Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 913/2124/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі№ 913/2124/13 Господарського суду Луганської областіза позовомДержавного підприємства "Вугілля України"до Державного підприємства "Антрацит"простягнення 24868 грн. 54 коп.за участю представників сторін:

позивача: Андрусенко Ю.С., дов. від 24.12.2013 №24-12/115-Д

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Вугілля України" звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 17.09.2013) до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення 24542,81 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 03.12.2013 у справі № 913/2124/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Седляр О.О., судді Москаленко М.О., Яресько Б.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Антрацит" на користь Державного підприємства "Вугілля України" збитки у сумі 22933 грн. 31 коп. та витрати по сплаті державного мита в сумі 1607 грн. 67 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів Бойченка К.І., Стойки О.В.), рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2013 у справі № 913/2124/13 скасовано; відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства "Вугілля України" до Державного підприємства "Антрацит" про стягнення збитків у розмірі 24542 грн. 81 коп.; стягнуто з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Державного підприємства "Антрацит" витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 860 грн. 25 коп.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Державне підприємство "Вугілля України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі № 913/2124/13 та залишити в силі рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2013.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 111-4 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2010 між Державним підприємством "Вугілля України" (далі - покупець) та Державним підприємством "Антрацит" (далі - постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 21-10/1-ЕН, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах і з якісними характеристиками, приведеними у цьому договорі, а покупець зобов'язався прийняти вугілля, оплатити його вартість на умовах, встановлених договором.

Відповідно до п. 1.4 договору постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за договором, знаходиться у його власності та щодо нього відсутні майнові права третіх осіб.

Згідно із п. 2.1 договору вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаних в додатках до договору.

Якість вугілля, що поставляється за цим договором, повинна відповідати умовам договору (п. 4.1 договору).

Як передбачено п.п. 4.2, 4.3 договору, вантажовідправники, ТЕС - вантажоотримувачі, залізничні станції відвантаження та призначення, кількість, марки, базова якість, терміни поставки, максимальний добовий обсяг відвантаження вугілля на кожну ТЕС, ціна та вартість вугілля визначаються в додатках до договору. Кількість вугілля по поставках в додатках до договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що приймання вугілля по кількості та якості здійснюється відповідно до вимог Інструкцій Держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 № 888, ГОСТ 1137-64 "Угли бурые, каменные, антрацит, горючие сланцы и брикеты. Правила приемки по качеству", ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань"; ДСТУ 3472-96 "Вугілля буре, кам'яне та антрацит"; Статуту залізниць України, та нормативно-правових актів, виданих відповідно до Статуту.

Відповідно до п.п. 5.5, 5.6 договору якість вугілля в партії для розрахунків по поставках визначається на підставі даних, зазначених у посвідченні якості, складеному на партію та результатів приймання у вантажоотримувача. Покупець перевіряє якість вугілля у партіях та приймає вугілля за якістю таким чином:

- якщо різниця між показниками Ad, Wrt посвідчення якості та результатами хімлабораторії вантажоотримувача менша або дорівнює встановленій допустимій похибці випробування згідно з ДСТУ 4096-2002 - за показниками посвідчення про якість;

- якщо різниця між показниками Ad, Wrt посвідчення якості та результатами хімлабораторії вантажоотримувача більша за встановлену допустиму похибку випробування згідно з ДСТУ 4096-2002, вантажоотримувач протягом 24 годин з моменту отримання результатів направляє Вантажовідправнику вугілля телеграму про виклик його представників для проведення спільного опробування такого вугілля, результати якого сторонами приймаються беззаперечно (без врахування похибки випробування).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на виконання умов укладеного між сторонами договору поставки вугілля № 21-10/1-ЕН від 01.02.2010 у січні 2011 року на адресу Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" було відвантажене вугілля згідно з залізничними накладними №№ 52970460, 52970450, 52970451, 52970452, 52970449, 52970458, 52970453, 52970462, 52970459, 52970461, 52970475, 52970476, 52970473, 52970474, 52970481, 52800248, 52970483, 52970482, 52970479, 52970484, 52970478, 52970480, 48003149, 48002703, 48005575, 48005492, 48006060, 48005509, 48028402, 48028296, 48028121, 48028486.

