ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року Справа № 914/1906/16

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Плюшка І.А.,

Самусенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 914/1906/16 господарського суду Львівської області за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" про стягнення 2521228,00 грн.,

за участю представників:

Позивача: Суворова Л.В., дов. № 6-57 від 10.01.2017 року,

Відповідача: Волощук П.Ю., дов. № ЛЗ-2534-16 від 05.12.2016 року.

В с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - ПАТ "Укртрансгаз", Позивач) звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівгаз збут" (далі - ТОВ "Львівгаз збут", Відповідач) про стягнення 2521228,00 грн. заборгованості, у тому числі: 1885701,16 грн. основного боргу, 292147,42 грн. пені, 314891,45 грн. 7% штрафу, 20485,51 грн. 3% річних і 8002,47 грн. інфляційних втрат за договором на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року.

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.09.2016 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 47725,32 грн. припинено, а в задоволенні решти позову ПАТ "Укртрансгаз", відмовлено.

У поданій касаційній скарзі, ПАТ "Укртрансгаз", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 526, 536, 625, 651 Цивільного кодексу України, ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати судові рішення у справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Укртрансгаз" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 1636341,35 грн., а також, 292147,42 грн. пені, 20485,51 грн. 3% річних, 314891,45 грн. 7% штрафу і 8002,47 грн. інфляційних втрат.

ТОВ "Львівгаз збут", у своєму письмовому відзиві, посилаючись на безпідставність доводів та вимог ПАТ "Укртрансгаз", викладених у касаційній скарзі, просить відмовити у задоволенні такої скарги у повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вказувалось вище, вимогами ПАТ "Укртрансгаз" у даній справі, з посиланням на ст.ст. 526, 530, 610, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 231, 232 Господарського кодексу України, та на неналежне виконання ТОВ "Львівгаз Збут" своїх зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості послуг з транспортування природного газу за період з березня по травень 2016 року за договором № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року, є стягнення з останнього 1885701,16 грн. основного боргу, 292147,42 грн. пені, 314891,45 грн. 7% штрафу, 20485,51 грн. 3% річних і 8002,47 грн. інфляційних втрат.

Вирішуючи даний спір, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, посилаючись, зокрема, на положення ст.ст. 11, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 12, 193, 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Бюджетного кодексу України, умови договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року, та на наявність укладених, у тому числі - за участю сторін, спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, якими сторони погодили здійснення розрахунків за надані послуги транспортування природного газу за вказаним договором з моменту перерахування територіальним органом казначейства грошових коштів з державного бюджету України, що у свою чергу, на думку суду, позбавляло можливості ТОВ "Львівгаз Збут" самостійно впливати на своєчасність таких розрахунків та свідчить про відсутність його вини у простроченні платежів і виключає можливість застосування в даному випадку санкцій, передбачених умовами договору на транспортування природного газу, а також наслідків за порушення грошового зобов'язання, встановлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, при цьому, встановивши часткову оплату Відповідачем під час розгляду даної справи основного боргу у розмірі 47725,32 грн., дійшов висновку про припинення провадження у справі у цій частині, а в решті позовних вимог - про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

Проте, з такими висновками судів попередніх інстанцій у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Водночас, згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст.ст. 188, 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, статтею 599 цього ж Кодексу встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Також, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Так, статя 611 Цивільного кодексу України передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, між 01.07.2015 року ПАТ "Укртрансгаз" (Газотранспортне підприємство) і ТОВ "Львівгаз Збут" (Замовник) було укладено договір на транспортування природного газу магістральним трубопроводом №1506000173/Н029 (далі - Договір) відповідно до умов якого (п. 1.1.) Газотранспортне підприємство зобов'язується надати Замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Замовник зобов'язується сплатити за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього договору.

Згідно п.п. 3.1., 3.4. Договору, послуги по транспортуванню природного газу оформляються Газотранспортним підприємством і Замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами. Акт наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків Замовника з Газотранспортним підприємством.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, 20.08.2015 року, 17.09.2015 року, 20.10.2015 року, 18.11.2015 року, 18.12.2015 року 19.01.2016 року, 19.02.2016 року, 18.03.2016 року та 24.05.2016 року між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, Департаментом фінансів Львівської облдержадміністрації, ТОВ "Львівгаз збут", ПАТ "Укртрансгаз" та НАК "Нафтогаз України" було укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ, відповідно, №№ 1793/у, 1927/у, 2181/у, 2419/у, 3050/у, 64/у, 657/у, 965/у та 1622/у (далі - Спільні протокольні рішення), предметом яких (п. 1.) є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

У п. 2.5. кожного із вказаних Спільних протокольних рішень сторони погодили перерахування вказаних у цих рішеннях відповідних сум грошових коштів за транспортування природного газу для населення за вказаний у кожному з цих рішень період (загалом - з липня 2015 року по квітень 2016 року включно) за договором №1506000173/Н029 від 01.07.2015 року.

При чому, згідно п. 4. Спільних протокольних рішень, сторони, що їх підписали, несуть відповідальність за недотримання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року № 20 та Порядку проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію, затвердженого Наказом Міністерства палива та енергетики України, НАК "Нафтогаз України" та Державного казначейства України від 03.02.2009 року № 55/57/43, зареєстр. у Міністерстві юстиції України 15.04.2009 року за №342-16358, і невиконання своїх зобов'язань за цими Спільними протокольними рішеннями відповідно до чинного законодавства України.

