряду від 11.07.11 №12/181 за виконані в березні та вересні 2012 року роботи. При цьому, позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629, 837, 838, 854 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12.05.15, ухваленим суддею Соловйовим В.М., позов задоволено. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивачем доведений факт виконання робіт та наявність заборгованості за спірним договором субпідряду. При цьому суд керувався приписами статей 525, 526, 530, 599, 625, 879 Цивільного кодексу України, статей 193, 202 Господарського кодексу України.

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Бойченка К.І. - головуючого, Радіонової О.О., Черноти Л.Ф., постановою від 13.07.15, перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 84 502, 38 грн інфляційних втрат, 73 163, 41 грн 3% річних та 21 371, 96 грн судового збору і направити справу в оскаржуваній частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник, вважає, що допущення ним прострочення виконання грошового зобов'язання за договором відбулось з 01.10.12, а не з 12.04.12, внаслідок чого судами стягнуті інфляційні нарахування та 3% річних за невідповідний період. Крім того, відповідач вважає, що суд безпідставно відхилив його клопотання про відкладення розгляду справи, в якому було зазначено про неможливість прийняти участь у судовому засіданні безпосередньо його директора у зв'язку з перебуванням останнього у відпустці. На думку скаржника зазначені недоліки призвели до порушенням місцевим господарським судом приписів статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. В частині стягнення основного боргу постанова не оскаржена.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт" при зверненні з касаційною скаргою заявляло клопотання про зупинення виконання рішення у даній справі до закінчення його перегляду в порядку касації, яке відхилено, як необґрунтоване, з огляду на те, що заявником не наведено вмотивованих підстав для зупинення виконання рішення у справі.

