Історія справи

Постанова ВГСУ від 22.04.2015 року у справі №910/400/13
Постанова ВГСУ від 14.05.2014 року у справі №910/400/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року Справа № 910/400/13 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б.,за участю представників:позивачаОлефіренко А.С. (дов. від 01.04.2015 р.)відповідачаДжиоєва Д.В. (дов. від 30.03.2015 р.)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуФірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р.у справі № 910/400/13 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" доФірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністюпростягнення заборгованості за зустрічним позовом Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністюдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" провизнання частково недійсним договору фінансового лізингу В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення про стягнення 3 656 707,24 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за несвоєчасне повернення предмету лізингу та 1 160 403,51 грн. заборгованості по лізинговим платежам за весь час користування предметом лізингу після розірвання договору фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 р.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.10.2014 р. прийнято зустрічний позов Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу UA 19-L-08 від 29.08.2008 р. до сумісного розгляду з первісним позовом.

На підставі усної заяви відповідача господарським судом міста Києва було виправлено допущену в зустрічному позові описку, та вказано, що правильним номером оскаржуваного договору є "UA20L-08-01".

Останнім рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. у даній справі (колегія суддів у складі головуючого судді Сташківа Р.Б., суддів Васильченко Т.В., Любченко М.О.) первісний позов задоволено частково: стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" 608 192,50 грн. заборгованості, а також 12 163,85 грн. судового збору за звернення до суду з позовом та 8 186,45 грн. судового збору за подання касаційної скарги. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. у даній справі (колегія суддів у складі головуючого судді Шапрана В.В., суддів Андрієнка В.В., Буравльова С.І.) рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, Фірма "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. та рішення господарського суду міста Києва від 10.11.2014 р. скасувати, у задоволенні первісного позову відмовити повністю, зустрічний позов задовольнити повністю та визнати частково недійсним договір фінансового лізингу UA20L-08-01 від 29.08.2008 р., зокрема, в частині пункту 17.3.2 договору.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено всіх доказів та встановлено всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків судів обставинам справи та порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У запереченнях на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" просить у задоволенні касаційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

01.04.2015 р. та 21.04.2015 р. до Вищого господарського суду України від Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю надійшли доповнення до касаційної скарги, які скаржник просить врахувати при вирішенні даного спору.

22.04.2015 р. до Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" надійшли пояснення, які позивач просить врахувати при вирішенні даної справи, а також просить відмовити у задоволенні касаційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 24.03.2015 р. касаційну скаргу у справі № 910/400/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 01.04.2015 р.

01.04.2015 р. розгляд касаційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю було перенесено на 15.04.2015 р. про, що сторони були повідомлені під розписку.

15.04.2015 р. розгляд касаційної скарги Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю було перенесено на 22.04.2015 р. про, що сторони були повідомлені під розписку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні 22.04.2015 р. представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами під час розгляду справи, 29.08.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю був укладений договір фінансового лізингу №UA20L-08-01.

У відповідності до умов договору лізингодавець зобов'язується придбати у продавця у власність предмет лізингу, зазначений у додатку №1 до даного договору, і надати його лізингоодержувачу в тимчасове володіння й користування для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі й загальних умовах, з переходом права власності на предмет лізингу до лізингоодержувача за умови дотримання відповідних вимог,встановлених загальними умовами.

Строк лізингу для цілей цього договору становить 60 місяців.

Згідно розділу 3 договору предметом лізингу, що передається за договором є тягачі у кількості 3 штук зазначені в специфікації, що є додатком №1 до цього договору.

Вартість предмета лізингу становить разом 321600 євро, що за курсом НБУ на день укладення договору становить 2301852, 00 грн.

В якості продавця предмету лізингу лізингоодержувачем обрано Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна".

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем 29.08.2008 р. був укладений договір №М/С/34-08 купівлі-продажу, відповідно до якого позивачем було куплено предмет лізингу та 07.11.2008 р. передано його лізингоодержувачу (довіреність №ТММ194 на отримання ТМЦ та акт приймання-передачі обладнання №102 від 07.11.2008 р.)

