Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2014 року Справа № 15/5005/4268/2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О., Мирошниченко С.В.за участю представників: від позивача:Бальчос П.В., дов. б/н від 01.04.2014р.;від відповідача:Даценко К.І., дов. №20 від 24.07.2013р.;від третьої особи:не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів"на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. (складена 31.01.2014р.)у справі господарського суду№15/5005/4268/2012 Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"до Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів"третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Кредит"прозвернення стягненняВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.10.2013р. (складене 17.10.2013р.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. (складена 31.01.2014р.) у справі №15/5005/4268/2012, здійснено заміну відповідача - Відкрите акціонерне товариство "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів". Позовні вимоги задоволені у повному обсязі. В рахунок погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Кредит" перед Публічним акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" за кредитним договором від 18.12.2007р. №181207-Л станом на 29.03.2012р. в загальній сумі 51569096,69грн., в т.ч. несплачена частка кредиту - 29244828,47 грн., несплачені відсотки за користування кредитом - 14863252,39грн., пеня за несвоєчасне погашення кредиту згідно п. 8.1 кредитного договору - 2272566,37грн.; пеня за несвоєчасне погашення відсотків кредиту згідно п. 8.1 кредитного договору - 1055802,47грн., 3% річних за несвоєчасну сплату кредиту згідно п. 2 ст. 625 ЦК України - 1080195,83грн.; 3% річних за несвоєчасну сплату нарахованих відсотків згідно п. 2 ст. 625 ЦК України - 425184,60грн., інфляція заборгованості за несплату кредиту згідно п. 2 ст. 625 ЦК України - 1973358,84грн., інфляція заборгованості за несплату відсотків згідно п. 2 ст. 625 ЦК України - 653907,72грн. звернуто стягнення на рухоме майно, що належать Публічному акціонерному товариству "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" шляхом продажу з публічних торгів за початковою ціною, визначеною в межах виконавчого провадження та виступає предметом застави за договором застави від 18.12.2007р. №181207-З/1, яке зазначено у резолютивній частині судового рішення. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою разом з клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставлячи під сумнів дійсність договору застави від 18.12.2007р. №181207-З/1, на підставі якого відбулось звернення стягнення.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 08.04.2014р. задоволено клопотання заявника касаційної скарги про відновлення строку на її подання. Відновлено скаржнику строк для подання касаційної скарги, зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Заявлені скаржником клопотання в порядку приписів ст. 1211 ГПК України судовою колегією касаційної інстанції відхиляються, оскільки у відповідності до ст. 1211 ГПК України зупинення виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду касаційної інстанції.

Ухвалою від 14.04.2014р. Вищий господарський суд України відклав розгляд касаційної скарги.

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 18.04.2014р. №02-05/151 у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Прокопанич Г.К., для розгляду справи №15/5005/4268/2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Алєєва І.В. (доповідач), судді - Євсіков О.О., Мирошниченко С.В.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу позивач просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 22.04.2014р. з'явились представники позивача та відповідача. Третя особа уповноваженого представника не направила. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.12.2007р. між позивачем та третьою особою укладений договір про надання траншевої мультивалютної кредитної лінії №181207-Л, відповідно до умов якого позивач надає третій особі мультивалютну траншеву кредитну лінію для введення статутної поточної діяльності, в т.ч. на поповнення обігових коштів з лімітом кредитування в сумі еквівалентній 40 000 000грн. за курсом НБУ на момент надання кредиту, а третя особа зобов'язується належним чином використати та повернути в передбачені цим договором та додатковими угодами строки кредит (транші) та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах визначеним цим договором.

28.01.2008р., 30.01.2008р., 28.02.2008р. 08.04.2009р., 21.01.2010р. між цими ж сторонами укладались додаткові угоди до кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за вищезазначеним договором, 18.12.2007р. між позивачем та відповідачем укладений договір застави №181207-З/1, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №5433, відповідно до умов якого відповідач надав в заставу позивачу основні засоби, що визначені (ідентифіковані) та описані у п. 1.3 цього договору, із заставною вартістю предмета застави, визначеною за згодою сторін у розмірі 2 220 381,99грн.

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у зв'язку з неналежним виконанням третьою особою зобов'язань за кредитним договором щодо повернення отриманих коштів, 05.01.2012р. на адресу останнього позивач направив вимогу №6/21-81-БТ про повернення отриманих за кредитним договором коштів, проте остання залишена без відповіді та задоволення.

23.02.2012р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога №6/21-1599-БТ щодо дострокового повернення грошових коштів, яка також залишена без відповіді та задоволення.

Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушення зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Згідно з ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, заставою або іншими видами забезпечення, встановленими договором або законом.

Частиною 2 ст. 543 ЦК України встановлено, що солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Статтею 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 589 ЦК України визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Господарськими судами попередніх інстанцій прийнято до уваги, що відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.10.2012р., залишеної без змін постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2013р. у справі №39/5005/4527/2012 відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання вищезазначеного договору застави недійсним.

Вищий господарський суд України в інформаційному листі №01-8/1427 від 18.11.2003р. "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини" зазначив, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, залишаючи без змін судове рішення місцевого господарського суду, апеляційною інстанцією встановлено, що відповідно до постанови господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2013р. у справі №904/369/13-г, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс - Кредит" визнано банкрутом та по відношенню до останнього відкрито ліквідаційну процедуру.

Також апеляційною інстанцією встановлено, що вимоги ПАТ "Банк Кредит Дніпро" включені до реєстру вимог кредиторів у розмірі 48753693,48грн., як конкурсного кредитору.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція дійшов до вірного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки господарські суди попередніх інстанцій в порядку ст.ст. 43, 47, 33, 34, 35, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. (складена 31.01.2014р.) у справі №15/5005/4268/2012 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2014р. (складена 31.01.2014р.) у справі №15/5005/4268/2012 - залишити без змін, а касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпропетровський завод з ремонту та будівництва пасажирських вагонів" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков Суддя С.В. Мирошниченко