Від Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" отримано відзив на касаційну скаргу, в якому останній просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення та постанову у даній справі залишити без змін.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. та пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає таке. Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права. Постанова апеляційної інстанції у даній справі переглядається в межах доводів касаційної скарги, тобто в частині 84 502, 38 грн інфляційних втрат, 73 163, 41 грн 3% річних та судових витрат присуджених до стягнення з відповідача. Судом апеляційної інстанції установлено, що 11.07.11 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт", як підрядником та Публічним акціонерним товариством "Мостобуд" Мостозагін №12, як субпідрядником, укладений договір субпідряду №12/181 на виконання робіт по улаштуванню БНС фундаментів опор на об'єкті "Будівництво шляхопроводу на а/м дорозі М-18 Харків - Сімферополь - Алушта - Ялта км 228+703". Згідно з пунктом 1.1 договору, Підрядник доручає, а Субпідрядник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором виконати на свій ризик власними і залученими силами, використовуючи власні матеріали, а Підрядник прийняти й оплатити їх. Пунктом 2.1 договору визначено, що договірна ціна робіт - динамічна та орієнтовно складає 3 802 933, 20 грн, у тому числі ПДВ - 633 822, 20 грн, договірна ціна робіт визначена Додатком №1, який є невід'ємною частиною договору. Остаточна кошторисна вартість робіт за цим договором визначатиметься, як сукупність вартості робіт, які будуть вказані в Актах прийому-здачі виконаних робіт. Відповідно до 2.5 договору, Підрядник надає Субпідряднику аванс у розмірі 50 % від загальної вартості робіт, Підрядник перераховує упродовж 3-х банківських днів з моменту підписання договору та отримання від Замовника будівництва коштів на ці цілі. Пунктом 2.6 договору сторони погодили, що іншу (залишкову) частину вартості робіт Підрядник перераховує упродовж 10-ти банківських днів з моменту підписання Акту здачі - приймання робіт, при умові отримання за виконану роботу коштів від Замовника будівництва. Пунктом 2.7 договору унормовано, що підрядник здійснює платежі за виконані роботи на підставі "Актів приймання виконаних будівельних робіт" (форма КБ-2в) та "Довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат/" (форма № КБ-3), затверджених згідно наказу Мінрегіонбуду України від 04.12.09 №554. До 20 числа поточного місяця Субпідрядник готує Акт виконаних робіт та передає його для перевірки Замовнику будівництва. Завізований Замовником Акт виконаних робіт надається для розгляду та підписання уповноваженому представнику Підрядника не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Відповідно до підпункту 2.8 договору, розрахунки за даним договором здійснюються Підрядником виключно на банківські реквізити Субпідрядника, визначені в розділі 8 "Реквізити сторін" даного договору. Відповідно до підпункту 3.1 договору, термін виконання робіт: Початок: упродовж 3-х робочих днів з моменту підписання договору та отримання Субпідрядником на свій розрахунковий рахунок часткової попередньої оплати відповідно до умов договору. Закінчення: Субпідрядник зобов'язується виконати роботи до 28.08.11, при умові виконання Підрядником пункту 2.5 даного договору. Підпунктом 3.2 договору встановлено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення цих підписів печатками Сторін і діє до 31.12.11 за умови повного виконання робіт, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань. Згідно частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з частиною 1 статті 837 названого Кодексу за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Частиною 1 статті 838 Цивільного кодексу України встановлено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Апеляційною інстанцією установлено, що позивач за договором виконав будівельні роботи та надав послуги на загальну суму 7 124 288, 13 грн, проте відповідач розрахувався частково, а саме, у розмірі 6 213 356, 16 грн, у тому числі шляхом проведення зарахування зустрічних позовних вимог за угодою від 01.12.11 у сумі 1 392 597,76 грн та за угодою від 30.09.12 у сумі 912 017,63 грн. Суд установив, що заборгованості за договором субпідряду з боку відповідача становить 910 931, 97 грн. Скаржник не оскаржує наявність основної заборгованості у заявленій до стягнення сумі, проте вважає, що допущення ним прострочення виконання грошового зобов'язання за договором відбулось з 01.10.12, тобто після проведення останнього зарахування зустрічних позовних вимог за угодою від 30.09.12. Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою названої статті, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, упродовж якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, які нараховуються незалежно від його вини і виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до оплати кредиторові. Таким чином, при розгляді справ предметом спору в яких є стягнення інфляційних та річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України необхідним є з'ясування питання щодо існування зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання. Виходячи з того, що апеляційним судом установлений факт прострочення відповідачем грошового зобов'язання, яке полягає в несвоєчасній сплаті коштів за надані за договором субпідряду від 11.07.11 №12/181 роботи, суд апеляційної інстанції, керуючись приписами наведених норм, перевіривши правильність нарахування позивачем 3% річних та індексу інфляції, зокрема строки (періоди прострочки), ставки і суми нарахувань, дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 84 502, 38 грн інфляційних втрат, 73 163, 41 грн 3% річних. Так суд установив, що позивач розрахував від фіксованого залишку заборгованості в сумі 415 982,37 грн, утвореного за актом приймання будівельних робіт від 28.03.12, інфляційні нарахування за період з квітня 2012 року до березня 2015 року, та від частини боргу, утвореного за актом приймання виконаних будівельних робіт від 05.09.12, у сумі 494 949,00 грн за період з жовтня 2012 року до березня 2015 року. Загальна сума інфляційних нарахувань - 84 502,38 грн. Заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 73 163,41 грн позивачем розраховані від фіксованого залишку заборгованості в сумі 415 982,37 грн, утвореного за актом прийняття виконаних будівельних робіт від 28.03.12 за період з 12.04.12 до 25.03.15, та від частини боргу, утвореного за актом приймання виконаних будівельних робіт від 05.09.12, у сумі 494 949,00 грн за період з 20.09.12 до 25.03.15. При цьому судом апеляційної інстанції установлено і те, що розрахунок спірних сум інфляційних нарахувань та 3% річних позивачем здійснено помилково у бік зменшення, проте суд задовольнив позов у заявленій позивачем сумі. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Доводи викладені у касаційній скарзі про те, що позивачем невірно визначені періоди розрахунку інфляційних нарахувань та 3% річних, спростовуються установленим апеляційним судом. Також не може бути підставою для скасування рішення та постанови довід скаржника про те, що місцевий господарський суд порушив приписи статей 42, 43 Господарського процесуального кодексу України. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок сторони, і справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 02.04.15 місцевий господарський суд порушив провадження у даній справі, призначив розгляд справи на 12.05.15. об 11 год.00 хв., зобов'язано сторони вчинити певні дії та надати відповідні документи для правильного вирішення спору, у тому числі, відповідача зобов'язано надати відзив на позовну заяву. Матеріали справи свідчать про те, що обидві сторони були повідомлені належним чином про місце і час розгляду справи. Відповідач ухвалу суду від 02.04.15 залишив без виконання, доказів неможливості виконати вимоги суду не надав. За приписами статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, такими обставинами, зокрема, є: нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції; неподання витребуваних доказів; необхідність витребування нових доказів; залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; необхідність заміни відведеного судді, судового експерта. Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, за умови їх належного повідомлення про час і місце судового засідання, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи 12.05.15, суд першої інстанції не порушив вимог процесу розглянувши дану справу без представника відповідача. Тому даний довід скаржника не є підставою для скасування судових рішень у справі. Викладене свідчить про те, що відповідач не був позбавлений прав сторони, визначених статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, а розгляд справи в суді першої інстанції відбувся з дотриманням принципів господарського судочинства, передбачених статтями 42, 43, 44 вказаного Кодексу. Крім того, судова колегія звертає увагу скаржника на ту обставину, що юридична особа не позбавлена можливості забезпечити представництво своїх інтересів у суді іншою особою, замість тої, що не має цієї можливості. Отже, доводи, викладені в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, а відтак і перерозподілу судових витрат, оскільки не спростовують установлених апеляційним судом обставин справи та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. Отже, з урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції, підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається. Витрати за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.15 у справі №908/2155/15-г залишити без змін.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконтакт" залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т.Добролюбова

Судді Т.Гоголь

В.Швець