Судами встановлено, що на виконання умов Договору Позивач надав, а Відповідач прийняв послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами на загальну суму 10392387,10 грн., що підтверджується відповідними актами наданих послуг за липень 2015 року - травень 2016 року, тоді як заборгованість Відповідача з оплати таких послуг на момент пред'явлення даного позову до суду, за розрахунками Позивача, становить 1885701,16 грн.

При цьому, за висновками судів попередніх інстанцій, згідно наявних в матеріалах справи доказів Відповідач погасив наявну у нього заборгованість за транспортування природного газу за договором №1506000173/Н029 від 01.07.2015 року у сумі 473934,00 грн., тоді як за Спільним протокольним рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, без дати та номеру, підписане Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області, Департаментом фінансів Львівської облдержадміністрації, ТОВ "Львівгаз збут", ПАТ "Львівгаз", ПАТ "Укртрансгаз" Відповідач перерахував Позивачу кошти в сумі 958500,00 грн., у тому чисті ПДВ у розмірі 159750,00 грн., за травень 2016 року, за договором № 1506000173/Н029 від 01.07.2015 року, а згідно зведеного реєстру актів звірки бюджетної заборгованості станом на 01.09.2016 року обсяг субсидій з державного бюджету всього по ТОВ "Львівгаз збут" становить 592117551,30 грн.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Укртрансгаз" у своїй позовній заяві вказував на наявність у ТОВ "Львівгаз збут" заборгованості за надані послуги з транспортування природного газу за період з березня по травень 2016 року за договором № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року саме у розмірі 1885701,16 грн. основного боргу, 292147,42 грн. пені, 314891,45 грн. 7% штрафу, 20485,51 грн. 3% річних і 8002,47 грн. інфляційних втрат.

З огляду на таке, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, в порушення приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, не встановив належним чином усіх обставин справи, щодо наявності чи відсутності заборгованості за надані послуги з транспортування природного газу за договором № 156000173/Н029 від 01.07.2015 року щодо оплати таких послуг та невірно застосував до спірних правовідносин тільки норми Бюджетного кодексу України, не врахувавши при цьому належним чином і вищезазначених положень норм Цивільного та Господарського кодексів України.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

У зв'язку з цим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртрансгаз" у даній справі, суди попередніх інстанцій не врахували те, що принцип повноти оцінки доказів, передбачений ч. 1 ст. 43 вказаного Кодексу означає, що суд зобов'язаний дослідити і оцінити всі зібрані у справі докази, які є допустимими. Водночас, суд не позбавлений права запропонувати сторонам подати додаткові докази, а в разі виникнення в цих осіб труднощів, за їх клопотанням, - сприяє у витребуванні таких доказів.

Так, дійшовши формального висновку про наявність боргу Відповідача перед Позивачем по оплаті наданих послуг з транспортування природного газу та встановивши погашення такого боргу за рахунок державних субвенцій, відповідно до згаданих вище Спільних протокольних рішень, суд першої інстанції не врахував те, що положення ст. 34 Господарського процесуального кодексу України слід застосовувати у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 43 цього Кодексу та фактично ухилилися від витребування необхідних для вирішення даної справи доказів.

При цьому, статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Разом з тим, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати необхідні для цього докази, при цьому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

Так, суд першої інстанції, з огляду на представлені у справі докази, фактично, так і не встановив належним чином та у повній мірі, як розмір заборгованості саме за спірний період часу, вказаний Позивачем у позовній заяві, та загальну суму її погашення Відповідачем, у тому числі - і за рахунок субвенцій з державного бюджету після укладення спільних протокольних рішень, так і розмір такої заборгованості на момент пред'явлення даного позову до суду, або її відсутність, а не витребувавши у сторін належних доказів з оплати та розрахунків, не врахував відповідальність сторони за порушення термінів оплати такої заборгованості, у тому числі - з урахуванням умов укладених за участю сторін Спільних протокольних рішень, у тому числі - викладених у їх п. 4., обмежившись тільки передчасним висновком про підтвердження матеріалами справи належного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором, та про відмову в такому позові повністю.

Водночас, суд апеляційної інстанції, який відповідно до положень ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, всупереч ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи, не приділив у повній мірі та належним чином уваги, як вищезазначеним обставинам справи та вимогам норм матеріального права, так і умовам укладеного між сторонами договору на послуги транспортування природного газу №156000173/Н029 від 01.07.2015 року, зазначивши при цьому, що судом першої інстанції встановлено відсутність заборгованості Відповідача перед Позивачем, а частину заборгованості Відповідачем погашено після порушення провадження у справі, тому рішення суду першої інстанції відмову у позові та припинення провадження у справі в частині стягнення 47725,32 грн., є обґрунтованим, дійшов передчасних та неправильних висновків про залишення рішення суду першої інстанції без змін, припустившись цим самим, як і суд першої інстанції, порушень згаданих вище норм матеріального та процесуального права.

Між тим, згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, судові рішення про задоволення позову, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно встановити всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки усіх наявних у ній доказів, з'ясувати дійсні права та обов'язки сторін і, залежно від встановленого, правильно застосувавши норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року та рішення господарського суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі № 914/1906/16 скасувати повністю, а справу передати до господарського суду Львівської області в іншому складі суду.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Плюшко І.А.

Самусенко С.С.