Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2014 року Справа № 13/17/2012/5003 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Суддів:Прокопанич Г.К., Алєєвої І.В., Мирошниченка С.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Повного товариства комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс" правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична група "Арбітрейд"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 р.у справі№ 13/17/2012/5003 господарського суду Вінницької областіза позовомПовного товариства комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс" правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична група "Арбітрейд"доПриватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс"простягнення заборгованості, інфляційних збитків та 3 % річних в сумі 630 535,92 грн.

За участю представників:

позивача:Шульга А.В.;відповідача:Оборін О.О.;

ВСТАНОВИВ:

Повне товариство "Комерційно-фінансова фірма "Економ - Сервіс" (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Вінницької області з позовною заявою до Приватного підприємства "Виробниче об'єднання Елна-Сервіс" (надалі -Відповідач) про стягнення боргу по Договору в сумі 516 200 грн. 95 коп., інфляційних збитків в розмірі 76 913 грн. 94 коп., трьох відсотків річних в розмірі 37 421 грн. 03 коп.

Позивачем під час розгляду справи в місцевому господарському суді подано заяву про збільшення позовних вимог від 25.06.2013 р., згідно якої позивач просив стягнути з відповідача на його користь 516 200 грн. 95 коп. боргу по Договору, 52 907 грн. 06 коп. процентів річних та 72 784 грн. 33 коп. інфляційних втрат. Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.06.2013 р. (суддя Тісецький С.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 516 200 грн. 95 коп. основного боргу, 72 615 грн. 97 коп. інфляційних втрат та 52 907 грн. 06 коп. річних. Судом відмовлено в задоволенні позову в частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 168 грн. 36 коп.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 р. (судді: Василишин А.Р., Крейбух О.Г., Юрчук М.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, Повне товариство комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична група "Арбітрейд" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати її та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 3550 (надалі -Договір), пунктом 1.1 якого передбачено, що: позивач зобов'язався поставити, а відповідач зобов'язався прийняти і оплатити металопродукцію в кількості, номенклатурі, в строки і по цінам у відповідності до Специфікації, оформленої на кожну партію продукції окремо у вигляді додатку до договору і є його невід'ємною частиною; специфікація складається на основі поданої відповідачем заявки.

Пунктами 3.2-3.5, 4.2-4.3, 5.1, 7.1-7.2 Договору передбачено, що: поставка продукції здійснюється із складу продавця після пред'явлення всіх необхідних документів (довіреність, свідоцтво платника ПДВ); строки поставки на кожну партію продукції вказуються в специфікації представник замовника при прийнятті товару зобов'язаний перевірити відповідну кількість і асортимент товару, вказаного у супровідних документах і вислати підписаний акт приймання-передачі продавцю на протязі трьох днів; ціна визначається згідно домовленості обох сторін, у відповідності із специфікаціями, підписаними обома сторонами, які є невід'ємною частиною договору. Продукція поставляється по узгоджених у специфікаціях цінах, підтвердженням яких є видаткові накладні, порядок розрахунків за кожну поставлену партію продукції вказується у специфікації, але не може перевищувати 30 (тридцять) днів з дати виписки видаткової накладної на кожну поставку; у випадку порушення строків оплати (крім передплати і авансового платежу) за поставлений товар, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару за кожний день прострочки; сума договору визначається сумою узгоджених сторонами специфікацій, які є невід'ємними додатками до даного договору; договір вступає в силу з дня його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2009 року, а по розрахунках - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем до матеріалів справи було додано рішення господарського суду Вінницької області від 11.08.2010 р. № 7/207-09, яким частково задоволено позов позивача та стягнуто з відповідача на користь позивача 463 799 грн. 05 коп. основної суми боргу (провадження в частині стягнення 2 152 401 грн. 90 коп. основного боргу - припинено, на підставі підпункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України; відмовлено в позові в частині стягнення з відповідача 516 200грн. 95 коп. - основного боргу, 112 143 грн. 62 коп. пені, 1078926 грн. 11 коп. інфляційних втрат та 235528 грн. 89 коп. річних).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 02.03.2011 року апеляційну скаргу Позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 11.08.2010 року у справі № 7/207-09 - залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність заявлених позовних вимог по даній справі підтверджується рішенням іншого суду.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції зазначив, що в Договорі чітко закріплено, що дані поставки товару повинні оформлятися відповідними специфікаціями (в котрих зазначається ціна, кількість, номенклатура), накладними, довіреностями. Водночас, такі первинні документи ні місцевому господарському суду, ні апеляційному господарському суду в судове засідання для дослідження не подавалися. Крім того, в рішенні суду № 7/207-09 (на котре посилається позивач, як на підставу своєї вимоги) про наявність таких доказів (саме з 1 січня 2010 року) та їх дослідження також не зазначено.