Оплата по договору здійснюється шляхом оплати відшкодування частин вартості предмета лізингу (основного боргу лізингоодержувача), процентів та комісійної винагороди.

Пунктом 4.3 договору та додатком № 3 до договору, сторони визначили, що авансовий лізинговий платіж сплачується лізингоодержувачем у розмірі 32160 євро в рахунок відшкодування вартості предмета лізингу протягом 10 днів з моменту підписання договору.

Комісійну винагороду за отримання у лізинг предмету лізингу сплачується лізингоодержувачем у розмірі 1447,20 євро протягом 10 днів з моменту підписання договору разом із попередньою оплатою, при цьому у разі припинення договору вся сума комісійної винагороди залишається у лізингодавця.

У відповідності до пункту 4.5 договору фінансового лізингу оплата частини загальної суми лізингових платежів, що залишилася неоплаченою (після оплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і комісійної винагороди) складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу (основного боргу лізингоодержувача) у розмірі 289440 євро та процентів у розмірі 148303 євро - всього 437743 євро.

Загальна сума лізингових платежі за договором 437743 євро.

Перший із зазначених періодичних лізингових платежів повинен бути здійснений: не пізніше першого числа місяця, наступного за місяцем дати передачі предмета лізингу лизингоодержувачу, якщо дата передачі - з 1 по 15 число включно; не пізніше першого числа другого місяця, відраховуючи від місяця дати передачі, якщо дата передачі - після 15 числа місяця.

Наступні періодичні лізингові платежі будуть здійснюватися не пізніше першого числа місяця, на який припадає строк їхньої сплати (п. 4.6 договору).

З огляду на матеріали справи, 07.11.2008 р. сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору фінансового лізингу № UA20L-08-01 від 29.08.2008 р., відповідно до якої уточнено загальний графік платежів до договору, за яким лізингоодержувач зобов'язався сплачувати лізингові платежі, загальний розмір яких становить 437743 євро, починаючи з 01.02.2009 р. відповідно до встановленого графіка.

Відповідно до підписаного сторонами графіку платежів термін лізингу складає 20 періодів.

Згідно до пункту 4.2 договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує всі платежі, зазначені у договорі, за курсом на дату платежу у національній валюті.

Пунктом 3.4.3 загальних умов договорів фінансового лізингу лізингоодержувач зобов'язався своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як зазначено в пункті 4.7 договору фінансового лізингу по закінченню терміну дії цього договору лізингодавець зобов'язаний передати предмет лізингу у власність лізингоодержувача, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу у власність і сплатити викупну ціну у розмірі 100 євро.

Судами попередніх інстанцій було зазначено, що лізингоодержувачем умови договору щодо внесення своєчасно лізингових платежів належним чином не виконувалися, а тому, позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду міста Києва із позовом до відповідача в рамках справи № 34/567 про стягнення заборгованості та повернення предмету лізингу.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. у справі № 34/567 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" до Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за договором та зобов'язання повернути предмет лізингу, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто 1509996,44 грн. (що становить 143746, 21 євро по курсу 1050,46 грн. за 100 євро), з яких: 131429, 27 євро (що становить 1380611,91 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) заборгованість по лізинговим платежам, 7453,92 євро (що становить 78300, 45 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) пені, 4863,02 євро (що становить 51084,08 грн. по курсу 1050,46 грн. за 100 євро) 3% річних та зобов'язано відповідача повернути позивачу предмет лізингу.

Зазначеним рішенням господарського суду міста Києва у справі № 34/567 від 23.03.2011 р. встановлено, що 10.10.2008 р. відповідачем було перераховано позивачу суму авансу та комісійної винагороди в розмірі 227338,49 грн. (33607,20 євро), а 29.06.2010 р. та 03.12.2010 р. сплачено ще 212439,22 та 227860,27 грн. відповідно.

Оскільки лізингові платежі відповідачем були здійснені з порушенням строків, то позивачем 30.09.2009 р. в порядку пунктів 17.2 та 17.3 загальних умов, було надіслано відповідачу відмову від договору.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 34/567 від 23.03.2011 зазначено, що станом на час розгляду вказаної справи відповідачем в рахунок погашення лізингових платежів (після оплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу і комісійної винагороди) було сплачено 440299,49 грн., що дорівнює 43667,93 євро, тоді як відповідно до графіку лізингових платежів згідно з додатковою угодою №1 до договору, станом на 01.11.2010 р. відповідач повинен був сплатити 175097,20 євро, тому заборгованість відповідача становила 131429,27 євро.