Як зазначено місцевим господарським судом, при прийнятті вугілля було виявлено невідповідність якості поставленого вугілля показникам, вказаним у посвідченні якості, що підтверджується актами відбору, обробки проб та приймання вугілля за фактичною якістю від 04.01.2011 № 24, № 25, № 35. Вантажоотримувачем були надіслані телеграми для прибуття повноважного представника постачальника. Судом першої інстанції також встановлено, що вугільна продукція була прийнята за результатами актів звіряння за якістю № 52/А від 31.01.2011, № 53/А від 31.01.2011, які підписані сторонами.

У зв'язку з вищенаведеним, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" понесло витрати у вигляді: плати за користування 123 вагонами у сумі 19878 грн. 51 коп.; плати за направлення телеграм у сумі 592 грн. 87 коп.; плати за відбір проб вугілля у сумі 1935 грн. 97 коп.; вартості хімічного аналізу у сумі 525 грн. 96 коп., що загалом становить 23259,04 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012 з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" було стягнуто збитки у розмірі 23259 грн. 04 коп., судовий збір у розмірі 1609 грн. 50 коп.

Судами також з'ясовано, що між Державним підприємством "Вугілля України" та Публічним акціонерним товариством "Центренерго" 31.08.2012 складено та підписано заяву за № 1780/02 про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних вимог на суму 82099 грн. 11 коп., до якої входила і сума, стягнута згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012.

Предметом позову у справі є позовні вимоги (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) про стягнення з Державного підприємства "Антрацит" збитків у розмірі 24542,81 грн., завданих поставкою вугілля, якість якого не відповідала умовам договору.

Місцевий господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з доведеності позивачем складу цивільного правопорушення та розміру понесених позивачем збитків у сумі 22933,31 грн. Відмовляючи у позові в частині стягнення збитків у сумі 1609,50 грн., які є судовими витратами у справі № 5011-35/4218-2012, суд першої інстанції виходив з того, що вказана сума не є збитками і умовами укладеного між сторонами договору не передбачено повернення таких витрат позивачу.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу у повному обсязі згідно із положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 22933,31 грн., та відмовляючи у позові в цій частині, виходив з того, що ДП "Антрацит" не є ані вантажовідправникам, ані вантажоодержувачем за спірними відправками; станція Карахаш Донецької залізниці (станція відправлення) прийняла вагони з вантажем до перевезення без зауважень щодо його якості; в матеріалах справи відсутній акт прийняття продукції за якістю за нормами Інструкції П-7, а також докази, обумовлені сторонами в договорі щодо порядку приймання продукції у випадку поставки неякісного вугілля; вартість наданих залізницею транспортних послуг не узгоджена сторонами в договорі поставки; у рішенні суду у справі № 5011-35/4218-2012 відсутні факти, що мають преюдиціальний характер відносно відповідача.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено наявності всіх складових факту понесення ним збитків, тоді як відповідач довів суду відсутність своєї вини у спричиненні збитків позивачу, у зв'язку із чим підстави для задоволення регресних вимог позивача відсутні.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Згідно із статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У свою чергу згідно положень статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною.

Згідно із частиною 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються в тому числі додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

З наведених положень законодавства вбачається, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимоги позивача про відшкодування збитків у розмірі 24542,81 грн., завданих неналежним виконанням ДП "Антрацит" зобов'язань щодо якості товару за договором поставки № 21-10/1-ЕН, і які складаються з витрат, погашених позивачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012.

Таким чином, спір у даній справі має похідний характер від спору у справі № 5011-35/4218-2012.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно оцінював рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у вказаній справі як доказ відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодекс України у сукупності з іншими доказами по справі.