Вищий господарський суд України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України: зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України: господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У відповідності до статті 11 та статті 509 Цивільного кодексу України: однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору; в силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплатити борг.

В силу дії статті 526 Цивільного кодексу України: зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по Договору в сумі 516 200 грн. 95 коп., інфляційних в розмірі 72 786 грн. 33 коп. та річних в розмірі 52 907 грн. 06 коп..

Так, суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що, статтею 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Поряд з тим, пунктом 9 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженим наказом Міністерства фінансів України N 88 від 24 травня 1995 року), передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції; документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, підтвердженням правовідношення, за яким позивач передав товар відповідачу у власність, є документи, які оформлюють рух товарно - матеріальних цінностей (видаткові накладні та додаток до Договору щодо переліку відповідальних осіб, уповноважених відповідачем приймати товарно-матеріальні цінності), і відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (дане в свою чергу опосередковано підтверджує факт здійснення господарської операції), створило у відповідача зобов'язання оплатити прийнятий по Договору товар (в силу частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України) за ціною, яка була зафіксована у первинних бухгалтерських документах.

Стаття 36 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору; письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії; якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього; оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Відповідно до пункту 5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 7 квітня 2003 року № 55, відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", назви, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документа з відтиском печатки підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, такі первинні документи відсутні в матеріалах справи та не подані судам попередніх інстанцій.

За таких обставин, апеляційний суд вірно зазначив, що за відсутності вищевказаних документів неможливо визнати заборгованість по Договору з посиланням на вищевказані докази, які взагалі відсутні в матеріалах справи.

Що ж стосується посилань позивача на рішення господарського суду Вінницької області від 11.08.2010 р. № 7/207-09, то апеляційний господарський суд зазначив, що дане рішення не дає суду можливості точно визначити суму заборгованості, починаючи з дати, по яку було задоволено стягнення заборгованості по рішенню № 7/207-07 (1 січня 2010 року) і до 31.05. 2013 р.

Відповідно, не заслуговує на увагу посилання позивача, в обґрунтування своїх позовних вимог, на вищезазначене рішення, оскільки дане спростовується усім вищеописаним та наявними в матеріалах справи доказами, оформленими з порушенням норм діючого законодавства.

В той же час в Договорі чітко закріплено, що дані поставки товару повинні оформлятися відповідними специфікаціями (в котрих зазначається ціна, кількість, номенклатура), накладними, довіреностями. Водночас, такі первинні документи ні місцевому господарському суду, ні апеляційному господарському суду в судове засідання для дослідження не подавалися. Крім того, в рішенні суду № 7/207-09 (на котре посилається Позивач, як на підставу своєї вимоги) про наявність таких доказів (саме з 1 січня 2010 року) та їх дослідження також не зазначено. Поряд з тим, колегією суду в даному рішенні акцентовано увагу на той факт, що дані поставки здійснювалися не по Договору, а базувалися на позадоговірних відносинах, оформлених у спрощенний спосіб, що підтверджувалося відповідними доказами, однак, Позивач в даній справі посилається саме на Договір та на невиконання Відповідачем його умов.

Що ж до акту звірки взаємних розрахунків за 1 серпня 2009 року - 10 червня 2010 року на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, то колегія суду зауважує, що акт звірки розрахунків не є належним доказом існування заборгованості, оскільки не є первинним документом бухгалтерського обліку в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та не може підтверджувати факт здійснення господарської операції. До того ж, даний акт звірки не містить інформації щодо яких саме первинних документів проводилась звірка заборгованості. Цей документ не оформлений належним чином, не підписаний першими керівниками підприємств і тому не може бути визнаний в якості належного та допустимого засобу доказування відповідно до норм статтей 32, 33, 34, 36 господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, Вищий господарський суд України погоджується з апеляційним судом про не доведення позивачем факту реального існування заборгованості саме за даним договором та існування відносин щодо поставки відповідачу по ньому товару.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.

З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятого у справі судового рішення Вищий господарський суд України не вбачає.

Керуючись ст.ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Повного товариства комерційно-фінансова фірма "Економ-Сервіс" правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Міжнародна юридична група "Арбітрейд" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 04.09.2013 р. у справі № 13/17/2012/5003 залишити без змін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

С.В. Мирошниченко