Разом з тим, даним рішення суду першої інстанції, також, було встановлено, що враховуючи перевищення строку внесення відповідачем лізингових платежів більше ніж на 30 діб, позивач правомірно відмовився від договору фінансового лізингу, про що, відповідно повідомив контрагента.

Вказане рішення господарського суду міста Києва від 23.03.2011 р. залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2011 р.

У відповідності до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доказуються знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено судами, відповідно до акту державного виконавця, предмет лізингу за договором був повернутий позивачу 31.01.2012 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна" за первісним позовом звернулось до господарського суду в рамках справи №910/400/13 із вимогою про стягнення з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю за період з 06.10.2009 р. (дата відмови від договору) по 31.01.2012 р. включно (дата повернення предмета лізингу) неустойки (подвійної плати за користування річчю) відповідно до статті 785 Цивільного Кодексу України в сумі 312539,08 євро.

Фірма "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, заперечуючи проти такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерпіллар Файненшл Україна", в свою чергу, звертається до суду із зустрічним позовом, яким просить визнати недійсним договір фінансового лізингу в частині п. 17.3.2, оскільки він є таким, що укладений в порушенням норм діючого законодавства України.

Задовольняючи первісні позовні вимоги частково та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

У відповідності до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до частини 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Приписами частини 2 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Таке ж положення міститься у частині 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно якої відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Наслідки ж неналежного виконання договору фінансового лізингу зі сторони лізингоодержувача визначені у статті 10 вказаного Закону, зокрема, у пункті 6 частині 1, який передбачає право лізингодавця на відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Приписами статті 224 Господарського Кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що положення частини 2 статті 785 Цивільного Кодексу України про відповідальність наймача у разі неповернення предмета найму не застосовуються до правовідносин, які виникають із договору фінансового лізингу, адже, регулюються спеціальним законом.

Крім того, судом першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд було правомірно та обґрунтовано відмовлено у задоволенні вимог позивача про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, а також у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до вказаної вимоги позивача.

В свою чергу, частково задовольняючи вимоги позивача про стягнення з відповідача за період з 01.11.2010 р. (дата, до якої було стягнуто раніше нараховані лізингові платежі рішенням суду у справі № 34/567) по 31.01.2012 р. (дата повернення предмета лізингу) заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 109435,75 євро, що еквівалентно 1772592,23 грн. (згідно курсу НБУ на день сплати судового збору, 02.07.2014, 1619,7561 грн. за 100 євро) суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до статті 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як встановлено пунктом 17.3.2 загальних умов договору фінансового лізингу, лізингоодержувач здійснює сплату лізингодавцю сум лізингових платежів за договором у повному обсязі по дату поверненння відповідного предмету лізингу лізингодавцеві. Обов'язок лізингоодержувача по сплаті іншої частини лізингових платежів за договором припиняється починаючи з відповідної дати повернення.

З огляду на матеріали справи, сторони погодили, що договір вважається припиненим з дати, коли лізингоодержувач виконав всі свої зобов'язання, передбачені п. 17.3 загальних умов, у яких входить в тому числі п. 17.3.2 загальних умов договору.

Умовами пунктів 17.2, 17.3, 17.3.1, 17.3.2, 18.2, 18.6 загальних умов договору, які не визнані недійсними у встановленому порядку, сторони визначили наслідки відмови лізингодавця від договору, які полягають у виникненні у лізингоодержувача зобов'язання повернути предмет лізингу в строк 5 робочих днів з дня отримання відповідної вимоги і здійснити сплату лізингодавцеві сум лізингових платежів у повному обсязі по фактичну дату повернення предмета лізингу.

Як вбачається із залученого до матеріалів справи акта державного виконавця, предмет лізингу за договором був повернутий позивачу 31.01.2012 р.