Так, зокрема, вказаним судовим рішенням встановлено факт поставки у січні 2011 року вугілля неналежної якості за залізничними накладними №№ 52970460, 52970450, 52970451, 52970452, 52970449, 52970458, 52970453, 52970462, 52970459, 52970461, 52970475, 52970476, 52970473, 52970474, 52970481, 52800248, 52970483, 52970482, 52970479, 52970484, 52970478, 52970480, 48003149, 48002703, 48005575, 48005492, 48006060, 48005509, 48028402, 48028296, 48028121, 48028486, які також подані позивачем в обґрунтування заявлених позовних вимог і у справі № 913/2124/13. Таким чином, вимоги у справі № 5011-35/4218-2012 та у справі № 913/2124/13 стосуються однієї і тієї ж самої партії вугілля.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012 встановлено, що вантажовідправником вантажу за вказаними накладними є Державне підприємство "Антрацит", одержувачем - ПАТ "Центренерго", постачальником - Державне підприємство "Вугілля України".

Зі змісту п.п. 5.5, 5.6 та 5.11 договору № 21-10/1-ЕН від 01.02.2010 вбачається, що якість вугілля в партії для розрахунків по поставках визначається на підставі даних, зазначених у посвідченні якості, складеному на партію, та результатів приймання у вантажоотримувача; за наявності різниці у показниках посвідчення якості і хімлабораторії вантажоотримувача, результати спільного опробування вугілля сторонами приймаються беззаперечно; фактична кількість та якість вугілля, що надійшло від постачальника та прийняте покупцем на умовах цього договору відображається в актах звіряння вугілля по кількості і якості та актах прийому - передачі вугілля, обов'язок по складанню яких згідно із п. 3.1.6. договору, покладений саме на постачальника.

Як встановив місцевий господарський суд та свідчать матеріали справи, невідповідність якості поставленого вугілля показникам, вказаним у посвідченні якості, підтверджується актами спільного випробування вугілля від 04.01.2011 № 24, № 25, № 35, у зв'язку із чим вугільна продукція була прийнята на підставі актів звіряння за якістю № 52/А від 31.01.2011, № 53/А від 31.01.2011, які підписані сторонами. Вказані акти звіряння містять посилання на їх складання, зокрема, відповідно до Інструкцій П-6, П-7.

Таким чином, вищевказаними актами підтверджується невідповідність якості вугілля, поставленого згідно вищевказаних залізничних накладних умовам договору, укладеного між позивачем та відповідачем.

Як визначено п. 5.7.1 договору, вартість користування вагонами за час простоювання вагонів в очікуванні представника вантажовідправника покладається на постачальника у випадку коли результати спільного приймання вугілля на ТЕС будуть відрізнятися від даних постачальника на величину, що перевищує норму нестачі або допустиму похибку опробування.

Також, згідно із п. 8.3 договору, у випадку прийняття вугілля якісні показники якого не відповідають умовам договору, а також п. 3.1.2 та 3.1.3 договору, постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоотримувача по оплаті за користування вагонами, витрати на подачу-прибирання вагонів, маневрових робіт та ін.

Місцевим господарським судом на підставі наявних в матеріалах справи доказів з'ясовано, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором від 01.02.2010 № 21-10/1-ЕН позивачу були завдані збитки на загальну суму 22933,31 грн. у вигляді понесених витрат з оплати присуджених до стягнення на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012 збитків на користь ПАТ "Центренерго".

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 22933,31 грн.

Місцевий господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем до стягнення судові витрати у розмірі 1609,50 грн., які були сплачені позивачем на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11.07.2012 у справі № 5011-35/4218-2012, не є збитками в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Разом з тим, вищезазначені обставини не були враховані апеляційним господарським судом, що призвело до помилкових висновків про недоведеність позовних вимог та скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності і керуючись законом, який регулює спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Як передбачено п. 6 ч. 1 ст. 111-9 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2014 - скасувати і залишити в силі рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2013.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Вугілля України" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 28.01.2014 у справі № 913/2124/13 Господарського суду Луганської області скасувати.

Рішення Господарського суду Луганської області від 03.12.2013 у справі № 913/2124/13 залишити в силі.

Стягнути з Державного підприємства "Антрацит" на користь Державного підприємства "Вугілля України" 913,50 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Луганської області видати наказ на виконання даної постанови.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

О. Попікова