Відповідно до пункту 1.2.31 Загальних умов, лізингові платежі, що виплачуються лізингоодержувачем лізингодавцю за володіння й користування предметом лізингу, окрім відшкодування вартості предмета лізингу, включають авансовий платіж, комісійну винагороду та проценти.

Як зазначалося вище, договір фінансового лізингу містить в собі елементи договору купівлі-продажу та договору оренди.

У відповідності до статті 692 Цивільного Кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного Кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Частиною 2 статті 653 Цивільного Кодексу України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно із частиною 4 статті 653 Цивільного Кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

З огляду на матеріали справи, сторони дійшли згоди, що у випадку відмови лізингодавця від виконання договору згідно з пунктом 17.2 загальних умов, лізингодавець повідомить про це лізингоодержувача в письмовій формі.

У зазначеному повідомленні лізингодавець зазначить відповідну підставу розірвання такого договору з переліку, наведеного в пункті 17.2 загальних умов, а також зажадає повернення предмета лізингу із вказівкою дати, місця й способу повернення предмета лізингу, передбаченого таким договором (п. 17.3 Загальних умов).

При цьому, предмет лізингу, передбачений договором, від виконання якого лізингоодержувач відмовляється згідно пунктом 17.2 загальних умов, підлягає поверненню лізингодавцеві відповідно до правил, визначених в пункті 18 загальних умов.

Відтак, наслідком розірвання договору є відсутність у позивача обов'язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність відповідачу і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати.

Враховуючи вищевикладене, судами попередніх інстанцій було вірно зазначено, що право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, позовні вимоги щодо стягнення з останнього такої складової частини лізингового платежу, як відшкодування вартості цього майна, яке залишилося у власності позивача, є безпідставними.

З огляду на наведене, місцевим господарським судом, позицію якого підтримав апеляційний суд, було обгрнутовано та правомірно від заявленої до стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам за договором за період з 01.11.2010 р. по 31.01.2012 р. включно по періодам № 9, 10, 11, 12 та 13 згідно з додатковою угодою №1 від 07.11.2008 р. до договору, відмінусовано обумовлене договором відшкодування частини вартості предмету лізингу, яке підлягало сплаті у вказані періоди (71887,35 євро), та задоволено позовні вимоги в цій частині частково в розмірі 37548,40 євро., що станом на 02.07.2014 р. (дата подачі позивачем заяви про збільшення позовних вимог в зв'язку з коливанням курсу та доплатою судового збору) становить 608192,50 грн.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до вказаних вимог, оскільки трирічний строк, визначений нормами Цивільного Кодексу України по даним вимогам не пропущений.

Щодо вимог по зустрічному позову Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про те, що п. 17.3.2 договору фінансового лізингу від 29.08.2008 р. щодо сплати лізингових платежів в частині викупної вартості (частина договору, до якої застосовуються положення чинного законодавства про договір купівлі-продажу) не відповідає приписам Цивільного кодексу України.

В свою чергу, відповідачем по зустрічному позову подана заява про застосування позовної давності до вимог позивача за зустрічним позовом, яка правомірно була прийнята судом першої інстанції до розгляду, і тому обґрунтовано було відмовлено у задоволені зустрічних позовних вимог.

Крім того, судами попередніх інстанцій було вірно зазначено про те, що про зміст умов оскаржуваного договору та додатку до договору - "загальних умов" відповідач дізнався при його укладенні, тобто ще 29.08.2008 р., а тому строк для звернення з даним позовом про визнання договору частково недійсним минув через три роки, 29.08.2011 р., тоді як позов відповідачем було подано в 2014 році.

Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного Кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що вимоги зустрічного позову задоволенню не підлягають у зв'язку зі спливом позовної давності, натомість оскаржуваний п. 17.3.2 договору (Загальних умов) залишається чинним.

Стосовно доводів, які викладені Фірмою "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю в своїй касаційній скарзі, колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

В касаційній скарзі скаржник фактично просить надати нову оцінку доказам у справі, які на його думку неправильно були оцінені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки судів попередніх інстанцій, відповідають встановленим обставинам справи і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції і не є такими, що тягнуть за собою скасування оскаржуваного рішення.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 р. у справі № 910/400/13 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова